РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про Європейський Союз, зокрема його статтю 15,

Оскільки:

(1) Держави-члени мають намір діяти на підставі Спільних критеріїв, погоджених під час засідань Європейської Ради у Люксембурзі в 1991 році та Лісабоні в 1992 році, та на основі Кодексу поведінки Європейського Союзу стосовно експорту озброєнь, ухваленого Радою у 1998 році.

(2) Держави-члени визнають особливу відповідальність держав, що експортують товари і технології військового призначення.

(3) Держави-члени мають рішучі наміри встановити високі спільні стандарти, які вважатимуть мінімальними для управління та обмеження передач товарів і технологій військового призначення усіма державами-членами, а також посилити обмін відповідною інформацією з метою досягнення більшої прозорості.

(4) Держави-члени мають рішучі наміри запобігати експорту товарів і технологій військового призначення, що можуть бути використані для внутрішніх репресій, міжнародної агресії або сприяти регіональній нестабільності.

(5) Держави-члени мають намір посилювати співпрацю і сприяти конвергенції у сфері експорту товарів і технологій військового призначення в рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП).

(6) Були вжиті додаткові заходи проти незаконних передач шляхом ухвалення Програми ЄС із запобігання та протидії незаконній торгівлі звичайними озброєннями.

(7) 12 липня 2002 року Рада ухвалила Спільні дії 2002/589/СЗБП про внесок Європейського Союзу в боротьбу з дестабілізуючим накопиченням і поширенням стрілецької зброї та легких озброєнь (- 1).

(8) 23 червня 2003 року Рада ухвалила Спільну позицію 2003/468/СЗБП (- 2) про контроль за брокерською діяльністю в операціях зі зброєю.

(9) У грудні 2003 року Європейська Рада ухвалила стратегію протидії розповсюдженню зброї масового знищення, а у грудні 2005 року - стратегію протидії незаконному накопиченню і торгівлі стрілецькою зброєю та легкими озброєннями і боєприпасами до них, що свідчить про підвищену спільну заінтересованість держав-членів Європейського Союзу в скоординованому підході до контролю за експортом товарів і технологій військового призначення.

(10) У 2001 році було ухвалено Програму дій ООН із запобігання і викорінювання незаконної торгівлі стрілецькою зброєю і легкими озброєннями у всіх її аспектах та боротьби з нею.

(11) У 1992 році було створено Регістр звичайних озброєнь Організації Об'єднаних Націй.

(12) Держави мають право передавати засоби самооборони, що відповідає визнаному Статутом ООН праву на самооборону.

(13) Визнано бажання держав-членів підтримувати оборонну промисловість як складову їхньої промислової бази, а також їхні зусилля із забезпечення своєї обороноздатності.

(14) Зміцнення європейської оборонної технологічної та промислової бази, що сприяє реалізації Спільної зовнішньої та безпекової політики, зокрема Спільної європейської безпекової та оборонної політики, повинно супроводжуватися співпрацею та конвергенцією у сфері товарів і технологій військового призначення.

(15) Держави-члени мають намір посилити політику Європейського Союзу щодо контролю за експортом товарів і технологій військового призначення шляхом ухвалення цієї Спільної позиції, яка оновлює і замінює Кодекс поведінки Європейського Союзу стосовно експорту озброєнь, ухвалений Радою 8 червня 1998 року.

(16) 13 червня 2000 року Рада затвердила Спільний військовий список Європейського Союзу, який підлягає регулярному перегляду з урахуванням, де це доречно, подібних національних та міжнародних списків (- 3).

(17) Європейський Союз повинен забезпечувати узгодженість своєї зовнішньої діяльності в цілому в контексті реалізації власних зовнішніх відносин відповідно до другого параграфа статті 3 Договору; у зв'язку з цим Рада бере до уваги пропозицію Комісії про внесення змін до Регламенту Ради (ЄС) № 1334/2000 від 22 червня 2000 року про встановлення режиму Співтовариства з контролю за експортом товарів і технологій подвійного використання (- 4),

УХВАЛИЛА ЦЮ СПІЛЬНУ ПОЗИЦІЮ:

1. Кожна держава-член оцінює подані до неї заяви про надання ліцензій на експорт товарів, що є у Спільному військовому списку ЄС, згаданому в статті 12, з урахуванням кожного окремого випадку та відповідно до критеріїв, викладених у статті 2.

2. Заявами про надання ліцензій на експорт, згаданими у параграфі 1, є:

- заяви про надання ліцензій на фізичний експорт, у тому числі для потреб ліцензованого виробництва військової техніки у третіх країнах;

- заяви про надання ліцензій на брокерську діяльність;

- заяви про надання ліцензій на "транзит" або "перевантаження";

- заяви про надання ліцензій на будь-які невідчутні передачі програмного забезпечення та технологій за допомогою таких засобів, як електронні медіа, факс або телефон.

Держави-члени у національному законодавстві визначають, в яких випадках необхідна ліцензія на експорт стосовно таких заяв.

1. Критерій 1: Повага до міжнародних обов'язків і зобов'язань держав-членів, зокрема санкцій, встановлених Радою Безпеки ООН або Європейським Союзом, договорів про нерозповсюдження та з інших питань, а також інших міжнародних зобов'язань.

У ліцензії на експорт відмовляють, якщо її надання несумісне, зокрема, з:

(a) міжнародними обов'язками держав-членів та їхніми зобов'язаннями забезпечувати виконання ембарго стосовно зброї, запроваджених ООН, Європейським Союзом та Організацією з безпеки і співробітництва в Європі;

(b) міжнародними обов'язками держав-членів згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї, Конвенцією про біологічну та токсинну зброю та Конвенцією про хімічну зброю;

(c) зобов'язанням держав-членів не експортувати жодні види протипіхотних мін;

(d) зобов'язаннями держав-членів у рамках Австралійської групи, Режиму контролю за ракетними технологіями, Комітету Цангера, Групи ядерних постачальників, Вассенаарської домовленості та Гаазького кодексу поведінки проти розповсюдження балістичних ракет.

2. Критерій 2: Повага до прав людини у країні кінцевого призначення, а також повага країною кінцевого призначення міжнародного гуманітарного права.

- Оцінивши ставлення країни-одержувача до відповідних принципів, визначених міжнародними інструментами захисту прав людини, держави-члени повинні:

(a) відмовляти у наданні ліцензії на експорт, якщо існує очевидний ризик, що експортовані товари або технології військового призначення можуть бути використані для внутрішніх репресій;

(b) виявляти особливу обережність і пильність щодо видачі ліцензій на експорт до країн, в яких компетентні органи ООН, Європейського Союзу або Ради Європи виявили серйозні порушення прав людини, з урахуванням кожного окремого випадку та беручи до уваги характер товарів або технологій військового призначення;

Для цих цілей товарами або технологіями, що можуть бути використані для внутрішніх репресій, вважають, зокрема, товари або технології, щодо яких існує підтвердження про використання пропонованим кінцевим споживачем таких чи подібних товарів або технологій для внутрішніх репресій, або якщо є підстави вважати, що такі технології або техніку використовуватимуть не у заявлених цілях кінцевого використання або кінцевого споживача, а для внутрішніх репресій. Відповідно до статті 1 цієї Спільної позиції, характер товарів або технологій підлягає ретельному розгляду, особливо, якщо вони призначені для цілей внутрішньої безпеки. Внутрішні репресії - це, зокрема, катування й інше жорстоке, нелюдське або принизливе поводження або покарання, позасудова або свавільна страта, зникнення, свавільне затримання, а також інші грубі порушення основних прав та свобод людини, визначені відповідними міжнародними інструментами захисту прав людини, у тому числі Загальною декларацією прав людини та Міжнародним пактом про громадянські і політичні права.

- Оцінивши ставлення країни-одержувача до відповідних принципів, визначених інструментами міжнародного гуманітарного права, держави-члени повинні:

(c) відмовляти у наданні ліцензії на експорт, якщо існує очевидний ризик, що експортовані товари або технології військового призначення можуть бути використані під час вчинення серйозних порушень міжнародного гуманітарного права.

3. Критерій 3: Внутрішня ситуація у країні кінцевого призначення з точки зору існування напруженості або збройних конфліктів.

Держави-члени повинні відмовляти у наданні ліцензії на експорт товарів або технологій військового призначення, які можуть провокувати або подовжувати збройні конфлікти, або загострювати існуюче напруження чи конфлікти у країні кінцевого призначення.

4. Критерій 4: Збереження регіонального миру, безпеки та стабільності.

Держави-члени повинні відмовляти у наданні ліцензії на експорт, якщо існує очевидний ризик, що передбачуваний одержувач може використати експортовані товари або технології військового призначення для агресивних дій проти іншої країни або силового обстоювання територіальних претензій. Під час розгляду таких ризиків держави-члени повинні, зокрема, враховувати: