- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Концепція
К О Н Ц Е П Ц І Я
( Концепція не застосовується на території України
згідно із Законом
N 2215-IX від 21.04.2022 )
Концепція
переходу Української РСР до ринкової економіки
( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N 48, ст. 632 )
Розділ 1
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Поняття і характерні риси ринку України
Ринок України являє собою систему товарно-грошових відносин з механізмом вільного ціноутворення, з вільним підприємництвом на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб'єктів господарювання у боротьбі за споживача. Ринок України передбачає використання економічних регуляторів державного впливу на розвиток народного господарства і наявність ефективної системи соціального захисту населення.
Ринок України базується на зацікавленості товаровиробників у випуску продукції для задоволення потреб народного господарства та населення і гарантує:
- свободу підприємницької діяльності, включаючи ціноутворення;
- виконання замовлень держави на взаємовигідних умовах, що забезпечить реалізацію вирішення головних завдань структурної перебудови економіки на основі цільових програм;
- соціальний захист населення, особливо його малозабезпечених верств.
Ринок України взаємодіє на основі еквівалентного товарообміну з ринками інших республік та зарубіжних країн.
Для захисту внутрішнього ринку України на визначених програмою етапах реалізуються різні організаційні та економічні заходи, в тому числі власна валюта, митна служба і система податків. Держава сприяє закріпленню на ринку підприємств і організацій України.
Кожен господарський суб'єкт, що вступає у ринкові відносини, має право самостійно вирішувати питання добору видів продукції, що виробляється, технології виробництва, науково-технічного прогресу, вибору партнерів по кооперованих зв'язках та реалізації продукції, питання формування цін та напрямів використання прибутків.
2. Модель переходу України до ринкової економіки
Світовий досвід виробив три основних види моделей переходу до ринкової економіки: еволюційну; "шокової терапії"; жорсткого регулювання. Модель еволюційного переходу до ринку, грунтуючись на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин, припускає надто тривалий шлях переходу (10-15 років), що в умовах гострої кризи економіки є неприйнятним.
Модель "шокової терапії", пов'язана з одночасним введенням у дію всіх атрибутів ринку та одночасним переведенням економіки на ринкові рейки, призводить на першому етапі до надмірної інфляції, безробіття і падіння виробництва. Реальний стан економіки України не дозволяє обрати цей шлях.
Модель жорсткого регулювання переходу до ринкової економіки базується на державному регулюванні цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків населення - з другого. У її основу покладено стимулювання підприємництва і "заморожування" соціальних гарантій. Ця модель вимагає сильних дій уряду і по суті зберігає диктат адміністративно-бюрократичної системи, що неприпустимо.
У зв'язку з цим для умов Української РСР, що характеризуються розбалансуванням грошової системи, низьким технічним рівнем виробничого потенціалу, кризовим станом усієї економіки, найбільш реальним буде власний варіант Концепції переходу до ринку. Він передбачає введення своєї грошової одиниці, що надійно забезпечуватиме захист споживчого ринку як від вивозу товарів, так і від ввезення з-за кордонів республіки грошової маси.
До вирішення цієї проблеми має діяти книжка споживача та система нормованого розподілу непродовольчих товарів обмеженого переліку.
Концепція України орієнтується на прискорення процесу роздержавлення та приватизації власності при чіткому і однозначному визначенні обсягу, структури і меж усіх форм власності народу Української РСР. Одночасно мусять бути створені механізм забезпечення відносно рівних стартових умов для кожного члена суспільства та гарантії соціального захисту населення. Необхідно також зробити неможливим вихід на споживчий ринок грошових мас, незабезпечених товарним покриттям.
Для стримування темпів зростання доходів підприємств, перш за все тієї їх частини, яка потрапляє на споживчий ринок у вигляді готівки, необхідно забезпечити таку державну кредитно-фінансову та цінову політику, яка стимулює розвиток виробництва товарів народного споживання та розширення послуг населенню.
Така загальна модель переходу до ринку забезпечить прискорене подолання інфляційних процесів та економічної кризи в цілому, дозволить на наступному етапі перейти до розгортання справді ринкових відносин. Вважаємо, що перехід до ринку цілком реальний протягом 1991-1992 років.
3. Порядок та етапи переходу до ринку
Враховуючи складність та різноплановість програми переходу до ринку, доцільно виділити два етапи її реалізації - підготовчий та перехідний.
