ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, зокрема його статтю 82(2) та статтю 83(1),

Беручи до уваги пропозицію Європейської Комісії.

Після передання проекту законодавчого акта національним парламентам,

Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (- 1),

Беручи до уваги висновок Комітету регіонів(- 2),

Діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою(- 3),

Оскільки:

(1) Фінансова вигода є основним мотивом транскордонної організованої злочинності, в тому числі злочинних угруповань мафіозного типу. Як наслідок, компетентним органам необхідно надати засоби розшуку, заморожування, управління та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом. Крім того, ефективного запобігання та боротьби з організованою злочинністю можна досягти шляхом нейтралізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та поширення зазначених дій в окремих випадках на будь-яку власність, одержану від діяльності злочинного характеру.

(2) Організовані злочинні угруповання діють в єдиному кримінальному просторі та все частіше купують активи в інших державах-членах, ніж у тих, де вони базуються, а також в третіх країнах. Тому існує зростаюча потреба в дієвій міжнародній співпраці щодо повернення активів та у взаємній правовій допомозі.

(3) Серед найбільш ефективних засобів боротьби з організованою злочинністю є застосування суворої юридичної відповідальності за вчинення злочинів, а також ефективне виявлення, заморожування та конфіскація засобів та доходів, одержаних злочинним шляхом.

(4) Незважаючи на обмеженість наявних статистичних даних, грошові суми, повернуті з доходів, одержаних злочинним шляхом у Союзі, не відповідають оціночним доходам. Дослідження свідчать про недостатнє застосування процедур конфіскації, незважаючи на їх регулювання системами національного права та правом Союзу.

(5) Ухвалення мінімальних правил наблизить процедури заморожування та конфіскації держав-членів, що сприятиме зміцненню взаємної довіри та ефективній транскордонній співпраці.

(6) У Стокгольмській програмі та Висновках Ради юстиції та внутрішніх справ щодо конфіскації та повернення активів, ухвалених у червні 2010 року, наголошено на важливості більш ефективного виявлення, конфіскації та повторного використання активів, одержаних злочинним шляхом.

(7) Чинні юридично-правові рамки ЄС щодо заморожування, арешту та конфіскації активів складаються зі Спільних дій 98/699/ЮВС (- 4), Рамкового рішення Ради 2001/500/ЮВС (- 5), Рамкового рішення Ради 2003/577/ЮВС(- 6), Рамкового рішення Ради 2005/212/ЮВС (- 7) та Рамкового рішення Ради 2006/783/ЮВС (- 8).

(8) Звіти Комісії про імплементацію рамкових рішень 2003/577/ЮВС, 2005/212/ЮВС та 2006/783/ЮВС свідчать про недостатню ефективність наявних процедур здійснення розширеної конфіскації та взаємного визнання наказів про заморожування та конфіскацію. Відмінності між правовими системами держав-членів створюють перешкоди для здійснення конфіскації.

(9) Ця Директива спрямована на зміну та розширення положень рамкових рішень 2001/500/ЮВС та 2005/212/ЮВС. Зазначені рамкові рішення необхідно частково замінити щодо держав-членів, для яких ця Директива є зобов'язальною.

(10) Держави-члени мають право відкривати провадження про конфіскацію в рамках будь-якої кримінальної справи в будь-якому компетентному суді.

(11) Необхідно розширити існуюче поняття доходів, одержаних злочинним шляхом, яке має включати прямі доходи від злочинної діяльності і будь-які непрямі вигоди, в тому числі подальше реінвестування або трансформацію прямих доходів. Таким чином, доходи можуть включати будь-яку власність, у тому числі трансформовану або конвертовану, повністю або частково, в іншу власність, власність, змішану з власністю, придбаною із законних джерел, а також прогнозовану вартість за рахунок змішаних доходів. Вони також можуть включати доходи або іншу вигоду від доходів, одержаних злочинним шляхом, або від власності, в яку або разом з якою такі доходи були трансформовані, конвертовані або змішані.

