Кабінет Міністрів України

1. Затвердити Концепцію розвитку зв'язку України до 2010 року.

2. Державному комітетові зв'язку та інформатизації, Міністерству економіки, Міністерству промислової політики, Міністерству оборони, Службі безпеки подати до 20 грудня 2000 р. Кабінетові Міністрів України узгоджені пропозиції щодо внесення змін до Комплексної програми створення єдиної національної системи зв'язку України, схваленої постановою Кабінету Міністрів України 23 вересня 1993 р. N 790, згідно з Концепцією розвитку зв'язку України до 2010 року.

Становлення і розвиток зв'язку (Єдиної національної системи зв'язку) України як самостійної держави відбувається згідно з Комплексною програмою створення єдиної національної системи зв'язку України та Основними положеннями створення та розвитку єдиної національної системи зв'язку України.

Концепція розвитку зв'язку в Україні до 2010 року (далі - Концепція) визначає основні підходи до подальшого розвитку зв'язку, особливості його структурної перебудови, принципи регулювання, стратегію розвитку зв'язку загального користування і відомчого зв'язку, напрями міжнародного співробітництва, державні заходи щодо забезпечення розвитку зв'язку і засади діяльності в ринкових умовах і призначена для використання органами виконавчої влади, Держкомзв'язку та операторами зв'язку, а також виробниками обладнання.

Концепція складається з двох частин: 1) загальні концептуальні положення розвитку зв'язку; 2) концептуальні положення розвитку зв'язку в інтересах забезпечення потреб оборони і безпеки держави (для службового користування).

Концепція розроблена Держкомзв'язку, Мінпромполітики, Міноборони і СБУ.

У процесі розроблення цієї Концепції були враховані положення Концепції розвитку національних мереж електричного і поштового зв'язку загального користування та формування ринку послуг зв'язку в Україні до 2010 року, Концепції розвитку стосунків між Україною та Європейським Співтовариством (ЄС) у галузі зв'язку та інших нормативно-технічних документів.

Метою Концепції є визначення принципових засад технічного і технологічного розвитку зв'язку України до 2010 року, встановлення основних принципів та важелів регулювання зв'язку в ринкових умовах, забезпечення його розвитку, визначення напрямів міжнародного співробітництва.

Завданням Концепції є визначення:

основ технічної політики удосконалення зв'язку і шляхів її реалізації;

пріоритетних напрямів розроблення та виробництва вітчизняних засобів зв'язку; напрямів структурної перебудови зв'язку і діяльності з надання послуг зв'язку платоспроможним споживачам;

основних важелів регулювання діяльності у зв'язку;

необхідних джерел реалізації Концепції;

умов гармонійного збалансування технічних, економічних та соціальних аспектів розвитку зв'язку на всіх його пріоритетних напрямах.

У сучасних умовах для реалізації поставленої вище мети для цього необхідно забезпечити:

формування ринкових засад і конкурентного середовища функціонування зв'язку на рівні, який задовольняє платоспроможний попит на послуги зв'язку;

контроль держави в обсягах, необхідних для функціонування органів державної влади у звичайних умовах, у надзвичайних ситуаціях мирного часу та в особливий період;

інтеграцію мереж зв'язку України з мережами зв'язку країн членів ЄС та із світовими мережами зв'язку, приєднання Національної інформаційної інфраструктури зв'язку до Європейської інформаційної інфраструктури та до Глобальної інформаційної інфраструктури (стосовно зв'язку);

приєднання України до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та Світової організації торгівлі (стосовно торгівлі послугами зв'язку) за умови готовності провідних вітчизняних операторів зв'язку конкурувати з іноземними на внутрішньому та зовнішньому ринках в умовах їх відкритості;

доступність до соціально значущих послуг зв'язку для населення, яке працює чи проживає на території з невигідним географічним положенням або соціально-економічний статус якого не захищається.

