- Правова система ipLex360
- Законодавство
- План
Від 02.10.2000
Схвалено
постановою Кабінету
Міністрів України
від 13 жовтня 2000 р.
Національний план
дій з гігієни довкілля на 2000 - 2005 роки
1. Обгрунтування необхідності розроблення
Національного плану дій з гігієни довкілля
Антропогенне навантаження на довкілля в багатьох регіонах
планети досягло рівня, небезпечного для здоров'я. Тим часом
визнано, що політика в галузі охорони здоров'я та довкілля повинна
забезпечувати стійкий з екологічного погляду розвиток держави,
ефективне попередження негативного впливу і контроль за ним, а
також доступ до здорового довкілля, заснованого на принципах
справедливості. Ці принципи покладено в основу Європейської хартії
з навколишнього середовища і охорони здоров'я, одним з яких
стверджується, що кожна людина має право на оточення, яке б
сприяло найбільш високому її рівню здоров'я.
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати
як кризову. Забруднення довкілля досягло такого рівня, коли воно
може негативно впливати на здоров'я населення.
Основні причини кризи екологічної ситуації:
низький рівень екологічної свідомості суспільства;
тривале надання переваги розвитку сировинно-видобувних
галузей;
висока питома вага в структурі промисловості ресурсо- та
енергомістких технологій;
низька ефективність очисних споруд;
недосконалість правових та економічних механізмів захисту
довкілля;
недостатнє забезпечення дотримання законодавства з охорони
довкілля;
не завжди доцільне використання коштів, одержаних від
платежів за ресурси і відходи, штрафних та фінансових санкцій;
недостатнє інформування громадськості щодо стану довкілля.
Стан здоров'я населення України також можна вважати кризовим:
очікувана при народженні середня тривалість життя порівняно з
розвинутими європейськими державами є низькою.
Основні причини кризи стану здоров'я населення:
відсутність у значної частини населення навичок здорового
способу життя;
нестабільність у суспільстві і незадовільне матеріальне
становище населення;
негативний вплив факторів довкілля;
недостатнє забезпечення дотримання законодавства з охорони
здоров'я;
не завжди достатня і доступна медична допомога.
Ситуація, що склалася, потребує втручання на державному,
регіональному і місцевому рівнях в усі сфери життєдіяльності
суспільства - культури і духовності, освіти та інформування,
політики, економіки, законодавства, охорони здоров'я.
2. Основні терміни
Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я
(ВООЗ) здоров'я є станом повного фізичного, духовного і
соціального благополуччя, а не тільки відсутності хвороб або
фізичних вад.
Здоров'я населення можна оцінити середньою тривалістю життя,
очікуваного при народженні (або по досягненні будь-якого віку),
тобто кількістю років, які проживе немовля, якщо рівень смертності
c вікових групах не зміниться.
Смертність визначають як загальну кількість померлих або з
якихось причин загиблих на 100 тис. населення за певний проміжок
часу. Смертність дітей до одного року життя розраховують на 1000
дітей цього віку. Для порівняння популяцій з різним віковим
складом структуру смертності стандартизують за віком, оскільки
"старі" популяції мають вищі коефіцієнти смертності з багатьох
хвороб, наприклад онкологічних, серцево-судинних тощо.
Вважається також, що показник смертності дітей до одного року
їх життя відображає переважно рівень якості і доступності медичної
допомоги для дітей та спосіб життя населення.
Захворюваність - відношення кількості осіб з уперше
виявленими ознаками хвороби за певний проміжок часу до
середньорічної чисельності населення протягом того ж самого
періоду, поширеність - відношення кількості осіб, які мають певну
хворобу у досліджуваний період часу, до середньорічної чисельності
населення протягом того ж самого часу.
Епідемічна ситуація - показник епідемічного благополуччя
території (об'єкта) у певний час, що характеризується рівнем і
динамікою захворювання людей на інфекційні хвороби, наявністю або
відсутністю відповідних факторів передачі інфекції та іншими
обставинами, що впливають на поширення інфекційних хвороб.
У 1993 році ВООЗ визначила, що частка здоров'я, пов'язана з
впливом факторів довкілля, охоплює аспекти здоров'я людини,
пов'язані з якістю життя, і визначається фізичними, хімічними,
біологічними, соціальними та психологічними чинниками довкілля.
При цьому також враховуються потенційно шкідливі для здоров'я
теперішнього та/або майбутніх поколінь фактори довкілля.
Фактори довкілля - фізичні, хімічні, біологічні, соціальні
чинники, які характеризують стан довкілля, а також поза- та
всередині приміщень (житлових та громадських), у тому числі
професійні.
Небезпечний фактор довкілля - будь-який хімічний, фізичний,
біологічний, соціальний чинник, речовина, матеріал або продукт, що
негативно впливає або за певних умов може негативно впливати на
здоров'я людини.
Ризик - імовірність шкідливої дії чинника, що може
знаходитися в організмі, популяції або в екологічній системі.
Відносний ризик - відношення ризику виникнення хвороби або
смерті серед тих, на кого діяв чинник (експонованих), до ризику
серед неекспонованих.
Гігієна довкілля - за визначенням ВООЗ заходи спостереження,
управління і контролю, що проводяться для зменшення або ліквідації
небезпечних факторів негативного впливу довкілля на здоров'я
людини.
Гранично допустимий рівень (ГДР), гранично допустима
концентрація (ГДК) - максимальний рівень або максимальна
концентрація шкідливого чинника, який, діючи на організм упродовж
необмеженого часу, не викликає порушень здоров'я протягом життя
людини, а також у її нащадків.
Гранично допустима доза (ГДД) - максимальна кількість
речовини, яка, діючи на людину, не викликає негативних змін в її
організмі, а також у її нащадків.
Державні санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи
(санітарні норми) - обов'язкові для виконання нормативні
документи, що визначають критерії безпеки та (або) нешкідливості
для людини факторів довкілля і вимоги щодо забезпечення
оптимальних чи допустимих умов життєдіяльності людини.
3. Мета і завдання Національного
плану дій з гігієни довкілля
Метою цього Плану є поліпшення громадського здоров'я шляхом
попередження негативних станів (хвороб та погіршення самопочуття),
виникнення та/або перебіг яких пов'язані з впливом чинників
довкілля.
Основними завданнями цього Плану є:
визначення пріоритетних напрямів розвитку гігієни довкілля,
що сприятиме поліпшенню становища, що склалося, та запобіганню
проявам негативних тенденцій у майбутньому;
формування і виконання конкретних заходів, спрямованих на
усунення та ослаблення дії чинників, які можуть ускладнити
санітарно-гігієнічну та епідемічну ситуацію і шкідливо вплинути на
здоров'я населення.
4. Головні принципи державної політики
у сфері гігієни довкілля
Усі рішення органів виконавчої влади повинні прийматися з
проведенням оцінки їх можливого впливу на здоров'я населення.
Здоров'я населення визнається головним критерієм доцільності
та ефективності функціонування всіх без винятку сфер господарської
діяльності. Здоров'я є не тільки результатом
соціально-економічного розвитку, а також і суттєвим внеском у його
розвиток.
Безумовна перевага надається профілактиці.
Попереджувальний принцип повинен діяти навіть у тому разі,
коли ризик тільки підозрюється, а докази впливу чинника на
здоров'я ще перебувають під сумнівом.
Високий рівень захисту населення від шкідливого впливу
антропогенних чинників довкілля повинен гарантуватися кожному
члену суспільства.
Платить той, хто забруднює.
Витрати, пов'язані із заходами попередження, зменшення
ступеня та/або усунення наслідків забруднення довкілля, повинні
відшкодовуватися забруднювачем.
Запобігання забрудненню довкілля є обов'язком кожного члена
суспільства.
Незважаючи на економічну кризу, ступінь забруднення довкілля
в Україні є високим.
Поліпшення ситуації можливе тільки за умови налагодження
тісного співробітництва урядових та громадських організацій на
державному, регіональному і місцевому рівнях. Активна позиція
суспільства є передумовою для реалізації багатьох аспектів цього
Плану.
Кожна людина має право на об'єктивну інформацію щодо впливу
чинників довкілля на здоров'я.
Кожен член суспільства має право знати про небезпеку для
здоров'я, на яку він може наразитися. Реалізацію цього права
забезпечують у державі системи інформування, загальної та
спеціальної освіти.
Співробітництво і солідарність є необхідною умовою прийняття
раціональних рішень і вжиття успішних дій. Завдяки координації
сумісних дій різних установ та організацій, які безпосередньо або
опосередковано впливають на стан довкілля, можна досягти
позитивного впливу на здоров'я людини.
