Громадською радою при Державній митній службі України розглянуто лист Держмитслужби від 26.06.2008 N 11/2-9/7024-ЕП, яким Асоціації митних брокерів України та керівникам митних органів надане роз'яснення про неможливість видачі Державною митною службою України (далі - ДМСУ) ліцензій на здійснення посередницької діяльності митного брокера, у зв'язку з тим, що "положення Закону України від 01.06.2000 N 1775-III "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" не дають права Держмитслужбі в повній мірі реалізувати в нормативному регулюванні вимоги Стандартних правил Міжнародної Конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (укладеної 18 травня 1973 р. у м. Кіото) та призводять до законодавчої неузгодженості між статтями Митного кодексу України і Кіотською конвенцією".

Вважаємо, що наведені у листі "неузгодженості" між законодавчою базою України з питань ліцензування діяльності митних брокерів та Кіотською конвенцією, як перепони для здійснення ДМСУ ліцензування зазначеного виду діяльності, носять надуманий та поверховий характер, з огляду на наступне.

Розділ 8 Загального додатка до Кіотської конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (далі - Конвенція) "Відносини між митною службою та третіми сторонами" містить 7 стандартних правил таких відносин.

Стандартне правило 8.2 цього розділу встановлює, що "національне законодавство визначає умови, за яких третя особа може діяти від імені та за дорученням іншої особи у відносинах з митною службою, та встановлює відповідальність третіх сторін перед митною службою за сплату мит та податків, а також за будь-які інші порушення".

Під "національним законодавством" глава I "Визначення" Додатка 1 Конвенції визначає - "законодавчі, нормативно-правові та інші акти компетентного органу Договірної сторони, що застосовуються на всій території відповідної Договірної Сторони, або чинні договори, стосовно яких ця сторона прийняла зобов'язання". Таким компетентним органом на території України є Верховна Рада України, яка відповідно до статті 4 Закону України від 01.06.2000 N 1775-III "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" визначає основні напрями державної політики у сфері ліцензування, а також законодавчі основи їх реалізації.

Закон України від 01.06.2000 N 1775-III "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (далі - Закон-1775) є частиною національного законодавства, через який держава, в особі її законодавчого органу, й визначила умови, за яких третя особа може діяти від імені та за дорученням іншої особи у відносинах з митною службою.

Таким чином, Стандартне правило 8.2 Розділу 8 Конвенції співвідноситься з нормами Закону-1775, щодо запровадження національним законодавством ліцензії як підстави здійснення митними брокерами своєї діяльності.

Стандартними правилами 8.6 та 8.7 Розділу 8 Загального додатка до Конвенції передбачено, що "митна служба визначає умови, за яких третя сторона не допускається до участі у митних операціях" та "митна служба повідомляє у письмовому вигляді третю сторону про своє рішення стосовно відмови їй в участі у митних операціях".

Зазначені правила повністю кореспондуються з нормами Закону-1775, у статті 6 якого визначено, що орган ліцензування (яким згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 N 1698 є Держмитслужба) спільно зі спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування затверджує ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності, анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності. Тим більше, що Конвенція не надає митній службі виключного права на це, а лише в межах та на підставі національного законодавства.

В свою чергу, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування виконує в даному випадку функції державного контролю, реалізовуючи основні принципи державної політики у сфері ліцензування, закріплені у статті 3 Закону.

Стосовно посилання ДМСУ на те, що Держкомпідприємництво, використовуючи надані Законом повноваження, може безпосередньо впливати на рішення Служби, прийняті відносно митних брокерів, в т.ч. вимагати їх обов'язкового скасування, то в даному випадку наголошуємо на те, що саме експертно-апеляційна рада виступає як своєрідна "апеляційна інстанція" для оскарження неправомірних рішень ДМСУ як органу ліцензування, до компетенції якої належать: розгляд заяв, претензій та скарг суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення цими органами законодавства у сфері ліцензування.

До речі, майже таку функцію виконують й судові органи. Якщо ДМСУ не бажає й не хоче жодного контролю за її діяльністю, то може поставить ще питання про неможливість судового оскарження її рішень?!

Щодо посилання у листі на статтю 58 Конституції України як підставу для визнання дійсними на теперішній час виданих ДМСУ до 16.05.2008 свідоцтв про визнання підприємства декларантом, звертаємо Вашу увагу на те, що статтею 10 Закону-1775 прямо визначено, що у разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності суб'єкт господарювання, який здійснює цей вид господарської діяльності, зобов'язаний подати протягом 30 робочих днів з дня визначення органу ліцензування заяву та відповідні документи, передбачені цією статтею, для отримання ліцензії на провадження цього виду господарської діяльності. Ліцензія в цьому випадку видається в порядку, визначеному Законом.

Таким чином, після сплину встановленого Законом-1775 30-денного терміну видані ДМСУ до 16.05.2008 свідоцтва не можуть бути підставою для здійснення діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Постановами Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 р. N 1698 та від 18.07.2007 р. N 940 Державна митна служба України визначена як орган ліцензування підприємницької діяльності "посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника". А постанова Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 N 756 визначає перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії.