Верховною Радою України 3 листопада прийнято у другому читанні та в цілому Закон України "Про внесення змін до Митного кодексу України та інших законодавчих актів України". З набранням чинності цим законом митне законодавство України зазнає певних змін, які не будуть спрямовані на сприяння підприємницькому середовищу спрощення та уніфікацію митних процедур, як цього вимагають міжнародно-правові акти у галузі митної справи та міжнародна практика і рекомендації Всесвітньої митної організації. Ускладнення, викликані новим митним законодавством, неминуче потягнуть за собою згортання підприємницької діяльності, зокрема, підприємств малого та середнього бізнесу у сфері, пов'язаній з проведенням та обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності. Передбачені законом зміни також суттєво погіршують умови транзиту вантажів через територію України, що є порушенням міжнародних зобов'язань України відповідно до міжнародних конвенцій та положень установчих документів міжнародних організацій, учасницею та членом яких є наша держава. У підсумку така ситуація призведе до суттєвих втрат бюджету держави та негативно вплине на міжнародний імідж України.

Нова редакція Митного кодексу містить суперечності не лише з іншими чинними нормативно-правовими актами, але і у статтях самого Кодексу, а інколи неузгодженості виявляються в межах тексту однієї статті. Текст Митного кодексу вимагає суттєвого доопрацювання і не може бути впроваджений у запропонованій редакції.

Викладене базується на наступних положеннях прийнятого Закону.

1. Частиною третьою статті 176 передбачено: "Необхідною умовою для отримання дозволу на здійснення митної брокерської діяльності є наявність у підприємства договору страхування або фінансової гарантії виконання зобов'язань митного брокера на користь Державного бюджету України. Розмір страхової суми або фінансової гарантії не може бути меншим 300000 євро. Страхування або фінансова гарантія виконання зобов'язань митного брокера застосовується виключно для покриття ризиків діяльності митного брокера і не можуть бути використані в інших випадках забезпечення зобов'язань, передбачених цим Кодексом".

Частиною третьою статті 184 встановлено: "Митний брокер має право декларувати товари, якщо загальна сума митних платежів, які підлягають сплаті за всіма поданими ним митними деклараціями, оформлення яких не завершено, не перевищує страхової суми за чинним договором страхування митної брокерської діяльності або розміру діючої фінансової гарантії виконання зобов'язань митного брокера".

По-перше, такі умови суттєво погіршують чинний на сьогодні порядок отримання дозволу та провадження митної брокерської діяльності, який не передбачає страхування такої діяльності чи внесення фінансової гарантії. Необхідність вилучення з обороту такої значної суми обігових коштів призведе до неможливості продовження діяльності митного брокера значною кількістю представників дрібного та середнього бізнесу та їх закриття. Це потягне за собою скорочення робочих місць та зменшення податкових платежів до бюджету та цільових фондів, зокрема, пенсійного.

По-друге, вимога щодо страхування чи внесення фінансової гарантії на суму платежів за всіма деклараціями, що проходять митне оформлення, виглядає, принаймні, просто недоречною, якщо не сказати безглуздою у контексті українського митного законодавства. Митне законодавство Європейського Союзу передбачає надання гарантії сплата митних платежів, але ця вимога кореспондується з можливістю випуску товарів у вільний обіг до сплати митних платежів (за умови надання гарантії їх сплати). Більше того, законодавство ЄС передбачає можливість надання відстрочення сплати митних платежів на період до 30 днів (за умови надання гарантії їх сплати). За таких умов надання гарантії виглядає обїрунтованим і прийнятним для платника. Українське митне законодавство, як чинний Митний кодекс, так і Митний кодекс, редакція якого є предметом цього розгляду, не передбачає можливості випуску товарів до сплати всіх митних платежів. Всі митні платежі мають бути сплачені заздалегідь до подання відповідної митної декларації. Так, статтею 365 "Строки сплати (виконання обов'язку по сплаті) митних платежів" нової редакції Митного кодексу встановлюється: "1. При ввезенні товарів на митну територію України суми митних платежів, нараховані митним органом, підлягають сплаті до державного бюджету платником податків до або на день подання митному органу митної декларації для митного оформлення, за винятком випадків, коли відповідно до цього Кодексу товари ввозяться на митну територію України зі звільненням від оподаткування митними платежами".

Крім того, статтею 367 нової редакції Кодексу передбачається можливість сплати митних платежів із застосуванням авансових платежів (передоплати). Як визначено частиною другою цієї статті "2. Авансовими платежами (передоплатою) є грошові кошти, внесені платником податків за власним бажанням на рахунки, відкриті на ім'я митних органів в органах державної казначейської служби, як попереднє грошове забезпечення сплати в майбутньому митних платежів". Саме таким чином у даний час здійснюється сплата митних платежів у митниці. Слід з великим ступенем вірогідності припустити, що саме цей механізм сплати залишиться єдиним і після набрання чинності новою редакцією Митного кодексу. За своєю природою та механізмом їх використання такі авансові платежі є фактичною гарантією сплати митних платежів. Тобто митниця має механізм випуску товарів за наявності достатніх коштів на відповідному рахунку чи, принаймні, законодавство однозначно вимагає сплати необхідних сум до подання митної декларації митному органу. За таких умов митний орган має 100 % гарантію сплати всіх необхідних митних платежів.

Навіщо при цьому вводити страхування або фінансову гарантію виконання зобов'язань митного брокера - незрозуміло.

Результатом запровадження передбаченого порядку буде суттєве скорочення кількості суб'єктів підприємницької діяльності, у першу чергу дрібного та середнього бізнесу, що спричинить значне скорочення робочих місць у цій сфері діяльності та, як наслідок, зменшення податкових надходжень до бюджету та інших цільових фондів, зокрема, пенсійного.

2. Частиною другою статті 374 передбачається: "2. Надання митним органам забезпечення сплати митних платежів є обов'язковим при ввезенні підакцизних товарів на митну територію України та при переміщенні товарів цією територією прохідним та внутрішнім транзитом".

Абсолютно незрозуміла логіка та мета запровадження засобів гарантування по відношенню до будь-яких товарів, що переміщуються транзитом через територію України.

По-перше, такий захід може розглядатись як порушення зобов'язань України в рамках СОТ, зокрема, вимог Статті V "Свобода транзиту" Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та таким, що суперечить вимогам Закону України "Про транзит вантажів".

По-друге, вимога щодо надання митним органам забезпечення сплати митних платежів суттєво ускладнює (значне збільшення часу та вартості процедури транзиту) транзит вантажів через територію України, що зводить нанівець переваги України як транзитної держави та неминуче призведе до переорієнтації транзитних потоків на інші напрямки. Як наслідок слід очікувати значних втрат надходжень до державного бюджету. Така норма лише збільшить прибутки комерційних структур - фінансових посередників, які обслуговують транзитні потоки через територію України.

По-третє, застосування цього заходу абсолютно недоречне по відношенню до транзитних вантажів. Мета його застосування полягає у тому, щоб гарантувати податкові надходження, передбачені чинним законодавством, але транзитні вантажі не оподатковуються ніякими податками, тому і законодавчих підстав для його застосування немає. Якщо митні органи хочуть таким чином запобігти втраті вантажів у процесі транзиту, то слід зазначити, що в митній системі вже більше десяти років ефективно функціонує система контролю за доставкою вантажів до митниць призначення з використанням засобів супутникового зв'язку, яка дає можливість відстежити рух транзитних товарів територією України.