Повного успіху можна досягти тільки у процесі міжнародної
кооперації. Активна участь в акціях світової співдружності може
дати значні результати як для громадян України, так і для громадян
сусідніх держав.
5. Учасники реалізації Плану дій
з гігієни довкілля
Учасниками виконання Плану дій з гігієни довкілля є
центральні та місцеві органи виконавчої влади. Однак сьогодні
основну роль у розв'язанні проблем, пов'язаних з негативним
впливом чинників довкілля на здоров'я населення, відіграють МОЗ,
Мінекоресурсів та МНС.
Представники неурядових організацій і громадськості також
починають відігравати значну роль у контролі за дотриманням
природоохоронного законодавства і санітарних норм, у підвищенні
екологічної та санітарної культури суспільства, спираючись при
цьому на законодавство України.
Основні пріоритети при реалізації Плану дій з гігієни
довкілля:
удосконалення та координація стратегії і тактики в галузі
гігієни довкілля за участю всіх заінтересованих сторін на
державному, регіональному і місцевому рівнях;
формування і розвиток механізмів співробітництва між усіма
сторонами - учасницями Плану дій з гігієни довкілля;
сприяння виконанню Плану дій з гігієни довкілля шляхом
налагодження взаємодії між усіма сторонами - учасницями.
6. Небезпечні фактори довкілля
і стан здоров'я населення
а) визначення пріоритетів впливу небезпечних факторів
довкілля на стан здоров'я населення
В Україні досі практично не користуються концепцією ризику в
оцінці шкідливого впливу довкілля на здоров'я населення або
окремого індивіда. Майже не використовується економічний аналіз
для визначення ефективності планованих дій з гігієни довкілля. Це
ускладнює проведення кількісної оцінки шкоди, яка завдається
здоров'ю, і визначення пріоритетів для її зменшення.
При визначенні послідовності дій перевагу віддавали діям, для
яких уже є технічна підтримка і які спрямовані на попередження або
зменшення негативних наслідків з добре відомими екологічними
причинами. Широкі верстви населення можуть швидко переконатися у
доцільності цих дій.
Щодо профілактики середньо- і довгострокових впливів
негативних чинників довкілля на здоров'я, то ці чинники, як
правило, знаходяться у середовищі в невеликих дозах, тому
встановлення зв'язку "причина-наслідок" може бути пов'язане з
великими труднощами. Однак потенційний шкідливий вплив цих
чинників на здоров'я уже визначено: це віддалені наслідки, у тому
числі підвищення ризику репродуктивних втрат, вроджених вад
розвитку, онкологічних захворювань. Істотне зменшення такого виду
забруднень у довкіллі може бути корисним для здоров'я і належним
чином швидко оцінене громадськістю.
При визначенні пріоритетів також бралися до уваги клас
небезпечності шкідливого для людини чинника і ступінь його
розповсюдження, кратність перевищення існуючого його нормативу в
довкіллі, фізико-хімічну стійкість, тривалість впливу та
чисельність груп населення, які знаходяться в шкідливих умовах;
б) якість повітря
Атмосферне повітря в населених пунктах, на територіях
підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, повітря у
виробничих та інших приміщеннях тривалого чи тимчасового
перебування людей повинно відповідати санітарним нормам.
(Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя населення"
( 4004-12 ) від 24 лютого 1994 р.,
стаття 19).
Основа для дій
1. Закон України "Про охорону атмосферного повітря"
( 2707-12 ) спрямований на збереження сприятливого стану
атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для
забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також
запобігання шкідливому впливу на довкілля. У повітря не повинні
викидатися речовини, для яких не встановлено нормативів
екологічної безпеки.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про
затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля"
від 30 березня 1998 р. N 391
( 391-98-п ) спостереження за
забрудненням атмосферного повітря проводиться МНС і Мінекоресурсів
(на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і
зони безумовного (обов'язкового) відселення, а також в інших зонах
радіоактивного забруднення унаслідок аварії на Чорнобильській
АЕС), МОЗ (у місцях проживання і відпочинку населення). МНС також
проводить моніторинг джерел промислових викидів в атмосферу.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня
1999 р. N 343
( 343-99-п ) "Про затвердження Порядку організації
та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря"
моніторинг атмосферного повітря проводиться Мінекоресурсів, МНС,
державною санітарно-епідеміологічною службою МОЗ, їх органами на
місцях, а також підприємствами, установами, організаціями,
діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану
атмосферного повітря.
2. Найбільша частка викидів, що забруднювали повітря в 1998
році, належить підприємствам обробної промисловості (36
відсотків), енергетики (33 відсотки) добувної промисловості (25
відсотків).
Основну частину діоксиду сірки (70 відсотків), оксидів азоту
(56 відсотків) та пилу (52 відсотки) викинули в атмосферу
підприємства, що виробляють електроенергію, газ та воду;
вуглеводнів та летких органічних сполук (74 відсотки) - добувної
промисловості; оксиду вуглецю (70 відсотків) - підприємства
обробної промисловості.
Близько 20 відсотків забруднюючих речовин, що викидаються в
атмосферу стаціонарними джерелами, є мутагенами і несуть загрозу
здоров'ю не тільки нинішнього, а й наступних поколінь.
Автотранспортні засоби забруднюють повітря оксидами вуглецю,
оксидами азоту і вуглеводнями. Викиди цих засобів є також джерелом
забруднення довкілля свинцем. У багатьох областях країни в 1998
році такі викиди перевищували 60 відсотків їх загального обсягу.
Зокрема, у Закарпатській області вони становили 82 відсотки,
Житомирській - 81 відсоток, Одеській, Волинській - по 78
відсотків, Автономній Республіці Крим - 76 відсотків, Чернівецькій
- 75, Чернігівській - 74 та Тернопільській області - 70 відсотків.
Спостереження, які проводилися в містах України у 1994-1998
роках, показали, що кількість викидів в атмосферу забруднюючих
речовин зменшилася внаслідок скорочення обсягів виробництва та
впровадження заходів для їх зменшення.
3. Оцінюючи розміри шкоди для здоров'я, необхідно брати до
уваги, що хімічне забруднення атмосферного повітря, по-перше,
знижує адаптаційні можливості організму і, як наслідок, стійкість
до негативних чинників іншої етіології, по-друге, підвищує рівень
захворюваності, насамперед органів дихальної системи, і, по-третє,
негативно впливає на рівень смертності населення.
Дані проведених в Україні досліджень свідчать, що у
населення, яке проживає в місцях з інтенсивним забрудненням
атмосферного повітря, підвищується кількість імунодефіцитів. Це є
однією з причин підвищення рівня інфекційних захворювань, а також
відсутності належного ефекту від проведення вакцинації населення.
Зростає кількість захворювань на хронічний бронхіт і
поширеність бронхіальної астми.
У країні спостерігається підвищення рівня онкологічних
захворювань. У їх структурі на перші місця вийшли злоякісні
новоутворення дихальної системи.
Найменшу очікувану тривалість життя при народженні мають
жителі міст з розвинутою металургійною та хімічною промисловістю у
так званих антропотехногенно-завантажених регіонів, на противагу
містам, де такої промисловості немає і через це повітря
забруднюється менше.
4. Особливої уваги потребує стан повітря в житлових і
громадських приміщеннях. Унаслідок недостатньої ізоляції в них
можуть бути присутні атмосферні полютанти. Крім того, повітря в
житлових приміщеннях додатково забруднюється продуктами неповного
згорання побутового газу, леткими виділеннями полімерних
матеріалів, продуктами паління та життєдіяльності організмів людей
і тварин, токсичними хімічними речовинами, у тому числі і
радіоактивними. Сумарне забруднення повітря житлових і громадських
приміщень хімічними речовинами може перевищувати допустимий рівень
у 2-4, а окремими токсичними речовинами - у 10 разів. Тим часом
вентиляційні системи у будівлях працюють не належним чином. Це
стосується насамперед дитячих закладів, шкіл та лікарняних
приміщень.
Основні пріоритети в сфері охорони атмосферного повітря:
зменшення ступеня шкідливого впливу об'єктів - джерел
забруднення повітря;
посилення державного нагляду за дотриманням повітроохоронного
законодавства у процесі експлуатації, розміщення, будівництва
нових і реконструкції промислових підприємств та інших об'єктів;
удосконалення систем вентиляції, очищення та кондиціювання
повітря в закритих приміщеннях;
поліпшення контролю якості атмосферного повітря і повітряного
середовища в житлових та громадських приміщеннях;
удосконалення економічних методів управління якістю повітря.
План дій
1. Вжиття заходів до поступового зменшення підприємствами
викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря до встановлених
нормативів.
Мінекоресурсів, Мінтранс, Держпромполітики,
Мінпаливенерго.
Постійно.
2. Удосконалення проведення державного і виробничого контролю
за дотриманням технологічних регламентів на промислових об'єктах
незалежно від форми власності та видів господарювання.
Мінекоресурсів, МНС, Держпромполітики,
Мінпаливенерго, Мінекономіки, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно.
3. Удосконалення системи державної санітарно-гігієнічної та
екологічної експертизи проектних матеріалів на будівництво чи
реконструкцію об'єктів - джерел забруднення атмосферного повітря;
удосконалення системи державної та громадської експертизи цих
об'єктів у частині охорони атмосферного повітря.
Мінекоресурсів, МОЗ, МНС.
2002 рік.
4. Розроблення і впровадження в металургійному виробництві
ефективних методів очищення ліхтарних викидів.
Держпромполітики.
2005 рік.
5. Організація та збільшення до необхідних обсягів
виробництва пилогазоочисних установок та запасних частин до них.
Держпромполітики, Мінекономіки,
Мінпаливенерго.
2003 рік.
6. Підвищення ефективності державного контролю за
експлуатацією пилогазоочисних установок та додержанням нормативів
викидів в атмосферу.
Мінекоресурсів, МНС, Держпромполітики,
Мінекономіки, Мінпаливенерго, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно.
7. Удосконалення системи відомчого контролю викидів в
атмосферне повітря.
Мінекоресурсів, МНС, Держпромполітики,
Мінекономіки, Мінпаливенерго, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
2002 рік.
8. Ввести до технологічних стандартів і технологічних
регламентів (норм), що стосуються технологій, у процесі яких
утворюються шкідливі речовини, норми викидів забруднюючих речовин
в атмосферу.
Мінекоресурсів, Держпромполітики,
Держстандарт, Мінпаливенерго.
2003 рік.
9. Проведення інвентаризації джерел викидів.
Мінекоресурсів, Держпромполітики,
Мінпаливенерго, Держкомстат, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, обласні,
Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно.
10. Забезпечення додержання розмірів санітарно-захисних зон
підприємств та ГДК забруднюючих речовин за їх межами. Розроблення
заходів щодо здійснення компенсаційних виплат або відселення
жителів із санітарно-захисних зон промислових підприємств.
Держпромполітики, Мінекономіки, МОЗ, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
2003 рік.
11. Визначення меж санітарно-захисних зон у місцях
проходження автомобільних доріг, де слід обмежити
сільськогосподарську діяльність.
Мінтранс, Мінагрополітики, МОЗ.
2003 рік.
12. Оцінка ризику канцерогенезу для населення у процесі
виробництва і використання азбесту, запровадження відповідних
обмежень.
МОЗ, Мінекоресурсів, Держбуд, Мінекономіки.
2003 рік.
13. Посилення контролю за забрудненням атмосферного повітря
від спалювання промислових та побутових відходів поблизу населених
пунктів.
Мінекоресурсів, Держпромполітики, МОЗ,
Мінекономіки, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
14. Удосконалення системи контролю за експлуатацією
автомобільного, морського і річкового транспорту.
МВС, Мінтранс, Держпромполітики,
Мінекоресурсів, Мінекономіки.
Постійно.
15. Перегляд базових нормативів плати за здійснення викидів
забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Держпромполітики, Мінфін, Мінекоресурсів,
Мінпаливенерго.
2001 рік.
16. Перегляд нормативних документів щодо якості повітря з
урахуванням вимог директив Європейського Союзу.
Держпромполітики, Мінекоресурсів, МОЗ.
2001 рік;
в) якість води
Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і
рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними
об'єктами.
Органи державної виконавчої влади, місцевого і регіонального
самоврядування зобов'язані забезпечити жителів міст та інших
населених пунктів питною водою, її кількість та якість повинні
відповідати вимогам санітарних норм і державного стандарту.
(Закон України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення"
( 4004-12 ),
стаття 18).
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних,
міських рад належить управління об'єктами житлово-комунального
господарства, належне їх утримання та ефективна експлуатація,
забезпечення необхідного рівня та якості послуг населенню;
вирішення питань водопостачання, відведення та очищення стічних
вод; здійснення контролю за якістю питної води.
(Закон України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве
самоврядування в Україні"
( 280/97-ВР ), стаття 30).
Основа для дій
1. Водомісткість валового національного продукту у кілька
разів перевищує аналогічні показники у більшості розвинутих держав
світу, але за запасами водних ресурсів Україна знаходиться на
одному з останніх місць серед країн Європи.
2. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30
березня 1998 р. N 391
( 391-98-п ) "Про затвердження Положення про
державну систему моніторингу довкілля" контроль за якістю води
водних об'єктів у межах покладених на них повноважень постійно
здійснюють Мінекоресурсів - за скиданням стічних вод (вміст
забруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів), станом
поверхневих вод (вміст забруднюючих речовин, у тому числі
радіонуклідів) та водних об'єктів у межах природоохоронних
територій (фонова кількість забруднюючих речовин, у тому числі
радіонуклідів); річкових, озерних, морських вод (гідрохімічний та
гідробіологічний аналіз, вміст забруднюючих речовин, у тому числі
радіонуклідів); підземних вод (гідрогеологічний та гідрохімічний
аналіз складу і властивостей, у тому числі залишкової кількості
пестицидів та агрохімікатів, оцінка ресурсів); МНС (на територіях,
підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і зони безумовного
(обов'язкового) відселення, а також в інших зонах радіоактивного
забруднення унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС) - станом
поверхневих і підземних вод (вміст забруднюючих речовин, у тому
числі радіонуклідів), джерел скидання стічних вод (вміст
забруднюючих речовин, обсяги скидів); МОЗ (у місцях проживання і
відпочинку населення) - станом поверхневих вод суші і питної води
(хімічний, бактеріологічний, радіологічний, вірусологічний
аналіз); Мінагрополітики - станом поверхневих вод
сільськогосподарського призначення (токсикологічний та
радіологічний аналіз, залишкова кількість пестицидів,
агрохімікатів і важких металів); Держводгосп (водогосподарські
системи комплексного призначення, системи міжгалузевого та
сільськогосподарського водопостачання в зонах впливу атомних
електростанцій) - станом річок, водосховищ, каналів, зрошувальних
систем, водойм у зонах впливу атомних електростанцій (вміст
радіоактивних речовин), поверхневих вод у прикордонних зонах і
місцях їх інтенсивного виробничо-господарського використання
(вміст забруднюючих речовин); Держбуд - станом питної води в
централізованих системах водопостачання (вміст забруднюючих
речовин, обсяги споживання), стічних вод міської каналізаційної
мережі та очисних споруд (вміст забруднюючих речовин, обсяг
надходження).
Оцінка якості води проводиться за державними нормативними
документами на кожен з видів водокористування.
3. Одним з ефективних методів забезпечення безпеки питної
води є охорона джерел водопостачання, якість яких має тенденцію до
погіршення. У річки, водоймища, озера та ставки надходять стоки
більш як з 2350 об'єктів, з них 40 відсотків без очищення або з
очищенням, що не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.
4. Спостерігається бактеріальне забруднення джерел як
централізованого, так і децентралізованого водопостачання. Щороку
до 20 відсотків досліджених проб з поверхневих водоймищ не
відповідає нормам за санітарно-хімічними та мікробіологічними
показниками.
5. Не повною мірою забезпечується безпека питної води щодо
наявності у ній вірусів і більшості хімічних токсичних речовин.
Існуючі технології знезаражування питної води передбачають широке
застосування хлору, внаслідок чого в ній утворюються шкідливі
хлорорганічні сполуки, поліхлоровані біфеніли.
6. Залишається незадовільним стан водопровідних мереж. З
203585 досліджених у 1998 році проб питної води з цих мереж 11,4
відсотка не відповідали вимогам державних стандартів за
органолептичними властивостями, загальною мінералізацією, вмістом
хімічних речовин. Відхилення від стандарту за мікробіологічними
показниками мали 6,2 відсотка проб. Кожна дев'ята проба питної
води із сільських водопроводів та кожна четверта із джерел
децентралізованого водопостачання не відповідали вимогам державних
стандартів і санітарним нормам за бактеріологічними показниками,
кожна шоста і третя - мала відхилення за санітарними та хімічними
показниками.
7. Питна вода в Україні є небезпечним фактором ризику
виникнення інфекційних хвороб, зокрема дизентерії Флекснера,
черевного тифу, гепатиту А та інших кишкових інфекцій.
8. Відомо також, що високий ступінь мінералізації питної
води, який спостерігається в південній частині України, збільшує
кількість захворювань хворобами шлунково-кишкового тракту, у тому
числі гастритами, жовчно-кам'яною та сечо-кам'яною хворобами.
9. Якість води у Карпатському, Дніпровсько-Придніпровському,
на Поліссі та в деяких інших регіонах України, в якій
спостерігається нестача мікроелементів (I, Zn, Cu, F тощо), також
впливає на виникнення і перебіг хвороб. Вплив питної води з
відхиленнями від діючих нормативів на поширення такого роду хвороб
в Україні ще потребує вивчення.
Основні пріоритети щодо якості води:
охорона і поліпшення стану джерел водопостачання;
оновлення водопровідно-каналізаційних мереж;
удосконалення та впровадження нових технологій водопідготовки
та очищення стічних вод;
удосконалення контролю якості питної води;
гармонізація нормативних документів і методичної документації
з вимогами директив ЄС.
План дій
1. Удосконалення системи державного моніторингу вод.
Мінекоресурсів, МНС, МОЗ, Мінагрополітики,
Держводгосп, Держбуд, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, обласні,
Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
2005 рік.
2. Розроблення проекту Закону України "Про питну воду".
Держбуд, МОЗ, Держводгосп, МНС,
Мінекоресурсів.
2000 рік.
3. Удосконалення кадастру джерел централізованого
водопостачання.
Держбуд, Держводгосп, МОЗ, Мінекоресурсів,
МНС, Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, обласні, Київська та Севастопольська
міські держадміністрації.
2001 рік.
4. Будівництво та модернізація наявних споруд водопідготовки
питної води, очищення господарсько-побутових та промислових
стічних вод з впровадженням ефективних сучасних технологій.
Ліквідація диспропорції між потужностями водозабірних та
каналізаційних очисних споруд. Будівництво споруд попереднього
очищення стоків безпосередньо на підприємствах.
МНС, Держбуд, Мінагрополітики,
Мінекономіки, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
5. Розроблення механізмів фінансової підтримки, законодавчого
та іншого державного стимулювання Програми розвитку
водопровідно-каналізаційного господарства.
Держбуд, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації,
Мінекономіки.
2001 рік.
6. Розроблення та гігієнічна оцінка впровадження ефективних
методів очищення питної води.
Держпромполітики, Держбуд, МОЗ,
Держводгосп.
2005 рік.
7. Проведення експертної оцінки наукового, технічного,
технологічного та санітарно-гігієнічного рівня розробок у галузі
очищення стічних вод, водопостачання населених пунктів, локальних
засобів очищення питної води, у тому числі за критеріями їх
надійності в умовах надзвичайних ситуацій.
Мінекоресурсів, МНС, Держпромполітики,
Мінтранс, Мінагрополітики, Держбуд,
Держводгосп, МОЗ.
Постійно.
8. Підготовка пропозицій щодо внесення змін до відповідних
законодавчих та підзаконних актів з метою підвищення
відповідальності за нераціональне використання та забруднення
водних ресурсів, відмову у наданні або розповсюдженні хибної
інформації про якість води.
Мінекоресурсів, МОЗ, МНС, Держбуд,
Держпромполітики, Мінтранс,
Мінагрополітики, Мін'юст, Держводгосп.
2000 рік.
9. Забезпечення лабораторій контролюючих організацій сучасним
обладнанням.
Мінекономіки, Мінагрополітики,
Мінекоресурсів, МНС, МОЗ, Держбуд,
Держводгосп.
2001 рік.
10. Посилення державного нагляду та контролю за дотриманням
режиму у зонах водозабору та режиму господарювання у прибережних
захисних смугах і водоохоронних зонах річок, водойм і джерел
водопостачання.
Мінекоресурсів, Мінагрополітики,
Держводгосп, Держбуд, МНС, МОЗ, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно.
11. Розроблення нормативів якості води з урахуванням вимог
директив ЄС.
Мінекоресурсів, Держстандарт, МОЗ, МНС,
Мінагрополітики, Мінекономіки, Держбуд,
Держводгосп.
2003 рік.
12. Впровадження системи профілактики нестачі мікроелементів
в ендемічних районах.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації, МОЗ.
2001 рік;
г) продукти харчування
Згідно із Законами України "Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення"
( 4004-12 ) та "Про вилучення
з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання
неякісної та небезпечної продукції"
( 1393-14 ) продовольча
сировина, продукти харчування, а також матеріали, обладнання і
вироби, що використовуються при їх виготовленні, зберіганні і
транспортуванні та реалізації, повинні відповідати вимогам
санітарних норм.
Основа для дій
1. Державний нагляд і контроль за якістю та безпекою харчових
продуктів здійснюється згідно із Законами України "Про
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"
( 4004-12 ), "Про ветеринарну медицину"
( 2498-12 ), "Про захист
прав споживачів"
( 1023-12 ), "Про якість та безпеку харчових
продуктів і продовольчої сировини"
( 771/97-ВР ) за:
проектуванням, будівництвом, реконструкцією харчових
підприємств, закладів громадського харчування і торгівлі;
якістю і безпекою продуктів харчування, продовольчої сировини
та супутніх матеріалів, що використовуються у процесі їх
виробництва, а також за ввезенням, транспортуванням, зберіганням,
реалізацією, утилізацією чи знищенням.
Контроль та нагляд здійснюється спеціально уповноваженими
органами виконавчої влади у галузі охорони здоров'я, ветеринарної
медицини; органами стандартизації, метрології, сертифікації,
карантину рослин.
2. В основу визначення показників безпеки покладено вимоги
щодо дотримання ГДК вмісту в продуктах і сировині потенційно
небезпечних для здоров'я речовин хімічного і біологічного
походження.
3. У процесі виробництва харчових продуктів можуть
застосовуватися харчові добавки, перелік яких затверджується
Кабінетом Міністрів України. Для спеціалізованого дитячого
харчування українське законодавство обмежує використання
синтетичних харчових добавок.
4. Однією з основних особливостей забруднення продуктів
харчування в країні є можливе забруднення їх радіонуклідами
унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. З 1 січня 1998 р. введено
допустимі рівні вмісту радіонуклідів - цезію-137 і стронцію-90 в
продуктах харчування і питній воді (ДР-97).
З метою запобігання такому забрудненню в Україні розроблено
широкий спектр продуктів з радіозахисними властивостями. Для таких
продуктів запроваджено спеціальний інформаційний знак, що
розміщується на етикетці.
5. Більше за інших зазнають впливу техногенних викидів жителі
індустріально розвинутих міст України. Зони з високими рівнями
вмісту в грунтах токсичних сполук розташовані саме навколо таких
міст, і звідси ж надходить для споживання населення більша частина
плодоовочевої продукції.
6. Зупинка індустріальних гігантів і зменшення рівня
застосування хімічних речовин у сільському господарстві привело до
зменшення забруднення сільськогосподарської продукції пестицидами,
нітратами та іншими чужорідними речовинами. Однак проблема безпеки
продуктів харчування, особливо дитячого, залишається актуальною.
7. Особливу загрозу для здоров'я населення становлять харчові
отруєння мікробного походження. Щороку від них потерпає близько
1500 чоловік. У 1998 році в 22 областях та в м. Києві мали місце
55 спалахів харчових отруєнь, з яких 38 виникли внаслідок уживання
продукції підприємств, що мають ліцензії та виготовляють і
реалізують продукти харчування. 17 спалахів зареєстровано у
побуті.
У 1998 році було зареєстровано 177 вогнищ ботулізму з 215
потерпілими, з яких 19 померли. Спалахи спостерігалися переважно в
сільській місцевості і були спричинені низьким рівнем санітарної
культури населення, порушенням технології виготовлення страв, а
також умов і термінів їх зберігання.
8. Перше місце серед гострих харчових отруєнь немікробного
походження на території України належить отруєнням дикорослими
грибами.
9. Залишається актуальним також попередження небезпеки від
вживання неякісних (зокрема з порушеними термінами придатності)
імпортних продуктів харчування.
