У зв'язку з надходженням запитів з питання правильності застосування діючого законодавства по податку на додану вартість в галузі зарубіжного туризму, Державна податкова адміністрація України роз'яснює.

Загальні та конкретні засади реалізації державної політики України в галузі туризму регулюються Законом України від 15 вересня 1995 року N 324/95-ВР "Про туризм".

Згідно зі статтею 1 цього Закону туристичні послуги - послуги суб'єктів туристичної діяльності (підприємства, установи, організації незалежно від їх форм власності, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних послуг) щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг, спрямовані на задоволення потреб туристів.

Відповідно до ст.32 вищезазначеного Закону суб'єкти туристичної діяльності реалізують інтереси України у галузі туризму у відносинах з іншими країнами, як на міжвідомчому рівні, так і у міжнародних туристичних організаціях шляхом укладання договорів.

Згідно зі ст.9 Інструкції "Про умови і правила здійснення підприємницької діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг, та контролю за їх утриманням", затвердженої наказом Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України, Державного комітету України по туризму від 17.05.96 р. N ЛП-12/26, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.08.96 за N 429/1454 організація поїздок туристів за кордон здійснюється на основі угод, намірів та договорів (контрактів), які вони укладають з іноземними партнерами, які відповідно до пункту 11.1 повинні відповідати вимогам Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України від 05.10.95 N 75 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.10.95 за N 367/903.

Згідно з даним Положенням застосовуються договори купівлі/продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) та товарообмінних договорів між українськими суб'єктами підприємницької діяльності та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Враховуючи те, що суб'єкти туристичної діяльності реалізують на території України резидентам туристичний продукт (туристський ваучер, путівку), придбаний у іноземного суб'єкта підприємницької діяльності за агентськими угодами (договорами), які згідно з пунктом 11.1 вищезазначеної Інструкції укладаються на умовах купівлі-продажу (інших умовах, крім бартерних, Положенням не визначени), то загальна виручка від такої реалізації повинна бути збільшена на суму податку на додану вартість.

При цьому, сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумою податку, одержаного від покупців за реалізовані туристичні послуги, організаційні послуги, і сумами податку, що сплачені або підлягають сплаті постачальникам за виконані роботи, послуги, придбані матеріальні ресурси, паливо, вартість яких відноситься на вартість туристичних та організаційних послуг. Про що повідомлялося Державному комітету України по туризму листом від 30.10.96 N 10-218/26/11-507.

Наряду з цим, суб'єкти туристичної діяльності згідно зі статтею 17 вищезазначеного Закону, на основі угод із страховими компаніями, які мають право на проведення такої діяльності, повинні здійснювати в обов'язковому порядку страхування туристів (медичне та від нещасних випадків).