(12) Ця Директива передбачає широке означення власності, що може підлягати заморожуванню та конфіскації. Таке означення включає юридичні документи або інструменти, що засвідчують право на таку власність чи частку в ній. Такі документи або інструменти можуть включати, наприклад, фінансові інструменти, або документи, що дають підстави для виникнення вимог кредиторів і зазвичай знаходяться у володінні особи, щодо якої застосовуються відповідні процедури. Ця Директива не обмежує чинні національні процедури зберігання юридичних документів або інструментів, що підтверджують право на таку власність чи частку в ній, оскільки вони застосовуються компетентними національними або публічними органами згідно з національним правом.

(13) Відповідно до цієї Директиви заморожування та конфіскація є автономними поняттями, що не має створювати перешкод для імплементації державами-членами цієї Директиви за допомогою інструментів, які, відповідно до національного права, розглядаються як санкції або інші види заходів.

(14) У процесі конфіскації засобів і доходів, одержаних злочинним шляхом, і власності, яка є еквівалентною сумі таких засобів і доходів, після винесення остаточного рішення судом необхідно застосовувати широке поняття кримінальних злочинів, які підпадають під дію цієї Директиви. Рамкове рішення 2001/500/ЮВС вимагає від держав-членів забезпечити конфіскацію засобів і доходів, одержаних злочинним шляхом, після винесення обвинувального вироку, та забезпечити конфіскацію власності, вартість якої відповідає сумі таких засобів і доходів. Такі зобов’язання повинні застосовуватися щодо кримінальних злочинів, які не підпадають під дію цієї Директиви, а поняття доходів, як визначено в цій Директиві, необхідно тлумачити аналогічно тлумаченню кримінальних злочинів, які не підпадають під дію цієї Директиви. Держави-члени можуть вільно визначати конфіскацію власності еквівалентної вартості як допоміжну або альтернативну прямій конфіскації, залежно від того, чого вимагають положення національного права.

(15) На основі обвинувального вироку за кримінальний злочин необхідно забезпечити конфіскацію засобів і доходів, одержаних злочинним шляхом, або власності, вартість якої відповідає сумі таких засобів і доходів. Такий обвинувальний вирок може бути винесений в результаті розгляду справи без участі обвинуваченого. У разі неможливості конфіскації на підставі обвинувального вироку, повинна існувати можливість конфіскації засобів та доходів за певних обставин, принаймні, у випаду хвороби або переховування підозрюваної або обвинуваченої особи. Однак, для проведення розгляду справи без участі обвинуваченого в державах-членах хвороба або переховування буде достатньою підставою для виконання цього зобов'язання. У разі зникнення підозрюваної або обвинуваченої особи, держави-члени повинні вживати всіх розумних заходів та мають право вимагати викликати таку особу повісткою до суду або повідомити її про провадження щодо конфіскації.

(16) Для цілей цієї Директиви, хворобу необхідно розуміти як неможливість підозрюваної або обвинуваченої особи бути присутньою на судовому розгляді кримінального провадження протягом тривалого періоду, що унеможливлює продовження розгляду за звичайних обставин. Від підозрюваних або обвинувачених осіб можуть вимагати доказів факту хвороби, наприклад, медичної довідки, яку суд має право не брати до уваги в разі визнання її неприйнятною. Право такої особи бути представленою в ході судового розгляду не повинно порушуватися.

(17) У процесі імплементації цієї Директиви у частині конфіскації власності, вартість якого відповідає вартості засобів здійснення злочину, слід застосовувати відповідні положення, якщо з огляду на певні обставини в кожному конкретному випадку такий захід є пропорційним, з урахуванням, зокрема, вартості таких засобів здійснення злочину. Держави-члени також повинні брати до уваги, чи дійсно та якою мірою засуджена особа несе відповідальність за неможливість конфіскації засобів здійснення злочину.

(18) У процесі імплементації цієї Директиви, держави-члени можуть встановлювати, що за виняткових обставин конфіскацію не може бути здійснено, оскільки це може, згідно з національним правом, спричинити необґрунтовані труднощі для відповідної особи з огляду на обставини конкретного випадку, які повинні бути вирішальними. Державам-членам слід дуже обмежено використовувати таку можливість та їм слід лише обумовлювати заборону застосування конфіскації у випадках, коли конфіскація може спричинити для відповідної особи надзвичайно складні умови виживання.

(19) Діяльність злочинних угруповань передбачає широкий спектр злочинних дій. З метою ефективної боротьби з організованою злочинною діяльністю, можуть виникати ситуації, коли доцільно було б супроводжувати кримінальне обвинувачення конфіскацією не лише власності, пов’язаної з певним злочином, але й додаткової власності, яку суд визнає доходами, одержаними злочинним шляхом. Такий підхід називають розширеною конфіскацією. Рамкове рішення 2005/212/ЮВС передбачає три різні комплекси мінімальних вимог, які можуть обрати держави-члени для проведення розширеної конфіскації. Внаслідок цього, в процесі транспозиції зазначеного Рамкового рішення, держави-члени обрали різні варіанти, що призвело до розбіжностей в означенні поняття розширеної конфіскації в національних системах права. Ці розбіжності перешкоджають транскордонній співпраці в провадженнях щодо конфіскації. Тому необхідно додатково гармонізувати положення про розширену конфіскацію шляхом встановлення єдиного мінімального стандарту.

(20) Для визначення того, чи надає вчинений кримінальний злочин змогу отримати економічну вигоду, держави-члени можуть брати до уваги modus operandi, наприклад, якщо умовою злочину, є те, що він вчинений у рамках організованого злочину або з метою отримання постійних доходів від кримінальних злочинів. Однак це не має загалом обмежувати можливість застосовувати розширену конфіскацію.

(21) Розширена конфіскація застосовується, якщо суд визнає, що відповідна спірна власність одержана від злочинної діяльності. Це не означає обов’язкове встановлення факту одержання відповідної спірної власності від злочинної діяльності. Держави-члени можуть встановити, наприклад, що для суду може бути достатньо розглянути питання про співвідношення ймовірностей або обґрунтовано припустити, що істотно більш імовірним є те, що відповідна спірна власність була одержана від злочинної діяльності, ніж від інших видів діяльності. У цьому контексті суд повинен розглядати конкретні обставини справи, у тому числі факти та наявні докази, на підставі яких можна було б ухвалити рішення про розширену конфіскацію. Той факт, що власність особи непропорційна її законному доходу, може давати підстави для висновку суду про те, що власність одержана від злочинної діяльності. Держави-члени можуть також встановлювати вимогу щодо певного періоду часу, протягом якого власність можна вважати одержаною від злочинної діяльності.

(22) Ця Директива встановлює мінімальні норми. Вона не заважає державам-членам надавати ширші повноваження згідно з їхнім національним правом, у тому числі, наприклад, щодо правил про докази.

(23) Ця Директива застосовується до кримінальних злочинів, на які поширюються інструменти, зазначені в цьому документі. В рамках таких інструментів держави-члени повинні застосовувати розширену конфіскацію принаймні до певних кримінальних злочинів, як визначено в цій Директиві.

(24) Поширена практика передання власності підозрюваною або обвинуваченою особою знайомій третій стороні задля уникнення конфіскації стає дедалі поширенішою. Чинні юридично-правові рамки ЄС не містять обов’язкових правил конфіскації власності, переданої третім сторонам. У зв’язку з цим зростає необхідність у тому, щоб дозволити конфіскацію власності, переданої третім сторонам або придбаної ними. Придбання власності третьою стороною стосується ситуації, коли, наприклад, власність була придбана прямо або опосередковано, зокрема через посередника, третьою стороною у підозрюваної або обвинуваченої особи, у тому числі, якщо кримінальний злочин було вчинено від імені такої особи або в її інтересах, і якщо обвинувачена особа не має власності, яку можна конфіскувати. Така конфіскація повинна здійснюватися щонайменше у випадках, якщо треті сторони знали або повинні були знати, що метою передання або придбання є уникнення конфіскації, на основі конкретних фактів і обставин, у тому числі, що передання або придбання здійснювалося безкоштовно або в обмін на грошову суму, значно нижчу ринкової вартості. Правила конфіскації у третьої сторони повинні поширюватися на фізичних і юридичних осіб. У будь-якому разі права bona fide третіх сторін повинні залишитися непорушеними.

(25) Держави-члени можуть визначати конфіскацію у третьої сторони як допоміжну або альтернативну прямій конфіскації відповідно до положень національного права.

(26) Конфіскація призводить до остаточного позбавлення власності. Однак збереження власності може бути необхідною умовою конфіскації та може мати важливе значення для виконання наказу про конфіскацію. Власність зберігається шляхом заморожування. Для запобігання розтраті власності до моменту видання наказу про заморожування у компетентних органів держав-членів повинні бути повноваження вживати термінових заходів для охорони такої власності.

(27) Оскільки власність часто зберігають з метою конфіскації, заморожування та конфіскація тісно пов’язані. У деяких системах права заморожування з метою конфіскації вважається окремим процесуальним заходом тимчасового характеру, який може застосовуватися після видання наказу про конфіскацію. Без обмеження різних національних правових систем та Рамкового рішення 2003/577/ЮВС ця Директива має наблизити певні аспекти національних систем щодо заморожування з метою конфіскації.

(28) Заходи щодо заморожування не обмежують можливість розгляду конкретної власності як доказу протягом усього провадження за умови, що вона зрештою має стати доступною для ефективного виконання наказу про конфіскацію.

(29) Власність може бути заморожена в рамках кримінального провадження з метою її можливого подальшого повернення або з метою забезпечення вішкодування заподіяної внаслідок кримінального злочину шкоди.

(30) Підозрювані або обвинувачені особи часто приховують власність протягом усього строку кримінального провадження. Це унеможливлює виконання наказів про конфіскацію та залишає особам, щодо яких видано наказ про конфіскацію, можливість отримувати вигоду від цієї власності після відбування покарання. Тому необхідно забезпечити можливість визначення точного обсягу власності, що підлягає конфіскації, навіть після винесення обвинувального вироку за кримінальний злочин для повного виконання наказу про конфіскацію, якщо власність спочатку не була виявлена або була виявлена в недостатньому обсязі, а наказ про конфіскацію залишається невиконаним.

(31) Зважаючи на обмеження права власності наказами про заморожування, такі тимчасові заходи повинні тривати не довше, ніж це необхідно для забезпечення доступності власності з метою її можливої подальшої конфіскації. Це може потребувати судового розгляду для того, щоб було забезпечено збереження цілі запобігання розтраті власності.

(32) Управління власністю, замороженою з метою забезпечення її можливої подальшої конфіскації, має здійснюватися належним чином для збереження її економічної вартості. Для мінімізації втрати економічної вартості держави-члени повинні вживати необхідних заходів, у тому числі щодо можливого продажу або передання власності. Держави-члени повинні вживати відповідних заходів, наприклад, щодо створення національних централізованих офісів з управління активами, мережі спеціалізованих офісів або еквівалентних механізмів для ефективного управління активами, замороженими до конфіскації, та збереження їхньої вартості до винесення рішення судом.

(33) Ця Директива суттєво впливає не тільки на права підозрюваних або обвинувачених осіб, але й третіх сторін, які не притягаються до відповідальності. Тому необхідно забезпечити спеціальні запобіжні заходи та засоби судового захисту для того, щоб гарантувати збереження їх фундаментальних прав у процесі імплементації цієї Директиви. Це включає право бути вислуханим для третіх сторін, які заявляють про свої права на відповідну власність, або що вони мають інші майнові права ("речові права", "ins in ге" ), такі як узуфрукт. Відповідну особу необхідно повідомляти про наказ про заморожування якнайшвидше після його видання. Тим не менш, компетентні органи можуть відтермінувати повідомлення відповідної особи про наказ у зв’язку з потребами слідства.

(34) Ціллю повідомлення про наказ про заморожування є, між іншим, надання права відповідній особі на його оскарження. В такому повідомленні необхідно принаймні стисло викласти підставу або підстави видання відповідного наказу, при цьому така інформація повинна бути вичерпною.

(35) Держави-члени повинні розглядати доцільність вжиття заходів, які дозволять використовувати конфісковану власність в суспільних інтересах або для соціальних цілей. Такі заходи можуть, між іншим, включати використання власності в проектах у сфері правозастосовної діяльності та проектах щодо попередження злочинності, а також в інших проектах, що становлять суспільний інтерес або суспільну користь. Зобов’язання вживати заходів тягне за собою процесуальне зобов’язання держав-членів, таке як, наприклад, проведення правового аналізу або обговорення переваг і недоліків впровадження заходів. У процесі управління замороженою власністю та вжиття заходів щодо використання конфіскованої власності держави-члени повинні вживати відповідних заходів стосовно запобігання кримінальному або незаконному проникненню.

(36) Надійних джерел даних про заморожування та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, недостатньо. Для оцінювання цієї Директиви необхідно збирати мінімальний порівняний набір відповідних статистичних даних про заморожування та конфіскацію власності, розшук активів, судові процедури та діяльність з розпорядження активами.

(37) Держави-члени докладають зусиль для збирання статистичних даних на центральному рівні з тим, щоб надавати їх Комісії. Це означає, що держави-члени повинні докладати обґрунтованих зусиль для збирання відповідних даних. Однак це не означає, що на держав-членів слід покладати обов'язок досягнення результатів збирання даних на умовах непропорційного адміністративного тягаря або високих витрат для заінтересованої держави-члена.

(38) Ця Директива забезпечує дотримання фундаментальних прав та відповідає принципам, відображеним у Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу ("Хартія"), а також положенням Європейської конвенції про захист прав людини та фундаментальних свобод ("Європейська конвенція з прав людини") згідно з тлумаченням прецедентного права Європейського суду з прав людини. Цю Директиву необхідно імплементувати відповідно до таких прав і принципів. Ця Директива не повинна обмежувати застосування національного права щодо правової допомоги і створювати будь-які зобов'язання для систем правової допомоги держав-членів, які необхідно застосовувати відповідно до Хартії та ЄКПЛ.

(39) Потрібно передбачити спеціальні запобіжні заходи стосовно наведення підстав, що лягли в основу наказів про конфіскацію, за винятком ситуацій, коли в спрощеному кримінальному провадженні щодо злочинів, які не є тяжкими, відповідна особа відмовилася від свого права бути повідомленою про зазначені підстави.

(40) Цю Директиву необхідно імплементувати з урахуванням положень Директиви Європейського Парламенту і Ради 2010/64/ЄС (- 9), Директиви Європейського Парламенту і Ради 2012/13/ЄС (- 10) та Директиви Європейського Парламенту і Ради 2013/48/ЄС (- 11) у частині процесуальних прав у кримінальних провадженнях.

(41) Оскільки ціль цієї Директиви, а саме полегшення конфіскації власності у кримінальних справах, не може бути досягнута державами-членами достатньою мірою, а може бути краще досягнута на рівні Співтовариства, Співтовариство може ухвалювати інструменти відповідно до принципу субсидіарності, викладеного в статті 5 Договору про Європейський Союз (ДЄС). Відповідно до принципу пропорційності, встановленого у вказаній статті, ця Директива не виходить за межі необхідного для досягнення таких цілей.

(42) Відповідно до статей 3 і 4а(1) Протоколу № 21 про позицію Сполученого Королівства та Ірландії щодо простору свободи, безпеки та правосуддя, що містяться в додатку до ДЄС і Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС), Ірландія повідомила про своє бажання брати участь в ухваленні та застосуванні цієї Директиви. Відповідно до зазначеного Протоколу Ірландія визнає обов'язковість цієї Директиви тільки стосовно злочинів, передбачених інструментами, якими вона зв'язана.

(43) Відповідно до статей 1, 2 і 4а(1) Протоколу № 21 про позицію Сполученого Королівства та Ірландії щодо простору свободи, безпеки та правосуддя, що містяться в додатку до ДЄС і ДФЄС, та без обмеження статті 4 цього Протоколу, Сполучене Королівство не бере участі в ухваленні цієї Директиви, не зв'язане нею та не є суб'єктом її застосування. Відповідно до його участі згідно зі статтею 4 цього Протоколу Сполучене Королівство визнає обов'язковість цієї Директиви тільки стосовно злочинів, передбачених інструментами, якими воно зв'язане.