10. В Україні розроблено широкий спектр спеціальних продуктів
харчування, за допомогою яких можна істотно підвищувати опір
негативному впливу дії чинників довкілля. Серед широких верств
населення необхідно проводити просвітницьку діяльність стосовно
безпеки харчових продуктів для здоров'я і можливостей аліментарної
профілактики негативного впливу дії чинників довкілля.
Основні пріоритети щодо якості та безпеки продуктів
харчування:
контроль за якістю та безпекою продовольчої сировини і
супутніх матеріалів, харчових продуктів, особливо дитячих;
контроль за безпекою імпортної продукції, особливо
виготовленої на основі генетично модифікованих організмів
(обов'язкове маркування такої продукції);
подальше удосконалення нормативно-правової бази, зокрема
розроблення національних медико-біологічних вимог і санітарних
норм якості продовольчої сировини та харчових продуктів;
надання громадянам юридичної підтримки у відшкодуванні їм
матеріальних і моральних збитків у разі заподіяння шкоди від
вживання небезпечних продуктів харчування;
організація санітарної просвіти населення щодо профілактики
харчових отруєнь та аліментарної профілактики негативного впливу
дії чинників довкілля.
План дій
1. Гармонізація існуючих нормативно-правових актів щодо
продуктів харчування з вимогами директив ЄС.
Держстандарт, Мінагрополітики,
Мінекономіки, МОЗ.
2001 рік.
2. Забезпечення лабораторій, що здійснюють контроль за
безпекою продовольчої сировини і харчових продуктів, необхідним
сучасним обладнанням, реактивами, кадрами та методичними
розробками проведення лабораторних випробувань.
Мінагрополітики, МОЗ, Мінекономіки,
Держстандарт.
2001 рік.
3. Проведення акредитації лабораторій контролю безпеки
сировини і харчових продуктів у державній системі сертифікації
УкрСЕПРО.
Держстандарт, Мінагрополітики, МОЗ.
2001 рік.
4. Створення національної системи контролю за безпекою
харчової сировини і продуктів, особливо одержаних на забруднених
грунтах. Доповнення показників безпеки харчових продуктів і
продовольчої сировини показниками, встановленими в ряді
європейських країн, зокрема стосовно вмісту нітрозодіпропіламіну,
бенз(а)пірену, стимуляторів росту поліхлорованих біфенілів,
діоксинів, стероїдних гормонів, а також залишків ветпрепаратів.
МОЗ, Держстандарт, Мінекономіки, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
2005 рік.
5. Забезпечення підприємств, що виготовляють продукти
дитячого харчування, екологічно чистою сировиною.
Мінагрополітики, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
6. Організація реклами продуктів харчування, що сприяють
підвищенню резистентності організму до шкідливого впливу чинників
довкілля.
Мінагрополітики, Держкомінформ.
Постійно.
7. Забезпечення широкого інформування населення щодо
профілактики харчових отруєнь, у тому числі дикорослими грибами, а
також гострих кишкових інфекційних захворювань.
МОЗ, Держкомінформ, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, обласні,
Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно;
д) землі
Завданням земельного законодавства згідно із Земельним
кодексом
( 561-12 ) України є регулювання земельних відносин з
метою створення умов для раціонального використання й охорони
земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і
господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів,
поліпшення природного середовища, охорони прав громадян,
підприємств, установ та організацій на землю.
Сучасне використання земельних ресурсів України поки що не
відповідає вимогам раціонального природокористування.
Основа для дій
1. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30
березня 1998 р. N 391
( 391-98-п ) "Про затвердження Положення про
державну систему моніторингу довкілля" спостереження за
забрудненням земель проводять:
Мінекоресурсів - за станом грунтів різного призначення, у
тому числі на природоохоронних територіях (залишкова кількість
пестицидів, агрохімікатів і важких металів, природна і штучна
радіоактивність); грунтів (вміст забруднюючих речовин, у тому
числі радіонуклідів); геохімічним станом ландшафтів (вміст і
поширення природних та техногенних хімічних елементів і сполук);
МНС (на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони
відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, а також
в інших зонах радіоактивного забруднення унаслідок катастрофи на
Чорнобильській АЕС) - за станом грунтів і ландшафтів (вміст
забруднюючих речовин, радіонуклідів, просторове поширення);
МОЗ (у місцях проживання і відпочинку населення) - за станом
земель (вміст пестицидів, агрохімікатів і важких металів,
бактеріологічні, вірусологічні дослідження, наявність яєць
геогельмінтів);
Мінагрополітики - за станом грунтів сільськогосподарського
використання (радіологічні, агрохімічні та токсикологічні
дослідження, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і
важких металів);
Держводгосп - за станом зрошуваних та осушуваних земель
(глибина залягання та мінералізація грунтових вод, ступінь
засоленості та солонцюватості грунтів);
Держкомзем - за станом грунтів і ландшафтів (вміст
забруднюючих речовин, прояви ерозійних та інших екзогенних
процесів, просторове забруднення земель об'єктами промислового і
сільськогосподарського виробництва).
2. Землі в Україні можуть бути забруднені хімічними
речовинами, збудниками інфекційних та паразитарних хвороб
унаслідок:
порушення правил внесення і зберігання мінеральних та
органічних добрив, пестицидів;
утворення промислових і побутових відходів, різних видів
незнезаражених стічних вод та їх осадів, які застосовуються як
добрива та з метою зволоження;
внесення відходів тваринницьких комплексів (ферм) та
індивідуальних господарств;
наявності на поверхні різних грунтів ксенобіотиків з викидів
в атмосферне повітря промислових підприємств і автотранспортних
засобів, а також радіонуклідів унаслідок катастрофи на
Чорнобильській АЕС;
зберігання або постійного захоронення побутових і промислових
відходів;
порушення правил видобутку, транспортування і переробки нафти
та газу і розливання пально-мастильних матеріалів.
3. Незважаючи на економічну кризу та зменшення у 10 разів
обсягів внесення в 1999 році порівняно з 1990 роком мінеральних
добрив, а також у 6,6 раза - органічних, пестицидне навантаження
на довкілля зменшилося у 10 разів. Існує загроза використання у
сільському господарстві заборонених до застосування у розвинутих
країнах неякісних або морально застарілих засобів хімізації.
4. Унаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС забруднено
понад 8,4 млн гектарів земель , у тому числі 3,5 млн - орних.
5. Різноманітні ксенобіотики, що потрапляють у землю, а потім
через природні ланцюги в організм, можуть залежно від своїх
хімічних та біологічних властивостей, поглинутої дози та ступеня
адаптаційно-компенсаторних резервів людини негативно впливати на
стан здоров'я і викликати різні хвороби (солі важких металів
можуть підвищувати ризик виникнення макроелементозів, гепатитів,
кардіо-, нефро- та енцефалопатії, новоутворень тощо; канцерогенну
дію мають нітрати; стічні води та їх осади стають причиною
паразитарних та інфекційних захворювань).
Основні пріоритети у сфері землекористування:
удосконалення нормативно-правової бази щодо захисту земель
від забруднень;
створення національної системи спостереження і контролю для
попередження забруднення земель, забезпечення їх раціонального
використання;
організація досліджень, пов'язаних з визначенням ризику
забруднення земель для здоров'я людини і управління цим ризиком.
План дій
1. Гармонізація існуючих нормативно-правових актів щодо
захисту земель від забруднення з вимогами директив ЄС.
МОЗ, Мінекоресурсів, Мінагрополітики,
Мінекономики, Держкомзем, МНС.
2001 рік.
2. Створення банку даних щодо джерел забруднення земель за
типами, якістю і кількістю забруднювачів.
Мінекоресурсів, Держкомзем, МНС, МОЗ, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
2003 рік.
3. Каталогізація і характеристика земель за якістю і
кількістю забруднювачів.
Держкомзем, МОЗ, МНС, Мінекоресурсів, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
2003 рік.
4. Створення національної системи спостереження і контролю за
забрудненням земель (у тому числі і за санітарно-паразитологічними
показниками) та їх раціональним використанням.
Мінекоресурсів, Держкомзем, Мінекономіки,
Мінагрополітики, МНС, МОЗ.
2003 рік.
5. Перегляд асортименту хімічних речовин, що застосовуються в
сільському і лісовому господарстві. Забезпечення контролюючих
органів стандартними зразками, а також методиками дослідження
пестицидів на вміст у них діючої речовини.
Мінагрополітики, Мінекоресурсів, МОЗ.
2000 рік.
6. Зменшення обсягів застосування пестицидів за рахунок
розширення застосування біологічних засобів захисту рослин.
