Вищий арбітражний суд України в порядку інформації надсилає огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов окремих категорій спорів.

1. Вирішення спорів за участю податкових органів.

1.1. Звернення стягнення недоїмки за податками на суми, які належить одержати недоїмникові від його дебіторів, може здійснюватися лише у разі підтвердження такої дебіторської заборгованості у встановленому порядку.

Рішенням арбітражного суду задоволено позовні вимоги відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) щодо визнання інкасових доручень про стягнення з товариства дебіторської заборгованості перед колективним підприємством (далі - підприємство) такими, що не підлягають виконанню. Таке рішення арбітражного суду мотивоване відсутністю доказів наявності дебіторської заборгованості позивача перед підприємством, на яке відповідачем звернене стягнення недоїмки за податками.

Постановою заступника голови арбітражного суду рішення залишено без зміни.

У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила судові рішення зі справи скасувати через невідповідність висновків суду обставинам справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" до підприємств, установ, організацій як захід безспірного стягнення недоїмки застосовується звернення стягнення на суми, які належить одержати недоїмникові від його дебіторів.

Згідно з підпунктом "б" пункту 29 Інструкції про особливості застосування Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 2 листопада 1993 року N 84 (з подальшими змінами і доповненнями), звернення стягнення на рахунки дебіторів недоїмника здійснюється державною податковою інспекцією інкасовими дорученнями (розпорядженнями) за умови наявності акта звірки між дебітором та недоїмником або за актом зустрічної перевірки, що підтверджує заборгованість.

Рішеннями державної податкової інспекції в рахунок погашення недоїмки підприємства звернено стягнення на дебіторську заборгованість товариства перед цим підприємством. На підставі цих рішень до установи банку подано інкасові доручення.

Відповідачем не подано доказів наявності дебіторської заборгованості товариства перед підприємством, хоча ухвалами арбітражного суду відповідача зобов'язано надати такі докази та матеріали перевірки. Зокрема, відповідачем не надано акт звірки між товариством та підприємством або акт зустрічної перевірки, наявність яких є обов'язковою умовою для звернення стягнення на рахунки дебіторів недоїмника.

Наявні матеріали справи підтверджують дебіторську заборгованість товариства не перед підприємством, а перед іншою юридичною особою.

Враховуючи, що на момент винесення спірного рішення дебіторської заборгованості позивача перед підприємством не існувало, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила заяву державної податкової інспекції без задоволення, а судові рішення без зміни.

1.2. У вирішенні питання щодо правомірності нарахування податковими органами податку на репатріацію доходів нерезидента необхідно враховувати приписи міжнародних договорів про усунення подвійного оподаткування, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Арбітражним судом задоволено позовні вимоги відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) щодо визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування та про визнання такими, що не підлягають виконанню, інкасових доручень (розпоряджень).

Рішення арбітражного суду мотивовано тим, що згідно з міжнародними договорами про усунення подвійного оподаткування, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, доход австрійської фірми, якій позивач сплачував лізингові платежі, підлягає оподаткуванню у Австрійській Республіці, у зв'язку з чим нарахування державною податковою інспекцією податку на репатріацію доходів нерезидента є безпідставним. Рішення у частині визнання такими, що не підлягають виконанню, інкасових доручень (розпоряджень) мотивовано відсутністю управлінського акта про стягнення відповідних сум податку на прибуток та відрахувань на фінансування дорожнього господарства.

Постановою заступника голови арбітражного суду рішення у справі залишено без зміни.

Відповідач, не погоджуючись з названими судовими актами, у заяві про перевірку їх в порядку нагляду посилався на такі обставини.

Відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податків на доходи нерезидентів, зазначених у статті 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", несуть платники, які здійснюють відповідні виплати. Порядок подання звітів про утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 16 січня 1998 року N 28, не передбачає самостійного зменшення ставки податку на репатріацію доходів нерезидента утримувачем податку.

Крім того, перерахування позивачем лізингового платежу австрійській фірмі відбулося 05.02.98 р., а Конвенція про усунення подвійного оподаткування, укладена між Урядом України та Урядом Австрійської Республіки, набула чинності 20.05.98 р.

Відповідач вважав також правомірним застосування до товариства статті 6 Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України", згідно з якою автотранспортні підприємства, що здійснюють перевезення за тарифною платою, відраховують на дорожні роботи 2 відсотки від доходів з експлуатації автомобільного транспорту з включенням цих відрахувань до тарифів на перевезення. На думку відповідача, економічні терміни "тариф" і "договірна ціна" як вартість послуг є тотожними, у зв'язку з чим товариство є таким, що надає послуги з автоперевезень за тарифною платою, і здійснення ним відрахувань на дорожні роботи за ставкою лише 1,2 відсотка слід вважати безпідставним.

Розглянувши доводи відповідача та перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

За результатами проведеної комплексної документальної перевірки державна податкова інспекція дійшла висновку про порушення товариством вимог підпункту "г" пункту 13.1 та пункту 13.2 статті 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині сплати податку на репатріацію доходів нерезидента з лізингових операцій та про порушення вимог статті 6 Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" в частині відрахування на дорожні роботи 2 відсотків від доходів з експлуатації автомобільного транспорту та невключення цих відрахувань до складу тарифів на перевезення. У зв'язку з цим державною податковою інспекцією прийнято рішення про нарахування до сплати податку на репатріацію доходів нерезидента, внесків на фінансування дорожнього господарства та застосовано фінансові санкції. На виконання рішення до установи банку подано інкасові доручення (розпорядження).

З метою визначення правомірності нарахування податку на репатріацію доходів нерезидента здійснено аналіз міжнародних договорів про усунення подвійного оподаткування.

Статтею 7 Закону України "Про правонаступництво України" передбачено, що Україна є правонаступником прав і обов'язків Союзу РСР за міжнародними договорами.

Союзом РСР 10 квітня 1981 року укладено з Австрійською Республікою Угоду про усунення подвійного оподаткування доходів та майна, яка набула чинності 1 жовтня 1982 року.

Зі змісту Угоди випливає, що прибуток юридичної особи з постійним місцезнаходженням в одній Договірній державі, одержаний із іншої Договірної держави від здійснення підприємницької діяльності, може підлягати оподаткуванню в іншій Договірній державі тільки в тому випадку, якщо він отриманий в результаті діяльності представництва, що знаходиться в цій другій Договірній державі, і тільки в частині, що складає прибуток цього товариства.

Відповідне положення містить також Конвенція про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилення від сплати податків на доходи і майно, укладена 16 жовтня 1997 року між Урядами України і Австрійської Республіки та ратифікована Україною 14 березня 1999 року.

З огляду на викладене рішення податкового органу про нарахування податку на репатріацію доходів нерезидента є безпідставним, оскільки прибуток австрійської фірми підлягає оподаткуванню лише в країні постійного місцезнаходження.

У процесі перевірки доводів відповідача також встановлено, що ставка відрахувань на дорожні роботи у розмірі 2 відсотків від доходів по експлуатації автомобільного транспорту з включенням цих відрахувань до тарифів на перевезення Законом України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" передбачена лише для автотранспортних підприємств, що здійснюють перевезення за тарифною платою.

Законодавче виокремлення певного кола суб'єктів господарювання, які застосовують таку форму оплати перевезень як тарифна, свідчить про необгрунтованість ототожнення термінів "тариф" та "оплата за домовленістю".

За результатами перевірки вимог та заперечень сторін судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов дійшла висновку, що постанова та рішення арбітражного суду, якими задоволено позов про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції, відповідають обставинам справи та залишила їх без зміни.

1.3. Відповідальність за порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", не ставиться названим Законом у залежність від обраного сторонами порядку проведення розрахунків, у тому числі й заснованих на заліку взаємної заборгованості резидента і нерезидента.

Агропромислова компанія (далі - компанія) звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування.

Рішенням арбітражного суду вимоги позивача задоволено з тих підстав, що зобов'язання припинено зарахуванням зустрічної однорідної вимоги в порядку статті 217 Цивільного кодексу України, а також на те, що прийняте відповідачем рішення не містить посилань на норми законодавства про податки, які порушено.

Постановою першого заступника голови арбітражного суду рішення суду залишено без зміни з посиланням на те, що Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" не містить заборони на припинення зобов'язання між суб'єктами господарських правовідносин зарахуванням зустрічної однорідної вимоги відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України.

У заяві про перегляд постанови та рішення арбітражного суду державна податкова інспекція просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що пеня за порушення термінів зарахування виручки в іноземній валюті є штрафною санкцією, що застосовується незалежно від причин порушення термінів, та видом обов'язкового платежу до бюджету.

Перевіривши доводи заявника та матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Під час здійснення розрахунків в іноземній валюті позивачем порушено терміни зарахування виручки, передбачені статтями 1 і 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон).