Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1949 року на свою тридцять другу сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно перегляду Рекомендації 1939 року щодо працівників-мігрантів і Рекомендації 1939 року щодо міжнародного співробітництва у сфері умов праці працівників-мігрантів, які ухвалено Конференцією на її двадцять п'ятій сесії, що є одинадцятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього першого дня липня місяця тисяча дев'ятсот сорок дев'ятого року нижченаведену Рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією (переглянутою) 1949 року щодо працівників-мігрантів:

Конференція,

ухваливши Конвенцію 1949 року про працівників-мігрантів (переглянуту), та бажаючи доповнити її положення рекомендацією, рекомендує таке:

1. Відповідно до мети цієї Рекомендації:

a) термін "працівник-мігрант" означає особу, яка мігрує з однієї країни до іншої з наміром працевлаштування інакше, ніж за власний рахунок, та охоплює будь-яку особу, яка визнається відповідно до закону як працівник-мігрант;

b) термін "вербування" означає:

i) найняття особи, що перебуває на одній території, від імені роботодавця, що перебуває на іншій території;

ii) зобов'язання, дане особі на одній території, забезпечити їй роботу на іншій території;

одночасно з вжиттям будь-яких заходів у зв'язку з діями, зазначеними в підпунктах i) та ii) цього параграфа, враховуючи пошук та відбір осіб, що бажають емігрувати, а також їхню підготовку до від'їзду;

c) термін "оформлення в'їзду" означає всі операції, що здійснюються для забезпечення чи полегшення прибуття або допуску на територію осіб, яких було завербовано відповідно до пункту b) цього параграфа;

d) термін "призначення на місце роботи" означає всі операції, що здійснюються для забезпечення або полегшення працевлаштування осіб, яких було оформлено відповідно до пункту c) цього параграфа.

2. Відповідно до мети цієї Рекомендації посилання на уряд або компетентний орган влади території еміграції у тому разі, коли мігранти є біженцями або переміщеними особами, слід розуміти як посилання на утворений згідно з положеннями міжнародного правового акта орган, котрий може бути відповідальним за захист біженців та переміщених осіб, які не мають захисту від жодного уряду.

3. Ця Рекомендація не стосується:

a) прикордонних працівників;

b) осіб вільних професій та артистів, що в'їжджають на короткий строк;

c) моряків.

4. 1) Загальною політикою членів Організації мають бути розвиток та використання всіх можливостей працевлаштування, і з цією метою полегшення міжнародного розподілу робочої сили, зокрема руху робочої сиди з країн, де надлишок робочої сили, до країн, де її бракує.

2) Заходи, яких вживає кожний член Організації, мають належним чином враховувати ситуацію з робочою силою в країні; уряди повинні консультуватися з відповідними організаціями роботодавців і працівників з усіх головних питань міграції з метою працевлаштування.

5. 1) Безплатні послуги, передбачені в кожній країні для допомоги мігрантам та членам їхніх сімей, зокрема надання їм точної інформації, мають надаватись:

a) органами державної влади;

b) однією або більшою кількістю добровільних організацій, метою яких не є одержання прибутку, котрі отримали дозвіл на таку діяльність від органів державної влади та підлягають нагляду з боку цих органів;

c) частково органами державної влади та частково однією або більшою кількістю добровільних організацій, що дотримуються вимог, викладених у пункті b) цього параграфа.

2) Послуги мають надаватися мігрантам та членам їхніх сімей їхньою рідною мовою чи діалектом, або принаймні мовою, яку вони розуміють, з питань, пов'язаних з еміграцією, працевлаштуванням і умовами життя, зокрема з санітарними умовами в місці призначення, з порядком повернення до країни походження або країни еміграції, а також із загальним колом інших питань, які можуть становити інтерес для них як для мігрантів.

3) Послуги мають передбачати сприятливі умови для мігрантів і членів їхніх сімей щодо виконання адміністративних формальностей та інших заходів, пов'язаних з поверненням мігрантів до країни походження або країни еміграції, якщо виникне потреба в поверненні.

4) Для полегшення адаптації мігрантів там, де це потрібно, слід організовувати підготовчі курси для інформування мігрантів про загальні умови та методи роботи, що переважають у країні імміграції, а також для їх навчання мови цієї країни. Країни еміграції та імміграції повинні організувати такі курси за взаємною згодою.

6. Члени Організації повинні надавати на прохання Міжнародного бюро праці та інших членів Організації інформацію про своє еміграційне законодавство, зокрема адміністративні положення про обмеження еміграції, про пільги, що надаються емігрантам, а також належну детальну інформацію про категорії осіб, котрі бажають емігрувати.

7. Члени Організації повинні надавати на прохання Міжнародного бюро праці та інших членів Організації інформацію про своє імміграційне законодавство, зокрема про адміністративні положення, коли це потрібно, про в'їзні візи, бажану кількість і професійну підготовку іммігрантів, про законодавство, що регулює оформлення в'їзду працівників-мігрантів, а також про будь-які спеціальні пільги, які надаються мігрантам, та про заходи щодо полегшення їхньої адаптації до економічного й соціального життя країни імміграції.

8. Наскільки це можливо, між датою публікації та датою настання чинності будь-якого положення, що змінює умови, на яких дозволяються еміграція, імміграція або працевлаштування мігрантів, має бути значний проміжок часу, для того щоб особи, які збираються емігрувати, мали змогу своєчасно ознайомитися з цими умовами.

9. Слід забезпечувати належне оприлюднення на відповідних рівнях головних положень, згаданих у попередньому параграфі; таке оприлюднення має здійснюватись мовами, якнайкраще зрозумілими мігрантам.

10. Міграцію слід полегшувати такими заходами, які можуть бути потрібними для:

a) гарантування того, що працівники-мігранти будуть забезпечені у разі потреби належним житлом, харчуванням і одягом у країні імміграції;

b) забезпечення, у разі потреби, професійно-технічного навчання, яке дає працівникам-мігрантам змогу набути навичок, потрібних у країні імміграції;

c) надання дозволу, враховуючи обмеження державного законодавства про експорт та імпорт валют, на переказ такої частини заробітку та заощаджень працівників-мігрантів, яку вони забажають переказати;

d) організації, у разі постійної міграції, переведення до країни імміграції, коли це бажано, коштів працівників-мігрантів, у межах, дозволених державним законодавством про експорт та імпорт валют;

e) надання мігрантам і членам їхніх сімей права навчання в навчальних закладах.

11. Мігрантам і членам їхніх сімей слід надавати допомогу в доступі до засобів і можливостей відпочинку та соціального-побутового обслуговування, а також, коли це потрібно, слід вживати заходів для забезпечення мігрантам права на спеціальні пільги в початковий період проживання в країні імміграції.

12. У разі, коли міграція відбувається за угодами про групові переміщення, які укладаються під контролем уряду, таким мігрантам слід надавати медичне обслуговування таким самим способом, як і громадянам країни.

13. 1) У разі, коли цього потребують інтереси мігранта, члени Організації повинні вимагати, щоб будь-який посередник, котрий забезпечує вербування, оформлення в'їзду та призначення на місце роботи від імені роботодавця, мав письмове доручення або інший документ, який засвідчує, що він діє від імені роботодавця.

2) Цей документ має бути складений офіційною мовою або перекладений на офіційну мову країни еміграції та має містити всю потрібну докладну інформацію щодо роботодавця, виду та розміру вербування, оформлення в'їзду та призначення на місце роботи, яке забезпечує посередник, а також інформацію про запропоновану роботу, зокрема розмір винагороди.

14. 1) Технічний відбір працівників-мігрантів слід здійснювати таким чином, щоб якнайменше обмежувати міграцію, водночас гарантуючи професійну підготовленість мігрантів до виконання відповідної роботи.

2) Відповідальність за такий відбір покладається на:

a) офіційні органи;

b) у разі, коли це можливо, на уповноважені приватні органи на території імміграції, які, коли цього потребують інтереси мігранта, діють під наглядом компетентного органу влади території еміграції.

3) Право здійснювати такий відбір слід надавати за умови попереднього дозволу компетентного органу влади території, де така операція має місце, у таких випадках і за таких умов, котрі передбачені законодавством цієї території або угодою між урядом території еміграції та урядом території імміграції.

4) У міру можливості представникам компетентних органів влади території імміграції слід перевіряти працівників, які мають намір мігрувати, перед їхнім від'їздом з території еміграції з метою професійного та медичного відбору.

5) У разі, коли вербування здійснюється у відносно великих масштабах, слід укладати домовленості між заінтересованими компетентними органами влади територій еміграції та імміграції для більш тісної взаємодії та консультацій.

6) Операції, зазначені в попередніх підпунктах цього параграфа, слід здійснювати якнайближче до місця вербування мігранта.

15. 1) За допомогою укладання відповідної угоди слід передбачати надання дозволу на супровід або приєднання до працівника-мігранта, який прибуває до країни на постійне проживання, членів його сім'ї.

2) Переселення членів сім'ї такого мігранта, котрим дозволено супроводжувати його або приєднатись до нього, має особливо полегшуватись як країною еміграції, так і країною імміграції.

3) Відповідно до мети цього параграфа членами сім'ї працівника-мігранта слід вважати його дружину та неповнолітніх дітей; слід сприятливо ставитись до прохань про охоплення інших членів сім'ї, що перебувають на утриманні мігранта.

16. 1) Працівників-мігрантів, яким дозволено проживання на території, та членів їхніх сімей, яким дозволено супроводжувати або приєднатись до них, слід, у міру можливості, допускати до працевлаштування на однакових умовах з громадянами країни.

2) У країнах, де працевлаштування працівників-мігрантів підлягає обмеженням, такі обмеження повинні в міру можливості:

a) не застосовуватись до мігрантів, котрі постійно проживали на території країни протягом терміну, тривалість якого, як правило, не повинна перевищувати п'яти років;

b) не застосовуватись до дружини і дітей працездатного віку, яким дозволено супроводжувати мігранта або приєднатись до нього, з того самого часу, коли припиняється застосування їх до самого мігранта.

17. В країнах, де кількість працівників-мігрантів є достатньо великою, слід особливо контролювати умови працевлаштування таких працівників; цей контроль мають здійснювати відповідно до обставин або спеціальна служба інспекції, або інспектори праці, або інші службовці, котрі займаються саме такою роботою.

18. 1) У разі, коли працівникові-мігранту дозволено постійне проживання на території члена Організації, цьому членові слід утримуватись від виселення такої особи або членів його сім'ї зі своєї території через брак коштів або стан ринку робочої сили, якщо про це не укладено угоди між компетентними органами влади заінтересованих країн еміграції та імміграції.

2) Будь-яка така угода повинна передбачати:

a) що час, протягом якого певний мігрант перебував на території країни імміграції, буде взято до уваги, і що в принципі жодного мігранта, який перебував на цій території понад п'ять років, виселено не буде;

b) що мігрант повною мірою використав свої права на одержання допомоги по безробіттю;

c) що мігрант своєчасно отримав повідомлення і мав час, зокрема, для продажу свого майна;

d) що вжито прийнятних заходів щодо його перевезення та перевезення членів його сім'ї;

e) що буде вжито потрібних заходів для забезпечення гуманного поводження з ним та з членами його сім'ї;

f) що мігрант не платить витрати на своє повернення, повернення членів своєї сім'ї та домашнього майна.

19. Органам влади заінтересованих територій слід вжити відповідних заходів для консультацій з організаціями роботодавців і працівників щодо здійснення вербування, оформлення в'їзду та призначення на місце роботи працівників-мігрантів.

20. У разі, коли працівники-мігранти та члени їхніх сімей, які зберегли громадянство країни походження, повертаються до неї, така країна має дозволити їм користуватись будь-якими чинними програмами допомоги у зв'язку з бідністю та допомоги по безробіттю, а також програмами щодо працевлаштування безробітних, звільнивши їх від зобов'язання коритися умовам місця або країни попереднього проживання чи роботи.

21. 1) У відповідних випадках члени Організації повинні доповнювати Конвенцію 1949 року про працівників-мігрантів (переглянуту) та попередні параграфи цієї Рекомендації двосторонніми угодами, які мають конкретизувати методи застосування принципів, викладених у Конвенції та Рекомендації.

2) Укладаючи такі угоди, членам Організації слід враховувати положення Типової угоди, яка додається до цієї Рекомендації, під час опрацювання відповідних положень щодо організації міграції з метою зайнятості та врегулювання умов перевезення і працевлаштування мігрантів, серед них біженців і перемішених осіб.

1. Компетентний орган влади території імміграції періодично надає відповідну інформацію компетентному органові влади території еміграції [або у разі міграції біженців і переміщених осіб будь-якому заснованому згідно з умовами міжнародного акта органові, котрий може бути відповідальним за захист біженців та переміщених осіб, які не мають захисту з боку жодного уряду] щодо:

a) законодавчих і адміністративних положень про в'їзд, працевлаштування, проживання та "поселення" мігрантів і "членів їхніх сімей";

b) бажаної кількості, категорій та професійної підготовки мігрантів;

c) умов проживання та праці мігрантів, зокрема, щодо вартості життя та мінімальних ставок заробітної плати в окремих категоріях професій та в окремих економічних районах, додаткової допомоги, якщо така існує, роду запропонованої роботи, премій, якщо такі існують, системи соціального забезпечення та медичної допомоги, положень про перевезення мігрантів та їхніх знарядь праці і майна, щодо житлових умов і умов забезпечення продуктами харчування та одягом, заходів щодо переказів заощаджень та інших сум, що належать мігрантам за цією угодою;

d) спеціальних пільг, якщо такі існують, для мігрантів;

e) можливостей здобуття загальної освіти та професійного навчання мігрантів;

f) "заходів, спрямованих на забезпечення швидкої адаптації мігрантів";

g) "процедури та формальностей, потрібних для натуралізації".

