КОМІСІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, та, зокрема, другий абзац його статті 211,

Оскільки:

(1) Директива 2006/43/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 17 травня 2006 року про статутні перевірки річної звітності та зведеної фінансової звітності, що вносить зміни до Директив Ради 78/660/ЕЄС і 83/349/ЕЄС та що припиняє дію Директиви Ради 84/253/ЕЄС(1), встановлює мінімальну гармонізацію вимог статутної перевірки. Відповідно до статті 31 зазначеної Директиви, Комісія повинна доповідати про результати впливу національних правил фінансової відповідальності на виконання статутних перевірок на європейських ринках капіталу і на умови страхування штатних аудиторів та аудиторських фірм, та робити рекомендації, якщо вона вважає це за доцільне.

(1) OB L 157, 9.6.2006, C. 87. Директива з останніми змінами, внесеними Директивою 2008/30/ЄС (OB L 81, 20.3.2008, C. 53).

(2) Безперебійне функціонування ринків капіталу потребує сталого потенціалу перевірки і конкурентоспроможного ринку аудиторських послуг, на якому є достатній вибір аудиторських фірм, що здатні проводити і бажають проводити статутні перевірки компаній, цінні папери яких допущені до торгів на регульованому ринку держави-члена. Тим не менш, зростаюча нестабільність ринкової капіталізації компаній призвела до більш високих ризиків відповідальності, в той час як доступ до страхового покриття ризиків, пов'язаних з такими перевірками, став більш обмеженим.

(3) Оскільки необмежена спільна відповідальність може утримувати аудиторські компанії і мережі від вступу до міжнародного аудиторського ринку для зазначених компаній у Співтоваристві, не існує великих перспектив виникнення нових аудиторських мереж, які б могли проводити статутні перевірки таких компаній.

(4) Як наслідок, відповідальність аудиторів та аудиторських фірм, у тому числі групи аудиторів, що здійснюють статутні перевірки зазначених компаній, має бути обмежена. Однак, будь-які обмеження відповідальності не можуть бути виправданими у разі навмисного порушення службових обов'язків з боку аудитора, і не повинні застосовуватися в таких випадках. Також таке обмеження не повинне шкодити праву будь-якої потерпілої сторони на отримання справедливого відшкодування.

(5) З огляду на значні розбіжності між системами цивільної відповідальності в державах-членах на цьому етапі доречно, щоб кожна держава-член могла обирати метод обмеження, який вона вважає найбільш придатним для її системи цивільної відповідальності.

(6) Держави-члени повинні бути в змозі відповідним чином визначити, в рамках національного законодавства межу відповідальності аудиторів. Або ж держави-члени повинні бути в змозі створити, в рамках національного законодавства, систему пропорційної відповідальності, згідно з якою штатні аудитори та аудиторські фірми нестимуть відповідальність лише за ступінь заподіяної шкоди, при цьому не несучи спільної відповідальності з іншими сторонами. У державах-членах, де будь-які позови проти штатних аудиторів можуть подаватися лише компанією, в якій проводився аудит, а не окремими акціонерами або будь-якою іншою третьою стороною, держава-член повинна також мати змогу дозволити компанії, її акціонерам та аудитору визначити межу відповідальності аудитора, за умови належних гарантій для інвесторів у компанії, в якій проводиться аудит,

ЦИМ РЕКОМЕНДУЄ: