На виконання пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.09.2003 N 557-р "Про аналіз та прогнозування показників таблиць "витрати-випуск" (міжгалузевого балансу)"

1. Затвердити Методичні рекомендації з прогнозування показників таблиць "витрати-випуск" (міжгалузевого балансу), що додаються.

2. Начальнику відділу прогнозування розвитку секторів економіки та міжгалузевого балансу Дуді М.О. довести цей наказ до відома міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також здійснювати координацію застосування на практиці зазначених Методичних рекомендацій.

3. Рекомендувати міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади при виконанні робіт з прогнозування економічного і соціального розвитку України керуватись цими Методичними рекомендаціями.

4. Структурним підрозділам Міністерства економіки України використовувати ці Методичні рекомендації при виконанні робіт з прогнозування економічного і соціального розвитку України.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на директора департаменту економічної стратегії Піщейка В.О.

Методичні рекомендації з прогнозування показників таблиць "витрата-випуск" (міжгалузевого балансу) (далі - Методичні рекомендації) мають на меті представити можливості використання методології таблиць "витрата-випуск" (далі - ТВВ) для аналізу структури і тенденцій розвитку економіки, планування ефективних пропорцій між окремими галузями національної економіки, безпосереднього врахування галузевих техніко-економічних проектів у розв'язанні задач зведеного прогнозування розвитку народного господарства для використання працівниками Мінекономіки і галузевих міністерств України.

Початком наукових розробок за методом "витрата-випуск", як і введення в обіг саме цього терміну, можна вважати публікацію у 1936 році статті Леонтьєва В.В. щодо розрахунку міжгалузевих потоків продукції та балансування її випуску і витрат. Надалі цей метод одержав також назву міжгалузевого балансу (далі - МГБ), у зв'язку з чим у подальшому викладі поняття "таблиця витрата-випуск" і "міжгалузевий баланс" слід сприймати як синоніми.

Побудова ТВВ призвела до необхідності вирішення питання про класифікацію врахованих у ній галузей, у результаті чого довгий час використовувався підхід формування так званих "чистих" галузей економіки. Однак останнім часом у зв'язку з розвитком системи національних рахунків (далі - СНР) ООН більш доцільним визнано формування таблиці на основі класифікації за видами економічної діяльності. Питання співвідношення двох зазначених підходів і переходу від першого до другого розглядаються в першому розділі.

У другому розділі "Математична модель ТВВ та її основні властивості" подається вихідна (класична) постановка моделі, інваріантна стосовно тієї чи іншої класифікації щодо врахованих у ній галузей, а також досліджуються основні властивості даної моделі.

Третій розділ "Використання звітних ТВВ для аналізу структури і тенденцій розвитку економіки" присвячений розгляду переважно формально-математичного апарату, який дає змогу порівняти різночасні звітні ТВВ та поглибити змістовний аналіз структурних і динамічних тенденцій розвитку економіки.

У четвертому розділі "Розрахунок і прогнозування коефіцієнтів прямих матеріальних витрат у моделі ТВВ" подано характеристику окремих елементів матеріальних витрат, описуються методи їх прогнозування.

П'ятий розділ "Коефіцієнти прямих і повних витрат та коефіцієнти розподілу в ТВВ" присвячений визначенню і виявленню співвідношень між коефіцієнтами прямих, повних і непрямих витрат та коефіцієнтами розподілу, що важливо з позицій змістовного аналізу структури й ефективності економіки.

У шостому розділі "Розширення моделі "витрата-випуск" для урахування процесів відтворення основних фондів і трудових ресурсів" розглядаються питання динамізації моделі ТВВ шляхом урахування закономірностей відтворення основних фондів і трудових ресурсів, без чого не можуть бути вироблені обґрунтовані прогнози розвитку економіки.

Сьомий розділ "Використання моделі "витрата-випуск" у прогнозних розрахунках" присвячений дослідженню прогностичних можливостей моделі ТВВ, у тому числі за рахунок побудови моделі міжвидової взаємодії і включення в загальну схему розрахунків галузевих техніко-економічних розробок.

Слід зазначити, що автори методики не ставили за мету розроблення інструкцій для виконавців галузевих прогнозів у міністерствах і відомствах виходячи з поетапного впровадження методології "витрат-випуск".

Інструктивні матеріали доцільно розробити і впровадити дещо пізніше, коли з'явиться розуміння і зацікавленість працівників міністерств і відомств у потенційних можливостях застосування ТВВ.

1.2. Таблиця "витрати-випуск" за видами економічної діяльності

Усі складові МГБ відповідають показникам СНР, розраховуються за єдиною методологією та мають ідентичну класифікацію (табл. 1.3).

До 2001 року звітні МГБ України розроблялись за так званими "чистими" галузями, сформованими на базі "господарських" галузей, склад яких до останнього часу визначався Загальним класифікатором галузей народного господарства (ЗКГНГ. З 2001 року зазначені баланси складаються за видами економічної діяльності (далі - ВЕД), що виділяються на основі чинного Класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД. У рамках виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.93 N 326 "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики" Державним комітетом статистики була розроблена Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), призначена для заміни ЗКГНГ.

За основу КВЕД були прийняті КВЕД Статистичної комісії Європейського Союзу (ЄС) (NACE) та Міжнародна стандартна галузева класифікація видів економічної діяльності (ISIC) Організації Об'єднаних Націй (ООН).

КВЕД призначено для використання органами державного і місцевого управління, фінансовими органами й органами статистики.

Упровадження КВЕД забезпечує:

проведення статистичних обстежень економічної діяльності підприємств, установ і організацій;

проведення аналізу статистичної інформації на макро- і мікрорівнях;

складання ТВВ за результатами виробництва і розподілу товарів і послуг відповідно до СНР;

реєстрацію та облік підприємств і організацій за видами економічної діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ);

застосування єдиної статистичної термінології і визначення статистичних одиниць, прийнятих у ЄС;

можливість зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною.

Об'єктами класифікації в КВЕД є всі види економічної діяльності господарських суб'єктів, юридичних і фізичних осіб.

Економічна діяльність - це процес об'єднаних дій з метою одержання відповідного набору продукції чи послуг. Вид діяльності має місце тоді, коли поєднуються ресурси (устаткування, робоча сила, технологічні засоби, сировина, матеріали) для створення виробництва конкретних товарів і послуг, тобто вид діяльності характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом і виходом продукції.

Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить у відповідну категорію класифікації. Наприклад, виробництво автомобілів вважається окремим видом діяльності, незважаючи на те, що це комплексний виробничий процес, який охоплює лиття, ковальські роботи, зварювання, збирання, фарбування і т. д. Якщо виготовлення окремих компонентів (двигун, коробка передач, прилади) є складовою того самого процесу виробництва, всі процеси разом розглядаються як єдиний вид діяльності.

За структурою КВЕД складається з двох блоків: ідентифікації і назви. Блок ідентифікації має ієрархічну систему класифікації і послідовну систему кодування з використанням літерно-цифрового коду. Перелік видів діяльності, що відображає загальну структуру КВЕД, представлений у таблиці 1.4. Загальна структура КВЕД подає найменування секції (одна буква латинського алфавіту), підсекції (дві букви латинського алфавіту) і розділу (дві цифри коду). КВЕД погоджений із класифікацією видів економічної діяльності NACE, що дає змогу використовувати її для порівняння національних статистичних даних зі статистичними даними ЄС без перехідних ключів. Коди КВЕД порівнюються з кодами ISIC ООН у табл. 2.

Перехід від ЗКГНГ до КВЕД супроводжується зміною методології побудови класифікації. Найбільш істотними відмінностями зміни методології побудови нової класифікації слід вважати:

зміну принципу поділу галузей економіки виробничої і невиробничої сфер на принцип виділення ВЕД за ознакою видобувних, обробних та інших видів діяльності, що надають послуги;

появу в класифікації нових ВЕД, відтворюючих ринкові відносини в економіці, які по-новому представляють поділ праці в суспільстві.

До видів діяльності, що здійснюють видобуток сировини, відповідно до міжнародних стандартів, належать: сільське господарство, мисливство та лісове господарство (секція A), рибне господарство (секція B), добувна промисловість (секція C). Видами діяльності, що обробляють сировину, слід вважати обробну промисловість (секція D) та виробництво електроенергії, газу та води (секція E). Види діяльності, наведені в секціях F - Q, вважаються видами діяльності, що надають послуги.

Загальна структура КВЕД

1.3. Методологічні принципи побудови таблиці "витрати-випуск"

Таблиця "витрати-випуск" характеризує процеси відтворення в економіці за матеріально-речовим та вартісним складом щодо ВЕД, які ґрунтуються на основі чинних КВЕД та ТВВ, і складається з трьох основних складових, так званих "квадрантів" (табл. 1.6).

У колонках ТВВ відображено вартісний склад валового випуску за ВЕД щодо витрат окремих видів товарів та послуг, використаних у процесі виробництва (I квадрант) та доданої вартості (III квадрант), у рядках використання кожного виду товарів та послуг на проміжне споживання і кінцеве використання. Для кожного виду діяльності загальний обсяг випуску дорівнює обсягу використання. Як вироблені, так і використані товари та послуги, відображені за вартістю їх споживання, тобто з включенням торговельно-транспортної націнки і податків (за виключенням субсидій на продукти). Таблицю складено за ВЕД, які виробляють певний товар чи надають певну послугу. Значення вартісних показників наведено у фактично діючих цінах звітного року.

