До Центральної виборчої комісії 23 травня 2011 року надійшли подання щодо реєстрації ініціативних груп всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, які підписали:

заступник голови Яворівської районної ради Львівської області В. Сичак, від 20 травня 2011 року N 303;

голова Липовецької районної ради Вінницької області Ю. Науменко, від 19 травня 2009 року N 01-25/88;

голова Дрогобицької районної ради Львівської області М. Сікора, від 18 травня 2011 року N 425;

Хмельницький міський голова С. Мельник, від 20 травня 2011 року N 12-2216-02-11;

26 травня 2011 року надійшло подання щодо реєстрації ініціативної групи всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, яке підписав голова Самбірської районної ради Львівської області Г. Дейниченко, від 23 травня 2011 року N 02/03-298/1,

а також документи проведених зборів громадян України щодо утворення відповідних ініціативних груп всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.

Учасниками зазначених зборів схвалено пропозицію про проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою та затверджено формулювання питання, яке пропонується винести на всеукраїнський референдум:

"Чи підтримуєте Ви заборону купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення і пов'язане у зв'язку з цим внесення відповідних змін до Земельного кодексу України?"

Здійснивши в межах своїх повноважень перевірку питання, яке пропонується винести на всеукраїнський референдум за народною ініціативою, щодо його відповідності Конституції України та Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" (далі - Закон), Центральна виборча комісія зазначає.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" Комісія є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення всеукраїнського референдуму в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.

Комісія організовує підготовку і проведення всеукраїнського референдуму, реєструє ініціативні групи з всеукраїнського референдуму, а також очолює систему комісій з референдуму, які утворюються для організації підготовки та проведення всеукраїнського референдуму (стаття 20 Закону України "Про Центральну виборчу комісію") .

Статтею 69 Конституції України встановлено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 березня 2000 року N 3-рп/2000 (справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою) сформульовано правову позицію, за якою Конституційний Суд України вважає необґрунтованою думку, згідно з якою ні Центральна виборча комісія, ні Президент України, ні інші державні органи не повноважні здійснювати перевірку щодо відповідності Конституції України питань, які пропонуються ініціативними групами громадян винести на всеукраїнський референдум за народною ініціативою.

Враховуючи викладене, Центральна виборча комісія здійснила перевірку відповідності Конституції України предмета всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, який запропоновано на вищевказаних зборах громадян України, а саме питання: "Чи підтримуєте Ви заборону купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення і пов'язане у зв'язку з цим внесення відповідних змін до Земельного кодексу України?", та зазначає.

Статтею 8 Основного Закону України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Основний Закон України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14) . Конституцією України закріплено, що кожен має право, зокрема, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним (частини перша, друга, четверта статті 41) .

Статтею 78 Земельного кодексу України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, яке набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам, несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян, оптовим ринкам сільськогосподарської продукції.

Громадяни України та юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами (статті 81, 82 Земельного кодексу України) .

Крім того, статтею 90 Земельного кодексу України власникам земельних ділянок надається право, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Таким чином, Конституція України гарантує право володіти, користуватися і розпоряджатися землею, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. При цьому в законі визначаються саме умови і порядок набуття та реалізації права власника володіти, користуватися і розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, а не зміст та обсяг цього права.

Зазначене дає підстави для висновку, що Основним Законом України та Земельним кодексом України гарантується право власності на земельні ділянки, включаючи й сільськогосподарського призначення, зокрема закріплюється можливість суб'єктів цього права розпоряджатися такими ділянками, відчужуючи їх у тому числі за договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 22 Основного Закону України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками викладено правову позицію, за якою звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

Статтею 64 Основного Закону України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Водночас необхідно зазначити, що згідно з пунктом 15 Розділу X Земельного кодексу України до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Однак таке обмеження є тимчасовим, а не безумовним, і встановлюється з метою впорядкування відповідних правовідносин, а отже, спрямоване на забезпечення належних умов реалізації конституційного права власності на землю.

Враховуючи викладене, питання " Чи підтримуєте Ви заборону купівлі-продажу земель сільського господарського призначення і пов'язане у зв'язку з цим внесення відповідних змін до Земельного кодексу України?" не може бути винесене на всеукраїнський референдум за народною ініціативою як таке, що не відповідає Конституції України.

