Метою цієї Директиви є сприяння належному функціонуванню внутрішнього ринку та досягнення високого рівня захисту прав споживачів шляхом наближення законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень держав-членів стосовно недобросовісних комерційних практик, що завдають шкоди економічним інтересам споживачів.

Для цілей цієї Директиви:

(a) "споживач" означає будь-яку фізичну особу, яка в комерційних практиках, які охоплює ця Директива, діє для цілей, що виходять за межі її господарської, підприємницької, ремісничої або професійної діяльності;

(b) "торговець" означає будь-яку фізичну або юридичну особу, яка в комерційних практиках, які охоплює ця Директива, діє в цілях, пов’язаних з її господарською, підприємницькою, ремісничою або професійною діяльністю, а також будь-яку особу, що діє від імені або за дорученням торговця;

(c) "продукт" означає будь-який товар або послугу, в тому числі нерухоме майно, цифрову послугу та цифровий контент, а також права та обов’язки;

(d) "комерційні практики бізнесу щодо споживачів" (далі також "комерційні практики") означає будь-які дію, бездіяльність, лінію поведінки або представництва, комерційне повідомлення, у тому числі рекламне та маркетингове, що їх здійснює торговець і які прямо пов’язані із просуванням, продажем або постачанням продукту споживачам;

(e) "істотно спотворювати економічну поведінку споживачів" означає використання комерційної практики для суттєвого погіршення здатності споживача ухвалити обґрунтоване рішення, таким чином спонукаючи споживача ухвалити рішення про операцію, яке за інших обставин він не ухвалив би;

(f) "кодекс поведінки" означає угоду або набір правил, що не встановлені в законах, підзаконних нормативно-правових актах або адміністративних положеннях держави-члена і визначають поведінку торговців, які зобов’язуються дотримуватись кодексу в контексті однієї чи кількох конкретних комерційних практик або секторів підприємницької діяльності;

(g) "автор кодексу" означає будь-якого суб’єкта, у тому числі торговця або групу торговців, який відповідає за розроблення та перегляд кодексу поведінки та/або за контроль за дотриманням кодексу особами, які зобов’язалися його дотримуватися;

(h) "професійна сумлінність" означає стандарт особливих навичок і обачності, застосування якого до споживачів обґрунтовано очікують від торговця та який відповідає чесній ринковій практиці та/або загальному принципу добросовісності у сфері діяльності торговця;

(i) "запрошення придбати" означає комерційне повідомлення, в якому зазначені характеристики та ціна продукту у спосіб, що відповідає належному засобу комерційного повідомлення і дає змогу споживачеві здійснити купівлю;

(j) "неналежний вплив" означає використання владних повноважень щодо споживача з метою здійснення тиску, навіть без застосування або погрози застосування фізичної сили, у спосіб, який істотно обмежує здатність споживача ухвалити обґрунтоване рішення;

(k) "рішення про операцію" означає будь-яке рішення, ухвалене споживачем щодо того, чи варто купувати, повністю або частково оплачувати продукт, зберігати чи розпоряджатися продуктом або реалізовувати передбачене договором право щодо продукту, діяти чи утримуватися від дій, а також як і на яких умовах здійснювати все зазначене вище;

(l) "регульована професія" означає вид професійної діяльності або групу видів професійної діяльності, доступ до яких, здійснення яких або один із способів здійснення яких прямо або опосередковано (на підставі законів, підзаконних нормативно-правових актів або адміністративних положень) залежить від наявності спеціальних професійних кваліфікацій;

(m) "рейтинг" означає відносну популярність продуктів, представлену, організовану чи повідомлену торговцем, незалежно від технологічних засобів, що їх використовують для такої презентації, організації чи повідомлення;

(n) "електронний торговельний майданчик" означає послугу з використанням програмного забезпечення, у тому числі вебсайт, частину вебсайту або програму, управління якою здійснює торговець або інша особа від його імені, що дає змогу споживачам укладати дистанційні договори з іншими торговцями або споживачами.

1. Цю Директиву застосовують до недобросовісних комерційних практик бізнесу щодо споживачів, як встановлено в статті 5, до, під час і після комерційної операції стосовно продукту.

2. Ця Директива не обмежує договірне право і, зокрема, норми, що регулюють чинність, укладення або правові наслідки договору.

3. Ця Директива не обмежує норми Співтовариства або національні норми, що стосуються аспектів охорони здоров’я та безпечності продукції.

4. У разі виникнення суперечності між положеннями цієї Директиви та іншими нормами Співтовариства, що регулюють окремі аспекти недобросовісних комерційних практик, переважну силу мають і застосовуються норми Співтовариства.

5. Ця Директива не перешкоджає державам-членам ухвалювати положення для захисту законних інтересів споживачів від агресивних або оманливих практик маркетингу або торгівлі в контексті неузгоджених візитів торговця до дому споживача або екскурсій, що їх організовують торговці з метою або для цілей просування чи продажу продуктів споживачам. Такі положення повинні бути пропорційними, недискримінаційними і виправданими з міркувань захисту прав споживачів.

6. Держави-члени невідкладно повідомляють Комісію про будь-які національні положення, ухвалені на підставі параграфа 5, а також про будь-які наступні зміни до них. Комісія забезпечує легкий доступ до такої інформації для споживачів і торговців шляхом її розміщення на спеціалізованому вебсайті.

7. Ця Директива не обмежує норми, що визначають юрисдикцію судів.

8. Ця Директива не обмежує жодні умови створення чи режимів авторизації, деонтологічні кодекси поведінки чи інші спеціальні правила, що регулюють регульовані професії, з метою підтримання високих стандартів професійної доброчесності, які держави-члени можуть встановлювати для кваліфікованих спеціалістів згідно із правом Співтовариства.

9. Стосовно "фінансових послуг", визначених у Директиві 2002/65/ЄС, і нерухомого майна, держави-члени можуть встановлювати вимоги, які є більш обмежувальними або директивними, ніж вимоги цієї Директиви, у сфері, наближення якої забезпечує ця Директива.

10. Ця Директива не поширюється на застосування законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень держав-членів щодо сертифікації та зазначення проби виробів із дорогоцінних металів.

Держави-члени не повинні обмежувати ані свободу надання послуг, ані вільний рух товарів із причин, що стосуються сфери, наближення якої забезпечує ця Директива.

1. Недобросовісні комерційні практики заборонені.

2. Комерційна практика є недобросовісною, якщо вона:

(a) суперечить вимогам до професійної сумлінності;

та

(b) істотно спотворює або може істотно спотворити економічну поведінку щодо продукту пересічного споживача, до якого він потрапляє чи для якого він призначений, або пересічного члена групи, якщо комерційна практика спрямована на певну групу споживачів.

3. Комерційні практики, що можуть істотно спотворити економічну поведінку лише чітко визначеної групи споживачів, які є особливо вразливими перед такою практикою або щодо базового продукту через їхні розумові або фізичні вади, вік або довірливість, у спосіб, який торговець, як очікується, міг би обґрунтовано передбачити, оцінюють з точки зору пересічного члена такої групи. Це положення не обмежує поширену і законну рекламну практику із застосування перебільшених тверджень або тверджень, які не слід сприймати буквально.

4. Зокрема, комерційні практики є недобросовісними, якщо вони:

(a) є оманливими, як визначено у статтях 6 і 7;

або

(b) є агресивними, як визначено у статтях 8 і 9.

5. Додаток Iмістить перелік комерційних практик, які за будь-яких обставин вважають недобросовісними. Зазначений єдиний перелік застосовують в усіх державах-членах і він може бути змінений лише шляхом перегляду цієї Директиви.

1. Комерційну практику вважають оманливою, якщо вона містить неправдиву інформацію, а отже є неправдивою, або будь-яким чином, у тому числі своїм загальним представленням, вводить в оману або може ввести в оману пересічного споживача (навіть якщо інформація є фактично правильною) щодо одного чи кількох із наведених нижче елементів, і в будь-якому випадку змушує або ймовірно змусить його ухвалити рішення про операцію, яке за інших обставин він не ухвалив би:

(a) існування або характеру продукту;

(b) основних характеристик продукту, таких як його доступність, переваги, ризики, виконання, склад, супровідні товари, післяпродажна підтримка клієнтів і розгляд скарг, спосіб і дата виробництва або надання, постачання, придатність для цільового призначення, використання, кількість, специфікації, географічне чи комерційне походження, очікувані результати від його використання або результати та істотні характеристики випробувань чи перевірок продукту;

(c) обсягу зобов’язань торговця, мотивів комерційної практики та характеру процесу продажу, будь-яких заяв чи знаків, що свідчать про пряме чи непряме спонсорство або схвалення торговця чи продукту;

(d) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності певної цінової переваги;

(e) потреби в обслуговуванні, деталі, заміні або ремонті;

(f) характеру, характеристик і прав торговця чи його агента, таких як його особа та активи, кваліфікація, статус, дозвіл, приналежність або зв’язок, права власності на промислові чи комерційні активи чи права інтелектуальної власності або його нагороди та відзнаки;

(g) прав споживача, у тому числі права на заміну або відшкодування відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 1999/44/ЄС від 25 травня 1999 року про деякі аспекти продажу споживчих товарів і пов’язані з цим гарантії (- 1), або ризики, з якими він може зіткнутися.

2. Комерційну практику також вважають оманливою, якщо своїм фактичним контекстом і з урахуванням усіх її особливостей та обставин вона змушує або може змусити пересічного споживача ухвалити рішення про операцію, яке за інших обставин він не ухвалив би, і включає:

(a) будь-який маркетинг продукту, в тому числі порівняльну рекламу, який створює плутанину з будь-якими продуктами, торговельними марками, комерційними найменуваннями чи іншими розпізнавальними знаками конкурента;

(b) недотримання торговцем зобов’язань, передбачених кодексами поведінки, яких торговець зобов’язався дотримуватися, якщо:

(i) зобов’язання має не амбіційний, а обов’язковий характер і його виконання можна перевірити;

та

(ii) торговець демонструє у своїй комерційній практиці, що він має зобов’язання, передбачені кодексом;

(c) будь-який маркетинг товару в одній державі-члені як ідентичного тому, який продають в інших державах-членах, якщо такий товар має істотно відмінні склад або характеристики, крім випадків, коли це виправдано законними та об’єктивними факторами.

1. Комерційну практику вважають оманливою, якщо своїм фактичним контекстом з урахуванням усіх її особливостей та обставин, а також обмежень засобу повідомлення, вона упускає суттєву інформацію, потрібну пересічному споживачу (відповідно до контексту) для ухвалення обґрунтованого рішення про операцію, і таким чином змушує або може змусити пересічного споживача ухвалити рішення про операцію, яке за інших обставин він не ухвалив би.

2. Оманливим упущенням також вважають випадки, коли, враховуючи описані в параграфі 1 аспекти, торговець приховує істотну інформацію, зазначену в згаданому параграфі, або надає її в нечіткий, незрозумілий, неоднозначний чи несвоєчасний спосіб або не визначає комерційний намір комерційної практики, якщо такий намір не є очевидним із контексту, та якщо, в будь-якому випадку, це змушує або може змусити пересічного споживача ухвалити рішення про операцію, яке за інших обставин він не ухвалив би.

3. Якщо засіб, який використовують для повідомлення інформації про комерційну практику, накладає просторові або часові обмеження, такі обмеження та будь-які заходи, що їх вживає торговець, щоб зробити інформацію доступною для споживачів за допомогою інших засобів, враховують під час ухвалення рішення про те, чи була інформація упущена.

4. У контексті запрошення придбати, наведену нижче інформацію вважають істотною, якщо це неочевидно з контексту:

(a) основні характеристики продукту в обсязі, доцільному для відповідного засобу повідомлення та продукту;

(b) географічна адреса та ідентифікаційні дані торговця, як-от його комерційне найменування та, у відповідних випадках, географічна адреса та ідентифікаційні дані торговця, від імені якого він діє;

(c) ціна з урахуванням податків або, якщо характер продукту передбачає неможливість обґрунтованого розрахунку ціни заздалегідь, спосіб розрахунку ціни, а також, у відповідних випадках, усі додаткові витрати на транспортування чи постачання або поштові витрати або, якщо такі витрати не можна обґрунтовано розрахувати заздалегідь, факт того, що такі додаткові витрати можуть підлягати сплаті;

(d) умови оплати, постачання та виконання, якщо вони відрізняються від вимог до професійної сумлінності;

(e) для продуктів або операцій, які передбачають право на відмову або скасування - існування такого права;

(f) для продуктів, які пропонують на електронних торговельних майданчиках - чи є третя сторона, що пропонує продукти, торговцем, на підставі заяви такої третьої сторони, наданої постачальнику послуг електронного торговельного майданчика.

4a. При наданні споживачам змоги пошуку продуктів, що їх пропонують різні торговці або споживачі, шляхом здійснення запиту в формі ключового слова, фрази чи інших введених даних, незалежно від того, здійснено операцію в кінцевому підсумку чи ні, загальну інформацію, доступну в спеціальному розділі онлайн-інтерфейсу, який є безпосередньо доступним зі сторінки результатів запиту, що стосується основних параметрів, які визначають рейтинг продуктів, представлених споживачеві за результатами пошукового запиту, і відносної важливості таких параметрів у порівнянні з іншими параметрами, вважають істотною. Цей параграф не застосовують до постачальників послуг пошукових систем онлайн, визначених у пункті (6) статті 2 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/1150 (- 2).

5. Вимоги до інформації, встановлені правом Співтовариства стосовно комерційних повідомлень, у тому числі рекламних чи маркетингових, невичерпний перелік яких наведений у додатку II, вважають істотними.

6. Якщо торговець надає доступ до відгуків споживачів про продукти, інформацію про те, чи гарантує і яким чином торговець гарантує, що опубліковані відгуки є відгуками споживачів, які фактично використовували або придбали продукт, вважають істотною.

Комерційну практику вважають агресивною, якщо своїм фактичним контекстом і з урахуванням усіх її особливостей та обставин, шляхом переслідування, примусу, у тому числі із застосуванням фізичної сили, або неналежного впливу, вона завдає істотної шкоди або може завдати істотної шкоди свободі вибору або поведінці пересічного споживача щодо продукту і тим самим змушує його або може змусити його ухвалити рішення про операцію, яке за інших обставин він не ухвалив би.

При визначенні того, чи використовують у комерційній практиці переслідування, примус, у тому числі із застосуванням фізичної сили, або неналежний вплив, необхідно враховувати:

(a) його тривалість, місце, характер або стійкість ефекту;

(b) використання погроз, образливої лексики чи поведінки;

(c) використання торговцем будь-якого конкретного нещасного випадку або обставини такої серйозності, що може зашкодити судженню споживача (про що торговцю відомо), з метою впливу на рішення споживача щодо продукту;

(d) будь-які обтяжливі або непропорційні позадоговірні перешкоди, що їх встановлює торговець, якщо споживач бажає скористатися своїми правами за договором, у тому числі правом розірвати договір або правом обрати інший продукт чи іншого торговця;

(e) будь-яку погрозу вчинення будь-яких незаконних дій.

Ця Директива не виключає контроль недобросовісних комерційних практик авторів кодексів, який держави-члени можуть заохочувати, та звернення до органів контролю особами чи організаціями, зазначеними у статті 11, якщо провадження в таких органах є доповненням до судових чи адміністративних проваджень, передбачених у зазначеній статті.

Звернення до таких органів контролю не вважають відмовою від звернення до судових або адміністративних органів, як це передбачено у статті 11.

1. Держави-члени забезпечують наявність належних та ефективних засобів для боротьби з недобросовісними комерційними практиками з метою забезпечення дотримання положень цієї Директиви в інтересах споживачів.

Такі засоби включають правові положення, згідно з якими особи чи організації, яких відповідно до національного права вважають такими, що мають законний інтерес у боротьбі з недобросовісними комерційними практиками, включно з конкурентами, можуть:

(a) звертатися до суду з позовом проти таких недобросовісних комерційних практик;

та/або

(b) звертатися до адміністративного органу, уповноваженого розглядати скарги або ініціювати відповідні провадження, зі скаргами на такі недобросовісні комерційні практики.

Кожна держава-член вирішує, які з наведених засобів повинні бути доступними та чи дозволити судам або адміністративним органам вимагати попереднього звернення до інших встановлених механізмів розгляду скарг, включно з тими, що зазначені у статті 10. Такі засоби повинні бути доступними незалежно від того, знаходяться постраждалі споживачі на території держави-члена, де розташований торговець, чи в іншій державі-члені.