Державна політика у сфері зв'язку щодо забезпечення оборони та безпеки держави повинна бути спрямована на:

розвиток державної системи урядового зв'язку;

розвиток мереж зв'язку воєнної організації держави;

створення Національної системи конфіденційного зв'язку в інтересах органів державної влади;

забезпечення цілісності та безпеки функціонування єдиної національної системи зв'язку;

створення механізму використання в особливий період та в умовах надзвичайної ситуації ресурсів мереж зв'язку всіх форм власності для забезпечення потреб оборони та безпеки держави.

Національна система зв'язку складається з електричного, поштового, спеціального і фельд'єгерського зв'язку.

На кінець 1998 року задоволення попиту на послуги зв'язку характеризувалося такими показниками:

первинна мережа перебуває на стадії перетворення. Частково ця мережа побудована на основі сучасних волоконно-оптичних, радіорелейних та супутникових ліній зв'язку. Протяжність цифрових каналів (магістральної і зонової мережі) становить 42 відсотки загальної довжини каналів первинної мережі;

найбільші обсяги послуг надають підприємства телефонного зв'язку (19,6 телефона на 100 жителів, тоді як у розвинутих країнах - 40 - 60);

мережі зв'язку загального користування є здебільшого аналоговими і побудовані з використанням переважно електромеханічного (84 відсотки) комутаційного обладнання, кабелів з мідними проводами, що майже відпрацювали свій ресурс і потребують заміни, та частково - радіорелейних ліній, ущільнених аналоговими системами передачі. Аналогові мережі недостатньо придатні для передавання дискретної інформації, частка якої в загальному обміні дедалі зростає;

передавання документальної інформації здійснюється як телеграфними, так і телематичними службами. Попит на послуги телеграфних служб постійно знижується, а за обсягами впровадження послуг телематичних служб Україна значно відстає від середньосвітового рівня:

попит на послуги поштового зв'язку в цілому забезпечується, однак рівень автоматизації і механізації виробничих процесів у ньому не відповідає потребам часу;

мережі передавання даних, що використовуються для документального електрозв'язку, базуються на технологіях пакетної комутації;

набуває подальшого розвитку факсимільний зв'язок. Загальна кількість зареєстрованих факсимільних установок перевищує 46 тис. одиниць;

поширюється використання глобальної мережі Інтернет. Кількість користувачів мережі щороку зростає і на теперішній час становить близько 100 тис.;

створюються мережі стільникового зв'язку України. Системою аналогового мобільного зв'язку скандинавського стандарту охоплено близько 63 відсотків території України. Розпочато побудову мереж стандартів глобального цифрового мобільного зв'язку на частотах 900 і 1800 МГц;

будуються мережі пошукового радіовиклику для охоплення ним великих міст та приміських зон. Використовується переважно стандарт передавання коротких текстових повідомлень (у 22 регіонах);

системи транкингового оперативного рухомого радіозв'язку перебувають на перехідній стадії розвитку - від окремих автономних, несумісних між собою мереж окремих відомств, до єдиної національної мережі;

мережі телевізійного і радіомовлення, включаючи мережі розподілення програм, є аналоговими, що призводить до неефективних енерговитрат (до 60 ГВт.г на рік), які можна зменшити майже в 4 рази з переходом на цифрові технології;

впроваджується кабельне телебачення та аудіовізуальні системи і служби зв'язку;

проводове мовлення охоплює всю країну і забезпечує трансляцію трьох програм мовлення в обласних центрах, великих містах і переважно лише одну програму в сільській місцевості на обладнанні, що відпрацювало свій ресурс та потребує заміни для забезпечення незбитковості цієї послуги;

технічні засоби зв'язку в переважній більшості є морально застарілими і значною мірою фізично зношеними.

