Шановний Валерію Миколайовичу!

Національна служба посередництва і примирення розглянула Вашого листа від 08.04.2003 року N 02/114 і роз'яснює наступне.

Запитання 1. Чи не буде порушенням норм згаданого закону розгляд та прийняття відповідного рішення примирною комісією щодо вимог висунутих стороною найманих працівників, стосовно порушень чинного законодавства або галузевої угоди та колективних договорів (п. "в" і "г" ст. 2), без наступної передачі цих вимог на розгляд трудового арбітражу?

При розгляді цього запитання необхідно виходити із положень Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" (далі - Закону), Конвенції Міжнародної організації праці N 154 1981 року "Про сприяння колективним переговорам" (ратифікована постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 року N 3932-XII), Рекомендації Міжнародної організації праці N 92 1951 року "Щодо добровільного примирення та арбітражу", Рекомендації Міжнародної організації праці N 130 1967 року "Щодо розгляду скарг на підприємствах з метою їх вирішення" з питань прав і обов'язків сторін колективних трудових спорів (конфліктів) та послідовності проведення примирних процедур.

Обов'язки і права сторін колективного трудового спору (конфлікту) визначені в статті 13 Закону:

"Жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі.

Сторони колективного трудового спору (конфлікту), примирна комісія і трудовий арбітраж зобов'язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством.

Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обгрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту). У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби".

Статтею 7 Закону визначена послідовність розгляду і вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Зокрема, цією статтею встановлено, що:

"Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється з питань, передбачених:

пунктами "а" і "б" статті 2 цього Закону, - примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, встановлені статтею 9 цього Закону, - трудовим арбітражем;

пунктами "в" і "г" статті 2 цього Закону, - трудовим арбітражем".

Статтею 2 Закону визначено, що:

"Колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

г) невиконання вимог законодавства про працю".

Конвенцією Міжнародної організації праці N 154 1981 року "Про сприяння колективним переговорам" (ратифікована постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 року N 3932-XII) визначено, що:

"Стаття 2.

Відповідно до мети цієї Конвенції термін "колективні переговори" означає всі переговори, що проводяться між роботодавцем, групою роботодавців або однією чи кількома організаціями роботодавців, з одного боку, та однією чи кількома організаціями працівників з другого, з метою:

а) визначення умов праці й зайнятості; та/або

b) регулювання відносин між роботодавцями і працівниками;

та/або

c) регулювання відносин між роботодавцями чи їхніми організаціями та організацією чи організаціями працівників."

"Стаття 4.

Застосування положень цієї Конвенції, якщо воно не здійснюється колективними договорами, арбітражними рішеннями чи в будь-який інший спосіб, котрий відповідає національній практиці, забезпечується національним законодавством або правилами.

1. Для сприяння колективним переговорам вживають заходів, котрі відповідають національним умовам.

2. Заходи, передбачені в параграфі 1 цієї статті, спрямовані на те, щоб:

a) колективні переговори були можливі для всіх роботодавців і всіх категорій працівників у галузях діяльності, передбачених цією Конвенцією;