Держави-учасниці даної Конвенції,

занепокоєні зростанням загрози організованої злочинності, включаючи незаконний обіг наркотичних коштів і психотропних речовин, "відмивання" грошей, законну торгівлю зброєю, ядерними матеріалами та вибуховими пристроями, автотранспортними засобами, предметами мистецтва,

занепокоєні також зростанням загрози організованої злочинності для глобальної небезпеки та кримінального правосуддя,

усвідомлюючи, що організована злочинність у її національних і транснаціональних аспектах дестабілізує міжнародні відносини, включаючи міжрегіональне, регіональне, субрегіональне і двостороннє співробітництво, за допомогою впливу на політику, засоби масової інформації, органи державного управління, судову владу та економіку за рахунок створення структур комерційного і підприємницького характеру,

впевнені у тому, що необхідні гнучкі та ефективні рамки для багатостороннього і двостороннього співробітництва з метою активізації діяльності держав-членів у галузі правозастосування, кримінального правосуддя і попередження злочинності,

посилаючись на резолюцію 49/159 Генеральної Асамблеї від 23 грудня 1994 року, у якій вона затвердила Неапольську політичну декларацію та Глобальний план дій проти організованої транснаціональної злочинності,

посилаючись також на рекомендації Регіонального семінару на рівні міністрів щодо наступних заходів у зв'язку з Неапольською політичною декларацією та Глобальним планом дій проти організованої транснаціональної злочинності,

беручи до уваги типові юридичні документи Організації Об'єднаних Націй, такі, як Типовий договір про взаємну допомогу у галузі кримінального правосуддя, Типовий договір про передачу кримінального судочинства (995_825 ), Типовий договір про видачу, Типовий договір про передачу нагляду за правопорушниками, які були умовно засуджені або умовно звільнені і Типовий договір про попередження злочинів, пов'язаних з посяганнями на культурну спадщину народів у формі рухомих цінностей,

беручи до уваги інші чинні документи у галузі кримінального правосуддя та прав людини, які забезпечують правовий захист злочинців і жертв злочинів,

підтверджуючи, що питання які регулюються даною конвенцією, продовжують регламентуватися нормами і принципами загального міжнародного права,

домовилися про таке:

1. Для цілей даної Конвенції "організована злочинність" означає групову діяльність трьох або більше осіб, яка характеризується ієрархічними зв'язками або особистими відносинами, які дають змогу їх ватажкам витягати прибуток або контролювати території і ринки, внутрішні та зовнішні, за допомогою насильства, залякування або корупції як для продовження злочинної діяльності, так і для проникнення у легальну економіку, зокрема шляхом:

a) незаконного обігу наркотичних або психотропних речовин і "відмивання" грошей, як вони визначені у Конвенції Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин 1988 року;

b) торгівлі людьми, як вона визначена у Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами 1949 року;

c) підробки грошових знаків, як вона визначена у Міжнародній конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків 1929 року;

d) незаконної торгівлі предметами культури або їх крадіжок, як вони визначені у Конвенції ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону та попередження незаконного ввозу, вивозу та передачі права власності на культурні цінності 1970 року, і Конвенції Міжнародного інституту уніфікації приватного права про повернення викрадених або ж незаконно вивезених предметів культури 1995 року;

e) викрадення ядерного матеріалу, неправильного поводження з ним або погрози неправильного поводження з ним з метою завдання шкоди населенню, як вони визначені у Конвенції з фізичного захисту ядерного матеріалу 1980 року;

f) терористичних актів;

g) незаконної торгівлі зброєю або вибуховими речовинами, або вибуховими пристроями або їх викрадення;

h) незаконної торгівлі автотранспортними засобами або їх викрадення;

i) підкупу посадових осіб державних органів.

2. Для цілей даної Конвенції "організована злочинність" включає в себе здійснення діяння членом групи в рамках кримінальної діяльності такої організації.

1. Кожна держава-учасниця Договору визнає злочини, перераховані у статті 1 даної Конвенції, карними і призначає відповідні покарання, враховуючи їх серйозний характер.

2. Кожна держава-учасниця Договору визнає карними діяння, які складаються з участі у діяльності організованої групи, що ставить за мету здійснення злочинів, або становища у зв'язку з нею.

3. Кожна держава-учасниця Договору вживає необхідних заходів до створення умов для конфіскації прибутку, отриманого внаслідок організованої злочинності.

Кожна держава-учасниця Договору розглядає питання про встановлення у своєму внутрішньодержавному кримінальному законодавстві можливості залучення до кримінальної відповідальності юридичних осіб, які отримують прибуток з організованої злочинної діяльності або функціонують як прикриття для злочинної організації.

Кожна держава-учасниця Договору вживає законодавчих заходів для визнання у своєму внутрішньодержавному праві попередніх судимостей за кордоном за злочини, зазначені у статті 1 даної Конвенції, з метою встановлення злочинної кар'єри припустимого злочинця.

Кожна держава-учасниця Договору вживає законодавчих заходів до встановлення своєї юрисдикції щодо злочинів, зазначених у статті 1 даної Конвенції, у таких випадках:

a) коли злочин здійснюється на території цієї держави або на борту судна, або літального апарата, зареєстрованого у цій державі;

b) коли передбачуваний злочинець є громадянином цієї держави. Така юрисдикція не залежить від того, чи є караним діяння у місці його здійснення;

c) коли передбачуваний злочинець знаходиться на її території і вона не видає його. Така юрисдикція не залежить від того, чи є караним діяння у місці його здійснення.

2. Дана Конвенція не виключає будь-якої кримінальної юрисдикції, здійснюваної відповідно до внутрішньодержавного права.

1. Злочини, згадані у статті 1 даної Конвенції, розглядаються як такі, що тягнуть видачу злочинця, вміщені у будь-якому договорі про видачу між державами-учасницями Договору. Держави-учасниці Договору зобов'язуються включати ці злочини як злочини, що ведуть до видачі, у кожний укладений між ними договір про видачу.

2. Якщо одна держава-учасниця Договору обумовлює видачу наявністю договору, отримує запит про видачу від іншої держави-учасниці Договору, з якою вона не має договору про видачу, вона розглядає дану Конвенцію як юридичну основу для видачі щодо злочинів, згаданих у статті 1 даної Конвенції. Видача регулюється іншими умовами, які передбачені законодавством держави, яка робить запит.

3. Держави-учасниці Договору, які не обумлюють видачу наявністю договору, визнають злочини, згадані у статті 1 даної Конвенції, як злочини, що ведуть до видачі, у відносинах між ними з урахуванням умов, передбачених законодавством держави, яка робить запит.

4. Держави-учасниці Договору за умови дотримання положень їх внутрішньодержавного законодавства розглядають питання про спрощення порядку видачі осіб, які виявили на це погодження і які відмовилися від формальної процедури видачі, за допомогою вирішення прямого зв'язку між відповідними міністерствами щодо запитів про видачу, а також за допомогою видачі осіб на основі лише ордерів про арешт або судових рішень.

1. Кожна держава-учасниця Договору розглядає питання про необхідні законодавчі заходи, включаючи видачу своїх громадян, якщо запит про видачу пов'язаний з будь-яким злочином, зазначеним у статті 1 даної Конвенції.

2. Запит про видачу громадянина може задовольнитися за умови, що вирок, винесений за кордоном, буде виконуватися у державі, яка робить запит.

1. Злочини, зазначені у статті 1 даної Конвенції, не розглядаються як політичні злочини з метою видачі.

2. Запит про видачу не задовольняється, якщо у сторони, яка робить запит, є вагомі причини вважати, що мета запиту про видачу полягає у судовому переслідуванні або покаранні особи на основі її раси, релігії, національної належності або політичних поглядів і що на становище даної особи негативно вплине будь-яка з цих причин.

Встановивши наявність необхідних умов, держава-учасниця Договору, на території якої знаходиться підозрюваний злочинець, бере особу, щодо якої зроблений запит про видачу, під варту та вживає інших потрібних заходів згідно зі своїм внутрішньодержавним законодавством для забезпечення його присутності з метою видачі.