Незважаючи на вагому частку в єдиній національній системі зв'язку (далі - ЄНСЗ) і значну роль у задоволенні потреб споживачів у послугах зв'язку, в Україні не здійснюється скоординоване управління розвитком відомчих мереж зв'язку, не ведеться облік цих мереж та статистичних показників, не проводяться навіть періодичні дослідження їх роботи та перспективних напрямів розвитку. Розвиток відомчих мереж зв'язку відбувається стихійно, під впливом різноманітних чинників.

Сучасний стан відомчих мереж зв'язку не відповідає рівню розвитку існуючих систем зв'язку, не задовольняє специфічних потреб державних структур у телекомунікаційному забезпеченні. Основною причиною цього є відсутність єдиної державної стратегії розвитку відомчих мереж зв'язку.

У секторі фіксованого відомчого зв'язку в основному використовується застаріле обладнання переважно аналогових систем комутації і передавання. Кінцеве обладнання специфічне і різне за типами.

У секторі рухомого відомчого зв'язку також використовується застаріле обладнання аналогових систем транкингового радіозв'язку, яке базується на колишніх стандартах, що не забезпечують необхідного рівня обслуговування та захисту інформації. Цифрові системи транкингового радіозв'язку на сьогодні є найбільш перспективними і найближчим часом посядуть домінуюче місце серед систем рухомого відомчого зв'язку. В Україні системи цифрового транкингового радіозв'язку впроваджуватимуться починаючи з 2000 року.

Стратегією розвитку зв'язку України на період до 2010 року передбачається:

проведення структурних перетворень (реструктуризація, лібералізація та формування ринку послуг) для прискорення розвитку зв'язку в ринкових умовах;

створення технічної бази інформатизації шляхом впровадження новітніх технологій, інтеграції ЄНСЗ в Європейську та Глобальну інформаційні інфраструктури;

забезпечення засобами і послугами зв'язку органів державної влади та місцевого самоврядування, а також суб'єктів господарювання та населення на рівні їх платоспроможного попиту.

Основними пріоритетами розвитку зв'язку загального користування є:

забезпечення розвитку та реконструкції телефонних мереж до повного задоволення попиту споживачів шляхом завершення створення цифрових мереж міжміського і міжнародного телефонного зв'язку, прискорення переобладнання внутрішньозонових і місцевих мереж на базі новітніх технологій, а також побудови місцевих телефонних мереж з використанням цифрового обладнання;

сприяння прискореному розвитку фіксованого та рухомого радіозв'язку;

створення єдиної інтегрованої багатосервісної широкосмугової мережі;

впровадження нових видів послуг та нових технологій оброблення, перевезення і доставки усіх видів поштових відправлень на основі комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів у поштовому зв'язку, а також використання швидкісних видів спецтранспорту та комп'ютерних методів оброблення повідомлень;

дослідження, розроблення та впровадження нових принципів організації зв'язку, створення засобів зв'язку, які сприятимуть прискоренню розвитку та підвищенню ефективності мереж зв'язку;

організація розроблення та виробництва в Україні основних видів технічних засобів зв'язку та необхідних компонентів на рівні європейських і світових стандартів якості.

Система управління електрозв'язком повинна базуватися на принципах взаємодії відкритих систем і мати ієрархічну структуру.

Система експлуатації являє собою сукупність методів та алгоритмів технічного обслуговування, технічного персоналу, технічних засобів контролю та вимірювань, які забезпечують підтримку функціонування будь-якого елемента мереж ЄНСЗ у межах встановлених норм.

Національна система управління мережами і послугами електрозв'язку ЄНСЗ організаційно повинна складатися з національного центру управління систем управління мережами і послугами електрозв'язку загального користування, систем управління відомчими (корпоративними) мережами електрозв'язку і послугами, мережі передавання даних на основі взаємодії операційних систем і робочих станцій національного центру управління системи управління мережами і послугами електрозв'язку загального користування, іноземних і міжнародних систем та центрів управління мережами і послугами електрозв'язку.

