Державна податкова адміністрація України розглянула <...> лист від 04.05.2011 р. N 13479/8/15-318 щодо оподаткування земель садівницьких товариств із урахуванням положень Узагальнюючого податкового роз'яснення щодо плати за землю з юридичних осіб, затвердженого наказом ДПА України від 25.03.2010 р. N 186, (із змінами та доповненнями), повідомляє.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗКУ), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 статті 35 ЗКУ визначено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Громадянином - членом садівницького товариства здійснюється приватизація земельної ділянки без згоди на те інших членів цього товариства (пункт 5 статті 35 ЗКУ) .

Для ведення садівництва громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у розмірі не більше 0,12 гектара (абзац "в" частини першої статті 121 ЗКУ) .

Із земель державної або комунальної власності громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗКУ) .

Статтею 125 ЗКУ встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, які посвідчуються згідно зі статтею 126 ЗКУ державними актами або договорами оренди землі.

Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 ЗКУ) .

До 1 січня 2011 року справляння плати за землю здійснювалося відповідно до Закону України від 3 липня 1992 року N 2535-XII "Про плату за землю" (із змінами та доповненнями, далі - Закон N 2535), яким визначено коло платників земельного податку, ставки податку, порядок його обчислення і сплати, а також пільгового оподаткування.

Відповідно до статті 5 Закону N 2535 об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом (платником) - власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок (абзац другий статті 2 Закону N 2535) .

Підставою для нарахування земельного податку, згідно зі статтею 13 Закону N 2535, є дані державного земельного кадастру, який відповідно до статей 193 та 204 ЗКУ містить сукупність відомостей і документів про місце розташування земельних ділянок та правовий режим, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів і ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

При цьому, відповідно до абзацу другого частини 27 статті 12 Закону N 2535, земельні ділянки, в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України, інвалідів I і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, звільнялися від сплати земельного податку.