Кожна держава-член ухвалює рішення про таке:

(a) чи можна застосовувати такі правові засоби окремо або разом до низки торговців з одного економічного сектора;

та

(b) чи можна застосовувати такі правові засоби до автора кодексу, якщо відповідний кодекс сприяє недотриманню правових вимог.

2. Відповідно до передбачених параграфом 1 правових положень, держави-члени надають судам або адміністративним органам повноваження, що дають їм право у випадках, коли вони вважають такі заходи необхідними, з урахуванням усіх інтересів зацікавлених сторін та, зокрема, суспільного інтересу:

(a) видавати розпорядження про припинення недобросовісних комерційних практик або ініціювати відповідні судові провадження для отримання таких розпоряджень;

або

(b) якщо недобросовісна комерційна практика ще не була здійснена, але є неминучою, видавати розпорядження про заборону такої практики або ініціювати належні судові провадження для отримання розпорядження про заборону такої практики;

навіть без доказів фактичного збитку або шкоди чи умислу або халатності з боку торговця.

Держави-члени також передбачають вжиття зазначених у першому підпараграфі заходів за пришвидшеною процедурою, що:

- носять тимчасовий характер;

або

- носять постійний характер;

за умови що кожна держава-член самостійно вирішує, який із двох варіантів їй обрати.

Крім того, з метою подолання тривалих наслідків недобросовісних комерційних практик, припинення яких передбачене ухваленим остаточним рішенням, держави-члени можуть наділяти суди або адміністративні органи повноваженнями, які дають їм право:

(a) вимагати повної або часткової публікації такого рішення у формі, яку вони вважають доцільною;

(b) додатково вимагати публікації заяви про допущені помилки.

3. Зазначені в параграфі 1 адміністративні органи повинні:

(a) бути сформовані таким чином, щоб не викликати сумнівів у їхній неупередженості;

(b) мати достатні повноваження, щоб після ухвалення ними рішень стосовно скарг мати змогу контролювати і забезпечувати ефективне виконання таких рішень;

(c) як правило, надавати обґрунтування своїх рішень.

Якщо повноваження, зазначені в параграфі 2, здійснює виключно адміністративний орган, він повинен завжди надавати обґрунтування своїх рішень. Крім того, у такому випадку необхідно передбачити процедури, згідно з якими неналежне чи необґрунтоване здійснення адміністративним органом своїх повноважень або неналежне чи необґрунтоване невиконання зазначених повноважень може бути передане на розгляд суду.

1. Споживачі, які постраждали від недобросовісних комерційних практик, повинні мати доступ до пропорційних та ефективних засобів правового захисту, у тому числі відшкодування шкоди, заподіяної споживачу, та, у відповідних випадках, зниження ціни або розірвання договору. Держави-члени можуть визначати умови застосування та наслідки таких засобів правового захисту. Держави-члени можуть брати до уваги, у відповідних випадках, серйозність і характер недобросовісної комерційної практики, шкоду, завдану споживачу, та інші відповідні обставини.

2. Такі засоби правового захисту не обмежують застосування інших засобів правового захисту, що доступні споживачам згідно з правом Союзу або національним правом.

Держави-члени надають судам або адміністративним органам повноваження, що дають їм право в цивільних або адміністративних провадженнях, передбачених статтею 11:

(a) вимагати від торговця надання доказів точності фактичних позовних вимог, що стосуються комерційної практики, якщо, беручи до уваги законний інтерес торговця та будь-якої іншої сторони провадження, така вимога видається доречною з огляду на обставини конкретної справи;

та

(b) розглядати фактичні позовні вимоги як неточні, якщо докази, витребувані відповідно до пункту (a), не були надані або були визнані судом чи адміністративним органом недостатніми.

1. Держави-члени встановлюють правила щодо санкцій, застосовних до порушень національних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви, та вживають усіх заходів, необхідних для забезпечення виконання таких правил. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

2. У відповідних випадка, держави-члени забезпечують урахування такого невичерпного переліку орієнтовних критеріїв під час накладання санкцій:

(a) характер, ступінь тяжкості, масштаб та тривалість порушення;