РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, зокрема його статті 36 і 37, Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту (-1),

Оскільки:

(1) Для спрощення правової бази спільної аграрної політики (далі - "САП"), Регламентом (ЄС) № 1234/2007 (Єдиний регламент про СОР) (-2) було скасовано та замінено на єдиний правовий акт усі регламенти, які Рада ухвалила з часу запровадження спільної аграрної політики в рамках встановлення спільних організацій ринків сільськогосподарських продуктів або груп продуктів.

(2) Як підкреслюється в Єдиному регламенті про СОР, такий акт, призначений для спрощення, не мав на меті поставити під сумнів політичні рішення, які протягом багатьох років ухвалювалися в рамках САП. Тому він не передбачав жодних нових інструментів. Таким чином, Єдиний регламент про СОР відображає політичні рішення, ухвалені до моменту, коли його текст був запропонований Комісією.

(3) Паралельно з переговорами й ухваленням Єдиного регламенту про СОР, Рада також почала вести переговори щодо реформи політики у секторі вина, яка завершилася ухваленням Регламенту Ради (ЄС) № 479/2008 від 29 квітня 2008 року про спільну організацію ринку вина (-3). Як визначено в Єдиному регламенті про СОР, в Єдиний регламент про СОР початково були включені тільки ті положення у секторі вина, які не підлягали будь-якій реформі політики. Такі суттєві положення, що підлягали внесенню змін у політику, повинні були бути включені у Єдиний регламент про СОР після їх введення в дію. Оскільки такі суттєві положення зараз вже введені в дію, положення у секторі вина тепер повинні бути повністю включені в Єдиний регламент про СОР шляхом внесення політичних рішень, ухвалених Регламентом (ЄС) № 479/2008, до Єдиного регламенту про СОР.

(4) Інтеграцію таких положень у Єдиний регламент про СОР необхідно здійснювати на основі такого самого підходу, який було обрано для ухвалення Єдиного регламенту про СОР, а саме - не ставити під сумнів політичні рішення, ухвалені, коли ці положення вже були ухвалені Радою, або обґрунтування таких політичних рішень, викладене у преамбулах відповідних регламентів.

(5) Отже, необхідно внести відповідні зміни до Єдиного регламенту про СОР.

(6) У Єдиний регламент про СОР включено положення щодо застосування правил конкуренції на підставі Договору в секторах, які він охоплює. До цього такі положення були включені у Регламент Ради (ЄС) № 1184/2006 від 24 липня 2006 року про застосування деяких правил конкуренції до виробництва сільськогосподарських продуктів і торгівлі ними (-4). Таким чином, Єдиний регламент про СОР адаптував сферу застосування Регламенту (ЄС) № 1184/2006. Внаслідок повного включення сектора вина в Єдиний регламент про СОР та розширення правил конкуренції, що містяться у ньому, на зазначений сектор, необхідно передбачити положення, що виключають сектор вина зі сфери застосування Регламенту (ЄС) № 1184/2006.

(7) Доцільно роз’яснити, що будь-який елемент державної допомоги, який може бути включений до національних програм підтримки, зазначених у цьому Регламенті, повинен бути оцінений з огляду на матеріально-правові норми Співтовариства щодо державної допомоги. Оскільки встановлена цим Регламентом процедура затвердження таких програм підтримки дає можливість Комісії забезпечити дотримання матеріально-правових норм Співтовариства щодо державної допомоги, і зокрема тих, які містяться у "Настановах Співтовариства щодо державної допомоги у секторі сільського та лісового господарства на 2007-2013 роки" (-5), подальша нотифікація на підставі статті 88 Договору або Регламенту Ради (ЄС) № 659/1999 від 22 березня 1999 року про встановлення детальних правил для застосування статті 93 Договору про заснування Європейського Співтовариства (-6) не повинна вимагатися.

(8) В інтересах правової визначеності доцільно нагадати, що скасування Регламенту (ЄС) № 479/2008 не впливає на чинність будь-яких правових актів, ухвалених на основі зазначеного скасованого акту.

(9) Для забезпечення того, що перехід від положень Регламенту (ЄС) № 479/2008 до положень, передбачених у цьому Регламенті, не завдає шкоди 2008/2009 маркетинговому року щодо вина, цей Регламент повинен застосовуватися з 1 серпня 2009 року,

УХВАЛИЛА ЦЕЙ РЕГЛАМЕНТ:

_______________

(-1) Висновок від 20 листопада 2008 року (ще не опубліковано в Офіційному віснику).

(-2) ОВ L 299, 16.11.2007, с. 1.

(-3) ОВ L 148, 06.06.2008, с. 1.

(-4) ОВ L 214, 04.08.2006, с. 7.

(-5) ОВ C 319, 27.12.2006, с. 1.

(-6) ОВ L 83, 27.03.1999, с. 1.

До Регламенту (ЄС) № 1234/2007 внести такі зміни:

1. у статті 1 параграф 2 вилучити;

2. текст першого параграфа статті 3 доповнити таким пунктом:

"(ca) для сектора вина - з 1 серпня до 31 липня наступного року;";

3. до статті 55 внести такі зміни:

(a) заголовок викласти в такій редакції:

"Стаття 55

Системи квот і виробничий потенціал ";

(b) текст доповнити таким параграфом:

"2a. Щодо сектора вина, правила, що стосуються виробничого потенціалу у зв’язку з незаконними насаджуваннями, перехідним режимом прав на насаджування, а також схемою викорчовування, застосовують відповідно до положень, визначених у секції IVa.";

4. назву секції IV глави ІІІ розділу І частини ІІ викласти в такій редакції:

"Секція IV

Процедурні правила щодо квот на цукор, молоко та картопляний крохмаль ";

5. у статті 85 вступні слова викласти в такій редакції:

"Комісія ухвалює детальні правила застосування секцій І-IIIa, які можуть стосуватися, зокрема:";

6. главу ІІІ розділу І частини ІІ доповнити секцією такого змісту:

1. Після 31 серпня 1998 року виробники, у відповідних випадках, за власні кошти викорчовують площі, засаджені виноградною лозою без відповідного права на насаджування.

2. До завершення викорчовування відповідно до параграфа 1, виноград і продукти, вироблені з винограду, зібраного на територіях, зазначених у згаданому параграфі, можуть бути введені в обіг тільки для цілей дистиляції виключно за рахунок виробника. Продукти такої дистиляції не можуть бути використані для виготовлення алкогольних продуктів фактичною міцністю за об’ємною часткою спирту 80% або менше.

3. Без обмеження, у відповідних випадках, раніших санкцій, накладених державами-членами, держави-члени накладають на виробників, які не виконали зобов’язання щодо викорчовування, санкції, пропорційні тяжкості, обсягу та тривалості такого невиконання.

4. Скасування перехідної заборони на нові насаджування 31 грудня 2015 року, як передбачено у статті 85g(1), не впливає на зобов’язання, передбачені у цій статті.

1. Виробники повинні, після сплати збору та не пізніше 31 грудня 2009 року, узаконити площі, засаджені виноградною лозою до 1 вересня 1998 року без відповідного права на насаджування.

Без обмеження будь-яких проваджень у рамках урегулювання рахунків, положення першого підпараграфа не застосовують до площ, узаконених на підставі статті 2(3) Регламенту (ЄС) № 1493/1999.

2. Розмір збору, зазначеного в параграфі 1, визначають держави-члени. Він повинен бути еквівалентним принаймні двом середнім вартостям відповідного права на насаджування у відповідному регіоні.

3. До завершення узаконювання відповідно до параграфа 1, виноград або продукти, вироблені з винограду, зібраного на територіях, зазначених у такому параграфі, можуть бути введені в обіг тільки для цілей дистиляції виключно за рахунок виробника. Такі продукти заборонено використовувати для виготовлення алкоголю фактичною міцністю за об’ємною часткою спирту 80% або менше.

4. Незаконні насадження, зазначені у параграфі 1, якщо вони не були узаконені відповідно до положень згаданого параграфа до 31 грудня 2009 року, повинні бути викорчувані відповідними виробниками за власний рахунок.

Держави-члени накладають на виробників, які не виконали свої зобов’язання щодо викорчовування, санкції, пропорційні тяжкості, обсягу та тривалості невиконання.

До здійснення викорчовування, зазначеного у першому підпараграфі, положення параграфа 3 застосовують mutatis mutandis.

5. Скасування перехідної заборони на нові насаджування 31 грудня 2015 року, як передбачено у статті 85g(1), не впливає на зобов’язання, передбачені у параграфах 3 і 4.

1. Стосовно статті 85a(2) і статті 85b(3) і (4), держави-члени повинні вимагати надання доказів про недопущення до обігу відповідних продуктів, або, якщо відповідні продукти дистилюють, надання договорів на дистиляцію.

2. Держави-члени перевіряють недопущення до обігу та дистиляції продуктів, зазначених у параграфі 1. У разі недотримання зазначених вимог держави-члени накладають санкції.

3. Держави-члени повідомляють Комісію про площі насаджень, які підлягають вимозі щодо дистиляції, та про відповідні об’єми спирту.

Площі, зазначені в першому підпараграфі статті 85b(1), якщо вони не узаконені, а також площі, зазначені у статті 85a(1), не повинні отримувати вигоди від будь-яких заходів підтримки на національному рівні чи на рівні Співтовариства.

Детальні правила імплементації цієї підсекції ухвалює Комісія.

Такі правила можуть включати:

(a) детальні вимоги щодо обміну інформацією держав-членів, зокрема про можливі скорочення бюджетних асигнувань, зазначені в додатку Xb, у разі недотримання вимог;

(b) детальну інформацію щодо санкцій, що їх держави-члени зможуть накладати у разі невиконання зобов’язань, встановлених у статтях 85a, 85b і 85c.

Цю підсекцію застосовують до 31 грудня 2015 року.

1. Без обмеження положень статті 120a(1)-(6), зокрема її параграфа 4, заборонено здійснювати насаджування виноградної лози винних сортів винограду, що підлягають класифікації відповідно до статті 120a(2).

2. Також заборонено повторне прищеплення винних сортів винограду, класифікованих відповідно до статті 120a(2), до будь-яких сортів, окрім винних, зазначених у вказаній статті.

3. Незважаючи на параграфи 1 і 2, насаджування та повторне прищеплення, як зазначено у таких параграфах, дозволяються, якщо вони охоплені:

(a) новим правом на насаджування, передбаченим у статті 85h;

(b) правом на повторне насаджування, передбаченим у статті 85i;

(c) правом на насаджування, отриманим із резерву, як передбачено у статтях 85j і 85k.

4. Права на насаджування, зазначені у параграфі 3, надаються в гектарах.

5. Держави-члени можуть вирішити зберегти заборону, зазначену в параграфі 1, на своїй території або частині своєї території не пізніше, ніж до 31 грудня 2018 року. У таких випадках, у такій державі-члені відповідно застосовують правила перехідного режиму права на насаджування, встановлені у цій підсекції, у тому числі в цій статті.

1. Держави-члени можуть надавати виробникам нові права на насаджування щодо площ:

(a) призначених для здійснення нових насаджувань у рамках заходів консолідації земельних ділянок або примусового відчуження для забезпечення суспільних інтересів згідно з національним правом;

(b) призначених для експериментальних цілей;

(c) призначених для створення розсадників; або

(d) вино або продукти виноробства з яких призначені виключно для споживання у домогосподарстві виноградаря.

2. Нові права на насаджування:

(a) використовує виробник, якому вони надані;

(b) використовують до завершення другого виноробного року після року їх надання; (c) використовують у цілях, в яких вони надані.

1. Держави-члени надають права на повторне насаджування виробникам, які викорчували площі, засаджені виноградною лозою.

Однак, викорчувані площі, за які виплачується винагорода відповідно до підсекції ІІІ, не є підставою для надання права на повторне насаджування.

2. Держави-члени можуть надати права на повторне насаджування виробникам, які взяли на себе зобов’язання викорчувати площі, засаджені виноградною лозою. У таких випадках викорчовування площі, щодо якої взято зобов’язання, здійснюють не пізніше як до завершення третього року після чого здійснюється висаджування нової виноградної лози, щодо якої було надано право на повторне насаджування.

3. Надані права на повторне насаджування повинні відповідати еквіваленту площі викорчовування за монокультурою.

4. Права на повторне насаджування здійснюються в межах господарства, якому вони були надані. Держави-члени можуть передбачати, що такі права на повторне насаджування використовують тільки на тих площах, де було здійснено викорчовування.

5. Як відступ від параграфа 4, держави-члени можуть вирішити, що права на повторне насаджування можна повністю або частково передавати іншому господарству на території тієї самої держави-члена у таких випадках:

(a) якщо частина відповідного господарства передається такому іншому господарству; (b) площі такого іншого господарства призначені для:

(i) виробництва вин із охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням; або

(ii) розсадників для вирощування прищеплених саджанців.

Держави-члени забезпечують, щоб застосування відступів, передбачених у першому підпараграфі, не призводило до загального підвищення виробничого потенціалу на їхній території, зокрема коли передавання здійснюється від незрошуваних до зрошуваних площ.

6. Параграфи 1 і 5 застосовують mutatis mutandis до прав, подібних до прав на повторне насаджування, отриманих на підставі попереднього законодавства Співтовариства або національного законодавства.

7. Права на повторне насаджування, надані на підставі статті 4(5) Регламенту (ЄС) № 1493/1999, використовують протягом періодів, передбачених зазначеним Регламентом.

1. Задля удосконалення управління виробничим потенціалом держави-члени створюють національний резерв або регіональні резерви прав на насаджування.

2. Держави-члени, які створили національні або регіональні резерви прав на насаджування на підставі Регламенту (ЄС) № 1493/1999, можуть підтримувати такі резерви, поки вони застосовують перехідний режим прав на насаджування відповідно до цієї підсекції.

3. Якщо протягом передбаченого періоду наведені нижче права на насаджування не використовуються, їх виділяють у національні або регіональні резерви:

(a) нові права на насаджування;

(b) права на повторне насаджування;

(c) права на насаджування, надані з резерву.

4. Виробники можуть передавати права на повторне насаджування до національних або регіональних резервів. Умови такої передачі, за необхідності - за виплату з національних фондів, визначають держав-члени, беручи до уваги законні інтереси сторін.

5. Як відступ від параграфа 1 держави-члени можуть вирішити не впроваджувати систему резерву за умови, що вони можуть довести існування на власній території ефективної альтернативної системи управління правами на насаджування. Така альтернативна система може, за необхідності, відступати від відповідних положень цієї підсекції.

Перший підпараграф також застосовують до держав-членів, які припиняють діяльність національних або регіональних резервів на підставі Регламенту (ЄС) № 1493/1999.

1. Держави-члени можуть надавати права з резерву:

(a) без оплати - виробникам віком до 40 років, які мають належні професійні навички і компетенції та які вперше організовують господарство та визначені як його керівники;

(b) після оплати до національних або, у відповідних випадках, регіональних фондів - виробникам, які мають намір використовувати права на насаджування виноградників, продукція яких має гарантований збут.

Держави-члени визначають критерії для встановлення розмірів оплати, зазначеної в пункті (b) першого підпараграфа, які можуть залежати від запланованого кінцевого продукту відповідного виноградника та від строку до завершення перехідного періоду, протягом якого застосовується заборона на нові насаджування, як передбачено у статті 85g(1) і (2).

2. У разі надання прав на насаджування з резерву, держави-члени забезпечують, щоб:

(a) місце розташування, використані сорти та методики культивування гарантували, що отримана продукція відповідає попиту на ринку;

(b) відповідний врожай є типовим для середнього врожаю в регіоні, зокрема якщо права на насаджування, що виникли на незрошуваних площах, використовуються на зрошуваних площах.

3. Права на насаджування, надані з резерву, які не були використані до завершення другого виноробного року після року їх надання, втрачаються та повертаються до резерву.

4. Права на насаджування у резерві, які не були освоєні до завершення п’ятого виноробного року після їх виділення у резерв, анулюються.

5. Якщо в державі-члені існують регіональні резерви, держава-член може встановити правила, які дозволяють передавання прав на насаджування між регіональними резервами. Якщо в державі-члені існують як національні, так і регіональні резерви, держава-член може також дозволити передавання прав між такими резервами.

До передавання може застосовуватися коефіцієнт скорочення.

Цю підсекцію не застосовують у державах-членах, де режим прав на насаджування Співтовариства не застосовувався до 31 грудня 2007 року.

Держави-члени можуть ухвалювати жорсткіші національні правила щодо надання нових прав на насаджування або прав на повторне насаджування. Вони можуть вимагати, щоб відповідні заявки та належна інформація в них супроводжувалися додатковою інформацією, необхідною для моніторингу розвитку виробничого потенціалу.

Детальні правила імплементації цієї підсекції ухвалює Комісія. Такі правила можуть включати, зокрема:

(a) положення щодо уникнення надмірних адміністративних витрат при застосуванні положень цієї підсекції;

(b) співіснування виноградної лози відповідно до статті 85i(2);

(c) застосування коефіцієнта скорочення, зазначеного в статті 85k(5).

Положення цієї підсекції застосовуються до завершення виноробного року 2010/2011.

Ця підсекція встановлює умови, за яких виноградарі отримують винагороду в обмін на викорчовування насаджень виноградної лози (далі - "винагорода за викорчовування").

Винагорода за викорчовування надається тільки у разі, якщо відповідна площа відповідає таким умовам:

(a) вона не отримувала підтримки Співтовариства або національної підтримки на реструктуризацію та заходи, подібні до конверсії, впродовж 10 виноробних років, що передували запиту на викорчовування;

(b) вона не отримувала підтримки Співтовариства в рамках будь-якої іншої організації спільного ринку протягом п’яти виноробних років, що передували запиту на викорчовування;

(c) вона обробляється;

(d) вона не менша ніж 0,1 гектара. Однак, за рішенням держави-члена мінімальна площа може дорівнювати 0,3 гектара для деяких адміністративних регіонів держави-члена, в якій середня площа, засаджена виноградною лозою, у межах одного господарства є більшою ніж один гектар;

(e) вона не була засаджена з порушенням будь-якого застосовного законодавства Співтовариства або національного законодавства; та

(f) вона засаджена винними сортами винограду, класифікованими відповідно до статті 120a(2).

Незважаючи на пункт (е) першого параграфа, площі, узаконені відповідно до статті 2(3) Регламенту (ЄС) № 1493/1999 і статті 85b(1) цього Регламенту, вважаються допустимими для отримання винагороди за викорчовування.

1. Комісія встановлює шкалу винагород, що виплачуються за викорчовування.

2. Конкретний розмір винагороди за викорчовування встановлюють держави-члени в рамках шкали, зазначеної у параграфі 1, та на підставі історичних даних про врожайність відповідного господарства.

1. Заінтересовані виробники подають до відповідних органів держав-членів заявки на отримання винагороди за викорчовування щонайпізніше до 15 вересня кожного року. Держави-члени можуть встановити дату, ранішу за 15 вересня, але не раніше 30 червня, та за умови належного врахування, у відповідних випадках, застосовних звільнень, передбачених у статті 85u.

2. Держави-члени здійснюють адміністративний контроль щодо отриманих заявок, обробляють допустимі заявки та щороку до 15 жовтня нотифікують Комісії загальну площу та суми, яких стосуються такі заявки, з розбивкою за регіонами та врожайністю.

3. Максимальний річний бюджет схеми викорчовування визначений у додатку Xd.

4. До 15 листопада кожного року Комісія встановлює єдиний відсоток для прийняття нотифікованих сум, якщо загальна сума, про яку держави-члени нотифікували Комісію, перевищує доступні бюджетні ресурси, при чому, у відповідних випадках, враховують застосування статті 85u(2) і (3).

5. До 1 лютого кожного року держави-члени приймають заявки:

(a) щодо площ у повному розмірі, стосовно яких подана заявка, якщо Комісія не встановила відсоток, як зазначено в параграфі 4; або

(b) щодо площ, із застосуванням відсотка, зазначеного в параграфі 4, на основі об’єктивних і недискримінаційних критеріїв та згідно з такими пріоритетами:

(i) держави-члени надають пріоритет заявникам, чиї заявки на винагороду за викорчовування включають всю площу їхніх виноградників;

(ii) держави-члени надають нижчий пріоритет заявникам, яким принаймні 55 років або старше, якщо так передбачає держава-член.

Якщо виявиться, що фермерські господарства в межах своїх земельних ділянок у будь-який час упродовж трьох років з моменту отримання винагороди за викорчовування не дотримувалися обов’язкових вимог щодо управління та належних сільськогосподарських й екологічних умов, зазначених у статтях 3-7 Регламенту (ЄС) № 1782/2003, то у випадках, коли таке недотримання сталося внаслідок прямих дій або бездіяльності господарства, обсяг коштів зменшується, або виплати повністю чи частково скасовуються залежно від тяжкості, обсягу, тривалості та повторюваності недотримання, а господарство, у відповідних випадках, повинно повернути отримані виплати на умовах, встановлених у зазначених положеннях.

1. Держава-член може вирішити відхилити будь-які подальші заявки, зазначені у статті 85s(1), після того, як загальний обсяг викорчуваних площ на її території сягне 8% від загальної площі, засадженої виноградною лозою, як зазначено в додатку Xe.

Держава-член може вирішити відхилити будь-які подальші заявки, зазначені у статті 85s(1), для регіону після того, як загальний обсяг викорчуваних площ у такому регіоні сягне 10% від загальної площі регіону, засадженої виноградною лозою.

2. Комісія може вирішити зупинити застосування схеми викорчовування у державі-члені, якщо, беручи до уваги подані заявки, подальше викорчовування призведе того, що загальна площа викорчовування перевищить 15% від загальної площі держави-члена, засадженої виноградною лозою, як зазначено в додатку Xe.

3. Комісія може вирішити зупинити застосування схеми викорчовування у державі-члені на певний рік, якщо, беручи до уваги подані заявки, подальше викорчовування призведе того, що площа викорчовування перевищить 6% від загальної площі держави-члена, засадженої виноградною лозою, для конкретного року застосування схеми, як зазначено в додатку Xe.

4. Держави-члени можуть оголосити, що виноградна лоза в горах та на крутих схилах не підпадає під схему викорчовування відповідно до умов, встановлених Комісією.

5. Держави-члени можуть оголосити, що деякі площі не підпадають під схему викорчовування, якщо застосування схеми буде несумісним із екологічними пересторогами. Площі, які таким чином не підпадають під схему викорчовування, повинні становити не більше 3% від загальної площі, засадженої виноградною лозою, як зазначено в додатку Xe.

6. Греція може оголосити, що площі, засаджені виноградною лозою на Егейських та Іонічних островах, за винятком Криту та Евбеї, не підпадають під схему викорчовування.

7. Схема викорчовування, визначена у цій підсекції, не застосовується до Азорських та Канарських островів та острова Мадейра.

8. Держави-члени надають виробникам у районах, недопустимих для схеми викорчовування, або оголошених такими, що не підпадають під неї, відповідно до параграфів 4-7, пріоритет за іншими заходами підтримки для сектора вина, встановленими цим Регламентом, зокрема, у відповідних випадках, при реструктуризації та заходах конверсії виноградників у рамках програм підтримки і заходах розвитку сільських територій.

Положення цієї підсекції не застосовують у державах-членах, де виробництво вина не перевищує 50000 гектолітрів на виноробний рік. Обсяг виробництва розраховують на основі середніх обсягів виробництва впродовж попередніх п’яти виноробних років.

Держави-члени можуть надавати додаткову національну допомогу, яка не перевищує 75% від застосовної винагороди за викорчовування, додатково до наданої винагороди за викорчовування.

Детальні правила імплементації цієї підсекції ухвалює Комісія. Такі правила можуть включати, зокрема:

(a) деталі щодо умов допустимості, зазначених у статті 85q, зокрема щодо доказів належного оброблення земель у 2006 і 2007 роках;

(b) шкалу та розміри винагород, зазначені у статті 85r;

(c) критерії для звільнень, як зазначено у статті 85u;

(d) вимоги держав-членів до звітування стосовно впровадження схеми викорчовування, у тому числі санкції за затримку в наданні звітів, а також інформацію, яку держави-члени надають виробникам про доступність такої схеми;

(e) вимоги до звітування стосовно додаткової національної допомоги; (f) кінцеві терміни здійснення платежів.";

7. главу IV розділу І частини ІІ доповнити секцією такого змісту:

Ця секція встановлює правила, які регулюють надання коштів Співтовариства державам-членам і використання таких коштів державами-членами в рамках національних програм підтримки (далі - "програми підтримки") для фінансування конкретних заходів підтримки сектора вина.

1. Програми підтримки повинні бути сумісними з правом Співтовариства й узгодженими із заходами, політиками та пріоритетами Співтовариства.

2. Держави-члени несуть відповідальність за програми підтримки та забезпечують їхню внутрішню послідовність, розроблення та впровадження в об’єктивний спосіб, беручи до уваги економічну ситуацію відповідних виробників та потребу запобігати невиправданому неоднаковому ставленню до виробників.

Держави-члени несуть відповідальність за забезпечення та здійснення необхідного контролю та накладення санкцій у разі недотримання умов програм підтримки.

3. Підтримку не надають:

(a) на дослідні проекти та заходи підтримки дослідних проектів;

(b) на заходи у рамках програм розвитку сільських територій держав-членів відповідно до Регламенту (ЄС) № 1698/2005.

1. Кожна держава-член, яка є виробником, зазначена в додатку Xb, подає до Комісії проект п’ятирічної програми підтримки, де передбачено заходи відповідно до цієї секції.

Програми підтримки, які почали застосовуватися відповідно до першого підпараграфа статті 5(1) Регламенту (ЄС) № 479/2008, продовжують застосовуватися відповідно до цього Регламенту.

Заходи підтримки, передбачені програмами підтримки, складаються на географічному рівні, який держави-члени вважають найбільш доцільним. Перш ніж подати проект програми підтримки до Комісії, його повинно бути обговорено з компетентними органами й організаціями на відповідному територіальному рівні.

Кожна держава-член подає один проект програми підтримки, яка може враховувати регіональні особливості.

2. Програми підтримки починають застосовуватися через три місяці з дати їх подання до Комісії.

Проте, якщо подана програма підтримки не відповідає умовам, встановленим у цій секції, Комісія повідомляє про це державу-член. У такому разі держава-член подає до Комісії переглянуту програму підтримки. Переглянута програма підтримки починає застосовуватися через два місяці після її подання, окрім випадків, коли невідповідність не було усунено; у такому разі застосовують цей підпараграф.

3. Параграф 2 застосовують mutatis mutandis до змін у програмах підтримки, поданих державами- членами.

4. Статтю 103l не застосовують, якщо програма підтримки держави-члена передбачає тільки один захід, а саме - перехід до схеми єдиної виплати, зазначеної у статті 103o. У такому разі статтю 188a(5) застосовують тільки стосовно року, в якому мав місце такий перехід, а статтю 188a(6) не застосовують.

Програми підтримки повинні складатися з таких елементів:

(a) докладного опису запропонованих заходів разом із їхніми кількісно вираженими цілями;

(b) результатів проведених консультацій;

(c) оцінювання, що демонструють очікуваний технічний, економічний, екологічний та соціальний вплив;

(d) графіка реалізації заходів;

(e) загальної таблиці фінансування, що показує ресурси, які будуть задіяні, та передбачуване орієнтовне виділення ресурсів між заходами відповідно до максимальних значень, передбачених у додатку Xb;

(f) критеріїв і кількісних показників, які повинні використовуватися для моніторингу й оцінювання, а також кроків, вжитих для забезпечення належного та ефективного впровадження програм підтримки; та

(g) призначення компетентних органів, відповідальних за реалізацію програми підтримки.

1. Програми підтримки повинні містити один або кілька з таких заходів:

(a) підтримку за схемою єдиної виплати відповідно до статті 103o;

(b) просування відповідно до статті 103p;

(c) реструктуризацію та конверсію виноградників відповідно до статті 103q;

(d) збирання недостиглого врожаю відповідно до статті 103r;

(e) пайові інвестиційні фонди відповідно до статті 103s;

(f) страхування врожаю відповідно до статті 103t;

(g) інвестиції відповідно до статті 103u;

(h) дистиляцію побічних продуктів відповідно до статті 103v;

(i) дистиляцію харчового спирту відповідно до статті 103w;

(j) дистиляцію у кризових умовах відповідно до статті 103x;

(k) використання концентрованого виноградного сусла відповідно до статті 103y.

2. Програми підтримки не повинні містити інших заходів, окрім наведених у статтях 103o-103y.

1. Розподіл доступних коштів Співтоваристві, а також бюджетні обмеження, наведені в додатку Xb.

2. Підтримка Співтовариства стосується тільки допустимих витрат, виниклих після подання відповідної програми підтримки, як зазначено у статті 103k(1).

3. Держави-члени не беруть участі в покритті видатків на заходи, які фінансує Співтовариство в рамках програм підтримки.

4. Як відступ від параграфа 3, держави-члени можуть надавати національну допомогу згідно з відповідними правилами Співтовариства про надання державної допомоги на заходи, зазначені у статтях 103p, 103t і 103u.

До сумарного публічного фінансування, що включає як кошти Співтовариства, так і національні кошти, застосовуються максимальні ставки допомоги, як встановлено у відповідних правилах Співтовариства.

1. Держави-члени можуть надавати підтримку виноградарям, розподіляючи серед них права на отримання виплат у розумінні глави 3 розділу ІІІ Регламенту (ЄС) № 1782/2003 згідно з пунктом О додатка VII до цього Регламенту.

2. Держави-члени, які мають намір скористатися можливістю, зазначеною в параграфі 1, повинні передбачити надання такої підтримки в їхніх програмах підтримки, у тому числі щодо подальшого передавання коштів до схеми єдиної виплати, шляхом внесення змін до таких програм відповідно до статті 103k(3).

3. Як зазначено у параграфі 1, підтримка після набуття чинності:

(a) залишається в рамках схеми єдиної виплати та більше не є та не буде доступною відповідно до статті 103k(3) на здійснення заходів, перелічених у статтях 103p-103y у подальші роки дії програм підтримки;

(b) відповідно зменшує суму коштів програм підтримки, доступних на здійснення заходів, перелічених у статтях 103p-103y.

1. Підтримка відповідно до цієї статі поширюється на заходи з інформування чи просування щодо вин Співтовариства у третіх країнах, із підвищенням у такий спосіб їхньої конкурентоспроможності у таких країнах.

2. Заходи, зазначені в параграфі 1, стосуються вин з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням або вин із зазначенням винного сорту винограду.

3. Заходи, зазначені у параграфі 1, можуть полягати тільки в:

(a) зв’язках із громадськістю, заходах з просування або рекламування, зокрема тих, які висвітлюють переваги продуктів Співтовариства, зокрема їхню якість, безпечність або екологічність;

(b) участі у подіях, виставках або ярмарках міжнародного значення;

(c) інформаційних кампаніях, зокрема щодо систем Співтовариства, що охоплюють назви місця походження, географічні зазначення та органічне виробництво;

(d) дослідження нових ринків, необхідні для розширення ринків збуту;

(e) дослідження для оцінювання результатів заходів з інформування та просування.

4. Внесок Співтовариства у заходи з просування не повинен перевищувати 50% від допустимих витрат.

1. Метою заходів, пов’язаних з реструктуризацією та конверсією виноградників, є підвищення конкурентоспроможності виробників вина.

2. Підтримка реструктуризації та конверсії виноградників відповідно до цієї статті надається тільки якщо держави-члени надали опис своїх виробничих можливостей згідно зі статтею 185a(3).

3. Підтримка реструктуризації та конверсії виноградників може охоплювати тільки один або кілька таких видів діяльності:

(a) сортову конверсію, зокрема за допомогою повторного прищеплення;

(b) пересаджування виноградників;

(c) удосконалення методів управління виноградниками.

Не надається підтримка плановому оновленню виноградників, природний цикл життя яких добіг кінця.

4. Підтримка реструктуризації та конверсії виноградників може набувати тільки таких форм:

(a) компенсація виробникам за втрату доходу внаслідок реалізації заходу;

(b) часткова компенсація видатків на реструктуризацію та конверсію.

5. Компенсація виробникам втрат доходу, як зазначено у параграфі 4(а), може покривати до 100% відповідних втрат і набувати однієї з таких форм:

(a) незважаючи на підсекцію II секції IVa глави ІІІ розділу І частини II, що визначає перехідний режим прав на насаджування, дозвіл на співіснування старої і нової виноградної лози упродовж встановленого періоду, що не перевищує трьох років, до завершення перехідного режиму прав на насаджування;

(b) фінансова компенсація.

6. Внесок Співтовариства у фактичні витрати на реструктуризацію та конверсію виноградників не повинен перевищувати 50%. У регіонах, класифікованих як регіони, що підпадають під ціль "Конвергенція" відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 1083/2006 від 11 липня 2006 року про встановлення загальних положень щодо Європейського фонду регіонального розвитку, Європейського соціального фонду та Фонду згуртування (*), внесок Співтовариства у витрати на реструктуризацію та конверсію виноградників не повинен перевищувати 75%.

1. Для цілей цієї статті збирання недостиглого врожаю означає повне знищення або зривання недозрілих грон винограду, що зводить до нуля врожай на відповідній площі.

2. Підтримка на збирання недостиглого врожаю сприяє відновленню балансу попиту та пропозиції на ринку вина у Співтоваристві, що запобігає кризам на ринку.

3. Підтримку на збирання недостиглого врожаю можна надавати як компенсацію у формі фіксованої виплати на гектар, яку визначає відповідна держава-член.

Виплата не повинна перевищувати 50% від суми прямих видатків на знищення або зривання грон винограду та втрати доходу, пов’язаної з таким знищенням або зриванням.

4. Відповідні держави-члени встановлюють систему на основі об’єктивних критеріїв, щоб забезпечити, аби збирання недостиглого врожаю не призвело до виплат компенсації окремим виробникам вина у сумі понад максимальне значення, зазначене у другому підпараграфі параграфа 3.

1. Підтримка на створення пайових інвестиційних фондів надає допомогу виробникам, які бажають убезпечити себе від коливань на ринку.

2. Підтримка на створення пайових інвестиційних фондів може надаватися у формі тимчасової та пропорційно зменшуваної грошової допомоги на покриття адміністративних видатків фондів.

1. Підтримка на страхування врожаю сприяє убезпеченню доходів виробників у разі негативного впливу стихійних лих, несприятливих кліматичних умов, захворювань або нашестя шкідників.

2. Підтримка на страхування врожаю може надаватися у формі фінансового внеску Співтовариства, розмір якого не повинен перевищувати:

(a) 80% від вартості страхової премії, яку виробники сплачують за страхування від збитків, спричинених несприятливими кліматичними умовами, які можуть бути прирівняні до стихійних лих;

(b) 50% від вартості страхової премії, яку виробники сплачують за страхування від:

(i) збитків, зазначених у пункті (a), та інших збитків, спричинених несприятливими кліматичними умовами;

(ii) збитків, спричинених тваринами, хворобами рослин або нашестями шкідників.

3. Підтримка на страхування врожаю може надаватися тільки за умови, що відповідні страхові платежі не компенсують виробникам понад 100% від виниклих втрат доходу, з урахуванням будь-якої компенсації, яку виробники могли отримати за іншими схемами підтримки, пов’язаними із застрахованим ризиком.

4. Підтримка на страхування врожаю не повинна викривляти конкуренцію на ринку страхування.

1. Підтримка може надаватися на інвестиції у матеріальні чи нематеріальні активи в переробні потужності, виноробну інфраструктуру та реалізацію вина, які підвищують загальну ефективність підприємства та стосуються одного чи обох таких аспектів:

(a) виробництва чи реалізації продуктів, зазначених у додатку XIb;

(b) розробки нових продуктів, процесів і технологій, пов’язаних із продуктами, зазначеними у додатку XIb.

2. Підтримка відповідно до параграфа 1 за максимальною ставкою надається виключно мікропідприємствам, малим та середнім підприємствам у розумінні Рекомендації Комісії 2003/361/ ЄС від 6 травня 2003 року щодо визначення мікропідприємств, малих і середніх підприємств (**). Обмеження щодо максимальної ставки не застосовуються на території Азорських островів, острова Мадейра, Канарських островів, малих Егейських островів у розумінні Регламенту (ЄС) № 1405/2006 і Французьких заморських департаментів. Максимальна інтенсивність допомоги буде скорочена на половину для підприємств, на які не поширюються положення статті 2(1) розділу І додатка до Рекомендації 2003/361/ЄС, які мають менше 750 працівників або оборот менший ніж 200 мільйонів євро.

Підтримка не надається підприємствам, що перебувають у скрутному становищі, у розумінні настанов Співтовариства щодо державної допомоги на порятунок та реструктуризацію компаній у скрутному становищі.

3. Допустимі витрати не включають елементи, зазначені у статті 71(3)(a), (b) і (c) Регламенту (ЄС) № 1698/2005.

4. До внесків Співтовариства застосовуються такі максимальні ставки допомоги щодо допустимих інвестиційних витрат:

(a) 50% у регіонах, класифікованих як регіони, що підпадають під ціль "Конвергенція" відповідно до Регламенту (ЄС) № 1083/2006;

(b) 40% у регіонах, відмінних від регіонів, що підпадають під ціль "Конвергенція";

(c) 75% у найвіддаленіших регіонах відповідно до Регламенту (ЄС) № 247/2006;

(d) 65% на малих Егейських островах у розумінні Регламенту (ЄС) № 1405/2006.

5. Статтю 72 Регламенту (ЄС) № 1698/2005 застосовують mutatis mutandis до підтримки, зазначеної у параграфі 1 цієї статті.

1. Підтримка може надаватися на добровільну чи обов’язкову дистиляцію побічних продуктів виноробства, що була здійснена відповідно до умов, встановлених у пункті D додатка XVb.

Суму допомоги фіксують на % об’єму та на гектолітр виробленого спирту. Допомогу не можна сплачувати за об’єм спирту, що міститься в побічних продуктах, призначених для дистиляції, який перевищує 10 % об’єму спирту, що міститься у виробленому вині.

2. Максимальні застосовні рівні допомоги розраховуються на основі видатків на збирання та перероблення та встановлюються Комісією.

3. Спирт, отриманий у результаті дистиляції, на яку надано підтримку, як зазначено в параграфі 1, використовують виключно у промислових або енергетичних цілях, щоб уникнути викривлення конкуренції.

1. До 31 липня 2012 року може бути надана підтримка виробникам за вино, дистильоване на харчовий спирт, у формі допомоги, розрахованої на гектар.

2. Перед наданням допомоги повинні бути надані відповідні договори щодо дистиляції вина, а також відповідні докази постачання для дистиляції.

1. До 31 липня 2012 року підтримка може надаватися на добровільну чи обов’язкову дистиляцію надлишків вина, за рішенням держав-членів в обґрунтованих випадках кризи, для зменшення чи ліквідації надлишку та, водночас, для забезпечення безперервності постачання у час між врожаями.

2. Максимальні застосовні рівні допомоги встановлює Комісія.

3. Спирт, отриманий у результаті дистиляції, на яку надано підтримку, як зазначено в параграфі 1, використовують виключно у промислових або енергетичних цілях, щоб уникнути викривлення конкуренції.

4. Частка доступного бюджету, який використовують на заходи дистиляції у кризових умовах, не повинна перевищувати такі відсоткові значення, розраховані від усіх наявних коштів, як встановлено у додатку Xb, на державу-члена на відповідний бюджетний рік:

- 20 % у 2009 році,

- 15 % у 2010 році,

- 10 % у 2011 році,

- 5 % у 2012 році.

5. Держави-члени можуть збільшувати обсяг коштів, доступний на заходи дистиляції у кризових умовах, понад встановлені у параграфі 4 щорічні максимальні значення шляхом внесення національних коштів відповідно до таких граничних значень (виражених як відсоток від відповідного щорічного максимального значення з параграфа 4):

- 5 % у 2010 виноробний рік,

- 10 % у 2011 виноробний рік,

- 15 % у 2012 виноробний рік.

Якщо застосовно, держави-члени повідомляють Комісію про залучення національних коштів, зазначених у першому підпараграфі, та Комісія повинна схвалити таку транзакцію до того, як кошти стануть доступними.

1. До 31 липня 2012 року підтримка може надаватися виробникам вина, які використовують концентроване виноградне сусло, у тому числі ректифіковане концентроване виноградне сусло, для підвищення природної міцності продуктів відповідно до умов, встановлених у додатку XVa.

2. Сума допомоги встановлюється за відсоток від об’єму потенційної міцності та за гектолітр сусла, використаного для збагачення.

3. Максимальні застосовні рівні допомоги для цього заходу у різних виноробних зонах встановлює Комісія.

Якщо виявиться, що фермерські господарства в межах своїх земельних ділянок у будь-який час упродовж трьох років з моменту отримання коштів за програмами підтримки реструктуризації та конверсії виноградників або в будь-який час упродовж одного року з моменту отримання коштів за програмами підтримки збирання недостиглого врожаю не дотримувалися нормативних вимог до управління та належних сільськогосподарських й екологічних умов, зазначених у статтях 3-7 Регламенту (ЄС) № 1782/2003, то у випадках, коли таке недотримання сталося внаслідок безпосередніх дій або бездіяльності господарства, обсяг коштів повинен бути зменшений, або виплати повинно бути повністю чи частково скасовано залежно від тяжкості, обсягу, тривалості та повторюваності недотримання, а господарство, у відповідних випадках, повинно повернути отримані виплати на умовах, встановлених у зазначених положеннях.

Інструменти, необхідні для імплементації цієї секції, ухвалює Комісія. Такі інструменти можуть включати, зокрема:

(a) формат представлення програм підтримки;

(b) правила щодо внесення змін до програм підтримки після початку їх застосування;

(c) детальні правила імплементації інструментів, передбачених у статтях 103p-103y;

(d) умови, за яких повідомляється та публікується інформація про надання допомоги з коштів Співтовариства.

__________

(*) ОВ L 210, 31.07.2006, с. 25.

(**) ОВ L 124, 20.05.2003, с. 36.";

8. заголовок глави І розділу ІІ частини ІІ викласти в такій редакції:

9. заголовок секції І глави І розділу ІІ частини ІІ викласти в такій редакції:

10. текст доповнити статтями такого змісту:

1. Для покращення та стабілізації роботи спільного ринку вин, включно з виноградом, суслами та винами, з яких вони отримуються, держави-члени, які є виробниками, можуть встановлювати правила реалізації для регулювання постачання, зокрема за допомогою імплементаційних рішень, ухвалених міжгалузевими організаціями, зазначеними у статтях 123(3) і 125o.

Такі правила повинні бути пропорційними переслідуваним цілям і не повинні:

(a) стосуватися будь-яких транзакцій, здійснених після першої реалізації відповідної продукції;

(b) дозволяти встановлення фіксованих цін, у тому числі, коли ціни встановлюють для ознайомлення чи рекомендації;

(c) виводити з обігу надмірну частку певного року врожаю, яка була б доступною за інших обставин;

(d) надавати можливості для відмови у видачі національних сертифікатів і сертифікатів Співтовариства, необхідних для обігу та реалізації вин, якщо така реалізація відповідає зазначеним правилам.

2. Правила, зазначені в параграфі 1, повинні бути доведені до відома операторів шляхом опублікування в повному обсязі в офіційному виданні відповідної держави-члена.

3. Обов’язок щодо звітування, зазначений у статті 125o(3), також застосовують щодо рішень і заходів, ухвалених державами-членами відповідно до цієї статті.

1. Позначення категорії продукту виноградарства, як передбачено у додатку XIb, може використовуватися у Співтоваристві тільки для реалізації продукту, який задовольняє відповідні умови, встановлені у зазначеному додатку.

Проте, незважаючи на положення статті 118y(1)(a), держави-члени можуть дозволити використання терміна "вино", якщо:

(a) він використовується в поєднанні з назвою фрукта у вигляді складеної назви для реалізації продуктів, отриманих шляхом бродіння фруктів, інших ніж виноград; або

(b) цей термін є частиною складеної назви.

Повинно бути забезпечено неможливість будь-якої плутанини з продуктами, які належать до категорій вина, зазначених у додатку XIb.

2. Категорії продуктів виноградарства, наведені в додатку XIb, можуть бути змінені Комісією відповідно до процедури, зазначеної у статті 195(4).

3. За винятком вин, розлитих у пляшки до 1 вересня 1971 року (щодо чого існують належні докази), вино, виготовлене з винних сортів винограду, зазначених у класифікації, складеній відповідно до першого підпараграфа статті 120a(2), але яке не відповідає жодній з категорій, встановлених у додатку XIb, повинно використовуватися виключно для споживання окремими домогосподарствами виробників вина, для виробництва винного оцту чи для дистиляції.";

11. главу І розділу ІІ частини ІІ доповнити секціями такого змісту:

1. Правила щодо назв місця походження, географічних зазначень і традиційних позначень, встановлені у цій секції, застосовують до продуктів, зазначених у параграфах 1, 3-6, 8, 9, 11, 15 і 16 додатка XIb.

2. Правила, зазначені у параграфі 1, ґрунтуються на:

(a) захисті законних інтересів:

(i) споживачів; та

(ii) виробників;

(b) забезпеченні безперебійного функціонування спільного ринку відповідних продуктів; та

(c) сприянні виробництву якісних продуктів, з одночасним уможливленням ухвалення національних інструментів політики щодо забезпечення якості.

1. Для цілей цієї підсекції застосовують такі терміни та означення:

(a) "назва місця походження" означає назву регіону, конкретного місця або, у виняткових випадках, країни, яку використовують для опису продукту, зазначеного в статті 118a(1), що відповідає таким умовам:

(i) якість та характеристики продукту значною мірою або цілковито залежать від конкретного географічного середовища і властивих йому природних і людських факторів;

(ii) виноград, з якого виготовлено продукт, походить виключно з цього географічного району;

(iii) виробництво відбувається в цьому географічному районі; та

(iv) продукт отримують із сортів винограду, що належать до Vitis vinifera;

(b) "географічне зазначення" означає зазначення, що стосується регіону, конкретного місця або, у виняткових випадках, країни, яке використовують для опису продукту, зазначеного в статті 118a(1), який відповідає таким вимогам:

(і) він має специфічну якість, репутацію чи інші характеристики, пов’язані із зазначеним географічним походженням;

(ii) принаймні 85% винограду, використаного для виробництва продукту, походить виключно з цього географічного району;

(iii) виробництво відбувається в цьому географічному районі; та

(iv) його отримують із сорту винограду, який належить до виду Vitis vinifera або схрещування виду Vitis vinifera з іншими видами роду Vitis.

2. Деякі традиційно використовувані найменування становлять назву місця походження, якщо вони:

(а) позначають вино;

(b) указують географічну назву;

(c) відповідають вимогам, зазначеним у параграфі 1(a)(i)-(iv); та

(d) проходять процедуру, яка забезпечує охорону назв місця походження та географічних зазначень, встановлену в цій підсекції.

3. Назви місця походження та географічні зазначення, включно з тими, що стосуються географічних районів у третіх країнах, мають право на охорону в Співтоваристві відповідно до правил, установлених у цій підсекції.

1. Заявки на охорону найменувань як назв місця походження або географічних зазначень повинні включати технічний файл, що містить:

(а) найменування, яке потребує охорони;

(b) найменування та адресу заявника;

(c) специфікацію продукту, зазначену в параграфі 2; та

(d) єдиний документ, у якому стисло викладено специфікацію продукту, зазначену в параграфі 2.

2. Специфікація продукту повинна надавати змогу заінтересованим сторонам перевірити відповідні умови виробництва, пов’язані із назвою місця походження або географічним зазначенням.

Вона повинна містити принаймні таке:

(а) найменування, яке потребує охорони;

(b) опис вина (вин):

(i) для вин із назвою місця походження - основні аналітичні й органолептичні характеристики;

(ii) для вин із географічним зазначенням - основні аналітичні властивості, а також оцінку чи зазначення органолептичних характеристик;

(c) у відповідних випадках, конкретні енологічні практики виготовлення вина (вин), а також відповідні обмеження на виготовлення вина (вин);

(d) визначення меж відповідного географічного району;

(e) максимальний врожай на гектар;

(f) зазначення винного сорту чи сортів винограду, з яких отримують вино (вина);

(g) деталі, що вказують на зв’язок, зазначений у статті 118b(1)(a)(i), або, відповідно до обставин, у статті 118b(1)(b)(i);

(h) застосовні вимоги, установлені у законодавстві Співтовариства або національному законодавстві, або, якщо таке передбачено державами-членами, організацією, яка управляє охоронюваними назвами місця походження або охоронюваними географічними зазначеннями, з урахуванням того, що такі вимоги повинні бути об’єктивними, недискримінаційними і сумісними із правом Співтовариства;

(i) найменування та адресу органів, що верифікують відповідність специфікації продукту вимогам, та їхні конкретні завдання.

1. Якщо заявка на охорону стосується географічного району в третій країні, вона повинна, крім елементів, передбачених статтею 118c, містити доказ того, що відповідна назва є охоронюваною в країні її походження.

2. Заявка надсилається до Комісії або безпосередньо заявником, або через органи відповідної третьої країни.

3. Заявка на охорону подається однією з офіційних мов Співтовариства або супроводжується засвідченим перекладом на одну з таких мов.

1. Будь-яка заінтересована група виробників або, у виняткових випадках, окремий виробник може подати заявку на охорону назви місця походження або географічного зазначення. До такої заявки можуть долучатися інші заінтересовані сторони.

2. Виробники можуть подавати заявку на охорону лише стосовно тих вин, які вони виробляють.

3. У випадку назви, яка позначає транскордонний географічний район, або традиційної назви, пов’язаної з транскордонним географічним районом, може бути подана спільна заявка.

1. Заявки на охорону назви місця походження або географічного зазначення вин, що походять зі Співтовариства, відповідно до статті 118b, повинні пройти попередню національну процедуру згідно з положеннями цієї статті.

2. Заявку на охорону подають у державі-члені, з території якої походить назва місця походження або географічне зазначення.

3. Держава-член розглядає заявку на охорону, щоб перевірити, чи відповідає вона умовам, визначеним у цій підсекції.

Держава-член виконує національну процедуру, із забезпеченням належної публікації заявки та із передбаченням строку щонайменше у два місяці з дати публікації, протягом якого будь-яка фізична чи юридична особа, яка має законний інтерес і є резидентом або має осідок на її території, може висловити заперечення щодо пропонованої охорони шляхом подання належним чином обґрунтованої заяви у такій державі-члені.

4. Якщо держава-член вважає, що назва місця походження або географічне зазначення не відповідає застосовним вимогам або є несумісним із правом Співтовариства в цілому, вона відхиляє заявку.

5. Якщо держава-член вважає, що відповідні вимоги виконані, вона повинна:

(a) опублікувати єдиний документ і специфікацію продукту принаймні в Інтернеті; та

(b) направити Комісії заявку на охорону, що містить таку інформацію:

(і) найменування та адресу заявника;

(ii) єдиний документ, зазначений у статті 118c(1)(d);

(iіі) декларацію держави-члена про те, що вона вважає подану заявником заявку такою, що відповідає необхідним умовам; та

(іv) покликання на публікацію, зазначену в пункті (а).

Таку інформацію направляють однією з офіційних мов Співтовариства або супроводжують засвідченим перекладом на одну з таких мов.

6. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї статті, до 1 серпня 2009 року.

7. Якщо держава-член не має національного законодавства щодо охорони назв місця походження та географічних зазначень, держава-член може - тільки на перехідній основі - надати охорону назві на національному рівні відповідно до положень цієї підсекції, з дати подання заявки до Комісії. Така перехідна національна охорона припиняється з дати ухвалення рішення про реєстрацію чи відмову відповідно до цієї підсекції.

1. Комісія оприлюднює дату подання заявки на охорону назви місця походження або географічного зазначення.

2. Комісія перевіряє, чи відповідають заявки на охорону, зазначені у статті 118f(5), умовам, встановленим у цій підсекції.

3. Якщо Комісія вважає, що умови, встановлені у цій підсекції, виконані, вона публікує в Офіційному віснику Європейського Союзу єдиний документ, зазначений у статті 118c(1)(d), і покликання на публікацію специфікації продукту, зазначену в статті 118f(5).

У іншому разі, відповідно до процедури, зазначеної у статті 195(4), Комісія повинна вирішити, чи відхилити заявку.

Протягом двох місяців з дати публікації, передбаченої в першому підпараграфі статті 118g(3), будь-яка держава-член або третя країна, або будь-яка фізична чи юридична особа, яка має законний інтерес і є резидентом або має осідок у державі-члені, іншій ніж та, що подає заявку на охорону, або у третій країні, може висловити заперечення щодо пропонованої охорони шляхом подання до Комісії належним чином обґрунтованої заяви стосовно умов допустимості, як установлено у цій підсекції.

У випадку фізичних чи юридичних осіб, які є резидентами або мають осідок у третій країні, така заява подається або безпосередньо, або через органи відповідної третьої країни протягом граничного строку у два місяці, зазначеного в першому параграфі.

На основі інформації, яка є в розпорядженні Комісії, Комісія вирішує, відповідно до процедури, зазначеної у статті 195(4), або надати охорону назві місця походження або географічному зазначенню, яке відповідає умовам, встановленим у цій підсекції, та є сумісним із правом Співтовариства, або відхиляє заявку, якщо такі умови не виконано.

1. Назву, щодо якої подана заявка, та яка є повністю чи частково омонімічною назві, вже зареєстрованій відповідно до цього Регламенту щодо сектора вина, реєструють із належним урахуванням місцевого та традиційного використання, а також будь-якого ризику сплутування.

Омонімічна назва, яка створює у споживача оманливе враження, що продукти походять з іншої території, не може бути зареєстрована, навіть якщо така назва точно відповідає фактичній території, регіону чи місцю походження відповідних продуктів.

Використання зареєстрованої омонімічної назви підлягає дотриманню умови, що на практиці існує достатня відмінність між омонімом, зареєстрованим пізніше, і вже наявною в реєстрі назвою, з урахуванням необхідності рівнозначно ставитися до відповідних виробників і не вводити в оману споживача.

2. Параграф 1 застосовують mutatis mutandis, якщо назва, щодо якої подана заявка, є повністю чи частково омонімічною з географічним зазначенням, охоронюваним відповідно до законодавства держав-членів як таке.

Держави-члени не реєструють неідентичні географічні зазначення для надання їм охорони на підставі відповідного законодавства щодо географічних зазначень, якщо назва місця походження або географічне зазначення охороняють у Співтоваристві на підставі права Співтовариства, застосовного до назв місця походження та географічних зазначень.

3. Крім як у разі, коли імплементаційними інструментами Комісії передбачено інакше, якщо назва винного сорту винограду містить або складається з охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення, таку назву не використовують для маркування продуктів, охоплених цим Регламентом.

4. Охорона назв місця походження та географічних зазначень для продуктів, зазначених у статті 118b, не обмежує охоронювані географічні зазначення, які застосовуються до спиртних напоїв у розумінні Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 110/2008 від 15 січня 2008 року про визначення, опис, представлення, маркування та охорону географічних зазначень спиртних напоїв (*) і навпаки.

1. Назви, які стали родовими, не підлягають охороні як назва місця походження або географічне зазначення.

Для цілей цієї підсекції "назва, яка стала родовою" означає назву вина, яка, хоча й пов’язана з місцем або регіоном, де цей продукт був первинно вироблений або введений в обіг, стала загальновживаною назвою вина в Співтоваристві.

Щоб установити, чи стала назва родовою, повинні бути враховані всі відповідні фактори, зокрема:

(a) поточна ситуація у Співтоваристві, зокрема в районах споживання;

(b) відповідне законодавство Співтовариства або національне законодавство.

2. Назва не підлягає охороні як назва місця походження або географічне зазначення, якщо, з огляду на репутацію торговельної марки та її відомість, охорона може ввести споживача в оману щодо справжньої ідентичності вина.

1. Якщо назва місця походження або географічне зазначення охороняються відповідно до цього Регламенту, реєстрація торговельної марки, що відповідає одній із ситуацій, зазначених у статті 118m(2), та яка стосується продукту, що належить до однієї з категорій, наведених у додатку XIb, повинна бути відхилена, якщо заявку на реєстрацію торговельної марки подано після дати подання до Комісії заявки на охорону назви місця походження або географічного зазначення, і якщо назва місця походження або географічне зазначення, таким чином, є охоронюваними.

Торговельні марки, зареєстровані з порушенням першого підпараграфа, визнають недійсними.

2. Без обмеження статті 118k(2), торговельну марку, використання якої відповідає одній із ситуацій, зазначених у статті 118m(2), щодо якої була подана заявка, яку було зареєстровано, або - якщо така можливість передбачена відповідним законодавством - встановлено в результаті використання на території Співтовариства до дати, коли заявка на охорону назви місця походження або географічного зазначення була подана до Комісії, можна продовжувати використовувати та поновлювати, незважаючи на охорону назви місця походження або географічного зазначення, за умови відсутності підстав для визнання торговельної марки недійсною або її відкликання, як визначено у Першій директиві Ради 89/104/ЄЕС від 21 грудня 1988 року про наближення законодавств держав-членів щодо торговельних марок (**) або у Регламенті Ради (ЄС) № 40/94 від 20 грудня 1993 року про торговельну марку Співтовариства (***).

