КОМІСІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства і, зокрема, статтю 155 Договору,

Оскільки усунення економічних бар'єрів на території Співтовариства і прогрес, досягнутий в сфері валютно-банківської співпраці, якому сприяли директиви, прийняті згідно з Єдиним Європейським Актом, повинні логічно призвести до збільшення обсягів купівлі товарів або послуг в інших державах-членах і до більшої мобільності осіб, зокрема, робітників, туристів і пенсіонерів;

Оскільки такий вільний рух осіб і продукції збільшить кількість транскордонних фінансових операцій і кількість операторів, які здійснюють такі операції;

Оскільки спосіб, у який працюють системи міжнародних переказів є набагато складніший, ніж системи внутрішніх переказів через залучення однієї або більше посередницьких установ, оскільки в країнах, які не мають однакової валюти, застосовуються різні клірингові механізми, і оскільки здійснюються операції з обміну валюти;

Оскільки з огляду на таку складність виникає потреба в більш кваліфікованому персоналі і у ширшому обсязі перевірок, ніж у випадку з внутрішніми переказами; Оскільки це значно підвищує вартість і час, що необхідний для здійснення транскордонних фінансових операцій; Оскільки ті, хто здійснює такі операції, повинні, таким чином, бути чітко проінформовані заздалегідь про вартість і необхідний час;

Оскільки правила здійснення, які базуються на загальних принципах прозорості і стосуються інформації, яка повинна бути надана, і деталей, які необхідно зазначити в заяві на переказ коштів, повинні бути такими, щоб заохотити установи, які здійснюють транскордонні фінансові операції, більш точно оцінити свої видатки і удосконалити, наскільки це можливо, свої методи здійснення переказу;

Враховуючи, однак, що оскільки інформація клієнта пов'язана, відносно вибору засобів, з комерційною політикою банківських установ, до неї не повинні застосовуватися єдині обов'язкові правила;

Оскільки введення оціночних періодів є суттєвим для оцінки цін, що стягуються за транскордонні операції, і для збереження конфіденційності тих, хто здійснює або отримує перекази;

Оскільки певні національні департаменти повинні спеціалізуватися на розгляді скарг, пов'язаних з транскордонними фінансовими операціями, які вимагають особливої уваги через залучення установ більш ніж однієї держави-члена;

Оскільки хоча декілька держав-членів мають обов'язкове законодавство щодо прозорості банківських умов, не видається доцільним звернутися до цих держав-членів з вимогою про внесення змін і доповнень до свого законодавства шляхом встановлення правил, які стосуються виключно транскордонних операцій; Оскільки тим більше те саме стосується держав-членів, в яких законодавство з питань прозорості охоплює весь сектор послуг, а не лише банківські операції;

Оскільки також існує ряд держав-членів, які бажають зберегти перевірені процедури співробітництва з метою покращення стосунків між фінансовими установами і користувачами;

Оскільки рекомендація, яка надає можливість компетентним органам забезпечити співробітництво відповідних установ на добровільній основі, є відповідним інструментом для зміни поведінки і розробки нових структур, здатних зменшити вартість здійснення транскордонних переказів на умовах вільної конкуренції;

ЦИМ РЕКОМЕНДУЄ:

(I) щоб держави-члени забезпечили застосування установами, які здійснюють транскордонні фінансові операції в значенні цієї рекомендації, принципів встановлених в Додатку;

(II) щоб держави-члени повідомили Комісії не пізніше 30 вересня 1990 р. назви і адреси органів, про які йдеться в пункті 2 Шостого Принципу, викладеного в Додатку.

Вчинено в Брюсселі, 14 лютого 1990 року.

Метою принципів, встановлених в цій Рекомендації, є зробити більш прозорою інформацію, що надається, і правила виставлення рахунку-фактури, яких повинні дотримуватися відповідні установи у зв'язку з транскордонними фінансовими операціями, як визначено нижче.

Принципи застосовуються до всіх категорій клієнтів відповідних установ, не перешкоджаючи можливості надання дозволу певним клієнтам отримати переваги від більш сприятливих банківських умов на основі, наприклад, розміру відповідної операції або операцій.

"Відповідні установи", надалі названі як "установи", означають всіх юридичних осіб і, зокрема, кредитні установи і поштові послуги, які забезпечують інструменти для здійснення або сприяння здійсненню транскордонних переказів. Для цілей цієї рекомендації структурні підрозділи установ також вважаються установами.

"Транскордонні фінансові операції" означають перекази, як визначено нижче, в яких установи відправника переказу і одержувача переказу розташовані в двох різних державах-членах.

"Переказ" означає завершений рух коштів, деномінованих в ЕКЮ або в валюті, яка діє в державі-члені, від відправника переказу одержувачу переказу, незалежно від того, чи має останній рахунок в установі, яка розташована в іншій державі-члені.

"Доручення на здійснення переказу" означає письмове, усне або електронне розпорядження, що надається установі, кредитувати на рахунок, або зробити доступною відповідній особі певну суму грошей, або організувати виконання цього розпорядження іншою установою.

"Відправник переказу" означає особу, яка видає перше доручення на здійснення переказу.

"Одержувач переказу" означає кінцевого отримувача, який отримує кошти в державі-члені, іншій ніж та, в якій було видане перше доручення на здійснення переказу, шляхом здійснення операції кредитування його рахунку або шляхом нотифікації, яке дає йому можливість отримати кошти.

Кожна установа доводить до відома своїх клієнтів просту і легкодоступну інформацію щодо транскордонних фінансових операцій.

Цей принцип може застосовуватись одним із таких способів:

- повідомлення або будь-який інший постійний спосіб надання інформації, який звертає увагу на вартість і час, необхідні для здійснення всіх транскордонних фінансових операцій, і заохочує клієнтів до пошуку подальшої інформації,