Проміжне споживання включає:

вартість товарів та послуг, спожитих економічною одиницею за рік;

умовно нараховану оплату послуг фінансових посередників;

витрати на відрядження (за винятком добових);

придбання виробниками малоцінних та швидкозношуваних предметів;

орендну плату за будівлі, споруди, машини та устаткування;

придбання озброєння, обмундирування, харчування для Збройних Сил.

Не входять до складу проміжного споживання:

витрати на реконструкцію і модернізацію основних фондів, які впливають на поліпшення їх характеристик, збільшення терміну експлуатації чи повного відновлення;

орендна плата за використання землі та інших невироблених активів;

витрати щодо передачі права власності на товари капітального характеру;

витрати на буріння свердловин для добування нафти та газу, крім розвідувального буріння, тощо.

Проміжне споживання оцінюється за цінами споживання з урахуванням торговельно-транспортної націнки та податків на продукти (переважно за виключенням ПДВ).

У II квадранті відображені кінцеві споживчі витрати на придбання товарів (послуг), валове нагромадження, експорт та імпорт.

Кінцеве споживання у ТВВ формується за принципом "хто фінансує витрати" і включає кінцеві споживчі витрати домашніх господарств, органів державного управління та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

Витрати домашніх господарств становлять основну частину кінцевого споживання і характеризують структуру споживання товарів (послуг) населенням за рахунок власних коштів. Вони включають витрати на придбання споживчих товарів і послуг, споживання товарів (послуг), одержаних у натуральній формі і вироблених для власного кінцевого споживання. Особливим елементом є умовно обчислена вартість проживання у власному житлі.

Не входять до складу кінцевого споживання товари, придбані домашніми господарствами для виробничих потреб, придбання будинків, квартир та цінностей.

Витрати органів державного управління розподіляються на індивідуальні і колективні. Індивідуальні послуги органів державного управління споживаються безпосередньо домашніми господарствами. Існують також державні видатки на купівлю товарів для безоплатної або пільгової передачі домашнім господарствам (транспортні засоби та бензин для інвалідів, підручники, медикаменти, продукти харчування). Колективні послуги надаються суспільству в цілому (забезпечення безпеки і оборони, підтримання законності і правопорядку, здійснення державної політики, наукові дослідження тощо).

Витрати некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, включають вартість неринкових послуг, наданих домашнім господарствам цими організаціями (партії, профспілки, молодіжні, жіночі, релігійні та доброчинні організації), а також послуги соціально-культурного характеру, надані підприємствами власним працівникам.

Валове нагромадження основного капіталу - це приріст активів, які протягом тривалого часу використовуються в процесі виробництва. До його складу включається приріст виробленого основного капіталу, поліпшення існуючого основного капіталу і невироблених активів, витрати щодо передачі права власності. Не входять до нього малоцінні і швидкозношувані предмети, споживчі товари тривалого використання, військова техніка, земля, корисні копалини. Термін "валове" тут і далі означає, що з даного показника не виключено обсяг споживання основного капіталу.

Зміна запасів матеріальних оборотних коштів розраховується як різниця між їх наявністю на кінець та на початок року з урахуванням коригування на зміну цін в умовах інфляції. Матеріальні оборотні кошти включають сировину, матеріали, паливо, корми, насіння, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, готову продукцію та товари для перепродажу.

Чисте придбання цінностей характеризує придбання, за виключенням продажу ювелірних виробів, дорогоцінних каменів, творів мистецтва, які з часом не зменшують своєї вартості.

Валовий внутрішній продукт відображає утворення первинних доходів, одержаних у результаті безпосередньої участі в процесі виробництва. Не включаються до складу ВВП доходи від власності.

У III квадранті виділяються такі компоненти:

оплата праці найманих працівників;

валовий прибуток, змішаний дохід;

податки (за виключенням субсидій) на виробництво та імпорт.

Оплата праці найманих працівників складається із заробітної плати, фактичних і умовних внесків наймачів на соціальне страхування.

Заробітна плата являє собою винагороду в грошовій та натуральній формі, виплачену за виконану у звітному періоді роботу.

Фактичні внески наймачів на соціальне страхування складаються з внесків до фондів: соціального страхування, пенсійного та фонду сприяння зайнятості.

Умовно обчислені внески роботодавець сплачує працівникам безпосередньо у вигляді допомог без залучення спеціальних фондів (вихідна допомога, матеріальна допомога, пенсії та стипендії за рахунок коштів підприємства тощо).

Валовий прибуток відображає первинні доходи, одержані корпораціями в результаті участі в процесі виробництва.

Змішаний дохід відображає первинні доходи некорпоратизованих підприємств, які належать домашнім господарствам.

Податки та субсидії на виробництво та імпорт розподіляються на дві групи: податки та субсидії на продукти, а також інші податки та субсидії, пов'язані з виробництвом.

Податки на продукти сплачуються за одиницю товару (послуги), який було вироблено, продано або імпортовано, пропорційно його (її) кількості або вартості. Це такі податки, як ПДВ, акцизний збір, податки на імпорт тощо.

Відображення ПДВ у ТВВ має деякі особливості. Проміжне споживання оцінюється в цінах придбання без відрахованого ПДВ, включаючи торговельно-транспортні націнки. Виключення становить частина підприємств, для витрат яких відрахування ПДВ не здійснюється (підприємства, які надають неринкові послуги, та підприємства, що належать до сектору домашніх господарств).

У II квадранті ТВВ спожиті товари та послуги оцінюються в цінах придбання з включенням нарахованого ПДВ.

У III квадранті відображається ПДВ на продукцію в сумі, врахованій у ціні придбання кінцевими споживачами.

Інші податки, пов'язані з виробництвом, інституційні одиниці сплачують за участь у процесі виробництва.

Субсидії на продукти інституційна одиниця одержує пропорційно кількості або вартості продукції; вони відображаються зі знаком "мінус".

Інші субсидії, пов'язані з виробництвом, інституційні одиниці одержують у результаті участі у виробництві або за використання окремих факторів виробництва.

Оплата послуг фінансових посередників являє собою різницю між відсотками, які фінансові установи одержали за наданими кредитами та сплатили за депозитами. У ТВВ через неможливість розподілу за видами діяльності цей показник наводиться в проміжному споживанні окремою колонкою по рядку "Фінанси", а при визначенні ВДВ (III квадрант) він показаний зі знаком "мінус".

2.1. Класична модель ТВВ

В основу найсучасніших досліджень структури і динаміки економічних систем з різним типом їхньої соціальної організації покладена статична модель ТВВ у змістовній інтерпретації і математичній постановці. Саме ця модель довгий час була і залишається базою побудови більш "тонких" динамічних моделей ТВВ та вдосконалення методик СНР (у тому числі й складання ТВВ на основі СНР).

Класична постановка статичної моделі ТВВ полягає в побудові системи з n рівнянь з n невідомими показниками обсягів випуску видів продукції у будь-якій їх класифікації:

Щоб визначити, чи існує розв'язок системи рівнянь (2.3) і які його основні властивості, якщо він існує, необхідно насамперед розглянути властивості матриці A коефіцієнтів прямих витрат предметів праці.

Елементи невід'ємної матриці A задовольняють таким основним властивостям:

що, з економічної точки зору, є цілком очевидним: процес відтворення не можна було б здійснити, якби витрачалася більша кількість продукту для власного відтворення, ніж створювалось у результаті цього процесу;

Ця властивість також є природною для матриць з коефіцієнтів у балансах, складених у грошовому вираженні. Щоб зрозуміти поняття "у грошовому вираженні", нагадаємо, що матеріальні витрати предметів праці й умовно-чиста продукція в сумі утворюють калькуляційно обчислюваний вартісний обсяг валового національного продукту, а для кожного окремого виду продукції - вартість виробленої продукції відповідного найменування:

2.3. Вихідні передумови розроблення ТВВ

Як і будь-яка інша модель економічних процесів ТВВ продукції відображає лише деякі, найбільш істотні аспекти реальної дійсності, абстрагуючись від інших аспектів або відображаючи їх досить наближено. У цьому плані для коректного прогнозування нормативних показників ТВВ, що задаються, необхідно ретельно розглянути систему вихідних передумов моделювання міжпродуктових виробничих зв'язків, без чого неможливо правильне використання і самої моделі ТВВ.

Можна виділити такі основні групи положень, що окреслюють статичну лінійну модель ТВВ:

а) спосіб розгляду структури матеріального виробництва;

б) скінченість множини розглянутих у моделі видів продукції;

в) поділ економічних змінних моделі на екзогенні й ендогенні;

г) характер залежності між витратами на виробництво й обсягом випуску продукції;

ґ) можливість передбачення на прогнозований період значень основних параметрів моделі - коефіцієнтів прямих витрат предметів праці a ;

ij

д) статичний характер моделі і відсутність у ній виробничих лагів;

е) відсутність чинників, що обмежують зростання виробництва продукції в перспективному періоді.

2.4. Способи розгляду структури матеріального виробництва

При всьому розмаїтті економіко-математичних моделей різних ланок народного господарства розглянуті в них способи розчленування структури виробництва зводяться до трьох основних типів, і тим самим - до трьох аспектів розподілу економічних об'єктів. Відповідно до категорій визначають такі способи розподілу виробничої структури: продукт, технологічний варіант виробництва, організаційна форма діяльності.

Поняття "продукти" означає різні види вироблених матеріальних благ і послуг, що набувають форми предметів праці, засобів праці і предметів споживання. Ступінь деталізації, з якою розглядаються ці блага і послуги, залежить від конкретної постановки задачі і цілей дослідження. Наприклад, у перспективних розробках вид діяльності з виробництва прокату може розглядатися як одна позиція, а в поточному плані матеріально-технічного постачання - у розрізі десятків найменувань типів і сортаментів.

Технологічний варіант виробництва обумовлюється в основному специфікою типу виробничого процесу з виготовлення продуктів. У результаті такого процесу може бути вироблений один або декілька видів продукту.

Технологічні варіанти виробництва одного й того продукту (або визначеного набору продуктів) можуть відрізнятись один від одного залежно від типу технологічного процесу, потужностей технологічних установок, способів їхнього розміщення тощо.

Розбіжності в технологічних процесах спричинюють розбіжності обсягів та переліку випуску продуктів і витрат ресурсів при одній і тій же інтенсивності їх використання. За одиницю інтенсивності може братись або одиниця часу, наприклад година, місяць, рік, або одиниця продукції, або будь-який інший, комбінований вимірник, наприклад час виробництва одиниці продукції. Якщо в результаті виробничого процесу отримують декілька продуктів, то за основу береться час виробництва одного з них, а в інших ураховується кількість одиниць (часток одиниці), що виробляється за цей час.

Найбільш характерною організаційною формою діяльності є виробниче підприємство (промислове, сільськогосподарське, будівельне тощо). Як самостійні форми діяльності можуть розглядатись також об'єднання підприємств, галузі, багатогалузеві комплекси, міністерства тощо, а в деяких випадках і низові підрозділи підприємств (цехи і т. ін.). Кожна організаційна форма діяльності характеризується або певним набором технологічних варіантів, або їхнім узагальненням (наприклад, у формі лінійної комбінації).

У межах досить великого класу економіко-математичних задач одні й ті самі об'єкти в різних задачах можуть розглядатись і як технологічні варіанти виробництва, і як організаційні форми діяльності. Наприклад, для галузі, що розглядається як вид діяльності, підприємства, які її складають, є технологічними варіантами, одночасно саме підприємство є організаційною формою діяльності стосовно своїх технологічних варіантів виробництва - цехів, технологічних установок, конвеєрних ліній тощо.

Отже, організаційна форма діяльності являє собою певну комбінацію технологічних варіантів виробництва. І хоча дане визначення не є загальноприйнятим у традиційній економічній літературі, однак воно є продуктивним способом опису структури матеріального виробництва з огляду на з'ясування змісту показників ТВВ.

3.1. Порівнянність звітних ТВВ і екстраполяція динамічних рядів її показників

Використання моделі ТВВ з метою прогнозування структури і динаміки розвитку економіки містить три логічно взаємозалежних етапи:

1) розрахунок і аналіз сформованих тенденцій зміни матеріально-речових міжгалузевих пропорцій за деякий ретроспективний період часу;

2) прогнозування на основі вказаного аналізу значень нормативних технологічних показників ТВВ (коефіцієнти матеріало-, фондо- і трудомісткості виробництва);

3) розроблення і реалізація прогнозних ТВВ у системі поточних цін у розрахунку на використання отриманих результатів для складання балансів фінансових показників (баланс дохідних і видаткових статей державного бюджету, баланс грошових доходів і витрат населення, платіжний баланс і т. ін.).

по-перше, у ТВВ структура економіки розглядається в досить укрупненій номенклатурі, окремі позиції якої іноді включають багато сотень найменувань конкретних видів продукції, оцінюваних за відповідними індивідуальними цінами. У зв'язку з цим структура потоків, що визначаються рядком ТВВ, буде неоднорідною щодо складу конкретних найменувань продукції, яка включається в дану позицію номенклатури таблиці, а, отже, середні ціни на продукцію виду i, що витрачається різними споживачами, будуть відрізнятись;

по-друге, ціни навіть на один і той самий однорідний вид продукції можуть бути різними для його конкретних споживачів. Наприклад, можуть бути встановлені більш низькі тарифи на споживання електроенергії в сільській місцевості порівняно з містами, виробничі підприємства можуть сплачувати споживання електроенергії за різними тарифами залежно від потужності споживаючих енергію устаткування й апаратури тощо;

по-третє, при розробленні таблиць у цінах кінцевого споживання ціни на один і той самий вид продукції можуть відрізнятись через розходження в торговельно-транспортних націнках для окремих споживачів.

