Згідно з частиною першою статті 1, частиною другою статті 3 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" Комісія є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України та законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів у порядку та в межах, установлених законами України.

Комісія відповідно до своїх повноважень забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого і референдумного процесів, реалізацію виборчих прав громадян України та права на участь у референдумі, однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України (частина перша статті 2 вказаного Закону ).

З метою забезпечення виконання своїх повноважень, передбачених указаним Законом та іншими законами України, Комісія зазначає.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 92 Конституції України організація і порядок проведення, зокрема, референдумів визначаються виключно законами України.

Так, організація і порядок проведення всеукраїнського та місцевих референдумів до 28 листопада 2012 року визначалися Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року № 1286-XII, який втратив чинність згідно з пунктом 4 розділу XIII Закону України "Про всеукраїнський референдум" від 6 листопада 2012 року № 5475-VI.

Як наслідок, після набрання чинності Законом України "Про всеукраїнський референдум" більшість питань організації і порядку проведення місцевих референдумів залишилася законодавчо невизначеною. Водночас організація і порядок проведення всеукраїнського референдуму почали регулюватися положеннями зазначеного Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 квітня 2018 року № 4-р/2018 у справі за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про всеукраїнський референдум" Закон України "Про всеукраїнський референдум" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), у зв’язку з чим з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення він втратив чинність.

Після ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення до Центральної виборчої комісії почали надходити звернення, в яких, зокрема, наголошувалося на тому, що визнання неконституційним у повному обсязі Закону України "Про всеукраїнський референдум" відновило з 26 квітня 2018 року чинність Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", оскільки такий самий підхід щодо відновлення дії редакції Конституції України від 28 червня 1996 року, що існувала до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, був застосований за наслідками ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010.

При цьому в Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 містилися відповідні положення щодо відновлення попередньої редакції норм Конституції України. Так, у мотивувальній частині Рішення Конституційний Суд України визначив, що визнання неконституційним Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені вказаним Законом. Як наслідок, у пункті 3 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційний Суд України поклав на органи державної влади обов’язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність із Конституцією України від 28 червня 1996 року в редакції, що діяла до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV.

Натомість у Рішенні Конституційного Суду України від 26 квітня 2018 року № 4-р/2018 висновку про відновлення дії Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" не міститься.

Враховуючи відсутність правової визначеності стосовно наслідків визнання неконституційним Закону України "Про всеукраїнський референдум" та в зв’язку з цим втрати ним чинності, Центральна виборча комісія листом від 22 травня 2018 року № 21-18-860 звернулася до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя як комітету, до предмета відання якого належало питання законодавчого забезпечення організації та порядку проведення виборів і референдумів, з проханням надати роз’яснення щодо наявного законодавчого регулювання організації і порядку проведення всеукраїнського та місцевих референдумів в Україні.

Крім того, для отримання роз’яснень з того самого та деяких інших питань, а також за необхідності внесення відповідних змін до законодавчих актів з метою усунення правових колізій та неузгодженостей Комісія зверталася до вказаного Комітету також постановою від 9 серпня 2018 року № 122 "Про звернення до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя".

Однак відповіді на порушене питання Комісія не отримала.

Разом з тим проблема, що стосується правової невизначеності щодо можливості застосування Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" у зв’язку з втратою чинності через визнання неконституційним Закону України "Про всеукраїнський референдум", є актуальною й на сьогодні.

Зокрема, суди в ході розгляду деяких справ щодо призначення Комісією перших місцевих виборів у мотивувальній частині своїх рішень висловлюють позицію стосовно одночасного з втратою чинності Законом України "Про всеукраїнський референдум" відновлення дії Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми".

Так, постановою Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року в справі № 826/17872/18, якою залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року в цій справі, вказано: "як вірно зазначено судами, рішенням Конституційного Суду України від 26 квітня 2018 року у справі № 4-р визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України "Про всеукраїнський референдум" від 6 листопада 2012 року. Аналізуючи техніку з відновлення попередньої редакції нормативно-правового акту, яка застосовується Конституційним Судом України, суди дійшли вірних висновків про те, що з дати прийняття вказаного рішення Конституційним Судом України відновив свою дію Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року. Відтак, між частиною другою статті 6 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" та положеннями статей 5 - 8 Закону України "Про добровільне об’єднання територіальних громад" дійсно існує неузгодженість. У таких випадках судом застосовується тлумачення законодавства, як один із способів усунення відповідних неузгодженостей".

Разом з тим Комісія зауважує, що частина друга статті 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України, є Конституційний Суд України, до повноважень якого належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.