Останнім часом в Україні, як і в інших країнах Європи, відчутно актуалізується право людини на захист її честі й гідності та на компенсацію моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення будь-яких її прав. У цьому, як видається, невипадковому процесі знаходить прояв закономірна тенденція зростання самоцінності кожної людини, а стан і рівень реалізації цієї тенденції у тій чи іншій державі можуть слугувати хіба що не вирішальним критерієм суспільного прогресу, найбільш переконливим показником "людиноцентристської" орієнтації відповідної країни.

Відображення зазначеної тенденції спостерігається як на міжнародному, так і на національному рівнях правового регулювання.

Слід відзначити, що поняття "гідність людини" широко використано у низці фундаментальних міжнародно-правових актів. Наприклад, у шести фундаментальних актах ООН та у двох актах ЮНЕСКО, що безпосередньо присвячені правам людини, воно вживається 30 разів. А в одному з актів Ради Європи його включено навіть до назви "Конвенція про захист прав і гідності людини з огляду на застосування досягнень біології та медицини" (прийнята 4 квітня 1997 р.).

Компенсація моральної шкоди супроводжує й міжнародну правозахисну судову практику. Відомо, що майже усі рішення Європейського суду з прав людини, в яких держава-відповідач визнається порушником Конвенції про захист прав людини та основних свобод, стосуються, у тій чи іншій формі, питання про саме таку компенсацію.

Процес конституційного відображення феномена гідності людини кардинально інтенсифікувався у тих державах Центральної та Східної Європи, які належать до перехідних (постсоціалістичних). Зокрема, у Конституції Республіки Польща зафіксовано, що "природжена і невід'ємна гідність людини є джерелом свобод і прав людини і громадянина. Вона є непорушною, а її повага і захист становлять обов'язок органів публічної влади".

Крім цього, у конституціях деяких держав йдеться про право людини і громадянина на відшкодування (компенсацію) моральних збитків. А щодо судового захисту цього права в Україні ухвалювались спеціальні постанови Пленумів Верховного Суду України (1995 р., зі змінами).

Враховуючи наведене вище,

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо відшкодування моральної шкоди (додаються).

2. Керівникам управлінь, самостійних відділів апарату комітету, водогосподарських організацій, підприємств та установ Методичні рекомендації взяти до відома та використання у діяльності.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступників Голови Комітету відповідно до розподілу функціональних повноважень.

На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини с однією з найактуальніших. У цьому напрямку прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов'язком демократичної держави.

Преамбула до Загальної декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини "випливають із властивої людській особі гідності".

Ці ідеї відображені й у Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

Саме закріплення за державою обов'язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням.

У зв'язку з цим набуває особливої актуальності створення розвиненого механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на компенсацію моральної шкоди.

Законом України від 06.05.93 р. N 3188 "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій" передбачено новий спосіб захисту цивільних особистих прав - це компенсація моральної шкоди.

Новий Цивільний кодекс України (далі - ЦК) не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами.

Нині позов про відшкодування моральної шкоди набуває все більшої популярності. Це свідчить про зростання правосвідомості, правової культури громадян - ще один крок до правової держави, у центрі уваги якої перебуває кожна окрема особа.

На сьогодні відшкодування моральної шкоди передбачають Закони України від 12.05.91 р. N 1023 "Про захист прав споживачів", від 02.10.92 р. N 2657 "Про інформацію", від 21.12.93 р. N 3759 "Про телебачення і радіомовлення", від 23.12.93 р. N 3792 "Про авторське право і суміжні права" та інші.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у:

фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

2.1. Відповідно до статті 24 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) спори про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підвідомчі суду, якщо хоча б однією зі сторін у них є громадянин (фізична особа).

Суду підвідомчі також спори між юридичними особами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, якщо ці вимоги взаємопов'язані з іншими вимогами, вирішення яких віднесено до відання суду загальної юрисдикції (наприклад, про спростування поширеної інформації та відшкодування у зв'язку з цим заподіяної моральної шкоди).

2.2. Підсудність справ цієї категорії визначається за правилами статті 125 ЦПК, тобто за місцем знаходження відповідача, крім випадків, коли позивачеві надано законом право вибору підсудності.

Так, відповідно до статті 24 Закону України від 12.05.91 р. N 1023 "Про захист прав споживачів" споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем свого проживання або за місцезнаходженням відповідача, за місцем заподіяння шкоди або за місцем виконання договору.

3.1. Можливість захисту прав у примусовому порядку обмежується позовною давністю - строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 268 ЦК на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав позовна давність не поширюється.

Але винятком з цього правила є правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди:

заподіяної поширенням недостовірної інформації, розміщеної у засобах масової інформації - застосовується строк позовної давності в один рік (стаття 58 ЦК). У цьому разі позовна давність обчислюється від дня розміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

заподіяної працівникові у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя - застосовується тримісячний строк позовної давності (стаття 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

3.2. Позовна заява повинна відповідати вимогам статей 137 ЦПК і статті 54 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями чи бездіяльністю завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов.

Крім того, у позовній заяві має бути зазначено розмір відшкодування моральної шкоди в грошовій або іншій матеріальній формі.

У випадках заподіяння моральної шкоди з вини кількох відповідачів у позовній заяві необхідно викласти зміст вимог щодо кожного з них.

4.1. Позовні заяви про відшкодування моральної (немайнової) шкоди оплачуються державним митом.

Так, відповідно до підпункту "ж" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 7 "Про державне мито" державне мито сплачується у таких розмірах:

4.2. Якщо в одній позовній заяві об'єднані вимоги майнового та немайнового характеру, державне мито підлягає оплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового, так і немайнового характеру (пункт 36 Інструкції Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 р. N 15 "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита").

5.1. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

5.2. За змістом частини першої статті 1167 ЦК та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

5.3. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

6.1. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.