Верховна Рада України

1. Текст Резолюції учасників засідання "круглого столу" з проблеми "Виплати всім категоріям жертв націонал-соціалістських переслідувань - запорука справжнього взаєморозуміння і примирення" схвалити (додається).

2. Направити зазначену Резолюцію Бундестагу Федеративної Республіки Німеччина.

Ми, учасники засідання "круглого столу", яке скликано і проведено за ініціативи міжнародного та українських громадських об'єднань жертв націонал-соціалістських переслідувань, за підтримки та участі керівників в'язнярських організацій Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Польща, групи народних депутатів України, заявляємо про таке.

Бундестаг Німеччини, визнаючи свою політичну та моральну відповідальність перед жертвами націонал-соціалістських переслідувань, улітку 2000 року прийняв Федеральний Закон про утворення Фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє". Мета його благородна - йдеться про здійснення "виплат колишнім підневільним працівникам та постраждалим від іншої сваволі у роки націонал-соціалізму". Закон має сприяти спокутуванню вини перед тими, хто перебував у створених гітлерівцями місцях примусового тримання, зазнавши там утисків, принижень, жорстокої експлуатації. Він задуманий як акт гуманності, вияв доброї волі Німецької сторони.

На превеликий жаль, через зневажання історичних реалій, ігнорування загальноприйнятих міжнародних норм, у тому числі принципів 4-ї Гаазької конвенції 1907 року щодо звичаїв ведення сухопутної війни і ставлення воюючих сторін до мирного населення та вимог Женевської декларації прав дитини 1923 року, відкидання незаперечних аргументів, які наводили представники країн - учасниць переговорів, у зазначеному Законі декларується одне, а утверджується інше. Так, правомочними особами на одержання виплат визнано лише в'язнів концтаборів і гетто та примусових промислових працівників. Решті категорій постраждалих не приділено жодної уваги.

Внаслідок допущеного кричущо несправедливого, вибіркового, суб'єктивного підходу за межами німецької виплатної ініціативи залишилися:

діти віком до 12 років і діти, народжені у неволі;

примусові сільськогосподарські працівники;

в'язні таборів, які існували на окупованій території колишнього Радянського Союзу і в яких широко застосовувалася примусова праця;

особи, які чудом урятувалися під час кривавих розправ окупантів з мирним населенням.

Такий підхід не можна розглядати інакше як антиісторичний, антигуманний, як образу пам'яті загиблих, зневажання пережитого нашими людьми у неволі - незалежно від того, де хто знаходився і скільки кому було років. А щодо відсутності у Законі бодай побіжної згадки про більшість категорій постраждалих, то доречно навести слова Президента Федеративної Республіки Німеччина пана Йоханнеса Рау, сказані ним після досягнення домовленості про фінансовий обсяг Фонду: для жертв мають значення не тільки гроші - жертви "хочуть, щоб їх страждання були визнані стражданнями, щоби вчинене над ними безправ'я називалося безправ'ям".

З прикрістю і тривогою констатуємо: за рік з лишком, що минув з початку виплат, взаєморозуміння і примирення з жертвами так і не настало. Практично всі вони відчувають себе скривдженими і приниженими: одні - через мовчазне категоричне заперечення Німецькою стороною того факту, що брутальне й зухвале позбавлення дітей волі вже саме по собі є злочином проти людяності і людства; другі - через ідеалізацію примусової праці на полях і фермах бауерів, що видається декому мало не райським існуванням; треті - через дріб'язкове викроювання копійчаних виплат за горезвісним розширювальним застереженням, що міститься у Законі; четверті - через голос сумління й образу за обділених увагою товаришів по нещастю, з якими єднає свята табірна солідарність.

Як підкреслюється у відомому відкритому листі керівників в'язнярських організацій від 3 січня 2002 року "Не принижуйте нас своїми виплатами!", адресованому громадськості ФРН, та в інших пов'язаних з ним документах, нині жертви відчувають скоріше гіркоту і біль, ніж задоволення. Питання стоїть так: або ми приймаємо Федеральний Закон з усіма його вадами і замовчуваннями, що породжує масове невдоволення, численні скарги, публічні відмови від сяк-так нашкрябаних мізерних виплатних сум, або підносимо голос протесту проти несправедливості, дискримінації, нехтування фактами історії, нормами людяності і моралі. Іншого не дано. Наш вибір зумовлений нав'язаним нам Німецькою стороною станом речей, принципово не прийнятним ні сьогодні, ні завтра, ні через рік.