Статус Конвенції див.

Уряди, які підписали цю Конвенцію, будучи членами Ради Європи,

зважаючи на Європейську культурну конвенцію, підписану у Парижі 19 грудня 1954 року,

зважаючи на Європейську конвенцію про еквівалентність дипломів, які надають допуск до університетів, підписану у Парижі 11 грудня 1953 року,

зважаючи на Європейську конвенцію про еквівалентність періодів навчання в університетах, підписану в Парижі 15 грудня 1956 року,

вважаючи доцільним доповнити ці конвенції, передбачивши академічне визнання університетських кваліфікацій, набутих за кордоном,

погодились про таке:

Для цілей цієї Конвенції:

a) термін "університети" означає:

i) університети, та

ii) заклади, що вважаються Договірною Стороною, на території якої вони розташовані, закладами університетського рівня, які мають право присуджувати кваліфікації університетського рівня;

b) термін "університетська кваліфікація" означає будь-яке звання, будь-який диплом або будь-яке свідоцтво, що присуджені університетом, розташованим на території Договірної Сторони, та що підтверджують завершення певного періоду навчання в університеті;

c) звання, дипломи та свідоцтва, присуджені за результатами проміжного іспиту, не вважаються університетськими кваліфікаціями за змістом підпункту b цієї статті.

1. Для цілей цієї Конвенції Договірні Сторони розподіляються на категорії залежно від того, який орган на їхній території має повноваження розглядати питання, що стосуються еквівалентності університетських кваліфікацій:

a) держава,

b) університет,

c) держава чи університет у відповідних випадках.

2. Кожна Договірна Сторона упродовж одного року від дати набрання цією Конвенцією чинності стосовно неї інформує Генерального секретаря Ради Європи про те, який орган на її території має повноваження розглядати питання, що стосуються еквівалентності університетських кваліфікацій.

1. Договірні Сторони, які відносяться до категорії a пункту 1 статі 2 цієї Конвенції, надають академічне визнання університетським кваліфікаціям, присудженим університетом, розташованим на території іншої Договірної Сторони.

2. Таке академічне визнання іноземної університетської кваліфікації надає її власнику право:

a) продовжувати навчання в університеті та складати академічні іспити після завершення такого навчання з метою отримання допуску до набуття наступного звання, включаючи звання доктора наук, на таких самих умовах, які застосовуються до громадян Договірної Сторони, якщо допуск до такого навчання та таких іспитів залежить від володіння аналогічною національною університетською кваліфікацією;

b) використовувати академічне звання, присуджене іноземним університетом, із зазначенням його походження.

Стосовно підпункту 2a статті 3 цієї Конвенції кожна Договірна Сторона може:

a) у випадках, коли іспити, які складаються з метою набуття іноземної університетської кваліфікації, не включають деяких дисциплін, які є обов'язковими для набуття аналогічної національної кваліфікації, не визнавати кваліфікацію до складання додаткового іспиту з відповідних дисциплін;

b) вимагати від власників іноземної університетської кваліфікації складання тесту з її офіційної мови чи однієї з її офіційних мов, якщо вони навчалися іншою мовою.

Договірні Сторони, які відносяться до категорії b пункту 1 статті 2 цієї Конвенції, надсилають текст Конвенції органам, які мають повноваження на їхній території розгядати питання, що стосуються еквівалентності університетських кваліфікацій, та заохочують їх до позитивного розгляду і застосування принципів, визначених у статтях 3 та 4 Конвенції.