З метою вирішення питань, пов'язаних з забезпеченням позову при здійсненні судочинства,

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо забезпечення позову (додаються).

2. Керівникам водогосподарських організацій, підприємств та установ:

взяти до відома та використання у діяльності зазначені у пункті 1 Методичні рекомендації;

забезпечити вивчення працівниками, які призначені відповідальними згідно із наказами за проведення позовної роботи, вимог Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року N 1618 (набирає чинності 1 січня 2005 року, але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України).

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступників Голови комітету відповідно до розподілу функціональних повноважень.

Питання, пов'язані з забезпеченням позову при здійсненні судочинства, регулюються законоположеннями, вміщеними у главі 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) та розділі X Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Спільна особливість усіх тимчасових заходів полягає у нормативній визначеності і надзвичайній процедурі застосування, що передбачає можливість їх невідкладної реалізації через державного виконавця і за участю заявника ще до подання позову. При цьому тимчасові заходи застосовуються, якщо відповідач не надає необхідної інформації, чинить перешкоди у здійсненні правосуддя або знищує відповідні докази, або коли будь-яке відстрочення може завдати непоправної шкоди особі, майнові права чи охоронювані законом інтереси якої порушені.

Тому про створення умов для можливої у майбутньому реалізації судового рішення і за наявності встановлених законом підстав клопотатися перед судом про вжиття заходів до забезпечення позову заявникові слід потурбуватися одночасно з поданням позовної заяви.

Клопотання про забезпечення позову може бути порушено безпосередньо у позовній заяві та вирішено судом без виклику сторін одночасно з винесенням ухвали про порушення справи. Більше того, в принципі не виключається й те, що рішення про застосування того чи іншого забезпечення передуватиме акту про порушення провадження у справі, оскільки відповідне клопотання у певних випадках може бути розглянуте судом ще до подання позовної заяви.

Відповідно до статті 149 ЦПК суд чи суддя на прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії справи, якщо невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Процесуальне законодавство (стаття 149 ЦПК і стаття 66 ГПК обумовлює допустимість застосування заходів із забезпечення позову наявністю обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Приблизно так само вирішується питання і за статтею 29 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК): за наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода, або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.

У цивільному та господарському судочинстві відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов'язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на позивача чи третю сторону із самостійними вимогами на предмет спору. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент подання позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення арбітражного суду (пункт 4 листа Вищого арбітражного суду України "Про практику вирішення окремих категорій спорів" від 22.09.2000 р. N 01-8/516.

Зокрема, Вищий арбітражний суд України підкреслив, що обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Арбітражного процесуального кодексу України (нині - ГПК) розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

І загальний, і господарський суди вживають заходів із забезпечення позову не тільки за заявами осіб, які беруть участь у справі, але й зі своєї ініціативи. У більшості випадків активність суду на цьому напрямі може бути витлумачена як порушення конституційних засад судочинства щодо рівності всіх учасників процесу перед законом і судом, а також змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (пункти 2 і 4 статті 129 Конституції України).

Таким чином, суд чи господарський суд, як правило, має право порушувати питання про забезпечення позову з власної ініціативи лише у прямо передбачених законом випадках. Наприклад, виходячи з припису, вміщеного у частині 2 статті 149 ЦПК, суд зобов'язаний вирішити питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову у справах про стягнення аліментів, заробітної плати і відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, приймаючи такі справи до свого провадження.

Можливий ще один виняток. Йдеться про розширене тлумачення і узагальнене розуміння відповідних приписів статті 149 ЦПК і статті 66 ГПК. Тоді, спираючись на частину 3 статті 11 ЦПК, виходячи із загальних начал і змісту законодавства України (не виключається застосування аналогії закону), суд повинен буде вирішити питання про забезпечення позову незалежно від наявності відповідного клопотання заінтересованих учасників процесу, якщо незастосування зазначених заходів може завдати істотної шкоди інтересам держави і суспільства, здоров'ю населення, правам громадян, які виступають слабшою стороною матеріальних правовідносин, що є предметом цього судового розгляду, або якщо невжиття заходів до забезпечення позову може призвести до погіршення екологічної ситуації.

У сфері кримінального судочинства право цивільного позивача просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ним позову (стаття 50 КПК не відміняє встановленого у статті 125 цього Кодексу обов'язку слідчого щодо забезпечення цивільного позову (навіть не заявленого, але можливого у майбутньому) і передбаченої законом конфіскації майна.

У справах про стягнення аліментів, заробітної плати і відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, суддя, приймаючи такі справи до свого провадження, з власної ініціативи вирішує питання про забезпечення позову.

Залежно від обставин справи суд чи суддя може забезпечити позов повністю або частково.

При цьому названий закон спонукає майбутнього позивача до добросовісного використання наданих йому процесуальних прав. Для недопущення зловживання ними до прийняття ухвали про застосування тимчасових заходів суд вправі вимагати від заявника внесення грошової застави або еквівалентної гарантії у вигляді інших матеріальних цінностей. Розмір цієї застави (гарантії) не може бути меншим від 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не має бути більшим від заявленої шкоди.

Суд або суддя може за заявою однієї із сторін і зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим, а також допустити кілька забезпечень з тим, щоб загальна їх сума не перевищувала позовної.

При забезпеченні позову, що має грошову оцінку, відповідач може з дозволу суду або судді замість допущеного забезпечення внести в депозит позовну суму.

На відміну від звичайного порядку вжиття заходів до забезпечення позову, заява про застосування тимчасових заходів розглядається за участі заявника. Так само з можливих учасників процесу тільки заявник допускається до участі у виконавчому провадженні з приводу виконання відповідної ухвали.

У випадку відмови суду у задоволенні позову чи непред'явленні позову застава спрямовується на компенсацію шкоди, завданої відповідачеві застосуванням тимчасових заходів. Її повернення заявникові передбачається тільки у разі відмови у прийнятті позову до розгляду чи при задоволенні позову повністю або частково.

Відповідно до статті 152 ЦПК позов забезпечується:

накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

забороною провадити певні дії;

забороною іншим особам провадити платежі або передавати майно відповідачеві;

зупиненням продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на дане майно або про виключення його з опису;