Мінагрополітики, МОЗ.
Постійно.
7. Забезпечення раціонального розміщення підприємств
сільськогосподарського виробництва.
Мінекоресурсів, МОЗ, Мінагрополітики,
Держпромполітики, Держбуд, МНС,
Мінекономіки, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
8. Організація розроблення технологій утилізації непридатних
для використання пестицидів та агрохімікатів і тари з-під них та
впровадження тих технологій, що найбільше відповідають екологічним
вимогам та економічним показникам.
МОЗ, Держпромполітики, Мінекоресурсів,
Мінагрополітики, МНС, Держкомзем.
2003 рік.
9. Запровадження комплексу агромеліоративних заходів,
спрямованих на зменшення переходу радіонуклідів у продукцію
рослинництва і тваринництва.
Мінагрополітики, Держкомзем, МНС,
Мінекоресурсів.
Постійно.
10. Підвищення кваліфікації працівників сільського
господарства у сфері використання добрив, фертилізаторів,
пестицидів та інших агрохімікатів і поводження з ними.
Мінагрополітики, Держкомзем, МОЗ, Мінекоресурсів,
МНС, Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно.
11. Визначення регіональних пріоритетів серед забруднюючих
землі речовин в рамках місцевих планів з гігієни довкілля.
МОЗ, Мінекоресурсів, Мінагрополітики,
Держпромполітики, Держкомзем, МНС, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
2003 рік;
е) відходи
Згідно із Законом України "Про відходи"
( 187/98-ВР )
спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері
поводження з відходами є Мінекоресурсів та його органи на місцях,
державна санітарно-епідеміологічна служба України, інші органи
виконавчої влади відповідно до їх компетенції.
Законодавство про вилучення з обігу, переробку, утилізацію,
знищення або подальше використання неякісної та небезпечної
продукції складається із Законів України "Про якість та безпеку
харчових продуктів і продовольчої сировини"
( 771/97-ВР ), "Про
відходи"
( 187/98-ВР ), "Про охорону навколишнього природного
середовища"
( 1264-12 ), "Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення"
( 4004-12 ), "Про захист прав
споживачів"
( 1023-12 ), "Про вилучення з обігу, переробку,
утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та
небезпечної продукції"
( 1393-14 ) та інших нормативно-правових
актів.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних,
міських рад згідно із Законом України "Про місцеве самоврядування
в Україні"
( 280/97-ВР ) належить управління об'єктами
житлово-комунального господарства, належне їх утримання та
ефективна експлуатація, забезпечення необхідного рівня та якості
надання послуг населенню; вирішення питань збирання,
транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів,
знешкодження та захоронення трупів тварин.
Основа для дій
1. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30
березня 1998 р. N 391
( 391-98-п ) моніторинг за поводженням з
відходами проводять:
Мінекоресурсів - на звалищах промислових і побутових відходів
(склад відходів, вміст забруднюючих речовин, у тому числі
радіонуклідів);
МНС (на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони
відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, а також
в інших зонах радіоактивного забруднення унаслідок катастрофи на
Чорнобильській АЕС) - на об'єктах захоронення радіоактивних
відходів (вміст радіонуклідів, радіаційна обстановка).
2. Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація, а також
низький технологічний рівень промисловості України зумовили
перехід її до переліку країн із значним обсягом утворення і
накопичення відходів. У 1998 році негативна тенденція щодо
накопичення відходів унаслідок низького рівня їх повного
використання зберігалася, хоча і в менших обсягах, ніж у попередні
роки. На 1 січня 1999 р. загальна кількість нагромаджених на
території України токсичних відходів становила 4,2 млрд. тонн, що
приблизно на 52 млн. тонн більше, ніж на такий же період 1998
року.
3. Основними джерелами утворення відходів в Україні
залишаються підприємства гірничої, хімічно-металургійної,
машинобудівної, паливно-енергетичної, будівельної,
целюлозно-паперової галузей та агропромислового комплексу. Площа,
яку займають відходи у відвалах і накопичувачах, що перебувають на
балансі підприємств, дорівнює 31,5 тис. гектарів. Умови зберігання
та видалення відходів в Україні з різних причин часто не
відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Крім того токсичні
відходи в значних обсягах можуть потрапляти у каналізаційні стоки.
4. Нагромаджено значні обсяги радіоактивних відходів.
5. В Україні немає полігонів для захоронення промислових
відходів першого і другого класу небезпеки, які б повністю
відповідали технологічним та санітарно-гігієнічним вимогам. Немає
також спеціалізованих заводів з переробки токсичних промислових
відходів.
6. Складна ситуація виникла у зв'язку з нагромадженням
пестицидів. За статистичними даними, близько 13,5 тис. тонн цих
препаратів нагромаджено в місцях, не пристосованих для
довготривалого зберігання. Процес нагромадження непридатних
пестицидів триває.
7. На сьогодні в Україні немає відповідної інфраструктури для
забезпечення поводження з токсичними промисловими, радіоактивними
відходами та забороненими і непридатними пестицидами.
8. Обсяги утилізації промислових відходів (гірничодобувних,
металургійних, хімічної промисловості тощо) щорічно збільшуються,
але загалом утилізується не більше третини їх загальної кількості.
При цьому частка вторинної сировини в загальному споживанні
ресурсів в Україні не досягає і 20 відсотків.
9. У житловому фонді міст та селищ міського типу країни
щорічно нагромаджується близько 40 млн куб. метрів сміття, яке
знешкоджується на 700 міських звалищах та 4 сміттєспалювальних
заводах. Основним методом видалення твердих побутових відходів
залишається складування їх на полігонах та неорганізованих
звалищах разом з промисловими відходами III і IV класів небезпеки.
До 80 відсотків полігонів для твердих побутових відходів не
відповідають санітарно-гігієнічним вимогам і експлуатуються без
запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод та повітряного
басейну. Допускаються порушення режимів утилізації та захоронення
золи і шлаків на сміттєспалювальних заводах. Усе це призводить до
посилення соціального напруження серед місцевого (здебільшого
сільського) населення.
10. Звалища побутових відходів є постійними джерелами
забруднення довкілля, місцями розмноження комах, гризунів,
бродячих тварин, що переносять збудників інфекцій, а також
зростання захворюваності на інфекційні хвороби.
Основні пріоритети у сфері поводження з відходами:
удосконалення законодавства для здійснення державного
контролю та нагляду за промисловими та побутовими відходами;
створення системи поводження з відходами (збирання,
сортування та перезатарювання, нагромадження, транспортування,
ідентифікація, інвентаризація, утилізація та видалення);
переробка промислових і побутових відходів та розвиток
вторинного ресурсовикористання;
розроблення і впровадження методики проведення оцінки та
попередження ризику для здоров'я населення від нагромадження
відходів і пестицидів.
План дій
1. Розроблення та впровадження нормативно-правових актів,
забезпечення їх гармонізації із законодавством ЄС в частині
визначення рівня небезпеки відходів та їх класифікації.
Держпромполітики, Мінекоресурсів, МНС,
Мін'юст, Держкомстат , Мінекономіки.
2003 рік.
2. Удосконалення контролю за поводженням з відходами, у тому
числі непридатних і заборонених пестицидів та агрохімікатів.
Мінекоресурсів, МОЗ, Мінагрополітики,
Держбуд, Держпромполітики, МНС, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно.
3. Проведення паспортизації місць видалення відходів.
Держбуд, Держпромполітики, Мінекоресурсів,
МНС, Мінагрополітики, Мінекономіки, МОЗ,
Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
2003 рік.
4. Розвиток технологічних методів та удосконалення технічних
засобів і біологічних методів утилізації та видалення промислових
і побутових відходів, у тому числі непридатних і заборонених до
використання пестицидів та агрохімікатів.
Держпромполітики, МНС, Мінекоресурсів,
Мінекономіки.
2003 рік.
5. Забезпечення технічної і технологічної реконструкції
підприємств з метою мінімізації обсягу виробничих відходів (у тому
числі полімерних матеріалів) з використанням досвіду промислово
розвинутих країн у справі задіяння економічних важелів
стимулювання.
Держпромполітики, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
6. Розроблення технологій для вторинної переробки і
повторного використання відходів у виробництві, механізму його
економічного стимулювання.
Держбуд, Держпромполітики, Мінекономіки.
Постійно.
7. Розроблення Державної програми окремого збирання,
оброблення, утилізації побутових відходів із залученням до її
реалізації приватних підприємств.
Держбуд, Мінекоресурсів, Мінекономіки, МНС,
Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно.
8. Створення інформаційного банку даних щодо технологій з
перероблення та утилізації відходів.
Держпромполітики, Держбуд, Мінекоресурсів,
МНС, Мінекономіки.
Постійно.
9. Розроблення Державної програми рекультивації земель після
видалення відходів.
Мінагрополітики, Держкомзем, Держбуд,
Мінекоресурсів, МНС, Мінекономіки.
2001 рік.
10. Організація впровадження сучасних методів ідентифікації
хімічних речовин під час проведення державної експертизи полігонів
та способів видалення відходів.
Мінекоресурсів, МНС, Держбуд,
Мінекономіки.
2001 рік.
11. Розроблення наукових програм проведення оцінки ризиків
впливу на здоров'я населення промислових і побутових відходів.
МОЗ, Мінекоресурсів, МНС, МОН, Академія
медичних наук.
Постійно.
12. Створення системи інформування громадськості про
розв'язання проблем з відходами.
Мінекоресурсів, МНС, Держбуд,
Держкомінформ, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
2001 рік.
13. Сприяння розвитку екологічної освіти населення стосовно
розв'язання проблем з відходами.
Мінекоресурсів, МНС, Держбуд, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно;
є) акустичне забруднення
Захист населення від шкідливого впливу шуму здійснюється
згідно із Законом України "Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення"
( 4004-12 ).
Основа для дій
1. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30
березня 1998 р. N 391
( 391-98-п ) проведення моніторингу шуму в
місцях проживання і відпочинку населення покладено на МОЗ.
Акустичне навантаження на міські території та окремі приміщення в
Україні регламентується санітарними нормами СН 3077-84 і ДСТУом
12.1.003-83.
2. Результати акустичних вимірів та соціологічні дослідження
свідчать, що головним джерелом акустичного забруднення в містах є
автотранспорт. Приблизно кожний другий міський житель страждає від
створюваного ним шуму.
3. Для багатьох великих міст джерелом значного шуму є
залізничні підприємства.
4. Джерелом шуму є також відкриті ділянки метрополітену і
міські трамваї. Шкідливий вплив не тільки на населення, а й на
споруди спричиняє вібрація уздовж ліній метрополітену.
5. Значним джерелом порушення акустичного режиму на
забудованих територіях населених пунктів є авіаційний транспорт.
6. Особливе значення проблема захисту від шуму має в
курортних та рекреаційних зонах міст, де до створення комфортних
акустичних умов висуваються більш високі вимоги.
7. Акустичне навантаження на міське населення значною мірою
посилюється за рахунок внутрішніх джерел. Доза звукової енергії
значно перевищує допустиму санітарними нормами СН 3077-84 для
житлових приміщень і може становити приблизно 60 відсотків
регламенту для промислових умов.
8. На сьогодні спостерігається тенденція до розширення площ
акустичного дискомфорту на забудованих територіях. Недосконалість
законодавчо-нормативної бази, відсутність економічних важелів
регулювання допустимих рівнів звуку є причиною зростання
акустичного забруднення міст.
9. Значна кількість обладнання, устаткування, приладдя на
підприємствах за віброакустичними параметрами не відповідає
встановленим нормативам.
10. Дія акустичної енергії на людину може виявлятися через:
ушкодження слухової функції з тимчасовою або постійною
втратою слуху;
порушення здатності передавати та сприймати звуки мовного
спілкування;
подразнення, неспокій, порушення сну, відволікання уваги від
звичайних занять;
зміни фізіологічних реакцій людини на стресові сигнали;
вплив на психічне і соматичне здоров'я;
дію на трудову діяльність і продуктивність праці.
Дослідження свідчать про несприятливий вплив шуму на
центральну нервову, серцево-судинну систему і органи травлення.
Порушення стану функціонування центральної нервової системи під
впливом шуму призводить до ослаблення уваги і працездатності,
особливо розумової.
11. Рівні акустичного забруднення у містах можуть справляти
негативний вплив на здоров'я і самопочуття населення, у тому числі
збільшувати кількість серцево-судинних захворювань.
12. Існуючі стандарти щодо акустичного забруднення не мають
достатнього сучасного технічного, правового та
соціально-економічного обгрунтування. Назріла суттєва необхідність
переходу до більш виваженого нормування акустичного навантаження,
його гармонізації із світовим законодавством.
Основні пріоритети в зниженні рівня акустичного забруднення:
удосконалення гігієнічних нормативів, оцінки і розрахунку
акустичних показників для різних джерел звуку;
розроблення поточних та перспективних карт акустичного
забруднення міст;
зниження акустичного навантаження на населення і працівників
транспортних засобів;
зменшення втрат, пов'язаних із зниженням працездатності і
захворюваністю в умовах акустичного забруднення;
розроблення та впровадження економічних важелів регулювання
акустичного навантаження.
План дій
1. Гармонізація нормативно-правових актів і методики оцінки
акустичного впливу на здоров'я населення з вимогами директив ЄС.
МОЗ, Мінтранс, Мінекономіки.
Постійно.
2. Проведення моніторингу акустичного забруднення населених
пунктів.
МОЗ, Мінтранс, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
3. Розроблення нових конструктивних рішень щодо використання
матеріалів із звукоізоляційними і звукопоглинальними властивостями
під час проектування обладнання, устаткування, виробничо-побутових
приладів, інструментів, транспортних засобів, внутрішніх джерел
звуку у будинках.
Держбуд, МОЗ.
Постійно.
4. Розроблення раціональних способів планування будинків і
територій забудови, забезпечення дотримання розмірів зон обмеження
забудови в умовах несприятливого впливу шуму.
Держбуд, МОЗ.
Постійно.
5. Розроблення заходів (методичних та інструментальних)
боротьби з акустичним перевантаженням та включення цих заходів до
регіональних і місцевих планів дій з гігієни довкілля.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
2000 рік;
ж) радіаційна безпека
Захист населення від радіаційного забруднення здійснюється на
основі Законів України "Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення"
( 4004-12 ), "Про
використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"
( 39/95-ВР ),
"Про поводження з радіоактивними відходами"
( 255/95-ВР ), "Про
видобування та переробку уранових руд"
( 645/97-ВР ), "Про захист
людини від впливу іонізуючих випромінювань"
( 15/98-ВР ), "Про
статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи"
( 796-12 ), "Про правовий режим
території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок
Чорнобильської катастрофи"
( 791а-12 ).
Основа для дій
1. Унаслідок Чорнобильської катастрофи значна частина
території України була забруднена радіонуклідами, серед яких
найбільшу роль відіграють 137Cs та 90Sr. Характерною рисою
забрудненості території країни є плямистість.
2. В Україні постійно проводиться дозиметрична паспортизація
населених пунктів, розташованих на забруднених територіях
(щільність забруднення населених пунктів на контрольованих
територіях, середні індивідуальні аварійні дози внутрішнього та
зовнішнього опромінення жителів, середні сумарні індивідуальні
дози, рівні забруднення основних продуктів харчування, дози, що їх
отримує населення від техногенних джерел випромінювання).
3. На території України внаслідок практичної діяльності,
пов'язаної з використанням ядерної енергії, нагромаджено значну
кількість радіоактивних відходів, відпрацьованого ядерного палива,
відпрацьованих промислових і медичних джерел іонізуючого
випромінювання (ДІВ). Законодавством урегульовано питання
поводження з відпрацьованим ядерним паливом, ДІВ, хвостосховищами
та радіоактивними відвалами підприємств ядерного паливного циклу.
4. Нагромаджуються радіоактивні відходи в районах
зосередження підприємств уранодобувної і переробної промисловості.
Радіоактивні відходи утворюються також у процесі видобування
вугілля.
5. В Україні діють п'ять атомних станцій: Хмельницька,
Запорізька, Рівненська, Південно-Українська та Чорнобильська.
Індивідуальні дози опромінення персоналу (90-97 відсотків) АЕС не
перевищують допустимого діапазону, який відповідає розподілу
річних доз опромінення персоналу АЕС у країнах Європи.
6. Середня сумарна індивідуальна ефективна доза опромінення
населення від джерел радіоактивності природного походження
становить 4,86 мЗв/рік. За геологічними та геохімічними природними
особливостями Україна належить до держав з високим рівнем
опромінення родоном. Середньозважена індивідуальна ефективна доза
опромінення населення родоном-222 дорівнює 3,8 мЗв/рік.
