Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1949 року на свою тридцять другу сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо перегляду Конвенції 1939 року про працівників-мігрантів, яка була ухвалена Конференцією на її двадцять п'ятій сесії, що є дев'ятнадцятим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього першого дня липня місяця тисяча дев'ятсот сорок дев'ятого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією (переглянутою) 1949 року про працівників-мігрантів:

Кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується надавати в розпорядження Міжнародного бюро праці та будь-якого іншого члена Організації на їхню вимогу:

a) відомості про політику та законодавство своєї країни у сфері еміграції та імміграції;

b) відомості про особливі положення щодо міграції з метою працевлаштування, а також про умови праці та проживання працівників-мігрантів;

c) відомості про загальні угоди та спеціальні домовленості, укладені членом Організації з них питань.

Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується заснувати компетентну та безплатну службу допомоги працівникам-мігрантам, яка б, зокрема, надавала їм точну інформацію, або пересвідчитись, що в його країні така служба вже існує.

1. Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується вживати в межах, дозволених законодавством країни, відповідних заходів проти будь-якої пропаганди, що вводить в оману, щодо еміграції та імміграції.

2. З цією метою він діє відповідно разом з іншими заінтересованими членами Організації.

Кожний член Організації вживає належних заходів, у межах своєї юрисдикції, для полегшення від'їзду, переїзду та прийому працівників-мігрантів.

Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується утворити, в межах своєї юрисдикції, відповідні медичні служби, до функцій яких входить:

a) засвідчувати, у разі потреби, що стан здоров'я працівників-мігрантів і членів їхніх сімей, яким дозволено їх супроводжувати або приєднатись до них, на час від'їзду і приїзду є задовільним;

b) забезпечувати працівникам-мігрантам та членам їхніх сімей потрібне медичне обслуговування та добрі гігієнічні умови на час їхнього від'їзду, у дорозі та після приїзду до країни призначення.

1. Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується надавати, без дискримінації за ознакою національності, раси, релігії або статі, іммігрантам, що законно прибувають на його територію, умови не менш сприятливі ніж ті, якими користуються його власні громадяни, щодо таких питань:

a) наскільки такі питання регламентуються законодавством і підлягають контролю з боку адміністративних органів:

i) заробітна плата, в тому числі допомога багатодітним сім'ям у разі, коли ця допомога є частиною заробітної плати; робочий час; понаднормова праця; оплачувані відпустки; обмеження надомної праці; вік прийняття на роботу; учнівство та професійне навчання; жіноча праця та праця підлітків;

ii) членство в профспілках та користування перевагами, що надаються колективними договорами;

iii) проживання;

b) соціальне забезпечення (під яким розуміють постанови закону щодо нещасних випадків на виробництві, охорони материнства, хвороби, інвалідності, старості, смерті, безробіття та сімейних обов'язків, а також усіх інших випадків, які, згідно з законодавством країни, входять до системи соціального забезпечення) з урахуванням таких обмежень, як:

i) існування відповідної угоди для збереження вже набутих прав або прав у процесі набуття;

ii) законодавство країни імміграції може вимагати укладання спеціальних угод щодо допомоги або часткової допомоги, яка повністю виплачується з громадських фондів, а також допомоги, яка виплачується особам, котрі не задовольняють умов, потрібних для отримання нормальної пенсії;

c) податки, збори або внески, що сплачуються за працівника;

d) судочинство з питань, згаданих у цій Конвенції.

2. У федеративній державі положення цієї статті застосовуються в тій мірі, в якій зазначені в ній питання регулюються федеральним законодавством або підлягають контролю з боку федеральних органів влади. Ступінь і спосіб застосування положень цієї статті щодо питань, які регулюються законодавством складових федерації (штатів, провінцій чи кантонів) або підлягають контролю з боку їхніх адміністративних органів, визначаються кожним членом Організації окремо. Кожний член Організації у своєму щорічному звіті про застосування цієї Конвенції зазначає, в якій мірі питання, яких стосується ця стаття, регулюються федеральним законодавством або підлягають контролю з боку федеральних адміністративних органів. Щодо питань, які регулюються законодавством складових федерації - штатів, провінцій або кантонів, кожний член Організації вживає заходів, викладених в пункті b) параграфа 7 статті 19 Статуту Міжнародної організації праці.

1. Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, гарантує, що його служба зайнятості та інші установи, робота яких пов'язана з питаннями міграції, буде у належних випадках співробітничати з відповідними установами інших членів Організації.

2. Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, гарантує, що послуги, які надають працівникам-мігрантам його державні служби зайнятості, є безплатними.

1. Працівник-мігрант, якого було допущено в країну на постійне місце проживання, а також члени його сім'ї, яким було дозволено його супроводжувати або приєднатися до нього, не висилаються до країни походження або до країни, з якої вони емігрували, на тій підставі, що цей мігрант не здатний продовжувати виконувати свою роботу через хворобу або травму, отримані ним після приїзду, крім тих випадків, коли заінтересований працівник сам бажає цього, або якщо це передбачається будь-якою міжнародною угодою, стороною якої є даний член Організації.

2. Коли працівникам-мігрантам після прибуття до країни дозволяється постійне проживання в ній, компетентний орган влади цієї країни може вирішити, що положення параграфа 1 цієї статті будуть застосовуватися до даних емігрантів тільки після закінчення розумного періоду, який ні в якому разі не перевищує п'яти років, починаючи від дати видачі дозволу на постійне проживання.

Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується, беручи до уваги обмеження, встановлені законодавством про ввіз та вивіз іноземної валюти, дозволяти перерахування в іноземну валюту будь-якої частини заробітку або заощаджень працівника-мігранта, яку останній забажає перерахувати.

Коли кількість мігрантів, що їдуть з території одного члена Організації на територію іншого, є достатньо великою, компетентні органи влади заінтересованих країн укладають, коли це потрібно чи бажано, угоди з метою регулювання питань, які виникають у зв'язку з застосуванням положень цієї Конвенції і становлять взаємний інтерес.

1. Відповідно до мети цієї Конвенції термін "працівник-мігрант" означає особу, яка мігрує з однієї країни в іншу з наміром отримати роботу інакше, ніж за власний рахунок, і охоплює будь-яку особу, яка визнається згідно з законом як працівник-мігрант.

Ця Конвенція не стосується:

a) прикордонних працівників;

b) осіб вільних професій та артистів, що в'їжджають на короткий строк;

c) моряків.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, за допомогою письмової заяви, доданої до документа про ратифікацію, може вилучити з нього всі або деякі додатки до цієї Конвенції.

2. Враховуючи застереження, зроблені в будь-якій вищезазначеній письмовій заяві, положення додатків до цієї Конвенції мають однакову з положеннями самої Конвенції чинність.

3. Кожний член Організації, що зробив таку заяву, може надалі за допомогою наступної заяви повідомити Генерального директора про прийняття ним усіх або деяких із додатків, згаданих у заяві; починаючи від дати реєстрації у Генерального директора такої наступної заяви положення вказаних додатків набувають чинності для цього члена Організації.

4. В той час як заява, згадана в параграфі 1 цієї статті, залишається чинною стосовно будь-якого додатка, член Організації, що зробив таку заяву, може заявити про свій намір прийняти це положення як таке, що має силу рекомендації.

1. Заяви, передані Генеральному директорові Міжнародного бюро праці згідно з параграфом 2 статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, містять вказівки щодо:

a) територій, стосовно яких заінтересований член Організації зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції та деякі або всі її додатки без змін;

b) територій, стосовно яких заінтересований член Організації зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції та деякі або всі її додатки зі змінами, та щодо деталей цих змін;

c) територій, стосовно яких ця Конвенція та деякі або всі її додатки не будуть застосовуватись, і в цьому разі підстав, через які вони не будуть застосовуватись;

d) територій, стосовно яких заінтересований член Організації відкладає своє рішення до подальшого розгляду своєї позиції.

2. Зобов'язання, зазначені в пунктах a) та b) параграфа 1 цієї статті, вважаються невід'ємною частиною документа про ратифікацію та спричиняють однакові з ним наслідки.

3. Будь-який член Організації може у будь-який час за допомогою нової заяви відмовитися від усіх або від частини застережень, що містяться в його попередній заяві, на підставі пунктів b), c) та d) параграфа 1 цієї статті.

4. Будь-який член Організації в той час, коли ця Конвенція може бути денонсована згідно з положеннями статті 17, може надіслати Генеральному директорові нову заяву, що змінює у будь-якому іншому відношенні умови будь-якої попередньої заяви та повідомляє про його поточну позицію щодо визначених ним територій.

1. У заявах, що надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці відповідно до положень параграфів 4 і 5 статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, зазначається, чи будуть положення Конвенції чи деяких або всіх додатків до неї застосовуватись на визначеній території зі змінами чи без змін; якщо в заяві зазначається, що положення Конвенції чи всіх або деяких додатків до неї будуть застосовуватись зі змінами, в заяві уточнюється, в чому саме полягають ці зміни.

2. Заінтересований член або члени Організації або міжнародний орган можуть у будь-який час за допомогою нової заяви відмовитися повністю або частково від права посилатися на зміни, визначені в будь-якій попередній заяві.

3. Заінтересований член або члени Організації або міжнародний орган у той час, коли Конвенція чи будь-який або всі додатки до неї можуть бути денонсовані відповідно до положень статті 17, можуть подати Генеральному директорові нову заяву, що змінює в будь-якому іншому відношенні умови будь-якої попередньої заяви та повідомляють поточну позицію щодо застосування цієї Конвенції.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

3. У будь-який час, коли ця Конвенція може бути денонсована згідно з положеннями попередніх параграфів, будь-який член Організації, який не денонсує її таким способом, може подати Генеральному директорові заяву, що денонсує окремо будь-який з додатків до неї, які є чинними для цього члена Організації.

4. Денонсація цієї Конвенції чи деяких або всіх додатків до неї не зачіпає прав, що надаються працівнику-мігрантові та членам його сім'ї на підставі цієї Конвенції, якщо такий працівник-мігрант іммігрував, коли Конвенція або відповідний додаток були чинними стосовно тієї території, щодо якої постає питання про збереження чинності даних прав.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.

2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату настання чинності цієї Конвенції.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці, надсилає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй повні дані щодо всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним згідно з положеннями попередніх статей.

Через кожні десять років з моменту настання чинності цієї Конвенції Адміністративна рада Міжнародного бюро праці подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 17, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

1. Міжнародна конференція праці може на будь-якій своїй сесії, на якій це питання внесено до порядку денного, ухвалити більшістю в дві третини голосів переглянутий текст будь-якого або кількох додатків до цієї Конвенції.

2. Кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, протягом одного року або за виняткових обставин протягом вісімнадцяти місяців, починаючи від дати закриття сесії Конференції, передає будь-який переглянутий таким способом текст компетентним органові або органам для оформлення його як закону або для вжиття заходів іншого порядку.

3. Будь-який переглянутий таким способом текст набуває чинності для кожного члена Організації, для якого ця Конвенція є чинною, після передачі заяви від цього члена Організації з повідомленням про прийняття переглянутого тексту Генеральному директорові Міжнародного бюро праці.

4. Від дня ухвалення Конференцією переглянутого тексту додатка тільки переглянутий текст відкрито для прийняття членами Організації.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Цей додаток застосовується до працівників-мігрантів, завербованих іншим способом, ніж за угодами про групові переміщення, які укладаються під контролем уряду.

Відповідно до мети цього додатка:

a) термін "вербування" означає:

i) найняття особи, яка перебуває на одній території, від імені роботодавця, який перебуває на іншій території, або

ii) зобов'язання, дане особі на одній території, забезпечити їй роботу на іншій території,

одночасно з вжиттям будь-яких заходів у зв'язку з діями, зазначеними в підпунктах i) та ii) цього параграфа, враховуючи пошук та відбір осіб, що бажають емігрувати, а також їхню підготовку до від'їзду;

b) термін "оформлення в'їзду" означає всі операції щодо забезпечення чи полегшення прибуття або допуску на територію осіб, яких було завербовано відповідно до пункту a) цієї статті;