2. Компетентний орган влади території еміграції [або, у разі міграції біженців і переміщених осіб, будь-який заснований згідно з умовами міжнародного акта орган, котрий може бути відповідальним за захист біженців і перемішених осіб, які не мають захисту з боку жодного уряду] доводить цю інформацію до відома заінтересованих осіб та органів.

3. Компетентний орган влади території еміграції (або, у разі міграції біженців і перемішених осіб, будь-який заснований згідно з умовами міжнародного акта орган, котрий може бути відповідальним за захист біженців та переміщених осіб, які не мають захисту з боку жодного уряду] періодично надає відповідну інформацію компетентному органові влади території імміграції щодо:

a) законодавчих та адміністративних положень про еміграцію;

b) кількості та рівня професійної підготовки емігрантів, що збираються мігрувати, "а також щодо складу їхніх сімей";

c) системи соціального забезпечення;

d) спеціальних пільг, якщо такі існують, для мігрантів;

e) "екологічної ситуації та житлових умов, до яких звикли мігранти";

f) "чинних положень про експорт капіталу".

4. Компетентний орган влади території імміграції доводить цю інформацію до відома заінтересованих осіб та органів.

5. Інформація, про яку йшлося в параграфах 1-4, також надсилається відповідними сторонами до Міжнародного бюро праці.

1. Сторони погоджуються вживати в межах своїх територій всіх практичних заходів, наскільки це дозволяє державне законодавство, проти пропаганди, що вводить в оману, щодо еміграції та імміграції.

2. З цією метою заінтересовані сторони у відповідних випадках діють у співробітництві з компетентними органами влади інших заінтересованих країн.

Сторони погоджуються вживати заходів для прискорення та спрощення виконання адміністративних формальностей щодо від'їзду, подорожі, в'їзду, проживання та "поселення" мігрантів і, в міру можливості, членів їхніх сімей. До таких заходів входить надання перекладацьких послуг, коли це потрібно.

1. Сторони визначають умови, потрібні для визнання на території імміграції будь-яких документів стосовно мігрантів і "членів їхніх сімей", виданих компетентним органом влади території еміграції [або, у разі міграції біженців і переміщених осіб, будь-яким заснованим згідно з положеннями міжнародного акта органом, котрий може нести відповідальність за захист біженців і переміщених осіб, які не мають захисту з боку жодного уряду], про:

a) громадянський стан;

b) правовий статус;

c) професійну підготовку;

d) загальну освіту і професійне навчання;

e) участь у системі соціального забезпечення.

2. Сторони також визначають порядок застосування такого визнання.

[3. У разі міграції біженців і переміщених осіб компетентний орган влади території імміграції визнає дійсність будь-якого проїзного документа, виданого замість паспорта громадянина компетентним органом влади території еміграції, зокрема проїзних документів, виданих згідно з положеннями міжнародної угоди (наприклад, проїзний документ, виданий на підставі Угоди від 15 жовтня 1946 року, та Нансенівський паспорт).]

1. Сторони спільно визначають:

a) вимоги до мігрантів "та членів їхніх сімей" щодо віку, фізичної підготовки і стану здоров'я, а також професійної підготовки до роботи в різних сферах економічної діяльності та в різних професійних групах;

b) "категорії членів сімей мігрантів, яким дозволяється супроводжувати мігрантів або приєднуватися до них".

2. Сторони також визначають згідно з положеннями статті 28 цієї Угоди:

a) кількість і професійні групи мігрантів, яких буде завербовано протягом визначеного часу;

b) райони, де здійснюється вербування, та райони призначення на роботу і поселення [за винятком випадків міграції біженців і переміщених осіб; у такому разі визначення районів вербування здійснюється будь-яким заснованим згідно з положеннями міжнародного акта органом, котрий може нести відповідальність за захист біженців і переміщених осіб, які не мають захисту з боку жодного уряду].

3. З метою вербування мігрантів, які потрібні для задоволення технічних потреб території імміграції та які здатні легко адаптуватись до умов території імміграції, сторони визначають критерії, якими керуються у технічних аспектах підбору мігрантів.