Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. N 1218 "Про затвердження Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України"

1. Затвердити Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я України, що додається.

2. Головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, водного, повітряного, залізничного транспорту, об'єктів з особливим режимом роботи, головному лікарю центральної санітарно-епідеміологічної станції МОЗ України, директорам науково-дослідних інститутів санітарно-епідеміологічного профілю взяти до керівництва та забезпечити виконання вимог Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я України.

3. Начальнику Головного санітарно-епідеміологічного управління у 5-денний термін подати наказ на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

4. Уважати таким, що втратив чинність наказ МОЗ України від 18.04.2000 N 78, зареєстрований Міністерством юстиції України 16.06.2000 за N 357/4578.

5. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

1. Державна санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров'я України (далі - держсанепідслужба МОЗ України) є централізованою системою органів, установ, закладів та підрозділів (далі - заклади) санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров'я України, яка реалізує державну політику в сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та спрямовує свою діяльність на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров'я і життя факторів середовища життєдіяльності.

2. Систему держсанепідслужби МОЗ України становлять:

Головне санітарно-епідеміологічне управління МОЗ України;

управління радіаційного захисту населення та медичних проблем аварії на Чорнобильській АЕС МОЗ України;

Центральна санітарно-епідеміологічна станція МОЗ України;

Кримська республіканська санітарно-епідеміологічна станція;

обласні, міські, міжрайонні, районні санітарно-епідеміологічні станції;

Центральна санітарно-епідеміологічна станція на залізничному транспорті, санітарно-епідеміологічні станції на залізницях, лінійні санітарно-епідеміологічні станції на залізницях;

Центральна санітарно-епідеміологічна станція на водному транспорті, санітарно-епідеміологічні станції водних басейнів і портів;

Центральна санітарно-епідеміологічна станція на повітряному транспорті;

санітарно-епідеміологічні станції об'єктів з особливим режимом роботи;

дезінфекційні станції;

санітарно-карантинні підрозділи (відділи, пункти);

спеціалізовані заклади МОЗ, утворені для боротьби з особливо небезпечними (у тому числі карантинними) і небезпечними інфекційними хворобами;

наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю;

об'єднання, центри, лабораторії (наукові та науково-практичні, контрольні, експертні, проблемні);

Комітет з питань гігієнічного регламентування МОЗ України;

інші заклади санітарно-епідеміологічного профілю, утворені згідно із законодавством України.

Головні державні санітарні лікарі, посадові особи закладів державної санітарно-епідеміологічної служби виконують свої функції на основі єдиноначальності, підпорядкованості, підконтрольності та підзвітності вищестоящому головному державному санітарному лікарю.

За невиконання або неналежне виконання посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби своїх обов'язків вони притягаються до юридичної відповідальності згідно з законом.

3. Заклади держсанепідслужби МОЗ України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, Положенням про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, Положенням про державну санітарно-епідеміологічну службу України, цим Положенням, наказами МОЗ України, наказами та постановами головного державного санітарного лікаря України, статутами та положеннями про ці заклади.

4. Завданнями держсанепідслужби МОЗ України є:

1) здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

2) узагальнення практики застосування законодавства у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, розроблення пропозицій щодо вдосконалення цього законодавства;

3) визначення першочергових заходів щодо профілактики інфекційних хвороб та масових неінфекційних захворювань (отруєнь), запобігання шкідливому впливу на стан здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності;

4) забезпечення гігієнічного нормування та державної реєстрації небезпечних для здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності;

5) аналіз причин і умов виникнення ситуацій санітарного та епідемічного неблагополуччя (поширення інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей), підготовка пропозицій щодо запобігання виникненню таких ситуацій, контроль за здійсненням відповідних заходів;

6) координація роботи з проведення гігієнічного виховання населення;

7) координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

5. Держсанепідслужба МОЗ України відповідно до покладених на неї завдань:

здійснює державний санітарно-епідеміологічний нагляд за дотриманням вимог санітарного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та господарювання та громадянами;

проводить державну санітарно-епідеміологічну експертизу, обстеження, розслідування, лабораторні та інструментальні дослідження і випробування, а також санітарну, гігієнічну, токсикологічну, епідеміологічну та інших видів оцінку середовища життєдіяльності людини, об'єктів господарської та інших видів діяльності, продукції, робіт, послуг, проектної документації і видає висновок щодо їх відповідності (невідповідності) вимогам санітарних норм;

проводить лабораторні дослідження і випробування з метою визначення впливу на стан здоров'я і життя людини повітря, води, грунту, продукції, що виробляється чи реалізується;

здійснює гігієнічне нормування та проводить державну реєстрацію небезпечних для здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності;

вивчає, оцінює і прогнозує показники здоров'я населення залежно від стану середовища його життєдіяльності, визначає фактори довкілля, що шкідливо впливають на стан здоров'я людини;

аналізує санітарну та епідемічну ситуацію;

вносить в установленому порядку до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо проведення заходів з метою забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, необхідності введення карантину;

забезпечує охорону території України від занесення та поширення особливо небезпечних (у тому числі карантинних) і небезпечних інфекційних хвороб, здійснює санітарно-епідеміологічний контроль і нагляд в пунктах пропуску через державний кордон;

погоджує санітарні та протиепідемічні (профілактичні) заходи, контролює їх здійснення;

затверджує та вводить у дію санітарні норми;

видає обов'язкові для виконання приписи і постанови щодо усунення або обмеження шкідливого впливу на стан здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності, причин та умов виникнення і поширення інфекційних хвороб;

організовує ведення державного обліку інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей;

веде державні реєстри інфекційних хвороб, продуктів харчування, харчових і біологічно активних добавок, потенційно небезпечних факторів, дезінфекційних засобів, висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи;

визначає методи випробування дезінфекційних засобів, регламентує та контролює їх застосування;

встановлює обмеження або забороняє в'їзд на територію України її громадян, іноземців та осіб без громадянства, експорт, імпорт, транзит вантажів і товарів з країн або регіонів у зв'язку з неблагополучною епідемічною ситуацією на їх територіях;

аналізує причини та умови виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей;

погоджує галузеві та міжгалузеві програми забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя;

взаємодіє з державними органами і громадськими організаціями з питань охорони здоров'я людини;

вживає заходів до розвитку міжнародного співробітництва з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

6. Посадовими особами держсанепідслужби МОЗ України є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи та помічники лікарів, уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд згідно із законодавством.

7. Діяльність органів, установ і закладів держсанепідслужби МОЗ України, крім посадових осіб, забезпечується за допомогою інших спеціалістів (спеціалісти лабораторій з медичною, біологічною, інженерно-технічною освітою, провізори, наукові співробітники, адміністративно-допоміжний персонал, бухгалтери, економісти, програмісти, юрисконсульти тощо), що працюють у закладах держсанепідслужби МОЗ України.

8. На заклади держсанепідслужби МОЗ України покладаються функції відповідних територіальних, транспортних та об'єктових органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

9. Держсанепідслужбу МОЗ України очолює головний державний санітарний лікар України, який призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України.

10. Головний державний санітарний лікар України має п'ятьох заступників, у тому числі одного першого.

Перший заступник та заступники головного державного санітарного лікаря України призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням головного державного санітарного лікаря України та за погодженням з Міністром охорони здоров'я.

Головний державний санітарний лікар України визначає функціональні повноваження своїх заступників.

11. Головний державний санітарний лікар України підзвітний з питань державного санітарно-епідеміологічного нагляду безпосередньо Кабінетові Міністрів України.

12. Головний державний санітарний лікар України:

1) організовує виконання законів, актів та доручень Президента України, Кабінету Міністрів України з питань державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

2) подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, безпосередньо інформує Кабінет Міністрів України про санітарну та епідемічну ситуацію в країні та на окремих її територіях, про загрозу виникнення і випадки інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, а також з інших питань, що належать до його компетенції;

3) організовує вивчення та узагальнення міжнародного досвіду у цій сфері, бере в установленому порядку участь у підготовці та реалізації міжнародних проектів, програм, договорів з відповідними державними і недержавними організаціями інших країн та співпрацює з міжнародними організаціями з питань, що належать до його компетенції;