У зв'язку з численними запитами банків стосовно Узагальнюючого податкового роз'яснення щодо застосування положень пункту 12.2 статті 12 Закону України від 22 травня 1997 року N 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" стосовно формування банківськими установами страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 15.07.2002 N 334 із змінами і доповненнями, внесеними наказами Державної податкової адміністрації України від 7 квітня 2003 року N 161 та від 22 вересня 2004 року N 547, Національний банк повідомляє наступне.

Питання страхування кредитів, у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту, врегульовано Законом України "Про страхування".

Згідно статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування.

Проте, страховик на підставі статей 9 та 26 Закону України "Про страхування" та 991 Цивільного кодексу України не відшкодовує частину збитків згідно з договором страхування, які є франшизою, а також має право відмовити у страхових виплатах або страховому відшкодуванню при настанні певних випадків.

Крім того, названий закон не містить норми, відповідно до якої всі ризики, пов'язані із неповерненням кредитів, переходять до страхової установи.

Отже, твердження про те, що у разі укладеннями банківськими установами договорів страхування ризиків неповернення коштів, наданих у кредит, всі ризики, пов'язані із неповерненням кредитів, переходять до відповідної страхової установи, на яку у разі настання страхового випадку (неповернення кредиту) покладено обов'язок здійснити страхову виплату страхувальнику, не відповідає нормам Закону України "Про страхування".

Крім того, необхідно зазначити, що банківська установа несе ризики непогашення кредиту незалежно від наявності забезпечення за кредитом та його виду. Навіть при наявності таких видів забезпечення як застава, страхування, порука все одно існують ризики неповернення кредиту через неможливість погашення кредиту за рахунок наявного забезпечення. Тобто, при наявності забезпечення за кредитом мова може йти лише про зменшення ризиків його непогашення, а не про повну відсутність таких ризиків.

Стосовно формування страхового резерву банками необхідно зазначити, що відповідно до підпунктів 12.2.1 та 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) будь-який банк зобов'язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що банки створюють страхові резерви за рахунок валових витрат для відшкодування можливих втрат по основному боргу за всіма видами кредитів у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами. У статті 5.2 Закону визначено перелік операцій (без будь-яких додаткових виключень), які включаються до складу валових витрат. Закон не робить виключення для застрахованих кредитів.