У зв'язку з численними зверненнями регіональних управлінь НБУ щодо надання правової допомоги в обгрунтуванні позиції НБУ з питань застосування строків позовної давності при розгляді в арбітражних судах справ про стягнення штрафів, які застосовує НБУ, дано таке роз'яснення.

Згідно з ст.48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст.62 Закону України "Про Національний банк України" у разі порушення банком, іншою фінансово-кредитною установою банківського законодавства, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, що загрожують їх платоспроможності та інтересам вкладників і кредиторів, Національний банк застосовує адекватні допущеному порушенню заходи впливу відповідно до законодавства, в тому числі накладає штрафи відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку.

Згідно з чинним законодавством України стягнення вказаних штрафів здійснюється в претензійно-позовному порядку. У зв'язку з цим, виникає питання щодо застосування строків позовної давності (строків давності).

Вищенаведені правовідносини за своїм змістом не є цивільно-правовими. Крім цього, вони не є предметом регулювання також Кодексу України про адміністративні правопорушення, який передбачає застосування адміністративної відповідальності лише до фізичних осіб. Таким чином, для застосування строків позовної давності (строків давності) відповідно до Цивільного кодексу України та Арбітражного процесуального Кодексу України у даному випадку немає правових підстав.

Вважаємо, що правовідносини, які виникають при застосуванні штрафів Національним банком України, мають регулюватись відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів", оскільки правовідносини, які регулює цей Декрет, за своїм змістом також являють собою відносини між суб'єктами господарської діяльності та державою в особі її органів щодо накладення відповідних санкцій, що спрямовуються на користь держави.