На підготовчому етапі необхідно здійснити такі заходи:
- підготовка проектів законодавчих актів, які повинні забезпечити правові основи ринку, та винесення їх на розгляд Верховної Ради УРСР;
- формування механізму соціального захисту населення республіки;
- розробка республіканської програми роздержавлення власності;
- приведення організаційних структур управління у відповідність до вимог ринкової економіки.
На перехідному етапі передбачається забезпечити:
- роздержавлення власності;
- створення ринкової інфраструктури;
- розробку і реалізацію програми оздоровлення економіки;
- оздоровлення грошової системи, випуск національної валюти та перехід до вільного ціноутворення;
- свободу підприємництва;
- надійний соціальний захист населення;
- використання важелів державного регулювання.
Досягнута внаслідок зазначених заходів стабілізація ринку і цін дозволить розвивати і поліпшувати ринкові відносини в усіх сферах економіки. Відбудуться подальші структурні зміни у виробництві під впливом вимог світових ринків, інтенсивного використання світового рівня техніки, технології та організації виробництва як фундаменту підвищення добробуту народу. Особливу роль у цей період має відіграти включення економіки України у широкі світогосподарські зв'язки, залучення іноземних інвеститорів для утворення спільних виробництв і необхідних ринкових структур.
Розділ 2
ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ І СВОБОДА ПІДПРИЄМНИЦТВА
4. Механізм роздержавлення та приватизації власності
З метою забезпечення дії на ринку України великої кількості самостійних, вільних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, але й їх майновою власністю товаровиробників, подолання відчуження робітників від засобів і результатів виробництва, відновлення і розвитку конкуренції, структурної перебудови виробництва і управління економікою, залучення іноземних інвестицій здійснюється роздержавлення.
Принципи роздержавлення передбачають додержання інтересів трудящих та суспільства; добровільність; рівноправність існування та захист всіх форм власності; специфічність в різних галузях народного господарства; гласність.
Процес роздержавлення власності здійснюватиметься у такий спосіб:
- за рахунок продажу акцій і створення акціонерних товариств. На першому етапі роздержавлення акції намічено продавати лише працівникам підприємств, що перетворюються на акціонерні (як правило, великих підприємств). Акції матиме право придбати й держава в особі органів державного управління чи державного підприємства. Частку акцій матимуть право придбати іноземні фізичні та юридичні особи;
- за рахунок власних коштів шляхом викупу у держави підприємств їх колективами, приватними особами, кооперативами та об'єднаннями (у першу чергу середніх та дрібних підприємств).
Продаж і передача державної власності у комерційний сектор буде здійснюватися на базі ринкових цін, що враховують споживчу вартість основних фондів і оборотних засобів. Будуть широко використані аукціони при роздержавленні таких галузей, як торгівля і громадське харчування, сфера послуг, будівництво, автомобільний транспорт тощо. Створюватимуться органи управління по роздержавленню власності і зосередженню коштів від реалізації майна.
5. Проведення земельної реформи
Перехід до ринкових відносин передбачає радикальне перетворення аграрних відносин, для чого потрібно проведення земельної реформи.
Регулювання аграрних відносин спрямовано на створення умов для раціонального використання земель, відтворення родючості грунтів, збереження і поліпшення природного середовища і рівноправного розвитку різних форм господарювання.
Земля є виключною власністю народу України. Республіка у своїх кордонах здійснює розпорядження землями і розробляє земельне законодавство. Правомочність по розпорядженню землею на період роздержавлення та приватизації належить Верховній Раді Української РСР.
Перший варіант. Відповідно до законодавства України земля надається громадянам та їх об'єднанням у довічне користування, що наслідується шляхом оренди або продажу.
Другий варіант. Відповідно до законодавства України земля надається громадянам та їх об'єднанням у довічне користування, що наслідується шляхом оренди.
Забороняється продаж землі іноземним фізичним і юридичним особам. Дозволяється передавати землі цим особам в оренду і концесію на визначений законодавством України строк.
Землеволодіння та землекористування в Українській РСР є платними. Плата за землю стягується у формах земельного податку або орендної плати залежно від її якості, місцезнаходження земельних ділянок та з урахуванням показників земельного кадастру, бонітету і ринкової вартості.
