Дата підписання Україною: 29.05.1997

Дата ратифікації: 16.01.1998

Дата набуття чинності: 09.06.1998

Держави - члени Ради Європи, які підписали цей Протокол,

бажаючи сприяти застосуванню Європейської конвенції про видачу правопорушників, відкритої для підписання у Парижі 13 грудня 1957 року (далі "Конвенція"), в галузі фінансових правопорушень,

вважаючи також за доцільне доповнити Конвенцію у деяких інших аспектах,

погодились про таке:

Пункт 2 статті 2 Конвенції доповнюється таким положенням:

"Це право також застосовується до правопорушень, які караються тільки грошовими стягненнями".

Стаття 5 Конвенції замінюється такими положеннями:

"Фінансові правопорушення

1. За правопорушення, пов'язані з податками, зборами, митом та валютою, видача здійснюється між Договірними Сторонами відповідно до положень цієї Конвенції, якщо правопорушення, за законодавством запитуваної Сторони, відповідає правопорушенню такого ж самого характеру.

2. У видачі правопорушника не може бути відмовлено на підставі того, що законодавство запитуваної Сторони не передбачає таких самих податків чи зборів або не регулює податки, збори, мито або валюту таким же чином, як законодавство запитуючої Сторони".

доповнюється такими положеннями:

"Судові рішення, постановлені у відсутність обвинуваченої особи

1. Якщо Договірна Сторона звертається до іншої Договірної Сторони із запитом про видачу особи для цілей виконання вироку або постанови про утримання під вартою відповідно до рішення, проголошеного щодо цієї особи у її відсутність, запитувана Сторона може відмовити у видачі для таких цілей, якщо, на її думку, під час провадження у справі, в результаті якого було проголошене судове рішення, не були забезпечені мінімальні права на захист, які визнаються за кожною особою, що звинувачується у вчиненні кримінального правопорушення. Однак видача правопорушника здійснюється, якщо запитуюча Сторона надає гарантії, які вважаються достатніми для забезпечення відповідній особі права на повторний судовий розгляд, який гарантує права на захист. Таке рішення дозволяє запитуючій Стороні або звернути до виконання постановлене судове рішення, якщо засуджена особа не заперечує, або, якщо вона заперечує, порушити переслідування проти виданої особи.

2. Коли запитувана Сторона інформує особу, видача якої запитується, про судове рішення, постановлене щодо неї у її відсутність, запитуюча Сторона не розглядає таке повідомлення як офіційне повідомлення для цілей кримінального провадження у цій державі".

доповнюється такими положеннями:

"Амністія

Видача не здійснюється за правопорушення, щодо якого була проголошена амністія в запитуваній державі і за яке ця держава мала компетенцію переслідувати згідно з її кримінальним законодавством".

Пункт 1 статті 12 Конвенції замінюється такими положеннями:

"Запит складається у письмовій формі і надсилається Міністерством юстиції запитуючої Сторони Міністерству юстиції запитуваної Сторони; однак використання дипломатичних каналів не виключається. Інші шляхи передачі запитів можуть бути встановлені за прямою згодою між двома або декількома Сторонами".

1. Цей Протокол відкрито для підписання державами - членами Ради Європи, які підписали Конвенцію. Він підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Цей Протокол набирає чинності через 90 днів від дати здачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти або третього документа про прийняття чи затвердження.

3. Стосовно будь-якої держави, яка підписала цей Протокол і яка ратифікуватиме, прийматиме або затверджуватиме його після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності через 90 днів від дати здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.