Крім того, учасниками зборів пропонується винести на всеукраїнський референдум за народною ініціативною питання, формулювання якого свідчить про законодавчий характер такого референдуму.

У цьому зв'язку зауважуємо, що здійснення народного волевиявлення у формах безпосередньої демократії є реалізацією народом своєї влади зокрема, шляхом затвердження відповідних рішень (законів) (Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 (справа про здійснення влади народом). У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що результати народного волевиявлення, отримані через вибори й референдум, є обов'язковими.

Також Конституційний Суд України в Рішенні від 16 квітня 2008 року N 6-рп/2008 (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) висловив правову позицію, що "за змістом статей 5, 72, 74 Конституції України народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, здійснюючи своє волевиявлення через референдум, може в порядку, який має бути визначений Конституцією і законами України, приймати закони, вносити до них зміни".

У вказаному Рішенні Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що "можливість проведення законодавчого референдуму випливає також із статті 74 Конституції України, згідно з якою референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії".

Відповідно до частини першої статті 36 Закону питання, що виносяться на всеукраїнський референдум, повинні містити назву проекту (проектів) закону, рішення, що виноситься на референдум, і надавати можливість громадянину відповісти "так" або "ні" на питання про прийняття або відхилення цього проекту (проектів).

Отже, законодавчий референдум проводиться щодо відповідних законопроектів.

Разом з тим, відповідного проекту (проектів) закону учасниками зборів не пропонується винести на всеукраїнський референдум.

Також перевіркою відповідності поданих до Центральної виборчої комісії документів вимогам Закону та Роз'ясненню щодо утворення та реєстрації ініціативних груп всеукраїнського референдуму, затвердженого постановою Центральної виборчої комісії від 26 грудня 2008 року N 77 (далі - Роз'яснення), дотримання якого є обов'язковим для всіх суб'єктів відповідного процесу референдуму, встановлено, що документи вищезазначених зборів не відповідають вимогам Закону та Роз'ясненню з таких підстав.

Зокрема, документи щодо ініціативної групи всеукраїнського референдуму, утвореної на зборах громадян 13 травня 2011 року в місті Новояворівськ Яворівського району Львівської області, не відповідають вимогам Закону та Роз'ясненню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону ініціативні групи всеукраїнського референдуму реєструються Центральною виборчою комісією за поданням міських голів, голів районних рад, на території яких проведено збори громадян, які обрали ініціативну групу.

Натомість документи щодо ініціативної групи всеукраїнського референдуму до Центральної виборчої комісії подані заступником голови Яворівської районної ради Львівської області В. Сичаком.

Згідно з частиною шостою статті 56 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" заступник голови районної ради здійснює повноваження голови відповідної ради за відсутності голови ради на підставі його розпорядження, а також у разі неможливості виконання головою ради своїх обов'язків з інших причин.

Водночас до Центральної виборчої комісії не подано документа, на підставі якого можна встановити факт відсутності голови Яворівської районної ради Львівської області або неможливості виконання ним своїх обов'язків з інших причин.

Відповідно до абзацу третього пункту 3.3 Роз'яснення подання голови районної ради повинно містити інформацію про проведення зборів, на яких утворена ініціативна група, результати перевірки відповідності документів зборів вимогам законодавства України про референдум та цьому Роз'ясненню.

Натомість подання заступника голови Яворівської районної ради Львівської області В. Сичака не містить інформації про проведення зборів, на яких утворено ініціативну групу, та результати перевірки відповідності документів зборів вимогам законодавства України про референдум та Роз'яснення.

Відповідно до частини першої статті 7, частини першої статті 16 Закону та пункту 2.1 Роз'яснення ініціативна група всеукраїнського референдуму утворюється на зборах, в яких беруть участь не менш як 200 громадян України, які на день проведення зборів досягли 18 років, мають право голосу і проживають на території України.

Частиною четвертою статті 16 Закону визначено, що перед початком зборів проводиться реєстрація учасників зборів, складається їх список із зазначенням прізвищ, імен та по батькові, місця проживання. На зборах обираються їх голова і секретар.

Згідно з пунктом 2.3 Роз'яснення перед початком зборів проводиться поіменна реєстрація учасників зборів, складається їх список за формою, встановленою постановою Центральної виборчої комісії від 26 грудня 2008 року N 77.