За землевласниками та землекористувачами закріплюється право самостійно господарювати на землі і право розпорядження виробленою продукцією, а також здійснення інших видів діяльності відповідно до цільового призначення, що мусить поєднуватись з обов'язком ефективного використання землі.
В Українській РСР законодавчо встановлюється порядок охорони земель з урахуванням екологічних вимог і контролю за їх ефективним використанням.
6. Демонополізація економіки
Антимонопольна політика повинна зруйнувати державні та господарські монопольні структури та сформувати нові, які забезпечать розвиток конкуренції товаровиробників, продажу товарів та надання послуг.
Принципи демонополізації економіки передбачають:
- заборону формальних та неформальних угод учасників ринку, що зумовлюють розподіл ринку за критеріями території, обсягів продажу та закупівлі, чи кола споживачів;
- заборону монопольного встановлення цін;
- заборону на використання невірної інформації, спроможної завдати шкоди репутації або кредитоспроможності конкурента;
- недопущення тиску на конкурента чи його клієнта;
- заборону на скупку або накопичення запасів товарів з метою створення штучного дефіциту;
- заходи, що виключають концентрацію виробництва і реалізацію товарів, які забезпечують окремому суб'єкту господарювання контроль на ринку.
У республіці створюється Антимонопольний комітет, функціями якого є контроль за виконанням антимонопольного законодавства, проведення експертизи рішень органів управління, застосування встановлених законодавчих санкцій.
7. Свобода підприємництва
Метою розвитку підприємництва є формування розгалуженої мережі суб'єктів ринку.
Основні принципи, на яких повинно грунтуватися вирішення проблеми:
надання правових гарантій вільного підприємництва, включаючи гарантії права на майно, вироблену продукцію, на вільний вибір партнерів по прямих зв'язках, здійснення експортно-імпортних операцій, самостійне використання прибутку (доходу);
створення рівних можливостей для розвитку усіх видів підприємницької діяльності, що базуються на різноманітних формах власності.
Розвиток підприємництва може регулюватися лише економічними методами - через податки та податкові пільги, кредити, квоти, ліцензії, санкції, дотації. Втручання органів державного та місцевого самоврядування у господарсько-комерційну діяльність підприємця не допускається.
Розвиток вільної конкуренції поміж товаровиробниками може заохочуватися шляхом надання замовлень на конкурсній основі з укладанням контактів, диференціацією податків та податкових пільг, цільового кредитування та ціноутворення.
Для більш швидкого розвитку підприємництва, забезпечення практичної реалізації прав і свобод підприємців, розширення сфер їх діяльності в республіці створюється гнучка система підтримки підприємництва.
Республіка регулює на своїй території розвиток іноземного підприємництва, умови організації спільних підприємств, вільних економічних зон на базі діючого законодавства.
Розділ 3
ОЗДОРОВЛЕННЯ ГРОШОВО-ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ
8. Реформа фінансово-бюджетної системи
Фінансово-бюджетна реформа спрямована на створення власної фінансової системи Української РСР, яку складають фінанси республіки, місцевих органів влади, фінанси підприємств і організацій всіх форм власності, банківський і державний кредит, та на забезпечення незалежності бюджету України і місцевих бюджетів.
Бюджетна система будується на основі таких принципів:
закріплення за кожною ланкою бюджетної системи законодавчо встановлених джерел доходів;
встановлення диференційованих податків на прибуток залежно від видів діяльності та рівновеликих податків по всіх формах власності, підпорядкованості та належності у межах кожного виду діяльності;
забезпечення самостійності кожної ланки бюджетної системи у формуванні та використанні закріплених доходних джерел.
Система самостійності бюджетів різних рівнів (при раціональному зв'язку між ними) дозволяє відповідним органам управління мати фінансову базу проведення власної соціально-економічної політики, виконання своїх функцій і реалізації соціальних програм.
9. Реформа банківської системи
Метою банківської реформи є комерціалізація грошового обігу національної валюти на базі створення дворівневої системи, до якої входять Національний банк Української РСР (верхній рівень) і комерційні банки (нижній рівень).
Принципи реформи банківської системи включають:
забезпечення самостійності Національного банку України, що підпорядкований лише найвищому законодавчому органу республіки;
створення при Національному банку республіканської резервної системи, що акумулює активи комерційних банків;
розвиток ринкових відносин поміж банками та банків з вкладниками і споживачами коштів.
Основними функціями Національного банку є:
регулювання грошового обігу на базі монопольного права емісії грошей та здійснення операцій на відкритому ринку;
створення, зберігання та використання основного резервного фонду республіки, кредитування комерційних банків резервними засобами, проведення обліково-процентної політики і операцій на відкритому ринку;
введення державних грошових рахунків, проведення операцій з комерційними банками, державними фінансовими засобами, а також операцій на відкритому ринку по продажу та купівлі державних цінних паперів.
Операції з підприємствами, організаціями та населенням здійснюють універсальні та спеціалізовані комерційні банки.
Кредитна політика під час переходу до ринкової економіки має бути спрямована на максимальне стимулювання підприємництва, збільшення виробництва високоякісних товарів, проведення конверсії військового виробництва, розширення асортименту випуску товарів народного споживання при жорсткому обмеженні загальної суми позик, що видаються.
10. Політика ціноутворення
Політика цін повинна забезпечити полегшений перехід до ринкових відносин. Поряд з введенням національної валюти слід передбачити додаткові регулятори на випадок різкого підвищення цін на окремі товари, якими можуть бути встановлені на відповідний період граничні ціни та рівень граничної рентабельності.
Внаслідок цього повинні бути створені умови для еквівалентного обміну, вільного підприємництва, реального госпрозрахунку, самоокупності, перебудови фінансової системи та стримування інфляційних процесів, створення передумов для інтегрування економіки України у світове господарство.
В міру становлення ринкових відносин, зниження рівня інфляції державний контроль за цінами буде послаблятися, розшириться вільне ціноутворення.
11. Нормалізація грошового обігу
При введенні власних грошей Національний банк України здійснює контроль співвідношень і встановлення їх курсу відносно валютного курсу карбованця, валют інших республік СРСР та зарубіжних країн.
Поряд із цим, після введення українського карбованця, республіка повинна взяти на себе певну частину союзного інвалютного боргу, а також частину кредиторської заборгованості Союзу іншими країнами.
Введення та існування власної валюти України має забезпечуватися, по-перше, перерозподілом основних активів Державного банку СРСР (золото, коштовності, цінні папери, валюта), а також внутрішнього та зовнішнього боргу, і, по-друге, випуском на території республіки товарів, які могли б реалізовуватись на нові платіжні засоби, повністю покриваючи весь їх наявний обіг.
З метою розвитку грошових відносин Національний банк України повинен проводити заходи, спрямовані на забезпечення конвертування республіканської валюти і розвиток валютного ринку.
Організація валютного ринку повинна забезпечити значну децентралізацію валютних відносин, внутрішню, а в перспективі - зовнішню конвертованість національної валюти.
Розділ 4
РОЗВИТОК РИНКОВИХ ВІДНОСИН І СТВОРЕННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ РИНКУ
12. Поширення товарних відносин на засоби виробництва, працю і капітал
Метою перебудови економіки Української РСР є створення системи ринків, погоджена взаємодія яких забезпечує розподіл економічних ресурсів, адекватних суспільним потребам.
Найважливішими принципами розв'язання цієї проблеми є надання засобам виробництва, фінансам, робочій силі, частково житлу та об'єктам соцкультпобуту статусу товару, їх формування і використання підпорядковується законам товарно-грошового обігу. Українська РСР законодавчо гарантує і реально забезпечує вільну підприємницьку діяльність на вказаних ринках усіх суб'єктів господарювання незалежно від форм власності на базі рівноправної конкуренції.
Формування ринків засобів виробництва, фінансів, праці здійснюється поетапно шляхом законодавчого скорочення обсягів державних замовлень і зміни їх характеру, відміни централізованого розподілу ресурсів (лімітування і фондування) і може бути досягнуто повною мірою після структурної перебудови народного господарства з орієнтацією на кінцеве споживання та завершення демонополізації виробництва.
13. Створення ринкової інфраструктури
Формування і розвиток товарно-грошових відносин в Українській РСР реалізується на базі ринкової інфраструктури, її основними елементами є:
- на ринку засобів виробництва - товарні біржі, мережа оптових посередників, фонди стабілізації ринку, лізингові фірми, сервісні центри, фірмові та комісійні магазини, брокерські та ділерські фірми, центри і пункти прокату;
................Перейти до повного тексту