На національний центр управління, який має бути позавідомчим органом, слід покласти виконання таких функцій:

збирання інформації щодо стану мереж зв'язку всіх форм власності;

розроблення планів заходів щодо використання мереж зв'язку всіх форм власності в особливий період та в умовах надзвичайного стану;

проведення у мирний час тренувань використання всіх мереж зв'язку в особливий період;

здійснення загального оперативно-технічного керівництва (управління) мережами зв'язку в особливий період, в умовах надзвичайних ситуаціях та у разі виникнення значних аварій на мережах зв'язку держави.

За своєю структурою система управління мережами і послугами електрозв'язку загального користування повинна бути централізовано-децентралізованою. Це передбачає автономне (децентралізоване) функціонування підсистем (служб) управління окремими видами мереж зв'язку відповідно до покладених на них завдань, які випливають із специфіки цих мереж, та централізоване управління з боку головного центру управління всіма системами управління окремими мережами.

Завдання забезпечення безпечного функціонування мереж зв'язку ЄНСЗ і захищеності інформації користувачів має вирішуватися в трьох аспектах: технічному, організаційному та правовому.

Технічний аспект захисту мереж зв'язку та інформації передбачає розроблення і використання спеціальних апаратних і програмних засобів, що запобігають або утруднюють несанкціонований доступ до елементів мережі та до інформації, а також перевірку відповідності вимогам технічного захисту обладнання, що використовується на мережах.

Організаційний аспект захисту мереж зв'язку та інформації передбачає охорону мережі зв'язку, особливо її керуючих систем і систем управління, ретельний добір та контроль діяльності персоналу, причетного до створення, впровадження та експлуатації мереж зв'язку, встановлення режиму обмеженого доступу до окремих видів інформації, ретельне розроблення комплекту інструкцій з технічного обслуговування і захисту обладнання мереж та інформації, регулярне інформування працівників про акти законодавства в галузі безпеки систем зв'язку та інформатики, застосування дисциплінарної, адміністративної і кримінальної відповідальності у разі виявлення порушень безпеки мереж зв'язку та інформації; реалізація заходів щодо здійснення контролю за станом інформаційної безпеки в мережах зв'язку.

Правовий аспект захисту мереж зв'язку та інформації передбачає розроблення законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на створення умов функціонування і безпечного користування мережами зв'язку та інформаційними послугами.

Захист інформації відомчих мереж зв'язку здійснюється у тому ж порядку, що і в мережах загального користування.

Стратегія розвитку відомчих мереж зв'язку на період до 2010 року передбачає:

максимальне використання ресурсів мереж загального користування для створення відомчих мереж, у тому числі за рахунок створення віртуальних відомчих мереж зв'язку в мережах загального користування;

здійснення проектування з максимальним урахуванням як вимог власників, так і загальнодержавних інтересів;

побудову відомчих мереж, які якнайбільшою мірою повинні відповідати принципам побудови ЄНСЗ з метою спрощення процесів взаємодії, взаєморезервування та інтеграції;

забезпечення можливості роботи в режимі приєднання до мереж зв'язку загального користування, якщо це не суперечить їх призначенню.

Основними пріоритетами в розвитку відомчого зв'язку є:

максимальна цифровізація мереж;

інтеграція з мережами зв'язку загального користування.

Взаємодія з мережами загального користування повинна забезпечуватися на трьох рівнях управління - адміністративному, технічному й оперативному.

Вимогами до управління відомчими мережами зв'язку передбачається:

забезпечення гнучких методів управління мережами та реконфігурації, адаптація до умов обслуговування. Технічне управління має здійснюватися на основі оперативної реконфігурації технічних засобів системи згідно з оперативною обстановкою;

здійснення системного функціонального управління з метою забезпечення управління в реальному масштабі часу за параметрами, що визначають передавання всіх типів службових повідомлень;

здійснення системного контролю навантаження з метою забезпечення визначення в реальному масштабі часу інформаційного навантаження і характеристик продуктивності системи та її компонентів;

дотримання технології побудови відомчих мереж з метою забезпечення підключення до системи диспетчерських пультів для незалежного управління користувачами різних відомств;

проведення моніторингу інформаційних потоків з метою реалізації оперативних пошукових заходів.

