РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про Європейський Союз, зокрема його статті 31(1)(a) та 34(2)(b),

Беручи до уваги ініціативу Королівства Данія (- 1),

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту (- 2),

Оскільки:

(1) На засіданні в Тампере 15 та 16 жовтня 1999 року Європейська Рада наголосила, що принцип взаємного визнання повинен стати основою судової співпраці як у цивільних, так і в кримінальних справах в Союзі.

(2) Згідно з параграфом 51 висновків Європейської Ради в Тампере, відмивання грошей лежить в самій основі організованої злочинності, тому це явище має викорінюватися де б воно не виникало, і що Європейська Рада має намір забезпечити вжиття конкретних заходів для розшуку, заморожування, арешту та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом. У цьому зв’язку в параграфі 55 висновків Європейська Рада також закликає до наближення кримінального права та процесуальних норм щодо відмивання грошей (наприклад, розшуку, заморожування та конфіскації коштів).

(3) Усі держави-члени ратифікували Конвенцію Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом від 8 листопада 1990 року, далі - "Конвенція 1990 року". Конвенція зобов’язує держави, що підписали Конвенцію, визнавати та виконувати накази про конфіскацію, видані іншою державою, або подати запит до її компетентних органів з метою отримання наказу про конфіскацію та, якщо такий наказ видано, виконувати його. Сторони можуть відхилити запит про конфіскацію, між іншим, якщо злочин, якого стосується запит, не є злочином згідно з системою права Сторони, яка отримала запит, або якщо система права Сторони, яка отримала запит, не передбачає покарання злочину, якого стосується запит, у вигляді конфіскації.

(4) 30 листопада 2000 року Рада ухвалила програму заходів щодо впровадження принципу взаємного визнання рішень у кримінальних справах, із наданням першочергового пріоритету (заходи 6 і 7) прийняттю інструменту, що застосовує принцип взаємного визнання до заморожування доказів і власності. Крім того, згідно з параграфом 3.3 програми, її метою є підвищення якості, відповідно до принципу взаємного визнання, виконання наказу про конфіскацію, виданого в одній державі-члені, іншою державою-членом, між іншим, для повернення майна жертвам кримінальних злочинів із урахуванням положень Конвенції 1990 року. Для досягнення зазначеної мети, це Рамкове рішення зменшує, в межах сфери застосування, підстави для відмови в примусовому виконанні наказів про конфіскацію та унеможливлює використання державами-членам будь-якої системи конверсії таких наказів у національні.

(5) Рамкове рішення Ради 2001/500/ЮВС (- 3) встановлює положення про відмивання грошей, виявлення, відстеження, заморожування, арешт і конфіскацію засобів і доходів, одержаних злочинним шляхом. Відповідно до вказаного Рамкового рішення, держави-члени також повинні не вносити або не підтримувати застережень щодо положень статті 2 Конвенції 1990 року в частині конфіскації, якщо злочин карається позбавленням волі або її обмеженням за наказом про тримання під вартою на максимальний строк, що перевищує один рік.

(6) 22 липня 2003 року Рада ухвалила Рамкове рішення 2003/577/ЮВС про виконання в Європейському Союзі наказів про заморожування власності або доказів (- 4).

(7) Фінансова вигода є основним мотивом організованої злочинності. Для забезпечення ефективності будь-яких спроб запобігання та боротьби з такою злочинністю, їх необхідно зосередити на розшуку, заморожуванні, арешті та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом. Недостатньо лише забезпечити взаємне визнання в Європейському Союзі тимчасових правових заходів, таких як заморожування та арешт; ефективний контроль економічних злочинів вимагає також взаємного визнання наказів про конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом.

(8) Метою цього Рамкової рішення є сприяння співпраці між державами-членами щодо взаємного визнання та виконання наказів про конфіскацію власності таким чином, щоб зобов’язати держави-члени визнавати та виконувати на своїй території накази про конфіскацію, видані компетентним кримінальним судом іншої держави-члена. Це Рамкове рішення пов’язане з Рамковим рішенням Ради 2005/212/ЮВС від 24 лютого 2005 року про конфіскацію доходів, засобів і власності, одержаних злочинним шляхом (- 5). Метою зазначеного вище Рамкового рішення є встановлення в державах-членах дієвих правил конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом, між іншим, відносно тягаря доказування стосовно джерел походження активів, що належать особі, визнаній винною у вчиненні злочину, пов’язаного з організованою злочинною діяльністю.

(9) Співпраця між державами-членами, яка базується на принципі взаємного визнання та негайного виконання судових рішень, передбачає впевненість у тому, що рішення, які підлягають визнанню та виконанню, завжди ухвалюватимуться відповідно до принципів законності, субсидіарності та пропорційності. Вона також передбачає збереження прав, наданих сторонам або bona fide заінтересованим третім сторонам. У цьому контексті, необхідно належним чином врахувати питання запобігання поданню нечесних позовів юридичними або фізичними особами.

(10) Належна практична реалізація цього Рамкового рішення передбачає тісний зв’язок між відповідними компетентними національними органами, зокрема у випадках одночасного виконання наказу про конфіскацію у більш ніж одній державі-члені.

(11) Терміни "доходи" та "засоби", що використовуються в цьому Рамковому рішенні, достатньо широко означені, щоб за необхідності включати об’єкти злочинів.

(12) У разі наявності сумнівів стосовно місцезнаходження власності, яка підлягає конфіскації, держави-члени використовують всі наявні засоби, в тому числі всі наявні інформаційні системи, для визначення правильного місцезнаходження такої власності.

(13) Це Рамкове рішення поважає фундаментальні права і дотримується принципів, визнаних у статті 6 Договору про Європейський Союз та відображених у Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу, зокрема в її главі VI. Ніщо в цьому Рамковому рішенні не може тлумачитися як заборона відмови в конфіскації власності, щодо якої було видано наказ про конфіскацію, якщо є підстави вважати з огляду на об’єктивні чинники, що наказ про конфіскацію було видано з метою переслідування або покарання особи через її стать, расову приналежність, віросповідання, етнічне походження, громадянство, мову, політичні погляди чи сексуальну орієнтацію або що становище такої особи може зазнати шкоди з будь-якої з цих причин.

(14) Це Рамкове рішення не перешкоджає будь-якій державі-члену застосовувати свої конституційні норми належного судочинства, свободи об’єднань, свободи преси та свободи вияву поглядів в інших засобах масової інформації,

(15) Це Рамкове рішення не стосується повернення власності законному власнику.

(16) Це Рамкове рішення не порушує мети, з якою держави-члени використовують кошти, отримані внаслідок його застосування.

(17) Це Рамкове рішення не впливає на виконання покладених на держави-члени обов’язків щодо підтримування правопорядку та забезпечення внутрішньої безпеки відповідно до статті 33 Договору про Європейський Союз,

УХВАЛИЛА ЦЕ РАМКОВЕ РІШЕННЯ:

1. Ціллю цього Рамкового рішення є встановлення правил, згідно з якими держава-член визнає та виконує на своїй території наказ про конфіскацію, виданий судовим органом іншої держави-члена в рамках кримінального провадження.

2. Це Рамкове рішення не призводить до зміни зобов’язання щодо дотримання фундаментальних прав і фундаментальних правових принципів, закріплених у статті 6 Договору про Європейський Союз, а також будь-які відповідні обов’язки, покладені на судові органи у цьому зв’язку, залишаються без змін.

Для цілей цього Рамкового рішення:

(a) "держава, що видає наказ" означає державу-член, судовий орган якої видає наказ про конфіскацію в рамках кримінального провадження;

(b) "держава, що виконує наказ" означає державу-член, якій передано наказ про конфіскацію з метою виконання;

(c) "наказ про конфіскацію" означає покарання або захід, призначені судом після розгляду справи стосовно кримінального злочину чи кримінальних злочинів, результатом якого є остаточне позбавлення власності;

(d) "власність" включає власність будь-якого виду, матеріальну власність чи власність, виражену в правах, рухоме чи нерухоме майно та правові документи або документи, які підтверджують право на таку власність чи частку в ній, які суд держави, що видає наказ, вважає:

(i) доходами, одержаними від злочину, або еквівалентом повної або часткової вартості таких доходів;

або

- засобом або об’єктом такого злочину;

або

(iii) предметом конфіскації внаслідок застосування в державі, що видає наказ, будь-якого з розширених повноважень щодо конфіскації, визначених у статті 3(1) та (2) Рамкового рішення 2005/212/ЮВС;

або

(iv) предметом конфіскації відповідно до будь-яких інших положень стосовно розширених повноважень щодо конфіскації згідно з правом держави, що видає наказ;

(e) "доходи" означає будь-яку економічну вигоду, набуту злочинним шляхом. Вона може складатися з будь-якої власності;

(f) "засоби" означає будь-яку власність, яка повністю або частково використовується або може використовуватися будь-яким чином для вчинення кримінального злочину чи кримінальних злочинів;

(g) "предмети культури, які є частиною національної культурної спадщини" визначаються відповідно до статті 1(1) Директиви Ради 93/7/ЄЕС від 15 березня 1993 року про повернення предметів культури, незаконно вивезених з території держави-члена (- 6);

(h) у разі видання наказу про конфіскацію за результатами кримінального провадження щодо предикатного злочину та відмивання грошей, "кримінальний злочин", зазначений у статті 8(2)(f) означає предикатний злочин.

1. Кожна держава-член повідомляє Генеральний секретаріат Ради про орган або органи, які відповідно до її національного права, вона вважає компетентними для виконання цього Рамкового рішення, якщо ця держава-член є:

- державою, що видає наказ;

- або

- державою, що виконує наказ.

2. Незалежно від положень статті 4(1) та (2), держава-член може, якщо це необхідно з огляду на структуру її внутрішньої судової системи, призначити один чи декілька центральних органів бути відповідальними за адміністративне передавання та отримання наказів про конфіскацію та надання допомоги компетентним органам.

3. Генеральний секретаріат Ради передає державам-членам та Комісії отриману інформацію.

1. У разі ухвалення наказу про конфіскацію, що передбачає вимогу сплати грошової суми, наказ про конфіскацію разом із довідкою, зазначеною в параграфі 2, стандартна форма якої наведена у додатку, може бути переданий до компетентного органу держави-члена, в якій на обґрунтовану думку компетентного органу держави, що видає наказ, фізична або юридична особа, щодо якої видано наказ про конфіскацію, має власність або дохід.

У разі ухвалення наказу про конфіскацію конкретних об’єктів власності, наказ про конфіскацію та довідка можуть бути передані до компетентного органу держави-члена, в якій на обґрунтовану думку компетентного органу держави, що видає наказ, розташована власність, що підлягає конфіскації.

У разі відсутності обґрунтованих підстав, які дозволяли б державі, що видає наказ, визначити державу-член, якій може бути переданий наказ про конфіскацію, наказ про конфіскацію може бути переданий до компетентного органу держави-члена, в якій фізична або юридична особа, щодо якої видано наказ про конфіскацію, має постійне місце проживання або, відповідно, місце реєстрації.

2. Наказ про конфіскацію або його засвідчена копія передається разом із довідкою безпосередньо до компетентного органу держави, що видає наказ, або до органу держави, що виконує наказ, будь-якими засобами, здатними створювати письмове підтвердження за умов, що уможливлюють встановлення його достовірності державою, що виконує наказ. Оригінал наказу про конфіскацію або його засвідчена копія та оригінал довідки за потреби передаються державі, що виконує наказ. Усі офіційні повідомлення подаються безпосередньо до зазначених компетентних органів.

3. Довідка підписується, а її зміст засвідчується як достовірний компетентним органом держави, що видає наказ.

4. Якщо компетентний виконавчий орган невідомий, судовий орган держави, що видає наказ, здійснює всі необхідні запити, у тому числі через контактні пункти Європейської судової мережі, з метою отримання інформації від держави, що виконує наказ.

5. Якщо орган держави, що виконує наказ про конфіскацію, не має юрисдикції визнати його та вжити необхідних заходів для його виконання, він ex officio передає наказ про конфіскацію до компетентного виконавчого органу та інформує про це компетентний орган держави, що видає наказ.

1. З урахуванням параграфів 2 і 3, наказ про конфіскацію може бути переданий відповідно до статті 4 лише до однієї держави, що виконує такий наказ, в будь-який час.

2. Наказ про конфіскацію конкретних об’єктів власності може бути переданий одночасно до більш ніж однієї держави, що виконує такий наказ, якщо:

- компетентний орган держави, що видає наказ, має обґрунтовані підстави вважати, що різні об’єкти власності, які підлягають конфіскації згідно з наказом, розташовані в різних державах, які виконують такий наказ;

- конфіскація конкретного об’єкта власності за наказом про конфіскацію передбачає проведення дій у більш ніж одній державі, що виконує такий наказ;

- або

- компетентний орган держави, що видає наказ, має обґрунтовані підстави вважати, що конкретний об’єкт власності, який підлягає конфіскації згідно з наказом, розташований в одній із двох або більше визначених держав, які виконують наказ.

3. Наказ про конфіскацію, що передбачає вимогу сплати грошової суми, може бути одночасно переданий до більш ніж однієї держави, що виконує наказ, якщо компетентний орган держави, що видає такий наказ, вважає це за необхідне, наприклад якщо:

- зазначена власність не була заморожена відповідно до Рамкового рішення Ради 2003/577/ЮВС;

- або

- вартість власності, що може бути конфіскована в державі, що видає наказ про конфіскацію, та в будь-якій державі, яка його виконує, є недостатньою для стягнення суми в повному обсязі за таким наказом.

1. Якщо дії, що слугують підставою для винесення наказу про конфіскацію, складають наведені нижче злочини, як вони визначені правом держави, що видає наказ про конфіскацію, та якщо вони караються у державі, що видає наказ, позбавленням волі на строк не менше трьох років, не підлягають перевірці на предмет подвійної злочинності діяння:

- участь у злочинній організації;

- тероризм;

- торгівля людьми;

- сексуальна експлуатація дітей і дитяча порнографія;

- незаконна торгівля наркотичними засобами та психотропними речовинами,

- незаконна торгівля зброєю, боєприпасами та вибуховими речовинами;

- корупція;

- шахрайство, в тому числі шахрайство, що впливає на фінансові інтереси Європейських Співтовариств у розумінні Конвенції від 26 липня 1995 року про захист фінансових інтересів Європейських Співтовариств;

- відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом;

- підроблення грошей, у тому числі євро;

- злочини, пов’язані з комп’ютерними технологіями,

- екологічні злочини, в тому числі незаконна торгівля тваринами таких видів, що перебувають під загрозою вимирання, а також рослинами таких видів і сортів, що перебувають під загрозою зникнення;

- сприяння незаконному в’їзду та проживанню;

- вбивство, завдання тяжких тілесних ушкоджень;

- незаконна торгівля органами та тканинами людини;

- викрадення, незаконне позбавлення волі та захоплення заручників;

- расизм і ксенофобія;

- організоване або збройне пограбування;

- незаконна торгівля культурними цінностями, в тому числі антикваріатом і витворами мистецтва;

- оманливі дії;

- рекет і вимагання;

- виготовлення контрафактної та піратської продукції;

- підроблення адміністративних документів і торгівля ними;

- підроблення платіжних засобів;

- незаконна торгівля гормональними речовинами та іншими стимуляторами росту;

- незаконна торгівля ядерними або радіоактивними матеріалами;

- торгівля викраденими транспортними засобами;

- зґвалтування;

- підпал;

- злочини, що підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду;

- незаконне захоплення повітряних/морських суден;

- саботаж.

2. Рада може в будь-який час ухвалити рішення, діючи одностайно після проведення консультацій із Європейським Парламентом за обставин, викладених у статті 39(1) Договору, про доповнення наведеного у параграфі 1 списку іншими категоріями злочинів. Беручи до уваги звіт, поданий Комісією відповідно до статті 22 цього Рамкового рішення, Рада розглядає необхідність розширення або внесення змін до цього списку.

3. Стосовно злочинів, не зазначених у параграфі 1, держава, що виконує наказ, може визнавати й виконувати наказ про конфіскацію за умови, що дії, щодо яких було видано наказ, є злочином згідно з правом такої держави, який карається конфіскацією, незалежно від складу або визначення такого злочину в системі права держави, що видає наказ.

1. Компетентні органи держави, що виконує наказ, без додаткових формальностей визнають наказ про конфіскацію, переданий відповідно до статей 4 і 5, і вживають таких самих заходів для його негайного виконання, які необхідні для виконання наказу про конфіскацію, виданого органом держави, що виконує наказ, якщо такий орган не вирішить застосувати одну з підстав для невизнання або невиконання, передбачених у статті 8, або одну з підстав для відкладення, передбачених у статті 10.

2. Якщо запит про конфіскацію стосується конкретного об’єкта власності, компетентні органи держави, що видає наказ, та держави, що виконує наказ, можуть погодитись на конфіскацію у формі вимоги сплати грошової суми, що відповідає вартості власності, якщо це передбачено системою права цих держав.

3. Якщо наказ про конфіскацію стосується вимоги сплати грошової суми, компетентні органи держави, що виконує наказ, у разі неотримання платежу застосовують наказ про конфіскацію відповідно до параграфа 1 щодо будь-якого об’єкта власності, доступного для цієї мети.

4. Якщо наказ про конфіскацію стосується вимоги сплати грошової суми, компетентні органи держави, що виконує наказ, за потреби конвертують суму, що підлягає конфіскації, у валюту держави, що виконує наказ, за курсом обміну, встановленим на дату видання наказу про конфіскацію.

5. Кожна держава-член може заявити в декларації, переданій на зберігання до Генерального секретаріату Ради, що її компетентні органи не визнаватимуть і не виконуватимуть накази про конфіскацію власності, якщо такі накази були видані відповідно до розширених повноважень щодо конфіскації, зазначених у статті 2(d)(iv). Будь-яка така декларація може бути відкликана в будь-який час.

1. Компетентний орган держави, що виконує наказ про конфіскацію, може відмовити у визнанні або виконанні наказу, якщо довідка, передбачена статтею 4, не видана, є неповною або явно не відповідає наказу.