У таких випадках використання назви місця походження або географічного зазначення дозволяється поряд із відповідними торговельними марками.

1. Охоронювані назви місця походження та охоронювані географічні зазначення можуть використовуватися будь-яким оператором, що займається реалізацією вина, виробленого згідно з відповідною специфікацією продукту.

2. Охоронювані назви місця походження та охоронювані географічні зазначення, а також вина, щодо яких використовують такі охоронювані назви відповідно до специфікації продукту, охороняють від:

(a) будь-якого прямого чи непрямого комерційного використання охоронюваної назви:

(i) порівнянними продуктами, які не відповідають специфікації продукту з охоронюваною назвою; або

(ii) тією мірою, якою таке використання експлуатує репутацію назви місця походження або географічного зазначення;

(b) будь-якого зловживання, імітації або згадування, навіть якщо справжнє походження продукту чи послуги вказано або якщо охоронювану назву перекладено чи її супроводжують такі вирази, як "у стилі", "типу", "за методом", "як вироблений у", "імітація", "зі смаком і ароматом", "схожий на" або подібні;

(c) будь-якого неправдивого чи оманливого зазначення джерела та місця походження, характеру або суттєвих властивостей продукту на внутрішньому чи зовнішньому пакованні, у рекламному матеріалі чи документах, пов’язаних із відповідним винним продуктом, а також на транспортному пакуванні продукту, що може створити хибне уявлення про його походження;

(d) будь-якої іншої практики, яка може ввести споживача в оману щодо справжнього походження продукту.

3. Охоронювані назви місця походження або охоронювані географічні зазначення не повинні ставати родовими у Співтоваристві у розумінні статті 118k(1).

4. Держави-члени вживають усіх необхідних кроків для припинення незаконного використання охоронюваних назв місця походження та охоронюваних географічних зазначень, як зазначено в параграфі 2.

Комісія створює та веде електронний реєстр охоронюваних назв місця походження та охоронюваних географічних зазначень вина, і він повинен бути загальнодоступним.

1. Держави-члени призначають компетентний орган або органи, відповідальні за контроль виконання зобов’язань, встановлених цією главою відповідно до критеріїв, встановлених у статті 4 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 882/2004 від 29 квітня 2004 року про офіційний контроль для забезпечення перевірки на відповідність законодавству щодо кормів та харчових продуктів, правил щодо здоров’я та благополуччя тварин (****).

2. Держави-члени забезпечують, щоб будь-який оператор, який відповідає умовам цієї підсекції, був охоплений системою контролю.

3. Держави-члени інформують Комісію про компетентний орган або компетентні органи, зазначені у параграфі 1. Комісія оприлюднює їхні назви та адреси і періодично оновлює їх.

1. Щодо охоронюваних назв місця походження та охоронюваних географічних зазначень, що стосуються географічного району в межах Співтовариства, щорічну верифікацію відповідності специфікації продукту під час виробництва та під час або після кондиціонування вина повинні забезпечувати:

(a) компетентний орган або компетентні органи, зазначені у статті 118o(1); або

(b) один або декілька органів контролю у розумінні пункту 5 другого підпараграфа статті 2 Регламенту (ЄС) № 882/2004, які діють як органи сертифікації продуктів відповідно до критеріїв, встановлених у статті 5 зазначеного Регламенту.

Витрати на таку верифікацію покладаються на операторів, які є суб’єктами перевірки.

2. Щодо охоронюваних назв місця походження та охоронюваних географічних зазначень, що стосуються географічного району в третій країні, щорічну верифікацію відповідності специфікації продукту під час виробництва та під час або після кондиціонування вина повинні забезпечувати:

(a) один або більше органів публічної влади, призначених третьою країною; або

(b) один або більше органів сертифікації.

3. Органи сертифікації, зазначені в параграфах 1(b) і 2(b), повинні відповідати вимогам та, з 1 травня 2010 року, бути акредитованими відповідно до Європейського стандарту EN 45011 або ISO/IEC Guide 65 (Загальні вимоги до органів, які експлуатують системи сертифікації продукції).

4. Якщо орган чи органи, зазначені в параграфах 1(a) і 2(a), здійснюють верифікацію відповідності специфікації продукту, вони повинні представити відповідні гарантії об’єктивності та неупередженості, а також мати наявний кваліфікований персонал і ресурси, необхідні для здійснення своїх завдань.

1. Заявник, що відповідає умовам статті 118e, може подати заявку на затвердження змін до специфікації продукту з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, зокрема для врахування розвитку наукових та технічних знань або для коригування визначення меж географічного району, зазначеного в пункті (d) другого підпараграфа статті 118c(2). Заявки повинні містити опис та обґрунтування змін, щодо яких подано таку заявку.

2. Якщо запропонована зміна передбачає змінити один або більше елементів у єдиному документі, зазначеному в статті 118c(1)(d), до заявки на внесення змін статті 118f -118i застосовують mutatis mutandis. Проте, якщо запропонована зміна є лише незначною, Комісія, відповідно до процедури, зазначеної у статті 195(4), вирішує, чи затверджувати заявку без застосування процедури, встановленої у статті 118g(2) і статті 118h, а у разі затвердження, Комісія опубліковує елементи, зазначені у статті 118g(3).

3. Якщо запропонована зміна не передбачає жодних змін у єдиному документі, застосовують такі правила:

(a) якщо географічний район розташований на території певної держави-члена, така держава-член висловлює свою позицію щодо зміни та, у разі згоди, публікує змінену специфікацію продукту й інформує Комісію про затверджені зміни та їх обґрунтування;

(b) якщо географічний район розташований на території третьої країни, Комісія визначає, чи затверджувати запропоновану зміну.

Комісія може, відповідно до процедури, зазначеної у статті 195(4), за власною ініціативою або за належним чином обґрунтованим запитом держави-члена, третьої країни або фізичної чи юридичної особи, яка має законний інтерес, вирішити анулювати охорону назви місця походження або географічного зазначення, якщо більше не забезпечується відповідність належній специфікації продукту.

При цьому статті 118f-118i застосовують mutatis mutandis.

1. Назви вин, які охороняються відповідно до положень статей 51 і 54 Регламенту (ЄС) № 1493/1999 і статті 28 Регламенту Комісії (ЄС) № 753/2002 від 29 квітня 2002 року про встановлення деяких правил застосування Регламенту Ради (ЄС) № 1493/1999 щодо опису, призначення, представлення та охорони деяких продуктів у секторі вина (*****), автоматично охороняються відповідно до цього Регламенту. Комісія вносить їх до реєстру, передбаченого статтею 118n цього Регламенту.

2. Щодо наявних охоронюваних назв вин, зазначених у параграфі 1, держави-члени передають Комісії:

(a) технічні файли, як передбачено у статті 118c(1);

(b) національні рішення про затвердження.

3. Назви вин, зазначені у параграфі 1, щодо яких інформація, зазначена у параграфі 2, не подана до 31 грудня 2011 року, втрачають охорону відповідно до цього Регламенту. Комісія здійснює відповідні формальні кроки щодо вилучення таких назв із реєстру, передбаченого в статті 118n.

4. Статтю 118r не застосовують до наявних охоронюваних назв вин, зазначених у параграфі 1.

Комісія може до 31 грудня 2014 року за власною ініціативою та відповідно до процедури, зазначеної у статті 195(4), вирішити анулювати охорону наявних охоронюваних назв вин, зазначених у параграфі 1, якщо вони не відповідають умовам, встановленим у статті 118b.

Держави-члени можуть справляти збір для покриття своїх витрат, у тому числі витрат, виниклих у зв’язку з розглядом заявок на охорону, заяв про заперечення, заявок на затвердження змін і запитів про анулювання відповідно до цієї підсекції.

1. "Традиційне позначення" означає термін, який традиційно використовують у державах-членах щодо продуктів, зазначених у статті 118a(1), для зазначення:

(a) того, що продукт має охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення відповідно до права Співтовариства або національного права;

(b) методу виробництва чи витримування, або якості, забарвлення, типу місця чи конкретної події, пов’язаної з історією продукту, який має охоронюване зазначення охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення.

2. Комісія визнає, визначає та охороняє традиційні позначення.

1. Охоронюване традиційне позначення можна використовувати тільки для продукту, який було виготовлено відповідно до означення, передбаченого в статті 118u(1).

Традиційні позначення є охоронюваними від незаконного використання.

Держави-члени вживають необхідних кроків для припинення незаконного використання охоронюваних традиційних позначень.

2. Традиційні позначення не повинні ставати родовими у Співтоваристві.

Для цілей цієї секції:

(a) "марковання" означає будь-які слова, деталі, торговельні марки, комерційні найменування, зображення чи символи, нанесені на паковання, документ, повідомлення, етикетку-манжету чи кольєретку, що супроводжують певний продукт або стосуються його;

(b) "представлення" означає будь-яку інформацію, надану споживачам за допомогою паковання відповідного товару, зокрема форми та типу пляшок.

Якщо інше не передбачено цим Регламентом, Директива 89/104/ЄЕС, Директива Ради 89/396/ЄЕС від 14 червня 1989 року про зазначення чи знаки, що ідентифікують партію, до якої належить харчовий продукт(******), Директива Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄС від 20 березня 2000 року про наближення законодавств держав-членів щодо маркування, представлення і рекламування харчових продуктів (*******) і Директива Європейського Парламенту і Ради 2007/45/ЄС від 5 вересня 2007 року про встановлення правил номінальної кількості розфасованих продуктів (********) застосовуються до марковання та представлення продуктів, які входять до сфери застосування зазначених директив.

1. Марковання та представлення продуктів, зазначених у параграфах 1-11, 13, 15 і 16 додатка XIb, які реалізуються у Співтоваристві або на експорт, повинні містити такі обов’язкові дані:

(a) зазначення категорії продукту виноградарства відповідно до додатка XIb;

(b) для вин з охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням:

(і) позначення "охоронювана назва місця походження" або "охоронюване географічне зазначення"; та

(іі) найменування охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення;

(c) фактичну міцність за об’ємною часткою спирту;

(d) зазначення місця походження;

(e) зазначення суб’єкта, який здійснював розлив або, у випадку ігристого вина, газованого ігристого вина, якісного ігристого вина або якісного ароматичного ігристого вина, - найменування виробника або постачальника;

(f) для імпортованих вин - зазначення імпортера; та

(g) для ігристого вина, газованого ігристого вина, якісного ігристого вина або якісного ароматного ігристого вина - зазначення вмісту цукру.

2. Як відступ від параграфа 1(a), покликання на категорію продукту виноградарства можна не робити для вин, на етикетці яких зазначено охоронювана назва місця походження або охоронюване географічне зазначення.

3. Як відступ від параграфа 1(b), покликання на терміни "охоронювана назва місця походження" або "охоронюване географічне зазначення" можна не робити у таких випадках:

(a) якщо на етикетці зазначено одне з традиційних позначень, як зазначено у статті 118u(1)(a);

(b) якщо, у виключних обставинах, визначених Комісією, на етикетці зазначено назву охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення.

1. Марковання та представлення продуктів, зазначені в статті 118y(1), можуть, зокрема, містити такі необов’язкові дані:

(a) рік урожаю;

(b) назву одного або декількох винних сортів винограду;

(c) для вин, окрім зазначених у статті 118y(1)(g), - позначення, що вказують вміст цукру;

(d) для вин із охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням - традиційні позначення, як зазначено в статті 118u(1)(b);

(e) символ Співтовариства, що позначає охоронювану назву місця походження або охоронюване географічне зазначення;

(f) позначення, що стосуються певних методів виробництва;

(g) для вин із охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням - назву іншої географічної одиниці, меншої або більшої за район, якому відповідає назва місця походження або географічне зазначення.

2. Без обмеження статті 118j(3), щодо використання даних, зазначених у параграфі 1(а) і (b), для вин без охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення:

(a) держави-члени вводять в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, щоб забезпечити проведення процедур сертифікації, затвердження та контролю для гарантування правдивості відповідної інформації;

(b) на підставі недискримінаційних та об’єктивних критеріїв та з належним взяттям до уваги аспектів справедливості конкуренції, держави-члени можуть складати списки вилучених винних сортів винограду щодо вин, вироблених із винних сортів винограду на їхній території, зокрема якщо:

(i) існує ризик введення споживачів в оману щодо справжнього походження вина через той факт, що відповідний винний сорт винограду становить невід’ємну частину наявної охоронюваної назви місця походження або наявного охоронюваного географічного зазначення;

(ii) відповідні заходи контролю не будуть економічно виправданими через той факт, що відповідний винний сорт винограду становить незначну частину в структурі виноградників держави-члена;

(c) суміші вин з різних держав-членів не дають підстави зазначати на маркованні винний сорт або сорти винограду, якщо відповідні держави-члени не дадуть згоди на це та не забезпечать можливість проведення належних процедур сертифікації, затвердження та контролю.

1. Обов’язкові та необов’язкові дані, зазначені у статтях 118y і 118z, якщо вони виражені словами, повинні бути зазначені однією або більше офіційними мовами Співтовариства.

2. Незважаючи на параграф 1, назву охоронюваної назви місця походження або охоронюваного географічного зазначення, або традиційне позначення, як зазначено у статті 118u(1)(a), зазначають на етикетці мовою чи мовами, щодо яких застосовують охорону.

Для охоронюваної назва місця походження або охоронюваного географічного зазначення, або специфічного національного позначення, що наводиться із застосуванням алфавіту, відмінного від латинського, назва також може бути зазначена однією або більше офіційними мовами Співтовариства.

Компетентні органи держав-членів повинні вживати заходів для забезпечення того, що продукт, зазначений у статті 118y(1), що не має марковання відповідно до вимог цієї секції, не вводять в обіг або вилучають з ринку.

_______________

12. главу І розділу ІІ частини ІІ доповнити секцією такого змісту:

1. Продукти, перелічені в додатку XIb і вироблені в Співтоваристві, повинні бути вироблені з винних сортів винограду, класифікованих відповідно до параграфа 2.

2. Згідно з положеннями параграфа 3, держави-члени повинні класифікувати винні сорти винограду, які можна насаджувати, повторно насаджувати або прищеплювати на їхній території для виробництва вина.

Держави-члени можуть класифікувати лише винні сорти винограду, які відповідають таким умовам:

(a) відповідний сорт належить до Vitis vinifera або походить від гібриду між видами Vitis vinifera та іншими видами роду Vitis;

(b) сорт не є одним з таких сортів: Noah, Othello, Isabelle, Jacquez, Clinton та Herbemont.

Якщо винний сорт винограду вилучають із класифікації, зазначеної у першому підпараграфі, викорчовування такого сорту повинно відбутися протягом 15 років після його вилучення з класифікації.

3. Держави-члени, обсяги виробництва вина в яких не перевищують 50000 гектолітрів на виноробний рік за розрахунками на основі середніх обсягів виробництва впродовж останніх п’яти виноробних років, звільняються від зобов’язання щодо класифікування, зазначеного у параграфі 2.

Проте, і в державах-членах, зазначених у першому підпараграфі, для цілей виготовлення вина можуть бути насаджені, повторно насаджені або прищеплені тільки ті винні сорти винограду, які відповідають вимогам параграфа 2(a) і (b).

4. Як відступ від першого і другого підпараграфів параграфа 2 і другого підпараграфа параграфа 3, насаджування, повторне насаджування чи повторне прищеплення для цілей наукових досліджень та експериментів дозволяється щодо таких винних сортів винограду:

(a) винні сорти винограду, які не класифіковані у межах держав-членів, зазначених у параграфі 2;

(b) винні сорти винограду, які не відповідають вимогам параграфа 2(а) і (b) у межах держав-членів, зазначених у параграфі 3.

5. Ділянки, засаджені винними сортами винограду з метою виробництва вина, які були насаджені з порушенням параграфів 2, 3 та 4, повинні бути викорчувані.

Проте, такі площі не обов’язково викорчовувати, якщо відповідне виробництво призначено виключно для споживання в домогосподарствах виробників вина.

6. Держави-члени вживають необхідних заходів, щоб перевірити виконання виробниками положень параграфів 2-5.

Ця підсекція стосується схвалених енологічних практик і застосовних обмежень щодо виробництва та комерційного використання продуктів сектора вина, а також процедури ухвалення рішень щодо таких практик і обмежень.

1. На території Співтовариства у виробництві та консервуванні продуктів сектора вина повинні використовуватися тільки ті енологічні практики, які схвалені згідно з правом Співтовариства, як встановлено в додатку XVa, або щодо яких ухвалено рішення відповідно до статей 120d і 120e.

Перший підпараграф не застосовується до:

(a) виноградного соку та концентрованого виноградного соку;

(b) виноградного сусла та концентрованого виноградного сусла, призначених для приготування виноградного соку.

2. Дозволені енологічні практики застосовуються лише з метою забезпечення належної виніфікації, належного збереження або належного дозрівання продукту.

3. Продукти сектора вина повинні вироблятися у Співтоваристві відповідно до застосовних обмежень, встановлених у додатку XVb.

4. Продукти, охоплені цим Регламентом, які підлягали несхваленим енологічним практикам Співтовариства, або, у відповідних випадках, несхваленим національним енологічним практикам, чи тим, які порушують обмеження, встановлені у додатку XVb, не повинні реалізовуватися у Співтоваристві.

Держави-члени можуть обмежити або виключити використання деяких енологічних практик і передбачити жорсткіші обмеження для вин, дозволених згідно з правом Співтовариства та вироблених на їхній території, задля підсилення збереження суттєвих характеристик вин із охоронюваною назвою місця походження або охоронюваним географічним зазначенням, а також ігристих і лікерних вин.

Держави-члени повідомляють Комісію про такі обмеження та виключення, а Комісія повідомляє про них інші держави-члени.

1. Комісія, відповідно до процедури, зазначеної в статті 195(4), ухвалює рішення щодо схвалення енологічних практик і обмежень, що стосуються виробництва й консервування продуктів сектора вина, крім енологічних практик, що стосуються збагачення, підвищення та зниження кислотності, встановлених у додатку XVa для охоплених ним конкретних продуктів, а також обмежень, наведених у додатку XVb.

2. Держави-члени можуть дозволити експериментальне використання енологічних практик, які не були схвалені, за умов, які визначить Комісія відповідно до процедури, зазначеної у статті 195(4).

При схваленні енологічних практик відповідно до процедури, зазначеної в статті 195(4), Комісія:

(a) бере за основу енологічні практики, рекомендовані та опубліковані Міжнародною організацією виноградарства й виноробства (OIV), а також результати експериментального використання ще не схвалених енологічних практик;

(b) ураховує необхідність охорони здоров’я людей;

(c) враховує можливий ризик введення споживачів в оману через їхні очікування та сприйняття, беручи до уваги можливість та практичну доцільність усунення таких ризиків інформаційними засобами;

(d) уможливлює збереження природних та істотних властивостей вина та не спричиняє суттєвих змін у складі відповідного продукту;

(e) забезпечує прийнятний мінімальний рівень піклування про довкілля;

(f) поважає загальні правила щодо енологічних практик та обмежень, встановлені в додатках XVa і XVb, відповідно.