Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Парижі Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 15 жовтня 1945 року на свою двадцять сьому сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно мінімальних норм соціальної політики на залежних територіях (додаткові положення), що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього п'ятого дня листопада місяця тисяча дев'ятсот сорок п'ятого року нижченаведену Рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1945 року щодо соціальної політики на залежних територіях (додаткові положення):

беручи до уваги, що розділ XI Статуту Організації Об'єднаних Націй, який, будучи Декларацією щодо територій, де немає самоврядування, підтверджує принцип, згідно з яким інтереси населення всіх цих територій є першорядними, і встановлює як святий обов'язок для країн-метрополій забезпечувати прогрес народів цих територій у політичній, економічній, соціальній сфері та в галузі освіти,

беручи до уваги, що Міжнародна конференція праці ухвалила 12 травня 1944 року на своїй двадцять шостій сесії Рекомендацію щодо мінімальних норм соціальної політики на залежних територіях,

беручи до уваги, що бажано забезпечити застосування до залежних територій мінімальних норм, котрі доповнюють норми, ухвалені в 1944 році,

Конференція пропонує нижченаведені рекомендації:

1. Кожний член Міжнародної організації праці, який несе відповідальність за будь-яку залежну територію, повинен вживати всіх заходів у межах своєї компетенції для забезпечення ефективного застосування мінімальних норм, викладених у додатку до цієї Рекомендації, на кожній території і, зокрема, повинен подавати цю Рекомендацію органові чи органам влади, компетентним запроваджувати на кожній такій території мінімальні норми, викладені в цьому додатку.

2. Кожний член Організації, якщо він ухвалює цю Рекомендацію, повинен повідомити Генерального директора Міжнародного бюро праці про прийняття загальних принципів, викладених у частині I додатка; він повинен повідомити Генерального директора, по можливості в якомога стисліший строк, про заходи, вжиті для впровадження в життя мінімальних норм, які викладено в додатку, щодо кожної залежної території за яку цей член Організації несе відповідальність, і надалі він повинен періодично повідомляти Міжнародне бюро праці на запит Адміністративної ради про заходи, вжиті для втілення в життя цієї Рекомендації.

3. Норми, викладені в додатку до цієї Рекомендації, повинні розглядатися як мінімальні норми, котрі не обмежують і не послаблюють будь-яке зобов'язання щодо застосування вищих норм. взятого відповідно до Статуту Організації чи згідно з будь-якою міжнародною конвенцією з питань праці, яку цей член Організації міг ратифікувати, і в жодному разі не повинні тлумачитися чи застосовуватися як такі, що послаблюють захист, який забезпечується заінтересованим працівникам чинним законодавством.

1. Метою політики є сприяння розвиткові механізму колективних переговорів, за допомогою якого мінімальні ставки заробітної плати можуть встановлюватися шляхом переговорів між організаціями роботодавців і організаціями працівників.

2. В усіх випадках, коли компетентний орган влади має підстави вважати, що організації працівників не досягли потрібного розвитку для ведення переговорів на засадах рівності з організаціями роботодавців, призначаються спеціально підготовлені особи для надання допомоги працівникам у ході переговорів шляхом порад та інформування, які у разі потреби діятимуть від їхнього імені. Цих заходів вживають після консультацій з інспекцією праці там, де вона існує. Призначені таким чином особи сприяють скорішому розвиткові організацій працівників шляхом порад і керівництва.

1. Якщо не існує відповідних засобів активного встановлення мінімальної заробітної плати шляхом колективного договору, створюється і підтримується офіційний механізм, за допомогою якого можуть встановлюватися мінімальні ставки заробітної плати працівників.

2. Для всіх мінімальних ставок, встановлених рішенням компетентного органу влади, зберігається принцип рівної оплати для чоловіків і жінок за їхню рівну працю.

3. Представники заінтересованих роботодавців і працівників, зокрема представники їхніх організацій, де такі організації є, беруть участь у дії механізму встановлення мінімальної заробітної плати у спосіб, визначений компетентним органом влади, в усякому разі у рівній кількості та на рівних умовах.

4. Мінімальні ставки заробітної плати, визначені компетентним органом влади, є обов'язковими для відповідних роботодавців і працівників, тобто вони не можуть підлягати зменшенню за згодою між роботодавцями і працівниками без згоди компетентного органу влади.

5. Треба вживати належних заходів для забезпечення заінтересованих роботодавців і працівників інформацією щодо мінімальних ставок заробітної плати, які існують, і для того, щоб заробітна плата не виплачувалась у менших розмірах, ніж це встановлено.

6. Працівник, щодо якого застосовуються мінімальні ставки і якому виплачено меншу заробітну плату, ніж такі ставки, має право звернутися до суду чи право на іншу законну процедуру стосовно отримання недоплаченої йому суми, за умови такого строку давності, який може встановлюватися компетентним органом влади.

1. Треба вживати необхідних заходів для забезпечення належної виплати усієї заробітної плати, і від роботодавців вимагається ведення обліку виплати заробітної плати, надання працівникам роз'яснень щодо виплати заробітної плати і вжиття інших відповідних заходів щодо полегшення контролю.

2. Заробітна плата звичайно виплачується тільки готівкою і безпосередньо кожному працівникові.

3. Якщо немає іншого місцевого звичаю, який працівники хочуть зберегти, заробітна плата виплачується регулярно через такі проміжки часу, котрі зменшують імовірність утворення заборгованості перед працівниками.

4. Якщо харчування, житло та інше суттєве забезпечення і послуги становлять частину заробітної плати, компетентні органи влади вживають усіх можливих заходів щодо суворого контролю стосовно достатності й грошової вартості цього забезпечення і послуг.

5. Треба вживати всіх можливих заходів щодо:

a) інформування працівників стосовно їхніх прав у галузі заробітної плати;

b) запобігання незаконним відрахуванням із заробітної плати;

c) обмеження сум, які підлягають відрахуванню з заробітної плати в рахунок забезпечення і послуг, що становлять частину заробітної плати, грошовою вартістю цього забезпечення і послуг.

1. Треба заохочувати добровільні види заощаджень серед працівників і незалежних виробників.

2. Максимальні суми авансів, що виплачуються в рахунок заробітної плати, і порядок їх повернення регулюються компетентним органом влади.

3. Компетентний орган влади обмежує суму авансів, що можуть бути виплачені працівникові, найнятому за межами певної території. Розмір усіх авансів чітко роз'яснюється працівнику. Всякий аванс, виплачений понад суму, встановлену компетентним органом влади, відповідно до закону не повертається.

4. Вживають усіх можливих заходів щодо захисту робітників і незалежних виробників від лихварства, зокрема, за допомогою заходів, спрямованих на зменшення відсоткових ставок позики, шляхом контролю за діяльністю осіб, які дають капітали в позику і шляхом заохочення розвитку засобів для отримання коштів у позику для відповідних цілей через кооперативні кредитні організації або через установи, що контролюються компетентним органом влади.

1. Там, де існують чи створюються системи виплати заробітної плати з затримкою до закінчення певного періоду чи всієї роботи:

a) їхні правила та діяльність контролюються компетентним органом влади, і, зокрема, якщо компетентний орган влади не впевнився в тому, що кошти вкладено належним чином, то від роботодавця вимагаються гарантії щодо його зобов'язань згідно з такими системами;

b) представники працівників, зокрема представники їхніх організацій там, де такі існують, беруть участь у роботі таких систем.

2. Метою політики є, наскільки дає змогу економічний стан території, поступова ліквідація систем виплати заробітної плати з затримкою і створення, без завдання шкоди системі заощадження чи пенсій за віком, системи допомог за віком, передбачаючи положення про внески з боку уряду чи роботодавців чи тих та інших разом, а також про внески працівників.

1. Метою політики є запровадження принципу рівної плати за рівноцінну працю на однаковій операції і в одній і тій самій установі та запобігання спрямованій проти працівників дискримінації за ознакою раси, релігії чи статі щодо можливостей отримання роботи і просування по роботі та стосовно ставок заробітної плати.

2. Вживають усіх можливих заходів для зменшення всяких наявних відмінностей між ставками заробітної плати, зумовлених ознакою раси, релігії чи статі, шляхом підвищення ставок заробітної плати працівників, які отримують низьку зарплату.

3. Працівникам, найнятим на роботу за межами будь-якої залежної території, можуть виплачуватися додаткові гроші для розумного покриття власних витрат чи витрат сім'ї, до яких призводить їхня робота далеко від дому.

Заходи, вжиті компетентними органами влади для підвищення виробництва та рівня життя сільських виробників, мають містити в собі:

a) якомога повнішу ліквідацію причин хронічної заборгованості;

b) контроль за відчуженням сільськогосподарських земель для несільськогосподарських потреб з метою створення такого становища, за якого таке відчуження буде можливе тільки для поліпшення забезпечення інтересів певної території;

c) нагляд за орендою та умовами праці для забезпечення орендаторам і робітникам, які працюють у сільському господарстві, найбільш високого рівня життя і справедливої частки від усякої вигоди, яка може бути наслідком підвищення продуктивності чи підвищення рівня цін.

У якомога стисліший строк законом буде передбачено виплату допомоги особам, які працюють, у разі непрацездатності внаслідок нещасних випадків, що сталися на їхній роботі, а на випадок смерті цих осіб внаслідок таких нещасних випадків виплату допомоги їхнім утриманцям, які залишилися, та виплату допомоги на лікування осіб, що постраждали під час таких нещасних випадків:

a) у разі непрацездатності допомога виплачується не пізніше, ніж з п'ятого дня від моменту нещасного випадку, але якщо непрацездатність триває більш як чотири тижні, допомога виплачується з першого дня непрацездатності:

b) треба вживати всіх можливих у місцевах умовах заходів для скорішого відновлення працездатності постраждалих працівників;

c) якщо загальною системою соціального страхування не передбачено інше, то витрати на виплату допомоги несуть роботодавці, і як тільки буде можливо, ці витрати покриватимуться за системою обов'язкового страхування, яка не спрямована на отримання прибутку;

d) законодавство і вся процедура, що стосується виплати допомоги, будуть якомога більш спрощеними: зокрема, державна службова особа нестиме відповідальність щодо нагляду за тим, щоб постраждалі працівники отримували надані їм допомоги і щоб заяви розглядалися шляхом короткої, неофіційної процедури.

У разі коли наслідком травми стає постійна непрацездатність, крім незначного роду, або смерть, допомога, яка має бути надана постраждалому чи його утриманцям, набуває форми періодичних виплат; однак, вона може бути виплачена повністю або частково у вигляді паушальної суми, якщо компетентний орган влади засвідчить, що вона буде належним чином використана, або визначить нездійсненним проведення належного контролю за періодичними виплатами. Проте метою політики є ліквідація системи виплат у вигляді паушальних сум на користь системи періодичних виплат.

Положення статей 8 і 9 у відповідних випадках застосовуються відносно допомоги працівникам у разі професійних захворювань.

1. Працівники, які є громадянами відповідної країни, і працівники-іноземці у питаннях допомоги працівникам у разі нещасних випадків і професійних захворювань мають рівні права.

2. Працівники-іноземці, які мають право на отримання допомоги і які повертаються до країн свого походження, мають право на будь-яку допомогу, яка їм могла б належати у разі, якщо вони залишалися б на території, де вони працюють. Якщо виплати допомоги є періодичними, то вони отримуватимуть таку допомогу, або замість допомоги їм буде виплачено паушальну суму.

1. У районах, де значна кількість працівників звичайно заробляє гроші, працюючи за наймом, метою політики є запровадження обов'язкового страхування для захисту працівників за наймом і їхніх утриманців на випадок хвороби, материнства, старості, смерті годувальника і безробіття. Як тільки буде створено потрібні умови для здійснення такого страхування, з цією метою вживатимуть належних заходів.

2. Метою політики є забезпечення шляхом обов'язкового страхування на випадок хвороби і материнства, медичної допомоги для постраждалих осіб і їхніх утриманців, оскільки таку допомогу ще не забезпечено у вигляді безплатного державного обслуговування.