7. Рівні опромінення населення України, за рентгенологічними
дослідженнями, за останні 10 років знизилися майже вдвічі за
рахунок зменшення числа досліджень (особливо в забруднених
"чорнобильськими" радіонуклідами регіонах) та зміни їх структури
(зменшення питомої ваги найбільш дозоутворюючих рентгеноскопічних
методів).
8. Чорнобильська катастрофа безпосередньо і опосередковано
справляла і справляє негативний вплив на здоров'я населення
шляхом:
економічного впливу - відволікання бюджетних коштів на
усунення наслідків катастрофи;
психологічного напруження, викликаного стресом з усіма його
негативними наслідками;
дії радіаційного чинника.
9. Кількість захворювань на рак щитовидної залози у дітей, на
яких вплинув радіоактивний йод, значно зросла. Найбільше
захворювань припадає на області, де проживає основна частина осіб,
що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС. Проте дані
тиреодозиметричної паспортизації не збігаються з реальною
географією захворювань. Частоту захворюваності на рак щитовидної
залози інтерпретувати важко, оскільки офіційну звітність
запроваджено тільки з 1989 року. Частково підвищення
захворюваності могло бути викликане і більш точною діагностикою,
однак зростання захворювань на рак безсумнівне.
10. Щодо частоти виникнення пухлин іншої локалізації, то
необхідно враховувати, що для більшості злоякісних пухлин
латентний період значно довший, ніж 10 років, тому остаточні
висновки будуть передчасними.
Значний внесок в індукований соматичний мутагенез, а отже, і
в зростання частоти виникнення пухлин може дати хронічний
гормональний дисбаланс внаслідок тривалого стресу, а саме впливу
тривалого стресу і зазнають контингенти населення, які постраждали
унаслідок Чорнобильської катастрофи.
11. Наслідком впливу радіаційного чинника є підвищення у
крові людей частоти лімфоцитів з абераціями хромосом, що
індуковані опроміненням. За останні 30 років внаслідок дії на
довкілля мутагенних чинників різного походження спонтанний рівень
клітин з абераціями хромосом підвищився майже втричі.
12. Ймовірно, що генетичні ефекти внаслідок аварії можуть
бути не виявлені при епідеміологічному спостереженні. Однак
системи епідеміологічного нагляду необхідно створювати також і у
разі підвищеної уваги населення до самої можливості виникнення
хвороби. Тому потрібно створити реєстри індикаторних захворювань.
Внаслідок відсутності вірогідної інформації, виникає багато
спекуляцій на цю тему, які підвищують психологічне напруження у
населення, що, в свою чергу, погіршує його здоров'я.
13. Оцінка розмірів соматичної патології, викликаної
психоемоційним стресом, у тому числі і внаслідок катастрофи на
Чорнобильській АЕС, враховуючи нестачу коштів на епідеміологічні
дослідження, надзвичайно ускладнена.
Основні пріоритети у сфері радіаційної безпеки:
зменшення та у міру можливості відвернення негативного впливу
на здоров'я населення опромінення і психологічного напруження
унаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;
удосконалення мережі моніторингу джерел іонізуючого
випромінювання, системи дозиметричного контролю населення (у тому
числі професійних груп), забезпечення обліку потенційно
небезпечних об'єктів з метою попередження аварійних ситуацій;
визначення рівнів природної радіоактивності, насамперед 222Rn
і 220Rn у приміщеннях та вмісту 238U та 226Ra у питній воді з
джерел підземного водопостачання.
План дій
1. Створення Державного регістру джерел іонізуючого
випромінювання.
Держпромполітики, МНС, Мінекоресурсів, МОЗ,
Мінагрополітики, Мінекономіки, Держкомзем,
Держводгосп, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
2. Закінчення створення Державного реєстру радіоактивних
відходів, Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів.
МНС, Мінекоресурсів, МОЗ, Мінекономіки,
Держпромполітики, Мінпаливенерго,
Держводгосп,
Мінагрополітики.
2005 рік.
3. Розроблення нормативно-правових актів з питань обмеження
використання ядерних технологій та запровадження мораторію на їх
розвиток до розв'язання проблеми вивезення відпрацьованого
ядерного палива АЕС і ДІВ за межі України.
Мінпаливенерго, Держпромполітики,
Мінекоресурсів, МОЗ, Мінекономіки.
2000 - 2002 роки.
4. Реалізація заходів із забезпечення вивезення
відпрацьованого ядерного палива та відпрацьованих промислових і
медичних джерел іонізуючого випромінювання за межі України.
Мінпаливенерго, Держпромполітики, МНС,
Мінекоресурсів, МОЗ, Мінекономіки.
Постійно.
5. Розроблення методичних документів з питань регламентації
та оптимізації проведення загальнодержавного радіоекологічного
моніторингу довкілля (у тому числі в зонах розташування атомних
станцій, уранодобувних та уранопереробних підприємств), а також
моніторингу на початковій стадії радіаційної аварії та моніторингу
джерел іонізуючого випромінення. Удосконалення оснащення
радіометричних і радіологічних лабораторій.
Держпромполітики, Академія медичних наук,
МОЗ, Мінекоресурсів, Мінагрополітики,
Мінекономіки.
2003 рік.
6. Розроблення нормативно-правових актів з питань
радіаційного контролю на підприємствах, які займаються прийманням
та продажем металобрухту.
Держпромполітики, Мінекоресурсів, Академія
медичних наук, МОЗ, Мінекономіки.
2001 рік.
7. Організація вимірювання наявності родону у житлових
приміщеннях та на робочих місцях.
МНС, Академія медичних наук, МОЗ, Мінпраці,
Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
2001 рік.
8. Розроблення і впровадження оптимальних та маловитратних
протиродонових заходів.
МНС, Академія медичних наук, МОЗ,
Мінпраці, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
2003 рік.
9. Здійснення радіологічного контролю за будівельними
матеріалами, продуктами харчування, питною водою.
МОЗ, Мінекоресурсів, Мінагрополітики,
Держбуд, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
10. Визначення вмісту природних радіонуклідів у всіх джерелах
підземного водопостачання і насамперед у родононебезпечних
регіонах.
Мінекоресурсів, Мінагрополітики,
Держводгосп, Держбуд, Академія медичних
наук, МОЗ.
2003 рік.
11. Забезпечення радіаційного контролю на виробничих об'єктах
нафтогазодобувної та вугледобувної галузей, де можливе опромінення
людини від техногенних джерел іонізуючого випромінювання;
розроблення радіаційно-гігієнічних регламентів.
Держпромполітики, Мінпаливенерго, Мінпраці,
МОЗ, Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, обласні, Київська та Севастопольська
міські держадміністрації.
Постійно.
12. Удосконалення нормативно-правових актів з питань
створення системи захисту постраждалих унаслідок Чорнобильської
катастрофи.
МНС, Академія медичних наук, МОЗ,
Мінекоресурсів, Мінекономіки.
2003 рік.
13. Підтримання на належному рівні функціонування Державного
національного реєстру постраждалих унаслідок аварії на
Чорнобильській АЕС та Національного канцер-реєстру.
МНС, Академія медичних наук, МОЗ,
Мінекономіки, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
14. Переоснащення рентгенологічної служби та радіологічних
підрозділів санепідслужби сучасною радіологічною апаратурою і
приладами.
МОЗ, Мінфін, Мінекономіки.
2005 рік.
15. Створення єдиної державної системи контролю та обліку
індивідуальних доз опромінення населення, що формуються під дією
різних джерел іонізуючого випромінювання.
Академія медичних наук, МОЗ,
Мінекоресурсів,
Мінекономіки, МНС.
2005 рік.
16. Організація ведення реєстрів генетичної патології (на
виконання Цільової комплексної програми генетичного моніторингу на
1999 - 2003 роки, затвердженої Указом Президента України від 4
лютого 1999 р. N 118
( 118/99 )).
МОЗ, МНС, Мінекономіки, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, обласні,
Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
2003 рік.
17. Удосконалення системи соціально-психологічної допомоги
постраждалим.
МОЗ, МНС.
Постійно;
з) неіонізуюче випромінювання
Захист населення від шкідливого впливу неіонізуючої радіації
здійснюється згідно із Законом України "Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя" ( 4004-12).
Основа для дій
1. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30
березня 1998 р. N 391
( 391-98-п ) спостереження за рівнями
неіонізуючого випромінювання у місцях проживання і відпочинку
населення покладається на МОЗ. Заходи щодо захисту населення
повинні виконувати органи виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування, підприємства, установи та організації, окремі
громадяни.
Перейти до повного тексту