1. Правова система ipLex360
  2. Законодавство
  3. Директива


Важливе правове застереження
32000L0078
(До Розділу V: Економічне та галузеве співробітництво
Глава 21. Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей)
Директива Ради 2000/78/ЄС
від 27 листопада 2000 року
про встановлення загальних рамок для однакового ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності
Офіційний вісник L 303, 02.12.2000, с. 0016-0022
Директива Ради 2000/78/ЄС
від 27 листопада 2000 року
про встановлення загальних рамок для однакового ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності
РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ.
Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, зокрема його статтю 13,
Беручи до уваги пропозицію Комісії (- 1),
Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту (- 2),
Беручи до уваги висновок Європейського економічно-соціального комітету (- 3),
Беручи до уваги висновок Комітету регіонів (- 4).
Оскільки:
(1) Згідно зі статтею 6 Договору про Європейський Союз, засадничими принципами Європейського Союзу є свобода, демократія, повага до прав людини і фундаментальних свобод та верховенство права - принципи, що є спільними для всіх держав-членів, та Європейський Союз поважає фундаментальні права, гарантовані Європейською конвенцією про захист прав людини та фундаментальних свобод, які випливають із конституційних традицій, спільних для держав-членів, як загальні принципи права Співтовариства.
(2) Принцип однакового ставлення до жінок та чоловіків усталений значною сукупністю норм права Співтовариства, зокрема у Директиві Ради 76/207/ЄEC від 9 лютого 1976 року про імплементацію принципу однакового ставлення до чоловіків та жінок стосовно доступу до зайнятості, професійно-технічного навчання і підвищення та умов праці (- 5).
(3) Згідно зі статтею 3(2) Договору про заснування ЄС, у ході імплементації принципу однакового ставлення Співтовариство повинне прагнути до усунення нерівностей та сприяти рівності чоловіків і жінок, особливо з огляду на те, що жінки частіше стають жертвами дискримінації за багатьма ознаками.
(4) Право всіх осіб на рівність перед законом та захист від дискримінації є універсальним правом, визнаним Загальною декларацією прав людини. Конвенцією ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Пактами ООН про громадянські і політичні права та про економічні, соціальні і культурні права, а також Європейською конвенцією про захист прав людини та фундаментальних свобод, яку підписали всі держави-члени. Конвенція № 111 Міжнародної організації праці (МОП) забороняє дискримінацію у сфері зайнятості та професійної діяльності.
(5) Важливо поважати такі фундаментальні права та свободи. Ця Директива не обмежує свободи об'єднань, у тому числі права створювати профспілки з іншими особами та вступати до профспілок для захисту своїх інтересів.
(6) Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників визнає важливість боротьби з будь-якими формами дискримінації, у тому числі потребу вжиття належних заходів для соціальної та економічної інтеграції осіб похилого віку та осіб з інвалідністю.
(7) До цілей Договору про заснування ЄС входить сприяння координації політик держав-членів у сфері зайнятості. З цією метою до Договору про заснування ЄС була включена нова глава про зайнятість як засіб розроблення скоординованої Європейської стратегії зайнятості для сприяння розвитку кваліфікованої, підготовленої та гнучкої робочої сили.
(8) Настанови щодо зайнятості 2000 року, узгоджені Європейською Радою в Хельсінкі 10 і 11 грудня 1999 року, підкреслюють потребу у сприянні створенню ринку праці, сприятливого для соціальної інтеграції, шляхом розроблення узгодженого набору політик, спрямованих на боротьбу з дискримінацією таких груп, як особи з інвалідністю. У них також наголошено на потребі у приділенні особливої уваги підтримці старших працівників для підвищення їх участі в робочій силі.
(9) Зайнятість та професійна діяльність є основними елементами гарантування рівних можливостей для всіх, та вони значно сприяють широкій участі громадян в економічному, культурному і соціальному житті та реалізації їхнього потенціалу.
(10) 29 червня 2000 року Рада ухвалила Директиву 2000/43/ЄС (- 6) про імплементацію принципу однакового ставлення до осіб незалежно від расового або етнічного походження. Зазначена Директива вже передбачає захист від такої дискримінації у сфері зайнятості та професійної діяльності.
(11) Дискримінація за ознаками релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації може перешкоджати досягненню цілей Договору про заснування ЄС, зокрема досягненню високого рівня зайнятості і соціального захисту; підвищення стандарту життя і якості життя, економічного і соціального згуртування і солідарності та вільного руху осіб.
(12) 3 цією метою необхідно заборонити будь-яку пряму або непряму дискримінацію за ознаками релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації у сферах, які підпадають під дію цієї Директиви, на всій території Співтовариства. Така заборона дискримінації також має застосовуватися до громадян третіх країн, проте вона не охоплює відмінностей у ставленні на підставі громадянства та не обмежує положень, які регулюють в’їзд і проживання громадян третіх країн та їх доступ до зайнятості і професійної діяльності.
(13) Ця Директива не застосовується до схем соціального страхування і соціального захисту, пільги яких не вважаються доходом у значенні, визначеному для цілі застосування статті 141 Договору про заснування ЄС, та до будь-яких видів державних виплат, призначених для надання доступу до зайнятості або збереження зайнятості.
(14) Ця Директива не обмежує застосування національних положень про встановлення пенсійного віку;
(15) Оцінювання фактів, за якими можна зробити висновок про наявність прямої або непрямої дискримінації, підпадає під сферу відповідальності національних судових або інших компетентних органів відповідно до національного права або практики. Такі правила можуть передбачати, зокрема, встановлення факту непрямої дискримінації будь-якими засобами, у тому числі на підставі статистичних доказів.
(16) Забезпечення заходів для підлаштування під потреби осіб з інвалідністю на робочому місці відіграє важливу роль у боротьбі з дискримінацією за ознакою інвалідності.
(17) Ця Директива не вимагає найму; підвищення, збереження зайнятості або підготовки осіб, які є некомпетентними, нездатними або непридатними для виконання суттєвих посадових обов’язків на відповідній посаді або проходження відповідної підготовки, без обмеження обов'язку забезпечувати прийнятне розміщування для осіб з інвалідністю.
(18) Ця Директива не вимагає, зокрема, від збройних сил або поліції, пенітенціарної служби або служб екстреної допомоги, найму або збереження зайнятості осіб, які не мають необхідної здатності виконувати низку посадових обов’язків, виконання яких може вимагатися від них з огляду на законну ціль збереження оперативного потенціалу таких служб.
(19) Крім того, щоб держави-члени могли продовжувати гарантувати боєздатність своїх збройних сил, вони можуть вирішити не застосовувати положення цієї Директиви стосовно інвалідності та віку до всіх або частини своїх збройних сил. Держави-члени, які ухвалюють таке рішення, повинні визначити сферу застосування такого відступу.
(20) Необхідно передбачити належні заходи, тобто ефективні та практичні заходи, для адаптації робочого місця до інвалідності, наприклад, адаптації приміщень і обладнання, моделей робочого часу, розподілення завдань або забезпечення ресурсів для підготовки чи інтеграції.
(21) Щоб визначити, чи створюють відповідні заходи непропорційний тягар, необхідно врахувати, зокрема, фінансові та інші витрати, пов’язані з такими заходами, розмір і фінансові ресурси організації чи підприємства та можливість отримання державного фінансування або будь-якої іншої допомоги.
(22) Ця Директива не обмежує національних законів щодо сімейного стану та пільг, які залежать від нього.
(23) За дуже обмежених обставин відмінності у ставленні можуть бути виправданими, якщо характеристика, пов'язана з релігією або віросповіданням, інвалідністю, віком або сексуальною орієнтацією, є належною і вирішальною професійною вимогою, за умови, що мета є правомірною, а вимога - пропорційною. Такі обставини необхідно включати до інформації, яку держави-члени надають Комісії.
(24) У Декларації № 11 про статус церков та неконфесійних організацій, доданій до заключного акта Амстердамського договору, Європейський Союз чітко визнав, що він поважає та не обмежує статусу церков і релігійних об’єднань чи громад відповідно до національного права у державах-членах, та однаково поважає статус філософських та неконфесійних організацій. З огляду на це, держави-члени можуть зберігати або запроваджувати спеціальні положення щодо належних, правомірних і обґрунтованих професійних вимог, які можуть бути необхідними для здійснення професійної діяльності.
(25) Заборона дискримінації за ознакою віку є важливою частиною досягнення цілей, визначених у Настановах щодо зайнятості, та заохочення різноманітності робочої сили. Проте відмінності у ставленні, пов’язані з віком, за певних умов можуть бути виправданими, тому необхідні спеціальні положення, які можуть відрізнятися залежно від ситуації у державах-членах. Тому важливо розрізняти відмінності у ставленні, які є виправданими, зокрема, законною політикою забезпечення зайнятості, цілями ринку праці і професійної підготовки, та дискримінацію, яка повинна бути заборонена.
(26) Заборона дискримінації не повинна обмежувати збереження або ухвалення заходів, призначених для запобігання несприятливим умовам або компенсації несприятливих умов, яких зазнала група осіб певної релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації, та за допомогою яких можуть бути дозволені організації осіб певної релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації, основною метою яких є сприяння задоволенню особливих потреб таких осіб.
(27) У своїй Рекомендації 86/379/ЄЕС від 24 липня 1986 року щодо зайнятості осіб з інвалідністю у Співтоваристві (- 7) Рада встановила керівні рамки, які визначають приклади позитивних дій для сприяння зайнятості та підготовці осіб з інвалідністю, та у своїй Резолюції від 17 червня 1999 року щодо рівних можливостей працевлаштування для людей з інвалідністю (- 8) Рада підтвердила важливість особливої уваги, між іншим, до найму; утримання на роботі, підготовки та навчання впродовж життя осіб з інвалідністю.
(28) Ця Директива встановлює мінімальні вимоги, надаючи державам-членам можливість зберегти чинними або впровадити більш сприятливі положення. Імплементація цієї Директиви не повинна слугувати обґрунтуванням будь-якої регресії ситуації, яка вже існує у кожній державі-члені.
(29) Особи, які зазнали дискримінації за ознаками релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації, повинні мати належні засоби правового захисту. Для забезпечення більш ефективного рівня захисту асоціації або юридичні особи повинні також мати право брати участь у провадженнях, якщо так визначають держави-члени, від імені або на підтримку будь-якої жертви, без обмеження національних процедурних правил стосовно представництва і захисту в судах.
(30) Ефективна імплементація принципу рівності потребує належного судового захисту від віктимізації.
(31) Правила щодо тягаря доказування повинні бути адаптовані у разі prima facie випадку дискримінації, та у разі представлення доказів такої дискримінації для дієвого застосування принципу однакового ставлення тягар доказування повинен бути покладений на відповідача. Проте відповідач не повинен доводити, що позивач належить до певної релігії або віросповідання, має певну інвалідність, є певного віку або певної сексуальної орієнтації.
(32) Держави-члени можуть не застосовувати правила щодо тягаря доказування до проваджень, у яких факти справи повинен розслідувати суд або інший компетентний орган. Таким чином, ідеться про процедури, у яких позивач не зобов’язаний підтверджувати факти, які повинен розслідувати суд або компетентний орган.
(33) Держави-члени повинні сприяти діалогу між соціальними партнерами та, у рамках національної практики, між неурядовими організаціями для врегулювання проблеми різних форм дискримінації на робочому місці та боротьби з ними.
(34) Необхідність сприяння миру та примиренню основних громад Північної Ірландії вимагає включення спеціальних положень до цієї Директиви.
(35) Держави-члени повинні передбачити дієві, пропорційні і стримувальні санкції у разі порушень зобов’язань відповідно до цієї Директиви.
(36) За спільним запитом держави-члени можуть доручати соціальним партнерам імплементацію положень цієї Директиви стосовно колективних угод, за умови, що держави-члени вживають будь-яких необхідних заходів для забезпечення того, щоб вони могли в будь-який момент гарантувати досягнення результатів, що вимагаються цією Директивою.
(37) Згідно з принципом субсидіарності, визначеним у статті 5 Договору про заснування ЄС, ціль цієї Директиви, а саме створення в межах Співтовариства рівних умов для конкуренції, що стосуються рівності у сфері зайнятості та професійної діяльності, не може бути достатньою мірою досягнута на рівні держав-членів, а отже, із огляду на масштаб і вплив дій, може бути краще досягнута на рівні Співтовариства. Відповідно до принципу пропорційності, встановленого у зазначеній статті, ця Директива не виходить за межі того, що є необхідним для досягнення такої мети,
УХВАЛИЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:
ГЛАВА І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Мета
Метою цієї Директиви є встановлення загальних рамок для боротьби з дискримінацією за ознаками релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації у сфері зайнятості та професійної діяльності з метою впровадження в державах-членах принципу однакового ставлення.
Стаття 2. Поняття дискримінації
1. Для цілей цієї Директиви принцип однакового ставлення означає відсутність будь-якої прямої або непрямої дискримінації за будь-якою з ознак, зазначених у статті 1.
2. Для цілей параграфа 1:
(a) вважається, що пряма дискримінація трапляється тоді, коли до однієї особи ставляться менш прихильно, ніж ставляться, ставилися або ставитимуться до іншої особи у порівнянній ситуації, на будь-якій з підстав, зазначених у статті 1;
(b) вважається, що непряма дискримінація трапляється тоді, коли явно нейтральні положення, критерій або практика ставлять осіб певних релігії або віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації у певні несприятливі умови в порівнянні з іншими особами, якщо:
(i) такі положення, критерій або практика об’єктивно не виправдані правомірною ціллю, та засоби досягнення такої цілі не є належними і необхідними; або
(ii) що стосується осіб із певною інвалідністю, роботодавець або будь-які особи чи організації, до яких застосовується ця Директива, зобов’язані, згідно з національним законодавством, вжити належних заходів відповідно до принципів, які містяться у статті 5, для усунення несприятливих умов, спричинених такими положенням, критерієм чи практикою.
3. Утиск вважається формою дискримінації у розумінні параграфа 1, якщо метою або наслідком небажаної поведінки, пов’язаної з будь-якою з ознак, зазначених у статті 1, є приниження гідності особи та створення напруженої, ворожої, зневажливої, принизливої або образливої атмосфери. У цьому контексті поняття утиску може бути визначене відповідно до національного права і практики держав-членів.
4. Розпорядження щодо дискримінації осіб за будь-якою з ознак, зазначених у статті 1, вважаються дискримінацією у розумінні параграфа 1.
5. Ця Директива не обмежує заходів, встановлених національним правом, які необхідні в демократичному суспільстві для громадської безпеки, підтримання громадського порядку та запобігання кримінальним злочинам, захисту здоров’я та прав і свобод інших осіб.

................
Перейти до повного тексту