Закріплене в ч.3 ст.27 і ч.5 ст.55 Конституції України та ст.15 КК право кожного на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань на свої права і свободи, своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей є важливою гарантією реалізації конституційних положень про непорушність прав та свобод людини і громадянина, про невід'ємність права кожної людини на життя, про недоторканність її житла і майна, а також забезпечує умови для захисту громадських і державних інтересів.

Вивчення судової практики свідчить про те, що суди в основному правильно застосовують законодавство про необхідну оборону.

Разом з тим при розгляді таких справ суди допускають помилки, які призводять до порушень прав громадян, необгрунтованого засудження за дії, вчинені в стані необхідної оборони.

Попереднє слідство в цих справах нерідко зводиться до збирання лише доказів про обвинувачення в заподіянні смерті або тілесних ушкоджень потерпілому. При цьому всупереч вимогам ст.22 КПК України не завжди всебічно, повно і об'єктивно встановлюються обставини справи, неналежно перевіряється поведінка потерпілих, що передувала події, взаємовідносини з обвинуваченими, а також показання останніх про вчинення на них нападу і заподіяння шкоди. Нерідко захист особи від посягання розцінюється як участь в обопільній бійці.

Суди не завжди усувають недоліки попереднього слідства, самі допускають помилки, не з'ясовують, чи дійсно мав місце напад на обвинуваченого, іноді не враховують характер і раптовість посягання, інтенсивність і можливість для його відбиття.

Деякі суди, виклавши у вироку обставини справи відповідно до зібраних доказів, належно їх не оцінюють і дії винних неправильно кваліфікують, виходячи лише з тяжких наслідків, що настали.

Окремі суди обмежуються засудженням тільки осіб, які при захисті від нападу перевищили межі необхідної оборони, і не вживають заходів для притягнення до відповідальності тих, хто вчинив злочинне посягання.

Допускаються помилки при призначенні покарання.

Суди не завжди з'ясовують причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів, нерідко залишають без реагування випадки антигромадської поведінки окремих громадян, недоліки по припиненню подібних проявів.

Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів на необхідність вжиття дійових заходів, спрямованих на усунення зазначених недоліків, забезпечення суворого додержання вимог ч.3 ст.27, ч.5 ст.55 Конституції України і ст.15 КК.

Вирішуючи справи даної категорії, суди повинні виходити з того, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади, тому точним і неухильним застосуванням закону повинні забезпечити громадянам реальну можливість активно протидіяти таким посяганням.

2. Суди зобов'язані забезпечити всебічне, повне і об'єктивне дослідження всіх обставин справи, з'ясування мотивів дій підсудного і потерпілого, ступеня заподіяної їм шкоди, даних, які їх характеризують, їх взаємовідносин і поведінки, що передували події. При нез'ясуванні цих обставин і неможливості з'ясувати їх у судовому засіданні суд повинен повернути справу на додаткове розслідування.

У справах про перевищення меж необхідної оборони суди зобов'язані порушувати перед органами слідства питання про відповідальність і тих осіб, які вчинили злочинне посягання.

3. Звернути увагу судів, що згідно зі ст.15 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.

Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо вони здійснені для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.

Слід також мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільно небезпечного посягання, але і при наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для з'ясування цього необхідно враховувати поведінку нападаючого, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дає підставу особі, яка захищається, сприймати загрозу як реальну.

При вирішенні питання, чи не з запізненням застосовано оборону, слід виходити з того, що для особи, яка обороняється, за обставинами повинно бути очевидним, що в застосуванні засобів захисту відпала необхідність. Якщо таке переконання було відсутнє, і той, хто захищався, припускав помилку щодо необхідності продовжувати захист, то треба вважати, що він знаходився в стані необхідної оборони. Суди повинні мати на увазі, що перехід використаних при нападі знарядь або інших предметів від нападаючого до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.

4. Згідно з ч.4 ст.15 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Щоб встановити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знаряддя захисту і нападу, але і характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, а саме: місце і час, раптовість нападу, неготовність до його відбиття, кількість нападаючих і тих, хто захищається, їх фізичні дані (вік, стать, інвалідність, стан здоров'я) та інші обставини.

Вирішуючи питання про правомірність заподіяння шкоди, належить встановити, чи захищалася особа від реального, вже розпочатого і ще незакінченого суспільно небезпечного посягання. Лише при наявності стану необхідної оборони треба зробити висновок, перевищила вона межі необхідної оборони чи ні.

5. При розгляді справ суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами, із заподіянням нападаючому меншої шкоди, і чому не використала такої можливості.