У визначеній у такий спосіб системі цін ТВВ виразу (3.1) подаються у вигляді:

Отже, кожна звітна ТВВ у системі незмінних цін може бути записана таким чином:

де q альфа і P альфа - обсяги і ціни вхідних у відповідні агрегати різних видів продукції l у початковий (тау = 0) і кінцевий (тау = 1) періоди часу (наприклад базовий і звітний, запланований і досягнутий) рівні.

Із співвідношення (3.14) випливають дуже важливі практичні висновки:

по-перше, для ряду ВЕД у статистичній звітності розраховуються індекси фізичних обсягів і індекси цін. Причому ланцюгові індекси легко переводяться в базисні відносно будь-якого року тау = 0;

Після перерахунку за наведеним алгоритмом усіх показників у порівняні ціни одержуємо систему звітних ТВВ. Аналіз і прогноз цієї системи може здійснюватись за допомогою методів вирівнювання, екстраполяції й оцінки сталості динамічних рядів. Побудову таких рядів доцільно здійснювати за колом показників, що характеризують найважливіші міжгалузеві і зовнішньоекономічні зв'язки, а також інші пропорції за звітний період. Таким чином, за приведеними у порівнянний вигляд звітними ТВВ доцільно розраховувати такі коефіцієнти:

6) імпорту, що доповнює продукцію:

Динамічні ряди цих даних ТВВ вирівнюються за допомогою методу найменших квадратів з метою виявлення основної тенденції їхньої зміни в часі. При цьому хороші результати дає застосування нескладних нелінійних моделей, у яких два параметри підлягають визначенню на базі зазначеного методу.

Багатоманітність двопараметричних моделей досягається шляхом уведення в них апріорних констант, що являють собою числові характеристики, які визначаються на основі експертних оцінок, попередніх розрахунків і т. д. до застосування методу найменших квадратів або іншого способу знаходження емпіричної формули.

Прирівнюючи l невеликим цілим від'ємним числам, одержуємо гіперболи. Якщо a = 0, то маємо степеневу функцію.

Співвідношення (3.17), (3.18) мають прийнятні вирівнюючі властивості, якщо відносна варіація показників ряду приблизно дорівнює відносній варіації аргументів часу x. Коли ця умова не дотримується, властивості таких моделей можна поліпшити введенням ще однієї апріорної константи c:

При двопараметричній моделі систему нормальних рівнянь зручно розв'язувати в загальному вигляді. Наприклад, для формули (3.20) маємо:

При дослідженні динаміки показників ТВВ можна виділити такі характерні тренди:

1) незначущий, при якому коливання ряду навколо тренда знаходяться в межах, що не суперечать гіпотезі про їх випадкове походження;

2) незначущий, але коливання ряду навколо середнього значення перевищують задані межі, тобто в окремі роки на досліджуваний показник вплинули чинники, які не можна вважати випадковими;

3) значущий, при якому коливання ряду навколо тренда знаходяться в припустимих межах;

4) значущий, але коливання ряду навколо тренда виходять за рамки заданих меж.

Перевірка значущості тренда може бути здійснена за допомогою різних критеріїв. Найбільш проста з них - це перевірка значущості коефіцієнта (індексу) кореляції, що характеризує тісноту зв'язків, які описує тренд.

Після згладжування й екстраполяції динамічних рядів коефіцієнтів і абсолютних характеристик міжвидових зв'язків можуть бути складені прогнозні ТВВ у порівнянних (реальних) показниках. Оскільки при згладжуванні й екстраполяції доцільне комбінування лінійних і нелінійних моделей, виникає проблема ув'язки результатів, отриманих різними методами. Сума коефіцієнтів витрат I і III квадрантів ТВВ по кожному стовпцю має дорівнювати одиниці. Якщо ці коефіцієнти згладжуються і екстраполюються водночас лінійними і нелінійними методами, а деякі з них - експертним способом, то виникає необхідність у нормуванні, наприклад, згідно з формулою:

3.2. Аналіз структурних зрушень в економіці на основі звітних ТВВ

Проблема вдосконалення структури економіки країни вимагає розроблення методів виміру структурних зрушень. Швидкість, інтенсивність таких зрушень залежить від багатьох економічних чинників і змінюється в різні періоди. Оцінити тенденції зростання можна за допомогою таких характеристик, як темпи приросту традиційних економічних показників, питома вага окремих складових в агрегаті. Водночас може бути запропонований ряд більш точних і досконалих методів обчислення величини структурних зрушень, мірил ступеня збалансованості економіки.

Розглянемо загальні засади побудови таких методів, які можуть бути використані й у рамках схеми ТВВ. При цьому під структурою деякого економічного об'єкта будемо розуміти співвідношення обсягу його складових частин або, якщо об'ємні показники вимірювані в однакових одиницях, співвідношення їх питомої ваги.

Нехай усі показники подані в одних і тих самих одиницях:

.

Важливу інформацію для комплексного аналізу розвитку економіки містять звітні ТВВ за досить тривалий період, протягом якого можуть відбутися істотні зміни в технології, економіці й організації виробництва. При цьому дані таблиці можуть плідно використовуватись для вивчення структурних зрушень в економіці, що відбуваються на рівні окремих галузей під впливом змін у технології виробництва і кінцевих суспільних потребах. Формальні методи аналізу цих зрушень і змін, що базуються на даних ТВВ, випливають із двох основних передумов:

по-перше, зміни технічних умов виробництва, що, звичайно, розуміються як "заміна технологій" (або в термінах моделі "витрати-випуск" - замін структури матеріальних витрат), в окремих ВЕД або їх групуваннях не спричинюють зміни в технології інших видів. Тоді, щоб одержати відповідь на запитання про значення технологічних змін, наприклад у машинобудуванні, для результатів суспільного виробництва за деякий період, у матриці коефіцієнті прямих витрат на кінець періоду ("нова" технологія) стовпець машинобудування замінюється на відповідний йому з матриці на початок періоду ("стара" технологія), здійснюється розв'язання отриманої системи рівнянь ТВВ, результати порівнюються з показниками, що відповідають "новій" технології;

по-друге, припускається, що структура прямих витрат автономно стосовно результату функціонування економіки - кінцевого використання. Тому в процесі аналізу допустимими вважаються ситуації, коли виробництво продукту кінцевого використання, що відповідає за обсягом і структурою кінцю періоду, можливе за допомогою "старої" технології в усіх галузях, і навпаки. При цьому розбіжності між дійсними потребами і структурою кінцевого використання, що враховується в рівнянні, до уваги не беруться.

Наведений підхід дає змогу кількісно оцінити структурні зрушення, що відбуваються в процесі розвитку економіки під впливом науково-технічного прогресу. Однак самостійною проблемою є розрахунок узагальнюючих характеристик економічного розвитку. Традиційний показник темпів (індексів) росту недостатній для його аналізу в умовах прагнення до інтенсифікації технологічної структури виробництва. При оцінці за допомогою традиційних темпових показників відбувається, по суті, ототожнення двох різних процесів - росту і розвитку. У результаті виникає суперечлива ситуація: з одного боку, розвиток означає вдосконалення продуктивних сил, поліпшення структури і підвищення ефективності виробництва; з іншого, якщо оцінювати результати досягнутими показниками темпу зросту, виходить, що економічний розвиток сповільнюється.

Для розв'язання цього протиріччя можна модифікувати стандартний показник темпів росту і розчленувати його на дві складові - пропорційний і структурний темпи росту. Перший із них відображає ріст економіки в незмінній структурі, другий - розвиток з урахуванням перебудови структури. При цьому додатково в схему ТВВ вводиться індекс k, що узагальнено характеризує зрушення в структурі економіки.

Отже, можна виходити з припущення про реальне виконання умов зазначеної порівнянності ТВВ різних років, у зв'язку з чим для вивчення не окремо взятих параметрів кожної таблиці, а для дослідження тенденцій їх змін у динаміці можуть бути запропоновані наступні формули:

Розрахунки за формулами (3.23) - (3.28) надають можливість кількісно оцінити вплив техніко-технологічних змін у виробництві на зміну вектора валових випусків продукції і потреби економіки в поточних витратах. Отримані в результаті розрахунків за даними формулами показники можуть піддаватись подальшому узагальнюючому аналізу на основі застосування до них введених вище інтегральних характеристик M, P, S, P , M .

cp cp

Загальний вигляд розв'язку цієї системи стосовно заданого значення вектора кінцевого продукту:

Отже, у результаті розв'язування системи рівнянь залежно від конкретних значень компонент вектора кінцевого продукту, який задається екзогенно, буде утворювати різні значення показників обсягів виробництва різних видів продукції, які можуть знаходитись у досить широкому інтервалі. Оскільки в моделі ТВВ досягається узгодження показників розподілу виробленої продукції і витрат на виробництво, неабияке значення має питання, у якому співвідношенні один з одним знаходяться показники обсягу випуску певних видів продукції і витрат на їхнє виробництво.

З визначення коефіцієнтів прямих матеріальних витрат, що формують матрицю A, випливає, що обсяг витрат продукту i на виробництво продукції j-го виду є лінійною однорідною функцією від обсягу випуску продукції j.

4.1. Змінні й умовно-постійні витрати

Витрати на виробництво за своїм функціональним призначенням розподіляються на дві основні групи:

а) безпосередні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива на виробництво продукції;

б) витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва (витрати на утримання й експлуатацію устаткування, цехові і загальнозаводські витрати тощо).

Величина витрат, безпосередньо пов'язаних з технологічним процесом виробництва продукції, у більшості випадків наближено відповідає вищезазначеній прямій пропорційній залежності від обсягу виробництва продукції.

Витрати з обслуговування виробництва такій залежності не підлягають. На їхній обсяг впливає сукупність різних чинників: кількість видів устаткування і їхні експлуатаційні характеристики, режим роботи підприємства (що є суттєвим, наприклад, для витрат на освітлення), розмір підприємства тощо. Ці витрати визначаються по підприємству в цілому і розподіляються на окремі види продукції пропорційно обсягу заробітної плати основного виробничого персоналу, зайнятого виготовленням цих видів виробів. Оскільки витрати з обслуговування виробництва не залежать безпосередньо від обсягу випуску продукції, вони мають назву умовно-постійних витрат.

4.2. Відображення умовно-постійних витрат у ТВВ

4.3. Гіпотеза про незмінність коефіцієнтів у динаміці

Такі дослідження вперше були проведені Леонтьєвим В.В. з використанням даних по США за 1919, 1929 і 1939 роки. На підставі результату у наведених ним даних установлене, що гіпотеза про незмінність коефіцієнтів може призвести до істотних перекручень реальних показників обсягів виробництва. Ступінь цих перекручень неоднаковий як для різних галузей, так і для різних періодів часу, що випливає з часових відмінностей у тенденціях технічного прогресу, який впливає на величину коефіцієнтів, а також на специфіку окремих ВЕД тощо. У той же час ці дані свідчили, що у багатьох випадках спотворення обсягів виробництва, які є наслідком прийняття гіпотези про незмінність коефіцієнтів, порівняно невеликі. Але загальний висновок полягав у тому, що при розробленні прогнозних ТВВ на будь-яку віддалену перспективу зазначені передумови неприйнятними.

4.4. Прогнозування динаміки коефіцієнтів за методом статистичної екстраполяції

Найбільш простий підхід полягає в екстраполяції динаміки коефіцієнтів за минулі періоди на прогнозований перспективний період. Для екстраполяції можуть використовуватись різні гіпотези про характер динаміки, зокрема:

Однак такий підхід малопридатний для практичного застосування. Для його реалізації необхідна наявність досить репрезентативних динамічних рядів коефіцієнтів за ряд суміжних років. Наприклад, для одержання надійного прогнозу коефіцієнтів на 5 років необхідні динамічні ряди не менше ніж за 15-20 років. Тільки одне це робить безпосереднє застосування найближчим часом в Україні методу статистичної екстраполяції практично нездійсненним. Тут повинні бути вивчені можливості використання більш сучасних методів статистичного опрацювання малих вибірок (наприклад, коли є звітні матриці коефіцієнтів за 5-6 років).

4.5. Метод RAS і напрями його вдосконалення

де (1) і (0) означають індекси, що належать відповідно до прогнозованого (1) і звітного (0) періодів.

4. Коефіцієнти r і s вводяться в модель екзогенно.

За допомогою матриць R і S матриця A визначається так:

Отже, при використанні методу RAS передбачається, що при зміні коефіцієнтів на прогнозований період по рядках і по стовпцях дотримується строга пропорційність.

Дійсно, прогнозовані коефіцієнти прямих витрат i-го рядка дорівнюватимуть:

Реально такої пропорційності у зміні коефіцієнтів не існує. Заміщення одних видів матеріалів іншими не відбувається точно пропорційно в усіх напрямах їхнього споживання. У той же час збільшення (скорочення) питомо ваги споживання предметів праці не веде до пропорційної зміни всіх коефіцієнтів відповідних стовпців матриці. При врахуванні спільного впливу обох розглянутих чинників трохи пом'якшується жорсткість такої пропорційності, але вимоги до динаміки коефіцієнтів при використанні методу RAS залишаються досить жорсткими. Для того, щоб переконатися в цьому, досить розглянути чотири пари базових і прогнозованих коефіцієнтів розташованих у рядках i і k стовпцях j, l.

З формули (4.11) випливає:

Співвідношення, аналогічні формулі (4.13), можна одержати і для інших пар коефіцієнтів, що розглядаються:

тобто темпи зміни коефіцієнтів, розташованих на перехресті рядків i, k і стовпців j, l, повинні утворювати відповідну пропорцію.

Однак відповідні емпіричні дані у ряді випадків не підтверджують гіпотезу про дотримання подібної пропорційності. З огляду на це метод RAS в його "чистому" вигляді можна розглядати як найбільш досконалий з усіх відомих, але в той же час лише як наближений спосіб коригування коефіцієнтів, який потребує подальшого вдосконалення. З урахуванням необхідності такого вдосконалення пропонується підхід, що ґрунтується на таких припущеннях.