Взаємодія мереж відомчого зв'язку і загального користування має здійснюватися у рамках законодавства та нормативно-технічних документів на основі таких загальних принципів:

1) стосовно телефонних мереж: загальновиробничі телефонні станції відомчого зв'язку повинні взаємодіяти із станціями телефонної мережі загального користування згідно з вимогами Керівного документа щодо телефонної мережі загального користування; комутаційне обладнання відомчих телефонних станцій повинно містити в собі типові лінійні сигнали, сигнали управління та інформаційні сигнали;

2) стосовно відомчих мереж передавання даних: інформаційні відомчі мережі повинні максимально використовувати можливості загальнодержавних мереж передавання даних; відомчі мережі передавання даних повинні взаємодіяти із загальнодержавними вторинними мережами для передавання даних; відомчі загальновиробничі мережі передавання даних повинні створюватися за нормами і правилами, прийнятими для побудови ЄНСЗ;

3) стосовно з'єднувальних ліній взаємодії: можуть використовуватися фізичні лінії, цифрові канали, групові тракти і широкосмугові канали; з'єднувальні лінії відомчих мереж для взаємодії з мережами ЄНСЗ повинні організовуватися з використанням типових систем передавання та прийнятих технологій ущільнення фізичних ліній.

Основною метою функціонування поштового зв'язку є надання широкого спектру послуг з орієнтацією на споживача та задоволення його потреб у ринкових умовах.

Стратегією розвитку поштового зв'язку передбачається розширення номенклатури видів послуг, наближення якості надання традиційних і нових видів послуг до рівня провідних промислово розвинутих країн.

Мережа поштового зв'язку охоплює поштові підприємства всіх форм власності та їхні підрозділи.

Загальна політика щодо поштового зв'язку на найближчу перспективу полягає в подальшій оптимізації мережі поштового зв'язку, вдосконаленні поштових маршрутів, переході до комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів на всіх ланках технологічного процесу (від приймання до вручення поштових відправлень); створенні автоматизованої інформаційно-технологічної системи поштового зв'язку; наближенні термінів доставки поштових відправлень до світового рівня; прискоренні проходження пошти.

Пріоритетними напрямами розвитку і вдосконалення поштового зв'язку в частині приймання і доставки пошти є:

оптимізація мережі пунктів та відділень з надання послуг зв'язку;

розширення функцій пунктів, відділень зв'язку та філіалів підприємств зв'язку;

забезпечення разом з видавництвами доставки передплатникам щоденних газет у день їх виходу із друку:

наближення рівня якості надання послуг у сільській місцевості до рівня якості надання послуг у міській місцевості.

Пріоритетними напрямами в частині оброблення та перевезення пошти передбачається:

впровадження зонально-вузлового принципу сортування і направлення пошти;

впровадження технології оброблення внутрішньої пошти із застосуванням штрих-кодів;

впровадження нових технологій оброблення та перевезення пошти на основі комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, використання швидкісних видів транспорту:

забезпечення проходження письмової кореспонденції між обласними центрами України за 2 доби, а між іншими населеними пунктами - 3 - 4 доби;

зменшення витрат на оброблення і перевезення пошти.

Пріоритетними напрямами удосконалення функціонування міжнародної пошти є:

впровадження технології оброблення поштових відправлень із застосуванням штрих-кодів;

скорочення термінів оброблення міжнародних поштових відправлень;

задоволення вимог термінів проходження міжнародних поштових відправлень;

досягнення рівня якості послуг за рекомендаціями Всесвітнього поштового союзу;

участь у розробленні та реалізації спільних проектів, спрямованих на поліпшення безпеки пошти;

участь у проведенні перевірок термінів проходження міжнародної пошти.

Інфраструктура телекомунікацій як невід'ємна частина Національної інформаційної інфраструктури повинна забезпечувати взаємоз'єднання та взаємодію всіх мереж телекомунікацій різних форм власності як фіксованих, так і мобільних, з установленням і без установлення фізичних з'єднань. Створення такої інфраструктури повинно здійснюватися згідно з вимогами міжнародних стандартів шляхом інтеграції як діючих, так і перспективних мереж (застосувань) послуг Національної інформаційної інфраструктури, а також її взаємодії з Глобальною та Європейською інформаційними інфраструктурами.

Зокрема, інфраструктура телекомунікацій Національної інформаційної інфраструктури повинна інтегрувати в своєму складі інтерактивні, телерадіомовні, мультимедійні та інші системи і механізми передачі, а також можливості забезпечення управління, безпеки, сигналізації, синхронізації, взаємодії інформаційних застосувань, платформ оброблення та збереження інформації і надання користувачам усіх потрібних їм послуг у будь-який час і в будь-якому місці за прийнятними цінами і високої якості.

Створення інфраструктури телекомунікацій Національної інформаційної інфраструктури здійснюватиметься на основі положень ЄНСЗ із застосуванням новітніх технологій і рішень.

Забезпечення зв'язку технічними засобами здійснюється згідно з Комплексною програмою створення Єдиної національної системи зв'язку України і Комплексною цільовою науково-технічною програмою "Розроблення та виробництво засобів зв'язку". Остання передбачає виконання близько 600 найбільш актуальних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, орієнтована на створення і розвиток промисловості для вирішення таких основних завдань:

налагодження виробництва засобів зв'язку для потреб усіх споживачів;

створення виробництва засобів зв'язку, що замінюватимуть імпорт у необхідних для мереж загального користування і для відомчих мереж обсягах;

розроблення та освоєння виробництва нових засобів зв'язку світового рівня, що стануть основою розвитку вітчизняного наукового потенціалу та сприятимуть збільшенню обсягів експорту до країн СНД, а в майбутньому - і до інших зарубіжних країн.

З початку реалізації Програми виконано 85 науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, 44 з них впроваджено у виробництво за такими основними напрямами:

первинна мережа;

телефонний зв'язок;

документальний зв'язок;

системи телебачення і радіомовлення;

наземна апаратура радіозв'язку і супутникового зв'язку.

Мінпромполітики визначено перелік підприємств і науково-технічних установ, якими розроблено та впроваджується у серійне виробництво ряд засобів зв'язку. Вітчизняні підприємства можуть задовольнити потреби зв'язку України в окремих видах обладнання зв'язку, яке пройшло сертифікацію і за технічними параметрами не поступається зарубіжним аналогам, а за деякими навіть перевищує їх.

Забезпечення зв'язку України технічними засобами повинно базуватися насамперед на виробництві вітчизняного обладнання на рівні кращих світових зразків. У тих напрямах зв'язку, де науково-технологічний рівень розвитку недостатній, необхідно широко практикувати придбання ліцензій для освоєння сучасних засобів зв'язку та подальшого впровадження їх у виробництво на базі вітчизняних розробок з урахуванням потреб ринку.

Імпортні технічні засоби зв'язку можуть впроваджуватися лише якщо їх вітчизняні аналоги мають гірші техніко-економічні показники за функціональним призначенням.

Україна має відповідний науково-технічний потенціал для забезпечення якісної модернізації та інтелектуалізації мереж, а також для реконструкції міських, районних та сільських мереж, вартість яких є вирішальним фактором у будівництві мереж зв'язку загального користування. Для цього доцільно використовувати вітчизняне обладнання, яке забезпечить сучасний телекомунікаційний сервіс з високою економічною ефективністю і мінімальною вартістю впровадження.