РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства, зокрема його статтю 94,

Беручи до уваги пропозицію Комісії,

Беручи до уваги висновок Європейського Парламенту (- 1),

Беручи до уваги висновок Економічно-соціального комітету (- 2),

Оскільки:

(1) До Директиви Ради 77/187/ЄЕС від 14 лютого 1977 року про наближення законодавств держав-членів щодо захисту прав працівників у випадку передання підприємств або бізнесів чи частин підприємств або бізнесів (- 3) було внесено значні зміни (- 4). Для забезпечення ясності та раціональності її доцільно кодифікувати.

(2) Зародження нових економічних тенденцій як на національному рівні, так і на рівні Співтовариства, призводить до змін у структурі підприємств, що відбуваються внаслідок передання підприємств або бізнесів чи частин підприємств або бізнесів іншим працедавцям у результаті законного передання чи злиття.

(3) Необхідно забезпечити захист працівників на випадок зміни працедавця, зокрема, забезпечивши гарантії їхніх прав.

(4) У державах-членах і досі спостерігаються відмінності в обсязі захисту працівників у цьому зв’язку, тож належить зменшити такі відмінності.

(5) Хартія Співтовариства про фундаментальні соціальні права працівників, ухвалена 09 грудня 1989 року ("Соціальна Хартія"), у пунктах 7, 17 та 18 визначає, що: "Завершення формування внутрішнього ринку повинне призвести до поліпшення умов життя та праці працівників у Європейському Співтоваристві. Поліпшення повинне охоплювати, за необхідності, поліпшення певних аспектів положень про зайнятість, таких як процедури масових вивільнень та процедури щодо банкрутства. Процедури інформування та участі працівників та консультацій із працівниками необхідно розробляти за відповідними принципами та з урахуванням чинних практик у різних державах-членах. Такі процедури інформування та участі працівників та консультацій із працівниками необхідно імплементувати своєчасно, зокрема у зв’язку з операціями реструктуризації підприємств або у випадках злиття, що мають вплив на зайнятість працівників".

(6) У 1977 році Рада ухвалила Директиву 77/187/ЄЕС, покликану сприяти гармонізації відповідних національних законодавств, що забезпечують гарантії захисту прав працівників, якою від відчужувачів та набувачів вимагається своєчасно інформувати представників працівників та консультуватися з ними заздалегідь.

(7) До зазначеної Директиви в подальшому були внесені зміни у світлі розвитку внутрішнього ринку, законодавчих тенденцій у державах-членах у зв’язку з порятунком підприємств із економічними труднощами, прецедентного права Суду Європейських Співтовариств, Директиви Ради 75/129/ЄЕС від 17 лютого 1975 року про наближення законодавств держав-членів стосовно масових вивільнень (- 5) та чинного у державах-членах законодавства.

(8) З міркувань правової безпеки і прозорості існувала необхідність у наданні роз’яснення концепції передання у світлі прецедентного права Суду. Таке роз’яснення, з огляду на тлумачення Суду, не змінило сфери застосування Директиви 77/187/ЄЕС.

(9) Соціальна хартія визнає важливість боротьби з усіма формами дискримінації, особливо на підставі статі, кольору шкіри, раси, вираження поглядів та переконань.

(10) Ця Директива не обмежує кінцеві терміни транспозиції, визначені в частині B додатка I, у межах яких держави-члени повинні забезпечити досягнення відповідності положенням Директиви 77/187/ЄЕС, а також акта, що вносить зміни до неї,

УХВАЛИЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. (a) Цю Директиву застосовують до будь-яких випадків передання підприємства або бізнесу чи частини підприємства або бізнесу іншому працедавцю в результаті законного передання чи злиття.

(b) Зважаючи на положення підпараграфа (a) та беручи до уваги подальші положення цієї статті, для цілей цієї Директиви випадком передання вважають передання господарського суб’єкта зі збереженням його ідентичності, за якою стоїть організована група ресурсів, метою існування якого є здійснення господарської діяльності як основного чи додаткового виду діяльності.

(c) Цю Директиву застосовують до публічних та приватних підприємств, що здійснюють господарську діяльність як з метою отримання прибутку, так і без такої мети. Адміністративну реорганізацію публічних адміністративних органів або передання адміністративних функцій між публічними адміністративними органами не вважають переданням у розумінні цієї Директиви.

2. Цю Директиву застосовують до випадків, коли підприємство або бізнес чи частина підприємства або бізнесу, щодо яких планується передання, розташовані у межах територіальної дії Договору.

3. Цю Директиву застосовують до передання морських суден, які передають разом із підприємством або бізнесом чи частиною підприємства або бізнесу згідно з положеннями параграфів 1 та 2, за умови що набувач розташований у межах територіальної дії Договору або що передане підприємство або бізнес чи частина підприємства або бізнесу залишаються у межах територіальної дії Договору.

Цю Директиву не застосовують у ситуаціях, коли об’єкт передання складається тільки з одного чи кількох морських суден.

1. Для цілей цієї Директиви:

(a) "відчужувач" означає будь-яку фізичну чи юридичну особу, яка у результаті передання, зазначеного у статті 1(1), перестає бути працедавцем підприємства або бізнесу чи частини підприємства або бізнесу;

(a) "набувач" означає будь-яку фізичну чи юридичну особу, яка у результаті передання, зазначеного у статті 1(1), стає працедавцем підприємства або бізнесу чи частини підприємства або бізнесу;

(c) "представники працівників" та подібні чи пов’язані фрази означають представників працівників, передбачених законодавствами або практиками держав-членів;

(d) "працівник" означає будь-яку особу, яка у відповідній державі-члені користується захистом як працівник згідно з національним трудовим правом.

2. Ця Директива не обмежує національного права щодо визначення трудового договору (контракту) або трудових відносин.

Однак, державам-членам заборонено виключати зі сфери дії цієї Директиви трудовий договір (контракт) або трудові відносини винятково з причин:

(a) кількості робочих годин, які було чи буде відпрацьовано,

(b) того, що йдеться про трудові відносини, які регулюються положеннями строкового трудового договору у розумінні статті 1(1) Директиви Ради 91/383/ЄЕС від 25 червня 1991 року про доповнення заходів, спрямованих на заохочення до вдосконалення безпеки та гігієни праці для працівників у строкових трудових відносинах або тимчасових трудових відносинах (- 6), або

(c) того, що йдеться про тимчасові трудові відносини у розумінні статті 1(2) Директиви 91/383/ЄЕС, та передаване підприємство або бізнес чи частина підприємства або бізнесу повністю або частково є бізнесом із тимчасового працевлаштування, який є працедавцем.

1. Права та обов’язки відчужувача, що витікають з трудового договору або з трудових відносин, що існують станом на дату передання, у результаті такого передання переходять на набувача.

Держави-члени можуть передбачити, що після дати передання відчужувач та набувач несуть спільну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до дати передання на підставі трудового договору або трудових відносин, які існували станом на дату передання.

2. Держави-члени можуть ухвалити відповідні інструменти для забезпечення того, щоб відчужувач повідомляв набувача про всі права та обов’язки, які будуть йому передані згідно з цією статтею, аби останньому було чи могло бути відомо про них на момент передання. Якщо відчужувач не повідомить набувача про будь-яке таке право та обов’язок, це не впливатиме на передання такого права та обов’язку та на права будь-яких працівників перед набувачем та/або відчужувачем стосовно такого права або обов’язку.

3. Після передання набувач повинен продовжувати дотримуватися умов та зобов’язань, погоджених у будь-якій колективній угоді на тих самих умовах, що застосовувалися до відчужувача згідно з такою угодою, до дати завершення чи припинення колективної угоди або набуття чинності чи початку застосування іншої колективної угоди.

Держави-члени можуть обмежити період дотримання таких умов та зобов’язань, проте він не може становити менше одного року.

4. (a) Крім випадків, коли держави-члени передбачають інше, параграфи 1 та 3 не застосовують стосовно прав працівників щодо допомоги у зв’язку з віком, інвалідністю чи втратою годувальника у рамках додаткових корпоративних чи міжкорпоративних пенсійних схем понад передбачені законами держав-членів схеми соціального страхування.

(b) Навіть якщо держави-члени не передбачають застосування до таких прав положень параграфів 1 та 3 відповідно до підпараграфа (a), вони повинні ухвалити інструменти, які є необхідними для захисту інтересів працівників та осіб, які більше не працевлаштовані в бізнесі відчужувача на момент передання, щодо їхніх поточних чи майбутніх прав на допомогу у зв’язку з віком, включно з допомогою у зв’язку з утратою годувальника, у рамках додаткових схем, зазначених у підпараграфі (a).

1. Відчужувач чи набувач не можуть обґрунтовувати звільнення самим лише фактом передання підприємства або бізнесу чи частини підприємства або бізнесу. Це положення не перешкоджає звільненням з економічних, технічних або організаційних причин, що тягнуть за собою зміни у складі робочої сили.

Держави-члени можуть передбачити, що перший підпараграф можна не застосовувати до певних категорій працівників, на яких не поширюється відповідне законодавство чи практика держав-членів стосовно захисту від звільнення.

2. Якщо трудовий договір або трудові відносини припинено через те, що внаслідок передання відбулися значні зміни в умовах роботи не на користь працівника, вважається, що відповідальність за припинення трудового договору чи трудових відносин лежить на працедавцеві.

1. Крім випадків, коли держави-члени передбачають інше, статті 3 та 4 не застосовують до передання підприємства або бізнесу чи частини підприємства або бізнесу, якщо відчужувач є учасником провадження про банкрутство чи будь-якого аналогічного провадження щодо неплатоспроможності, кінцевою метою якого є ліквідація активів відчужувача та які проводяться під наглядом компетентного органу публічної влади (яким може бути конкурсний управитель, уповноважений компетентним публічним органом).

2. У випадках застосування статей 3 та 4 до передання під час провадження щодо неплатоспроможності, яке відкрито стосовно відчужувача (незалежно від того, чи була метою відкриття такого провадження ліквідація активів відчужувача), та за умови, що таке провадження проводиться під наглядом компетентного органу публічної влади (яким може бути конкурсний управитель, призначений згідно з національним правом), держава-член може передбачити таке: