Відповідно до пункту 16 частини першої статті 18 Кодексу цивільного захисту України, пункту 3 розділу I Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ від 30 грудня 2014 року № 1417, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 05 березня 2015 року за № 252/26697, з метою урахування специфіки умов та особливостей щодо забезпечення пожежної безпеки на підприємствах та в організаціях енергетичної галузі НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Правила пожежної безпеки в компаніях, на підприємствах та в організаціях енергетичної галузі України, що додаються.

2. Управлінню охорони праці, промислової безпеки фізичного та цивільного захисту (Усачов О.М.) забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України в установленому порядку.

3. Визнати таким, що втратив чинність, наказ Міністерства палива та енергетики України від 26 липня 2005 року № 343 "Про затвердження Правил пожежної безпеки в компаніях, на підприємствах та в організаціях енергетичної галузі України", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2005 року за № 1230/11510.

4. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

5. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

1. Ці Правила є обов’язковими для суб’єктів господарювання енергетичної галузі, що належать до сфери управління Міненерговугілля (далі - енергетичні підприємства).

2. Ці Правила встановлюють загальні вимоги щодо пожежної безпеки будівель, споруд та прилеглих до них територій, іншого нерухомого майна, обладнання, устаткування енергетичних підприємств, що експлуатують, будівельних майданчиків, а також до проведення будівельних робіт.

3. Під час забезпечення пожежної безпеки на енергетичних підприємствах слід керуватися нормативно-правовими актами та нормативними документами, які регламентують вимоги пожежної безпеки та не знижують вимоги цих Правил.

4. Скорочення, що використовуються у цих Правилах:

АЗС - автозаправні станції

АСК - автоматична система керування

АСУ - автоматична система управління

АСПГ - автоматична система пожежогасіння

АРЗ - автоматичний регулятор збудження

БЩК - блоковий щит керування

ВРП - відкритий розподільчий пристрій

ГР - горючі рідини

ГРУ - газорегуляторна установка

ГРП - газорегуляторний пункт

ГЩК - груповий щит керування

ДГ - дизель-генератор

ДПО - добровільна пожежна охорона

ДСНС - Державна служба України з надзвичайних ситуацій

ЗРП - закритий розподільчий пристрій

КГП - керівник гасіння пожежі

КЗ - коротке замикання

КТЗ - колісний транспортний засіб

ЛЗР - легкозаймисті рідини

Міненерговугілля - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

ОВБ - оперативно-виїзна бригада

ОРСЦЗ - оперативно-рятувальна служба цивільного захисту

ПД - пожежна дружина

ПК - пожежна команда

ПАЗС - пересувні автозаправні станції

ПВ - пожежна водойма

ПЛ - повітряні лінії

ПТЕ - правила технічної експлуатації

ПТК - пожежно-технічна комісія

ППКП - прилад приймально-контрольний пожежний

ПУЕ - правила улаштування електроустановок

ПЩ - пожежний щит

РПП - регенеративний повітропідігрівач

СДОР - сильнодіючі отруйні речовини

СПБ - служба пожежної безпеки

СПЗ - системи протипожежного захисту

ЦЩК - центральний щит керування.

5. Пожежна безпека енергетичних підприємств забезпечується за допомогою проведення організаційно-технічних заходів, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження можливих матеріальних збитків, зменшення негативних екологічних наслідків, створення умов для швидкого виклику підрозділів ОРСЦЗ, успішного гасіння пожеж та евакуації людей із зони виникнення й можливого поширення пожежі, а також документів і матеріальних цінностей.

6. Керівники енергетичних підприємств зобов’язані забезпечити виконання вимог законодавства у сфері пожежної безпеки шляхом проведення організаційних заходів, спрямованих на запобігання пожежам, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для успішного гасіння пожеж тощо.

7. Завдання та обов’язки суб’єктів господарювання в частині забезпечення пожежної безпеки визначені частиною першою статті 20 Кодексу цивільного захисту України.

8. Відповідно до Положення про службу пожежної безпеки системи Міненерговугілля України, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26 листопада 2012 року № 923, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14 грудня 2012 року за № 2077/22389, на енергетичних підприємствах з метою координації і вдосконалення роботи, пов’язаної із забезпеченням пожежної безпеки та контролем за її станом створюються СПБ, які підпорядковуються безпосередньо керівнику підприємства.

Контроль за діяльністю СПБ здійснюють керівник підприємства, а також органи державного нагляду (контролю) у сфері пожежної і техногенної безпеки в межах своєї компетенції.

У своїй діяльності СПБ взаємодіє з органами ДСНС України та його територіальними підрозділами, Міненерговугілля та підрозділами відомчої, місцевої, добровільної пожежної охорони, іншими службами, діяльність яких пов’язана із забезпеченням пожежної безпеки, і керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міненерговугілля, нормативно-правовими актами і нормативними документами з питань пожежної безпеки.

9. Відповідно до Порядку і правил проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 1788, проводиться обов’язкове страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яка може бути завдана пожежами та аваріями.

1. Забезпечення пожежної безпеки є складовою виробничої та іншої діяльності посадових осіб і персоналу енергетичних підприємств.

2. Керівник підприємства повинен визначити обов’язки посадових осіб щодо забезпечення пожежної безпеки, призначити відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць, технологічного та інженерного устаткування, а також за утримання й експлуатацію засобів протипожежного захисту.

3. З метою залучення працівників до проведення заходів щодо запобігання пожежам, організації гасіння їх на енергетичних підприємствах можуть створюватися ПД або ПК, діяльність яких має здійснюватися відповідно до Порядку функціонування добровільної пожежної охорони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 564.

4. На кожному енергетичному підприємстві мають бути розроблені загальнооб’єктові інструкції про заходи пожежної безпеки та інструкції для кожного приміщення (цеху, складу, майстерні, лабораторії, дільниці тощо) згідно з основними вимогами до документації з пожежної безпеки відповідно до додатка 1 до цих Правил.

Ці інструкції мають вивчатися під час проведення протипожежних інструктажів, проходження спеціального навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму, а також в системі виробничого навчання і вивішуватися на загальнодоступних місцях.

Інструкції, положення (нормативні документи у сфері пожежної безпеки), що діють на енергетичного підприємствах, підлягають перевірці керівником підприємства або визначеною керівником посадовою особою на основі аналізу протипожежного стану об’єкта, а також на відповідність їх чинному законодавству України, рівню розвитку науки і техніки, досягнутому на дату перевірки, вітчизняному та зарубіжному досвіду в цій галузі тощо.

Перевірка має проводитися за потреби у разі розробки нових, пов’язаних з діючим документом, нормативно-правових актів та нормативних документів, але не рідше ніж раз на три роки.

Журнали ведуться в паперовій та/або електронній формі.

У разі ведення журналу в електронній формі, роботодавець забезпечує проставлення підписів у журналі шляхом накладання кваліфікованого електронного підпису.

5. На кожному об’єкті енергетичних підприємств наказом (інструкцією) має бути встановлений відповідний протипожежний режим, яким передбачено:

порядок утримання шляхів евакуації;

визначення спеціальних місць для куріння;

застосування побутових нагрівальних приладів;

порядок проведення тимчасових пожежонебезпечних робіт (у тому числі зварювальних);

правила проїзду та стоянки транспортних засобів;

місця зберігання та допустима норма ЛЗР та ГР у складських, виробничих приміщеннях і на території;

порядок прибирання горючого пилу й відходів, зберігання промасленого ганчір’я та спецодягу, очищення повітропроводів вентиляційних систем від горючих відходів;

порядок відключення від мережі електрообладнання та вентиляційних систем в разі пожежі;

порядок огляду й зачинення приміщень після закінчення роботи;

порядок проходження посадовими особами навчання і перевірки знань з питань пожежної безпеки, а також проведення з працівниками протипожежних інструктажів, занять та перевірки знань з пожежно-технічного мінімуму з призначенням відповідальних осіб за їх проведення;

порядок організації експлуатації і обслуговування наявних технічних засобів протипожежного захисту (протипожежного водогону, насосних станцій, систем протипожежного захисту, вогнегасників тощо);

порядок проведення планово-запобіжних ремонтів та оглядів електроустановок, опалювального, вентиляційного, технологічного та іншого інженерного обладнання;

дії працівників у разі виявлення пожежі;

порядок збирання членів ПД або ПК та відповідальних посадових осіб у разі виникнення пожежі.

6. У приміщеннях біля телефонів слід вивішувати таблички із зазначенням номера телефону для виклику підрозділів ОРСЦЗ.

7. Територія об’єкта, а також будинки, споруди, приміщення мають бути забезпечені відповідними знаками безпеки. Знаки безпеки, їх кількість, а також місця їх встановлення мають відповідати ДСТУ ISO 6309:2007 "Протипожежний захист. Знаки безпеки. Форма та колір" (ISO 6309:1987, IDT).

8. Застосування на виробництві матеріалів та речовин, на яких відсутні показники щодо пожежної небезпеки, забороняється.

9. Для працівників охорони (сторожів, вахтерів, вартових) має бути розроблено інструкцію, в якій слід визначити їхні обов’язки щодо контролю за додержанням протипожежного режиму, спрацювання СПЗ, огляду території і приміщень, порядок дій в разі виявлення пожежі, а також зазначити, хто з посадових осіб об’єкта має бути викликаний у нічний час у разі пожежі.

Працівники охорони повинні мати список посадових осіб об’єкта із зазначенням їх місць проживання, службових, домашніх (мобільних) телефонів.

10. Працівники об’єкта зобов’язані дотримуватися встановленого протипожежного режиму, виконувати вимоги цих Правил та інших нормативно-правових актів й нормативних документів з питань пожежної безпеки.

1. Порядок організації спеціального навчання, перевірки знань та проведення інструктажів з питань пожежної безпеки на енергетичних підприємствах здійснюється відповідно до вимог Кодексу цивільного захисту України та Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року № 444.

2. Працівники під час прийняття на роботу та за місцем роботи повинні проходити інструктажі з питань пожежної безпеки (далі - протипожежні інструктажі) відповідно до порядку, встановленого пунктом 5 цього розділу.

Особи, які приймаються на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні проходити спеціальне навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму до початку самостійного виконання робіт, а потім щороку - перевірку знань відповідно до порядку, встановленого пунктом 6 цього розділу.

Керівники підприємств, їх заступники та інші посадові особи структурних підрозділів, до обов’язків яких належить забезпечення виконання заходів пожежної безпеки, а також виконання цих заходів, повинні проходити навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки до початку виконання своїх обов’язків та періодично (один раз на три роки) відповідно до порядку, встановленого пунктом 7 цього розділу.

Працівники з числа оперативного, виробничого, ремонтного, адміністративно-технічного персоналу, а також працівники невиробничих підрозділів повинні брати участь у проведенні протипожежних тренувань.

3. Організація проходження працівниками спеціального навчання, перевірки знань та інструктажів з питань пожежної безпеки, а також протипожежних тренувань проводиться у порядку, встановленому енергетичним підприємством, на основі нормативно-правових актів та нормативних документів у сфері пожежної безпеки.

4. Допуск до роботи осіб, які не пройшли інструктажі, спеціальне навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки, забороняється.

5. Інструктажі з питань пожежної безпеки розподіляються та проводяться:

1) за призначенням та часом проведення інструктажі з питань пожежної безпеки поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий;

2) вступний протипожежний інструктаж проводиться з усіма працівниками, які щойно прийняті на роботу (постійну або тимчасову), а також з особами, які прибули на енергетичне підприємство у відрядження, на виробничу практику (навчання) і мають брати безпосередню участь у виробничому процесі.

Вступний протипожежний інструктаж проводиться на підставі чинних на енергетичному підприємстві правил, інструкцій та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки у спеціально обладнаному для цього приміщенні фахівцем, на якого наказом покладені ці обов’язки.

Програму для проведення вступного протипожежного інструктажу затверджує керівник енергетичного підприємства;

3) первинний протипожежний інструктаж проводиться безпосередньо на робочому місці до початку виробничої діяльності працівника.

Його повинні проходити:

усі новоприйняті на роботу (постійну чи тимчасову);

працівники, переведені з інших структурних підрозділів чи виробничих дільниць;

особи, які прибули на енергетичне підприємство у відрядження і мають брати безпосередню участь у виробничому процесі;

працівники сторонніх організацій, які виконуватимуть на енергетичному підприємстві будівельно-монтажні, ремонтні або інші роботи;

студенти під час виробничої практики (навчання).

Програму проведення первинного протипожежного інструктажу затверджує керівник відповідного структурного підрозділу і погоджує начальник служби пожежної безпеки (начальник служби охорони праці та пожежної безпеки);

4) повторний протипожежний інструктаж проводиться на робочому місці з усіма працівниками не менше ніж один раз на рік за примірним переліком питань, з якими слід ознайомити працівників під час проведення вступного та первинного протипожежних інструктажів;

5) позаплановий протипожежний інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або у спеціально відведеному для цього приміщенні:

у разі введення в дію нових нормативних актів з питань пожежної безпеки (норм, правил, інструкцій, положень тощо) або внесення змін та доповнень до них;

у разі зміни технологічного процесу, застосування нового або заміни чи модернізації наявного пожежонебезпечного обладнання;

на вимогу посадових осіб, які мають відповідні повноваження щодо здійснення контролю за діяльністю енергетичного підприємства у сфері пожежної безпеки, якщо виявлено незадовільне знання працівниками правил пожежної безпеки на робочому місці, невміння діяти у разі пожежі та користуватися первинними засобами пожежогасіння;

в інших випадках за відповідними розпорядчими документами;

6) позаплановий протипожежний інструктаж проводиться індивідуально або з групою працівників споріднених спеціальностей (видів робіт). Обсяг та зміст інструктажу визначаються в кожному випадку окремо залежно від причин, що зумовили потребу його проведення;

7) цільовий протипожежний інструктаж проводиться з працівниками перед виконанням ними разових (тимчасових) пожежонебезпечних робіт (зварювальних, розігрівальних та інших) у разі ліквідації аварії, стихійного лиха;

8) первинний, повторний, позаплановий та цільовий протипожежні інструктажі проводяться безпосередньо посадовими особами або фахівцями, які пройшли навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки, а також за потреби начальником служби пожежної безпеки (начальником служби охорони праці та пожежної безпеки);

9) первинний, повторний та позаплановий протипожежні інструктажі завершуються перевіркою знань. Перевірку знань здійснює особа, яка проводила інструктаж;

10) проведення протипожежних інструктажів може здійснюватись разом із відповідними інструктажами з охорони праці.

Про проведення усіх видів протипожежних інструктажів, крім цільового, у спеціальних журналах робляться записи (окремо від інструктажів з питань охорони праці) за підписами осіб, з якими проводився інструктаж, і тих, хто його проводив. Форму журналу реєстрації інструктажів з питань пожежної безпеки наведено у додатку 2 до цих Правил.

У разі організації вогневих робіт запис про проведення цільового протипожежного інструктажу робиться в документі, що дозволяє виконання робіт (в наряді-допуску на вогневі роботи тощо).

Журнали ведуться в паперовій та/або електронній формі.

У разі ведення журналу в електронній формі, роботодавець забезпечує проставлення підписів у журналі шляхом накладання кваліфікованого електронного підпису.

6. Спеціальне навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму та перевірка знань працівників, зайнятих на роботах з підвищеною пожежною небезпекою проводиться:

1) попереднє спеціальне навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму проходять особи, яких приймають на роботу з підвищеною пожежною небезпекою, зокрема:

електрогазозварювальники;

особи, які мають брати безпосередню участь у виробничому процесі в приміщеннях категорій за вибухопожежною та пожежною небезпекою А, Б;

працівники складського господарства, де зберігаються пожежонебезпечні матеріали і речовини;

особи, які мають виконувати роботи на обладнанні, де використовуються легкозаймисті та горючі гази і рідини, речовини та матеріали, здатні вибухати або горіти в результаті взаємодії з водою, повітрям та одне з одним;

електрики, які працюють з електроустановками у пожежонебезпечних зонах;

інші категорії працівників, діяльність яких потребує більш глибоких знань з питань пожежної безпеки та відповідних навичок на випадок пожежі;

2) порядок, форма, місце проведення спеціального навчання, а також перелік робіт та спеціальностей, за якими проводиться таке навчання, встановлюються наказом по підприємству з урахуванням специфіки виробництва, характеру та виду робіт, вимог відповідних міжгалузевих і галузевих нормативних актів;

3) спеціальне навчання проводиться за програмою та тематичним планом, які розробляються службою пожежної безпеки енергетичного підприємства та затверджуються керівником (заступником керівника або головним інженером);

4) щороку працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, повинні проходити перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Для проведення перевірки знань працівників, зайнятих на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, наказом по підприємству створюється комісія під головуванням визначеної керівником посадової особи.

Після закінчення спеціального навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму у тих, хто навчався, приймаються заліки. Результати заліків оформлюються протоколом. Форму протоколу засідання комісії з перевірки знань з питань пожежної безпеки за результатами спеціального навчання відповідно до програми пожежно-технічного мінімуму наведено у додатку 3 до цих Правил;

5) особам, які успішно склали заліки, видається посвідчення відповідної форми. Форму посвідчення про проходження навчання з питань пожежної безпеки наведено у додатку 4 до цих Правил. Відмітки про перевірку знань вносяться до посвідчення про проходження навчання з питань пожежної безпеки;

6) працівники, які показали незадовільні знання, повинні протягом одного місяця пройти повторну перевірку знань з питань пожежної безпеки. За умови незадовільних результатів повторної перевірки знань працівник до роботи не допускається. Рішення про відсторонення від роботи цієї особи приймається згідно з чинним законодавством.

7. Процедура навчання та перевірки знань посадових осіб з питань пожежної безпеки встановлює:

1) посадові особи енергетичних підприємств, до обов’язків яких належить забезпечення виконання заходів пожежної безпеки, а також безпосереднє виконання цих заходів, повинні проходити навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки до початку виконання своїх обов’язків та періодично (один раз на три роки).

Посадовими особами, до обов’язків яких належить забезпечення виконання заходів пожежної безпеки, є керівники підприємств, заступники керівників та головні інженери.

Посадовими особами, до обов’язків яких належить виконання заходів пожежної безпеки, є члени постійно діючих комісій з перевірки знань посадових осіб з питань пожежної безпеки, керівники структурних підрозділів та їх заступники, старші диспетчери, диспетчери оперативно-диспетчерських служб, начальники підстанцій та їх заступники, працівники служб пожежної безпеки (служб охорони праці та пожежної безпеки) та інші категорії посадових осіб, визначених керівниками підприємств;

2) на енергетичних підприємствах відповідними наказами створюються постійно діючі комісії з перевірки знань з питань пожежної безпеки посадових осіб, до обов’язків яких належить забезпечення виконання заходів пожежної безпеки, а також безпосереднє виконання цих заходів. Крім цього, складаються і затверджуються конкретні переліки посад, у разі призначення на які працівники зобов’язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки;

3) особи, посади яких зазначені в підпункті 1 пункту 6 цього розділу, проходять навчання з питань пожежної безпеки на територіальних курсах, у навчально-методичних центрах цивільного захисту і безпеки життєдіяльності або на інших підприємствах, в установах та організаціях, що мають погоджені з ДСНС України програми навчання з питань пожежної безпеки.

Навчання з питань пожежної безпеки посадових осіб проводяться за такими програмами:

програма навчання з питань пожежної безпеки посадових осіб, до обов’язків яких належить забезпечення виконання заходів пожежної безпеки (тривалістю 16 годин);

програма навчання з питань пожежної безпеки посадових осіб, до обов’язків яких належить безпосереднє виконання заходів пожежної безпеки (тривалістю 24 години).

Погодження з ДСНС України відповідних програм здійснюється відповідно до чинного законодавства;

4) після закінчення навчання з питань пожежної безпеки особам, які успішно пройшли перевірку знань і склали заліки, видається посвідчення, яке має наскрізну нумерацію та дійсне в межах України, що встановлюється ДСНС України. Результати заліків оформлюються протоколом. Форму посвідчення про проходження навчання з питань пожежної безпеки наведено у додатку 4 до цих Правил. Форму протоколу засідання постійно діючої комісії з питань пожежної безпеки з перевірки знань посадових осіб, до обов’язків яких належить забезпечення виконання заходів пожежної безпеки, а також виконання цих заходів, наведено у додатку 5 до цих Правил;

5) посадові особи, які показали незадовільні знання, повинні протягом одного місяця пройти повторну перевірку знань з питань пожежної безпеки. За умови незадовільних результатів повторної перевірки знань працівник до роботи не допускається. Рішення про відсторонення від роботи цієї особи приймається відповідно до чинного законодавства;

6) позачергова перевірка знань посадових осіб з питань пожежної безпеки за рішенням керівника енергетичного підприємства проводиться у разі:

технічного переоснащення обладнання, пов’язаного з підвищенням пожежної небезпеки;

переміщення посадової особи на іншу посаду, яка потребує додаткових знань з пожежної безпеки;

встановлення посадовими особами, які мають відповідні повноваження для здійснення контролю за діяльністю енергетичного підприємства у сфері пожежної безпеки, фактів необізнаності працівника з нормативними актами щодо питань пожежної безпеки;

допущення випадку пожежі в будівлях, спорудах, приміщеннях та на території енергетичного підприємства.

8. Протипожежні тренування є однією з основних форм виробничого навчання і підвищення кваліфікації працівників, які проводяться згідно з інструкцією з організації протипожежних тренувань на енергетичних підприємствах.

Головними завданнями проведення з працівниками протипожежних тренувань є:

набуття навичок самостійно та швидко приймати правильне рішення щодо гасіння і ліквідації пожежі, аварії;

відпрацювання взаємодії з підрозділами ОРСЦЗ та іншими підрозділами взаємодії відповідно до оперативного плану або картки гасіння пожежі;

відпрацювання дій щодо запобігання можливим аваріям, пошкодженню обладнання та травмам персоналу під час пожежі;

організація рятування та евакуації людей і матеріальних цінностей;

набуття навичок чітких та швидких дій з перемикання (знеструмлення) технологічного обладнання;

визначення безпечних та ефективних методів гасіння пожежі на обладнанні, особливо в електроустановках, що перебувають під напругою, та набуття навичок застосування первинних засобів пожежогасіння;

набуття навичок надання першої домедичної допомоги потерпілим від пожежі та від отруєння продуктами горіння.

Річний графік та тематика спільних протипожежних тренувань погоджуються зі структурними підрозділами територіального органу ДСНС України.

Протипожежні тренування проводяться за програмою, яка розробляється керівником тренування та затверджується керівником енергетичного підприємства або об’єкта на підставі річної тематики цехових, об’єктових та спільних протипожежних тренувань.

Допускається проведення спільних спеціальних об’єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту, протиаварійних та протипожежних тренувань.

1. На кожному енергетичному підприємстві має бути розроблена документація з пожежної безпеки відповідно до додатка 1 до цих Правил.

Журнали ведуться в паперовій та/або електронній формі.

У разі ведення журналу в електронній формі, роботодавець забезпечує проставлення підписів у журналі шляхом накладання кваліфікованого електронного підпису.

2. Для кожного підрозділу (цеху) головний інженер повинен затверджувати перелік необхідних інструкцій та іншої технічної документації.

3. Загальнооб’єктова інструкція розробляється СПБ, затверджується керівником енергетичного підприємства (уповноваженою особою).

4. Інструкції з пожежної безпеки в цехах, лабораторіях, майстернях, на складах та в інших приміщеннях розробляються керівниками відповідних підрозділів, погоджуються із СПБ і затверджуються керівником енергетичного підприємства (заступником керівника).

5. Інструкції з експлуатації систем водопостачання, систем протипожежного захисту мають розроблятися на підставі паспортних даних на встановлене обладнання. Ці інструкції затверджуються керівником енергетичного підприємства (уповноваженою особою) і переглядаються в строки, встановлені ПТЕ.

6. План пожежогасіння є основним документом, який визначає дії персоналу енергетичного підприємства у разі виникнення пожежі, порядок взаємодії з підрозділами ОРСЦЗ, напрями введення сил і засобів на гасіння пожежі з урахуванням заходів безпеки і раціонального розміщення пожежної техніки та тощо.

Він має розроблятися спільно працівниками ДСНС України і фахівцями енергетичного підприємства, затверджуватися керівником підприємства та структурним підрозділом територіального органу ДСНС України.

План пожежогасіння має переглядатися або коригуватися у разі:

розширення чи реконструкції енергетичного підприємства;

виявлення недоліків у передбачених діях персоналу і пожежних підрозділів під час гасіння пожежі або протипожежних тренувань;

виявлення недоліків під час проведення перевірок енергетичного підприємства.

7. Картки пожежогасіння розробляються на кожний відсік (приміщення) кабельних споруд, генератор, трансформатор (блоковий, зв’язку, власних потреб), тракти паливоподачі, вузли пересипання, повітропідігрівачі котлів, підстанції з напругою від 35 кВ до 500 кВ та інші об’єкти, затверджуються технічним керівником енергетичного підприємства й зберігаються у начальника зміни електростанції (начальника зміни, цеху, блока), чергового диспетчера підстанції з напругою 35-110 кВ і вище, енергетичного підприємства електромереж згідно з пунктом 9.3 розділу IX НАПБ В.05.027-2011/111 Інструкції з гасіння пожеж на енергетичних об’єктах України .

Основні положення плану та карток пожежогасіння мають доводитися до відома працівників енергетичного підприємства під час проведення протипожежних та протиаварійних тренувань.

1. Вимоги до утримання території енергетичних підприємств:

1) на території енергетичного підприємства має постійно підтримуватися чистота, горючі відходи слід прибирати.

Забороняється захаращувати матеріалами й обладнанням проїзди навколо будівель і дороги;

2) територія енергетичного підприємства повинна мати капітальну огорожу заввишки не менше ніж 2 м й обладнані контрольно-перепускні пункти, а також зовнішнє освітлення;

3) до всіх будівель і споруд енергетичного підприємства має бути забезпечений вільний доступ. Протипожежні розриви між будівлями, спорудами, майданчиками для зберігання матеріалів, складів вугілля забороняється захаращувати горючими матеріалами, обладнанням та сміттям;

4) суб’єкт господарювання, що здійснює монтаж, підтримання експлуатаційної придатності (технічне обслуговування) систем пожежогасіння (водяних, пінних, газових, порошкових, аерозольних), систем пожежної сигналізації, оповіщення про пожежу та управління евакуацією людей, устаткування для передання тривожних сповіщень, а також систем протидимного захисту, повинен мати ліцензію відповідно до вимог підпункту 13 частини першої статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності";

5) на території мають бути встановлені відповідні дорожні знаки і пояснювальні написи про заборону зупинки автотранспорту, інших машин у місцях звуження проїзних доріг, під арками і в місцях розміщення пожежної техніки за оперативним планом пожежогасіння.

Усі проїзні дороги мають підтримуватися в належному стані. Під’їзди до пожежних гідрантів, водоймищ та інших джерел водопостачання (ставки, градирні, канали та інше), обладнані спеціальними майданчиками (пірсами), мають бути завжди вільними, взимку їх слід чистити від снігу;

6) закриття окремих проїздів і дільниць дороги на ремонт або з інших причин можливе лише після погодження із СПБ, негайного повідомлення підрозділів ОРСЦЗ і обладнання тимчасових об’їздів або переїздів через дільниці, які ремонтуються. На весь період ремонту потрібно встановити дорожні знаки і покажчики маршруту прямування транспорту, а також додаткове освітлення;

7) переїзди внутрішніх об’єктних залізниць мають бути вільними для проїзду пожежних автомобілів і мати суцільний настил на рівні головок рейок. Забороняється стоянка залізничних вагонів без локомотива на переїздах;

8) на території електростанцій і підстанцій слід регулярно скошувати і вивозити траву. Забороняється зберігання висушеної трави на території енергетичного підприємства і навколо нього на відстані ближче ніж 100 м, а також в охоронних зонах ліній електропередач;

9) спалювання сміття і відходів на території енергетичного підприємства категорично заборонено. Усі горючі відходи і сміття протягом робочого дня слід вивозити за територію енергетичного підприємства;

10) на території об’єкта має бути забезпечено належне освітлення зовнішніх пожежних драбин, протипожежного обладнання, входів та виходів до будинків, споруд, проходів до технологічного обладнання;

11) для запобігання проникненню на територію об’єктів сторонніх осіб, у тому числі проникненню на територію з метою підпалів чи інших неправомірних дій, мають встановлюватися камери відеоспостереження по периметру енергетичного підприємства;

12) ворота в’їзду на територію об’єкта, які відчиняються за допомогою електропривода, також повинні мати пристосування (пристрої), які дозволяють відчиняти їх вручну;

13) на території об’єкта площею понад 3 га на в’їздах (виїздах) мають бути встановлені схеми території, в яких слід зазначати розміщення будівель, водойм, гідрантів, пірсів та градирень, під’їздів пожежних автомобілів до них;

14) енергетичні об’єкти мають бути забезпечені адресними вказівниками (назва вулиці, номер будинку, споруди, номер телефону тощо), встановленими на фасадах будівель або інших загальнодоступних місцях і освітлюваними у темний час доби.

2. Вимоги до утримання будівель, приміщень і споруд енергетичних підприємств:

1) будівлі, приміщення і споруди енергетичних підприємств мають очищатися від горючого сміття, відходів виробництва наприкінці робочого дня (зміни) і постійно підтримуватися в чистоті.

На вхідних дверях виробничих та складських приміщень, майстерень, лабораторій тощо потрібно встановлювати інформаційні написи про призначення приміщень, категорії щодо вибухопожежної та пожежної небезпеки за ДСТУ Б В.1.1-36:2016 "Визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою", класу зони за НПАОП 40.1-1.32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок", осіб, відповідальних за протипожежний стан приміщення, місце зберігання ключів та відкриття приміщень;

2) на шляхах евакуації має підтримуватись в справному стані робоче й аварійне освітлення, а також мають бути встановлені покажчики виходів відповідно до нормативно-правових актів та нормативних документів з питань пожежної безпеки;

3) будівлі, споруди та приміщення мають бути забезпечені відповідними знаками безпеки. Знаки безпеки, їх кількість, а також місця їх встановлення мають відповідати ДСТУ ISO 6309:2007;

4) у виробничих, допоміжних і адміністративних приміщеннях забороняється:

захаращувати шляхи евакуації і сходові майданчики обладнанням, матеріалами та іншими предметами;

прибирати приміщення із застосуванням ЛЗР і ГР;

залишати без постійного нагляду електронагрівальні прилади, а після закінчення роботи залишати ввімкненими в електромережу апарати й установки, якщо цього не потребує технологія виробництва, а також користування електроплитами;

використовувати для облицювання стін приміщень горючі оздоблювальні матеріали або тканини;

відігрівати заморожені водяні труби паяльними лампами та іншими засобами із застосуванням відкритого вогню;

використовувати горища, технічні поверхи, вентиляційні камери, електрощитові як виробничі приміщення, а також для зберігання матеріалів і обладнання;

виконувати в приміщеннях і на обладнанні роботи, не передбачені технологією виробництва;

5) горища, технічні поверхи, вентиляційні камери, електрощитові, підвали мають бути постійно зачинені на замок, а ключі зберігатись у визначеному місці, де їх можна одержати в будь-який час. На дверях має бути напис про місцезнаходження ключів і телефон особи, у якої вони зберігаються;

6) дерев’яні конструкції горищ мають бути оброблені вогнезахисними речовинами. Це оброблення має періодично повторюватися після перевірки його стану, яку слід проводити щороку, складаючи відповідний акт.

Упродовж строку експлуатації вогнезахисного покриву (просочення) мають здійснюватися заходи щодо підтримання його у відповідному технічному стані. Для цього наказом керівника енергетичного підприємства, що експлуатує об’єкт, на якому виконано вогнезахисне оброблення, призначається посадова особа, відповідальна за утримання вогнезахисного покриву.

Ця особа здійснює нагляд за технічним станом вогнезахисного покриву (просочення) у порядку, визначеному регламентом робіт з вогнезахисту.

Не менше ніж один раз на рік комісією енергетичного підприємства здійснюється перевірка стану вогнезахисного покриву (просочення), за результатами якої складається акт перевірки технічного стану вогнезахисного покриву (просочення).

У разі виявлення пошкоджень вогнезахисного покриву (просочення) відповідальна особа повинна вжити заходів щодо його відновлення (ремонту або заміни).

Якщо пошкоджений вогнезахисний покрив (просочення) не підлягає ремонту або закінчився строк його експлуатації, відповідальна особа повинна забезпечити заміну вогнезахисного засобу або проведення повторного вогнезахисного оброблення. Заміна та повторне вогнезахисне оброблення здійснюються в порядку, визначеному для виконання робіт з вогнезахисного оброблення;

7) виконання робіт протипожежного призначення, зокрема вогнезахист (вогнезахисне просочування глибоке чи поверхневе, вогнезахисне оброблення (фарбування, штукатурення, обмотування, облицювання), вогнезахисне заповнення), здійснюється суб’єктами господарювання, які мають ліцензію відповідно до вимог підпункту 13 частини першої статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності";

8) отвори в протипожежних стінах, перегородках та перекриттях мають бути обладнані захисними протипожежними пристроями (протипожежні двері, вогнезахисні клапани, водяні завіси тощо). Не можна встановлювати будь-які пристрої, що перешкоджають нормальному зачиненню протипожежних дверей та дверей до незадимлюваних сходових майданчиків, а також знімати пристрої для їх самозачинення;

9) клас вогнестійкості проходок електричних кабелів та інженерного обладнання будинків через огороджувальні конструкції з нормованою межею вогнестійкості або через протипожежні перешкоди має бути не меншим, ніж нормована межа вогнестійкості цієї огороджувальної конструкції або протипожежної перешкоди за ознаками Е (показник втрати цілісності) та І (показник втрати теплоізолювальної спроможності).

У місцях проходок трубопроводів через протипожежні перешкоди трубопроводи та їхню ізоляцію слід виконувати з негорючих матеріалів;

10) системи вентиляції і протидимного захисту мають підтримуватися в справному стані;

11) у цехових коморах має бути встановлена максимально допустима для одночасного зберігання кількість ЛЗР і ГР.

Таблиця з нормами зберігання таких матеріалів має бути вивішена на внутрішньому боці дверей комор або спеціальних шаф;

12) у цехах або на робочих місцях дозволяється зберігати тільки змінну норму ЛЗР, ГР у щільно закритій металевій тарі.

Після закінчення зміни горючі відходи і обтиральні матеріали слід прибирати з робочого місця, невикористані ЛЗР, ГР здаються для зберігання в спеціально відведені та обладнані комори або зберігаються в спеціальних металевих шафах (ящиках);

13) використані промащені обтиральні матеріали слід складати в спеціальні металеві ящики ємністю не більш як 0,5 м-3 з кришками і після роботи забирати з приміщень для утилізації;

14) у побутових приміщеннях (гардеробах, душових, санітарно-перепускних тощо) мають використовуватись металеві шафи для зберігання спецодягу;

15) забороняється зберігати в шафах спецодяг, забруднений вогненебезпечними речовинами;

16) керівник енергетичного підприємства наказом (інструкцією) визначає спеціальні місця для куріння, які потрібно позначити відповідними знаками або написами і обладнати урнами або попільницями з негорючих матеріалів.

Куріння за межами спеціально відведених місць забороняється;

17) на об’єктах з постійним або тимчасовим перебуванням 100 і більше осіб або таких, що мають хоча б одне окреме приміщення з одночасним перебуванням 50 і більше осіб (далі - об’єкти з масовим перебуванням людей), у будинках та спорудах, які мають два поверхи і більше, у разі одночасного перебування на поверсі більше ніж 25 осіб, а для одноповерхових - більше ніж 50 осіб мають бути розроблені та вивішені на загальнодоступних місцях плани (схеми) евакуації людей у разі пожежі. План (схеми) евакуації затверджується керівником енергетичного підприємства (уповноваженою особою) та погоджується з керівником СПБ і структурним підрозділом територіального органу ДСНС України.

На об’єктах з масовим перебуванням людей на додаток до схематичного плану евакуації має бути розроблена та затверджена керівником інструкція, що визначає дії персоналу щодо забезпечення безпечної та швидкої евакуації людей, за якою не рідше ніж один раз на півроку мають проводитися практичні тренування всіх задіяних працівників. Для об’єктів, де передбачається перебування людей уночі, інструкції мають визначати також дії у нічний час;

18) за їх необхідності встановлення на вікнах приміщень, де перебувають люди, ґрат вони мають розкриватися, розсуватися або зніматися. Під час перебування в цих приміщеннях людей ґрати мають бути відчинені (зняті), за винятком кімнат для зберігання зброї і боєприпасів, в інших випадках, передбачених нормами і правилами, затвердженими в установленому порядку;

19) на випадок вимкнення електроенергії обслуговувальний персонал будинків (крім житлових), де у вечірній та нічний час можливе перебування людей, повинен мати електричні ліхтарі. Кількість ліхтарів визначається адміністрацією виходячи з особливостей об’єкта, наявності чергового персоналу, кількості людей у будинку (але не менше одного ліхтаря на кожного працівника, який чергує на об’єкті у вечірній або нічний час);

20) під час організації і проведення масових заходів слід дотримуватись таких вимог:

за кількості людей понад 50 осіб використовувати приміщення, забезпечені не менше ніж двома евакуаційними виходами, що не мають на вікнах глухих ґрат. Для будівель із перекриттями з горючих матеріалів такі заходи можуть проводитись у приміщеннях не вище за другий поверх;

особи, яким доручено проведення таких заходів, перед їх початком зобов’язані оглянути приміщення, переконатися у наявності нормованої кількості первинних засобів пожежогасіння, їх справності, справності засобів зв’язку, систем протипожежного захисту;

має бути організовано чергування на сцені та у приміщеннях залів членів добровільної пожежної охорони або відповідальних за пожежну безпеку.

Під час проведення таких заходів забороняються заповнення приміщень людьми понад установлену норму, зменшення ширини проходів між рядами, установка в проходах додаткових посадкових місць, повне вимкнення під час спектаклів або вистав світла, проведення вогневих, фарбувальних та інших пожежо- і вибухонебезпечних робіт, використання свічок, бенгальських вогнів, відкритого вогню, феєрверків, а також внесення в програму (сценарій) номерів (вистав) з використанням вогневих ефектів і куріння;

21) після закінчення робочого дня перед закриттям будівлі (споруди) відповідальна особа повинна обійти усі приміщення, вимкнути електромережу і замкнути приміщення. Результати огляду записуються в журнал згідно з додатком 6 до цих Правил.

Журнали ведуться в паперовій та/або електронній формі.

У разі ведення журналу в електронній формі, роботодавець забезпечує проставлення підписів у журналі шляхом накладання кваліфікованого електронного підпису.

3. Вимоги до утримання евакуаційних шляхів і виходів енергетичних підприємств:

1) евакуаційні шляхи й виходи мають бути вільними, не захаращуватися і в разі виникнення пожежі забезпечувати безпеку під час евакуації усіх людей, які перебувають у приміщеннях будівель та споруд;

2) у приміщенні, яке має один евакуаційний вихід, дозволяється одночасне перебування не більше ніж 50 осіб;

3) двері на шляхах евакуації мають відчинятися у бік виходу з будівель (приміщень). За винятком випадків, передбачених НАПБ А.1.001 "Правила пожежної безпеки в Україні";

4) на сходових майданчиках (за винятком незадимлюваних) дозволяється встановлювати прилади опалення на висоті 2,2 м та вище від поверхні проступів та сходових майданчиків, сміттєпроводи, поверхові сумісні електрощити, поштові скриньки та пожежні кран-комплекти за умови, що це обладнання не зменшує нормативної ширини проходу сходовими майданчиками та маршами;

5) сходові майданчики, внутрішні відкриті та зовнішні сходи, коридори, проходи та інші шляхи евакуації мають бути забезпечені евакуаційним освітленням відповідно до вимог ПУЕ, світильники мають вмикатися з настанням сутінків у разі перебування в будівлі людей.

Шляхи евакуації, що не мають природного освітлення, мають постійно освітлюватися електричним світлом;

6) світлові покажчики "ВИХІД" мають бути справними та увімкненими на весь час перебування людей;

7) не допускається:

влаштовувати на шляхах евакуації пороги, виступи, турнікети, розсувні та підйомні двері, такі двері, що обертаються, та інші пристрої, які перешкоджають вільній евакуації людей;

захаращувати шляхи евакуації меблями, обладнанням, різними матеріалами та готовою продукцією, навіть якщо вони не зменшують нормативну ширину;

забивати, заварювати, замикати на навісні замки, болтові з’єднання та інші запори, що важко відчиняються, зовнішні евакуаційні двері будівель;

застосовувати на шляхах евакуації (крім будівель з V ступенем вогнестійкості) горючі матеріали для облицювання стін і стелі, а також сходів та сходових майданчиків;

розташовувати в тамбурах виходів гардероби, вішалки для одягу, сушарні, торговельні кіоски, а також зберігати будь-який інвентар та матеріали;

влаштовувати у межах сходових майданчиків приміщення будь-якого призначення;

розміщувати в загальних коридорах комори й шафи, за винятком шаф для інженерних комунікацій, зберігати в шафах (нішах) для інженерних комунікацій горючі матеріали, а також інші сторонні предмети;

знімати двері вестибюлів, холів, тамбурів і сходових майданчиків;

заміняти (знімати) скло, що не дає скалок у разі руйнування (армоване, загартоване та інше), на звичайне у дверях та фрамугах;

знімати пристрої для самозачинення дверей сходових майданчиків, коридорів, холів, тамбурів тощо, а також фіксуватизалишати двері, що самозачиняються, відкритими;

зменшувати нормативну площу фрамуг у зовнішніх стінах сходових майданчиків або закладати їх;

розвішувати на стінах сходових майданчиків дзеркала, стенди, панно тощо.

1. Вимоги до електроустановок та електрообладнання:

1) експлуатація, монтаж та наладка електроустановок має відповідати вимогам ПУЕ, Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 25 липня 2006 року № 258, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1143/13017 (у редакції наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 13 лютого 2012 року № 91), Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Комітету по нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України від 09 січня 1998 року № 4, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10 січня 1998 року за № 93/2533, та Правила будови електроустановок. Пожежна безпека електроустановок. Інструкція (далі - НАПБ В.01.056-2013/111);

2) відстані від проводів, що перетинають пожежні проїзди і шляхи для перевезення вантажів, до поверхні землі (дороги) у проїзній частині мають бути не менше ніж 6 м, у непроїзній частині - не менше ніж 3,5 м;

3) відстані між проводами мають бути: у разі прольоту до 6 м - не менше ніж 0,1 м, у разі прольоту більше ніж 6 м - не менше ніж 0,15 м. Відстані від проводів до стін і опорних конструкцій мають бути не менше ніж 50 мм;

4) прокладання проводів і кабелів зовнішньої електропроводки в трубах, коробах і гнучких металевих рукавах має виконуватися в усіх випадках з ущільненням. Прокладання проводів у сталевих трубах і коробах у землі поза будівлями не допускається;

5) вводи в будівлі рекомендовано виконувати через стіни в ізоляційних трубах так, щоб вода не могла скупчуватись у вводі й проникати всередину будівлі;

6) відстань від проводів перед вводом і вводу до поверхні землі має бути не менше ніж 2,75 м. Відстань між проводами біля ізолятора вводу, а також від проводів до виступальних частин будівлі (звиси даху тощо) має бути не менше ніж 0,2 м. Ввід дозволено виконувати через дахи в сталевих трубах. У такому разі відстань за вертикаллю від проводів відгалуження до вводів і від проводів вводу до даху має бути не менше ніж 2,5 м;

7) для будівель невеликої висоти (торгові павільйони, кіоски, будівлі контейнерного типу, пересувні будки, фургони тощо), на дахах яких унеможливлене перебування людей, відстань від проводів відгалужень до вводів і проводів вводу до даху допускається не менше ніж 0,5 м. Водночас відстань від проводів до поверхні землі має бути не менше ніж 2,75 м;

8) у районах з одноповерховою забудовою відгалуження від ПЛ до вводів має виконуватись проводами з атмосферостійкою ізоляцією. Довжина відгалуження від ПЛ до вводу має бути не більше ніж 25 м;

9) електричні машини, апарати, обладнання (апарати управління, пускорегулювання, контрольно-вимірювальні прилади, електродвигуни, світильники тощо), електропроводи та кабелі за виконанням та ступенем захисту мають відповідати класу зони (за розділами 4 і 5 НПАОП 40.1-1.32-01), мати апаратуру захисту від струмів короткого замикання та інших аварійних режимів;

10) телефонні апарати, сигнальні пристрої до них, електричні годинники, радіоприймачі та інші прилади, що споживають електроенергію, можуть застосовуватись у вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зонах лише за умови відповідності їх рівня вибухозахисту (ступеня захисту) класу зони;

11) плавкі вставки запобіжників мають бути калібровані із зазначенням на клеймі номінального струму вставки (клеймо ставиться заводом-виробником або електротехнічною лабораторією). Застосування саморобних некаліброваних плавких вставок забороняється;

12) на електродвигуни, світильники, інші електричні машини, апарати та обладнання, встановлені у вибухонебезпечних або пожежонебезпечних зонах, мають бути нанесені знаки, що вказують на їх ступінь захисту згідно з чинними стандартами;

13) з’єднання, відгалуження та окінцювання жил проводів і кабелів має здійснюватися за допомогою опресування, зварювання, паяння або затискачів (гвинтових, болтових тощо).

Місця з’єднання жил проводів і кабелів, а також з’єднувальні та відгалужувальні затискачі повинні мати мінімальний перехідний опір, щоб уникнути їх перегрівання і пошкодження ізоляції стиків. Струм втрат ізоляції стиків має бути не більше за струм втрат ізоляції цілих жил цих проводів і кабелів;

14) в електропроводках слід застосовувати відгалужувальні та з’єднувальні коробки з негорючих або важкогорючих матеріалів. Ці коробки мають бути постійно закриті кришками із зазначених матеріалів;

15) улаштування та експлуатація тимчасових електромереж забороняються. Винятком можуть бути тимчасові електромережі, які живлять ілюмінаційні установки, а також електропроводки в місцях проведення будівельних, тимчасових ремонтно-монтажних та аварійних робіт (за умови їх справного стану та заводського виготовлення).

Не дозволяється прокладання проводів і кабелів (за винятком тих, що прокладаються у сталевих трубах) безпосередньо по металевих панелях та плитах із полімерними утеплювачами, а також установлення електричних апаратів, щитів тощо ближче ніж за 1 м від зазначених конструкцій. У місцях перетинання огороджувальних конструкцій електричними комунікаціями мають передбачатися металеві гільзи з ущільненням незаймистих матеріалами;

16) переносні світильники повинні бути обладнані захисними скляними ковпаками й сітками. Для цих світильників та іншої переносної електроапаратури слід застосовувати гнучкі кабелі та проводи (шнури) з мідними жилами, спеціально призначеними для цієї мети, з урахуванням їх захисту від можливих пошкоджень;

17) електричні машини з частинами, які іскрять за нормальних умов роботи, мають розміщуватися на відстані не менше 1 м від горючих матеріалів або відділятися від них екранами з негорючих матеріалів;

18) електричне обладнання, машини, апарати, прилади, електрощити зі ступенем захисту оболонок менше ніж IP44 мають розміщуватися на відстані не менше ніж 1 м від горючих матеріалів, за винятком матеріалів груп Г1, Г2, або можуть бути оснащені автономними системами пожежогасіння;

19) відстань між світильниками з лампами розжарювання та предметами (конструкціями та конструктивними елементами будинків) із горючих матеріалів, за винятком груп Г1, Г2, має бути не менша за значення, наведені у таблиці 1 додатка 7 до цих Правил.

Інші види світильників мають розміщуватися від горючих матеріалів та предметів на відстані не менше ніж 0,5 м, а від горючих будівельних конструкцій, що містять горючі матеріали груп горючості Г3, Г4,- не менше ніж 0,2 м, від конструкцій із горючих матеріалів груп горючості Г1, Г2 - не менше ніж 0,1 м.

За неможливості дотримання зазначеної відстані до відповідних об’єктів та будівельних конструкцій вони мають бути захищені негорючими теплоізоляційними матеріалами;

20) у разі встановлення світильників на (у) підвісні стелі чи їх облицювання матеріалами груп горючості Г3, Г4 місця прилягання цих світильників слід захищати негорючим теплоізоляційним матеріалом або матеріалом групи горючості Г1 (крім випадків, коли технічними умовами передбачається можливість монтажу світильників на таких поверхнях чи конструкціях);

21) відстань від кабелів та ізольованих проводів, прокладених відкрито конструкціями на ізоляторах, тросах, у лотках тощо, до місць відкритого зберігання (розміщення) горючих матеріалів має бути не менше ніж 1 м;

22) прокладення проводів (кабелів) горючими основами (конструкціями, деталями), влаштування вводів у будівлі слід здійснюватися відповідно до вимог ПУЕ.

У разі відкритого прокладання незахищених проводів та захищених проводів (кабелів) з оболонками з горючих матеріалів відстань від них до горючих основ (конструкцій, деталей) має становити не менше ніж 0,01 м. У разі неможливості забезпечити зазначену відстань провід (кабель) слід відокремлювати від горючої поверхні шаром негорючого матеріалу, який виступає з кожного боку проводу (кабелю) не менше ніж на 0,01 м.

У разі схованого прокладання таких проводів (кабелів) їх треба ізолювати від горючих основ (конструкцій) суцільним шаром негорючого матеріалу. Після закінчення прокладання складається акт проведення прихованих робіт;

23) електронагрівальні прилади, телевізори, радіоприймачі та інші побутові електроприлади та апаратура мають вмикатися в електромережу тільки за допомогою справних штепсельних з’єднань та електророзеток заводського виготовлення;

24) застосування електричних опалювальних приладів у приміщеннях категорій за вибухопожежонебезпекою А та Б забороняється.

У разі застосування згідно з умовами виробництва в пожежонебезпечних зонах будь-якого класу електронагрівальних приладів їхні нагрівальні робочі частини мають бути захищені від контакту з горючими матеріалами, а самі прилади встановлені на поверхні з негорючого теплоізоляційного матеріалу.

Забороняється застосування електронагрівальних приладів у пожежонебезпечних зонах складських приміщень, а також у будівлях (приміщеннях) іншого призначення, в яких можливість використання таких приладів обмежується нормативними актами;

25) температура зовнішньої поверхні електроопалювальних приладів у найбільш нагрітому місці в нормальному режимі роботи не має перевищувати 85 °C.

Відстань від приладів електроопалення до горючих матеріалів і будівельних конструкцій має становити не менше ніж 0,25 м, за винятком випадків, передбачених вимогами ПУЕ;

26) для опалення будинків та приміщень площею до 50 м-2, пересувних побутових приміщень для будівельників, будинків-вагончиків тощо можуть застосовуватись масляні радіатори та електричні конвектори із закритими нагрівальними елементами. Такі радіатори та електричні конвектори повинні мати справний індивідуальний електрозахист і терморегулятор та бути заводського виготовлення;

27) нове підключення різних струмоприймачів (електродвигунів, нагрівальних приладів та інше) слід проводити з урахуванням допустимого струмового навантаження електромережі;

28) для загального вимкнення силових та освітлювальних мереж складських приміщень із вибухонебезпечними і пожежонебезпечними зонами будь-якого класу, архівів, книгосховищ та інших приміщень слід передбачати встановлення апаратів вимкнення (вимикачів) поза межами (ззовні) зазначених приміщень на негорючих стінах (перегородках) або на окремих опорах. Спільні апарати вимкнення (вимикачі) слід розташовувати в ящиках з негорючих матеріалів або в нішах, які мають пристосування для пломбування та замикання на замок;

29) електрошафи, розміщені в коридорах, у вестибюлях, холах, фойє, на інших шляхах евакуації, мають бути замкненими.

Електрощити, групові електрощитки слід оснащувати схемою підключення споживачів з пояснювальними написами і значенням номінального струму апарата захисту (плавкої вставки);

30) електродвигуни, світильники, проводи та розподільні пристрої слід регулярно (не рідше ніж один раз на місяць, а в запилених приміщеннях - щотижня), очищати від пилу;

31) кабельні споруди і конструкції, на яких укладають кабелі, мають виготовлятися з негорючих матеріалів. Забороняється розміщення в кабельних спорудах будь-яких тимчасових пристроїв, зберігання в них матеріалів та устаткування;

32) улаштування, живлення, прокладення мереж аварійного та евакуаційного освітлення мають виконуватися відповідно до вимог ПУЕ;

33) у світильниках аварійного та евакуаційного освітлення слід використовувати лампи розжарювання. Дозволяється в окремих випадках застосування люмінесцентних світильників для аварійного (евакуаційного) освітлення за умови, що температура приміщення становить не менше ніж +5 °C, а живлення здійснюється на змінному струмі й забезпечує напругу мережі не нижче ніж 90 % від номінальної.

Світильники аварійного (евакуаційного) освітлення вирізняються з числа світильників робочого освітлення своїм типом чи спеціально нанесеним знаком. Світильники евакуаційного освітлення слід позначати літерою Е.

Установлення будь-яких місцевих вимикачів або штепсельних роз’єднувачів у мережах аварійного (евакуаційного) освітлення не дозволяється;

34) електророзетки, вимикачі, перемикачі та інші апарати можуть встановлюватися на горючі основи (конструкції) лише з підкладанням під них суцільного негорючого матеріалу, що виступає за габарити апарата не менше ніж на 0,01 м;

35) забороняються:

проходження повітряних ліній електропередачі та зовнішніх електропроводок над горючими покрівлями, навісами, штабелями лісу, складами паливно-мастильних матеріалів, торфу, дров та інших горючих матеріалів на відстані, меншій за нормативну;

відкрите прокладання електричних проводів і кабелів транзитом через складські приміщення, пожежонебезпечні та вибухонебезпечні зони будь-якого класу і ближче ніж 1 м і 5 м від них відповідно;

відкрите прокладання на сходових майданчиках електропроводів і кабелів незалежно від їх напруги;

експлуатація кабелів і проводів з пошкодженою або такою, що в процесі експлуатації втратила захисні властивості, ізоляцією;

залишення під напругою кабелів та проводів з неізольованими струмопровідними жилами;

застосування саморобних подовжувачів, які не відповідають вимогам ПУЕ, що пред’являються до переносних (пересувних) електропроводок;

застосування для опалення приміщення нестандартного (саморобного) електронагрівального обладнання або ламп розжарювання;

користування пошкодженими розетками, відгалужувальними та з’єднувальними коробками, вимикачами та іншими електровиробами, а також лампами, скло яких має сліди затемнення або випинання;

експлуатація відгалужувальних та з’єднувальних коробок без наявності негорючих кришок;

підвішування світильників безпосередньо на струмопровідні проводи, обгортання електроламп і світильників папером, тканиною та іншими горючими матеріалами, експлуатація їх зі знятими ковпаками (розсіювачами);

використання електрообладнання та приладів в умовах, що не відповідають вказівкам (рекомендаціям) підприємств-виготовлювачів;

застосування в пожежонебезпечних зонах складських приміщень люмінесцентних світильників з відбивачами і розсіювачами, виготовленими з горючих матеріалів;

використання в пожежонебезпечних зонах світильників без захисного суцільного скла (ковпаків), а також із саморобними відбивачами і розсіювачами;

залишення без нагляду у разі виходу з приміщення увімкнених в електромережу нагрівальних приладів, телевізорів, радіоприймачів тощо;

складання горючих матеріалів на відстані менше ніж 1 м від електроустаткування та під електрощитами;

заклеювання ділянок електропроводки папером, горючими тканинами;

застосування для електромереж радіо- та телефонних проводів;

використання побутових електронагрівальних приладів без негорючих теплоізоляційних підставок та в місцях (приміщеннях), де їх застосування заборонено;

36) у всіх (незалежно від призначення) приміщеннях, які після закінчення роботи замикаються і не контролюються черговим персоналом, у всіх електроустановках та електроприладах, а також мережах їх живлення має бути вимкнена напруга (за винятком чергового освітлення, протипожежних та охоронних установок, а також електроустановок, що за вимогами технології працюють цілодобово);

37) на кожному об’єкті має бути встановлений порядок вимкнення напруги в електрообладнанні, силових та контрольних кабелях на випадок пожежі. Водночас електроживлення СПЗ, протипожежного водопостачання та евакуаційного (аварійного) освітлення має бути в робочому стані;

38) усе електрообладнання (корпуси електричних машин, трансформаторів, апаратів, світильників, розподільних щитів, щитів управління, металеві корпуси пересувних та переносних електроприймачів тощо) підлягає зануленню або заземленню відповідно до вимог ПУЕ;

39) несправності в електромережах та електроапаратурі, які можуть викликати іскріння, коротке замикання, понаднормове нагрівання горючої ізоляції кабелів і проводів, мають негайно ліквідуватися черговим персоналом. Пошкоджену електромережу потрібно знеструмити до приведення її в пожежобезпечний стан;

40) заміри опору ізоляції і перевірка спрацювання приладів захисту електричних мереж та електроустановок від короткого замикання мають проводитися 1 раз на 2 роки, якщо інші терміни не обумовлені ПУЕ;

41) захист будівель, споруд та зовнішніх установок від прямого потрапляння блискавки і вторинних її проявів, а також їх перевірку потрібно виконувати відповідно до вимог ДСТУ Б В.2.5-38:2008 "Інженерне обладнання будинків і споруд. Улаштування блискавкозахисту будівель і споруд".

Усі виявлені у пристроях захисту від блискавок пошкодження та дефекти підлягають усуненню;

42) у приміщеннях категорій А, Б, В за вибухопожежною та пожежною небезпекою має бути забезпечено дотримання вимог електричної іскробезпеки згідно з ГОСТ 12.4.124-83 "ССБТ. Средст-ва защиты от статического электричества. Общие технические требования";

43) власник енергетичного підприємства забезпечує обслуговування та технічну експлуатацію електроустановок, у тому числі електроустановок слабкого струму згідно з експлуатаційною документацією.

Особа, призначена відповідальною за їх протипожежний стан (головний енергетик, енергетик, інженерно-технічний працівник відповідної кваліфікації), зобов’язана:

організовувати і проводити профілактичні огляди та планові запобіжні ремонти електрообладнання і електромереж, а також своєчасне усунення порушень, які можуть призвести до пожежі;

забезпечувати правильність застосування електрообладнання, кабелів, електропроводок залежно від класу пожежо- та вибухонебезпечності зон і умов навколишнього середовища, а також справний стан апаратів захисту від коротких замикань, перевантажень та інших небезпечних режимів робіт.

2. Вимоги до ліфтів і підйомників під час експлуатації:

1) ліфти та підйомники мають відповідати вимогам Технічного регламенту ліфтів і компонентів безпеки для ліфтів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2017 року № 438;

2) ліфти і підіймачі не дозволяється використовувати з метою евакуації.

У разі виникнення пожежі ліфти мають опускатися на перший поверх, відчинятися і вимикатися;

3) порядок використання спеціальних ліфтів, призначених для транспортування пожежних підрозділів, має відповідати вимогам ДСТУ-Н Б В.2.2-38:2013 "Настанова з улаштування пожежних ліфтів в будинках та спорудах";

4) приміщення шахт ліфтів і ліфти слід своєчасно очищувати від горючого сміття і постійно підтримувати в чистоті.

3. Вимоги до вентиляції і кондиціювання:

1) залежно від умов виробництва на об’єктах мають бути встановлені терміни проведення профілактичних оглядів та очищення повітроводів, фільтрів, вогнезатримувальних клапанів, іншого обладнання вентиляційних систем, а також визначений порядок вимкнення вентиляційних систем і дій обслуговувального персоналу в разі виникнення пожежі або аварії.

Особа, призначена відповідальною за технічний стан та справність вентиляційних систем, зобов’язана забезпечити додержання вимог пожежної безпеки під час їх експлуатації;

2) не допускається використання технологічного обладнання у вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних приміщеннях у разі несправних або вимкнутих гідрофільтрів, сухих фільтрів, пиловідсмоктувальних, пилоуловлювальних та інших пристроїв систем вентиляції;

3) повітря, яке містить горючий пил або горючі відходи, має очищуватися до надходження у вентилятор. Для цього перед ним слід встановлювати каменеуловлювачі, а для вилучення металевих предметів - магнітні вловлювачі;

4) усі металеві повітроводи, трубопроводи, фільтри та інше обладнання витяжних установок, що транспортують горючі та вибухонебезпечні речовини, мають бути заземлені та захищені від статичної електрики;

5) вентиляційні камери, циклони, фільтри, повітроводи мають регулярно очищуватися від горючого пилу, відходів виробництва, жирових відкладень пожежобезпечними засобами. Перевірка й очищення вентиляційного обладнання мають проводитися за графіком, затвердженим керівником об’єкта. Результати огляду обов’язково вносяться до спеціального журналу;

6) вогнезатримні пристрої, магнітні вловлювачі у вентиляційних повітроводах, пристрої блокування вентиляційних систем із пожежною сигналізацією та системами пожежогасіння, а також автоматичні пристрої вимкнення вентиляції в разі пожежі мають перевірятися у встановлені керівником енергетичного підприємства терміни, але не рідше ніж один раз на півроку та підтримуватися у справному робочому стані;

7) під час експлуатації вентиляційних систем забороняється:

вимикати або знімати вогнезатримні пристрої;

випалювати накопичені в повітроводах, зонтах жирові відкладення та інші горючі речовини;

закривати витяжні канали, отвори й решітки;

залишати двері вентиляційних камер відчиненими, зберігати в камерах різні матеріали, устаткування тощо;

використовувати припливно-витяжні повітроводи й канали для відведення газів від приладів опалення, газових колонок, кип’ятильників та інших нагрівальних приладів;

складати впритул (на відстані менше ніж 0,5 м) до повітроводів і устаткування горючі матеріали або негорючі матеріали в горючій упаковці;

видаляти за допомогою тієї самої системи відсосів різні гази, пари, пил та інші речовини, що в разі змішування можуть викликати спалахи, горіння або вибух;

експлуатувати переповнені циклони;

8) під час експлуатації калориферів слід дотримуватися таких вимог:

відстань між калориферами і конструкціями з горючих та важкогорючих матеріалів має бути не менше ніж 1,5 м за наявності вогневого або електричного підігріву і не менше ніж 0,1 м, якщо теплоносієм є вода або пара;

тримати постійно справними контрольно-вимірювальні прилади;

не допускати виникнення зазорів між калориферами, а також між калориферними і будівельними конструкціями камер, а виявлені зазори зашпаровувати негорючими матеріалами;

систематично проводити пневматичним або гідравлічним способом очищення калориферів від забруднень;

стежити за тим, щоб транзитні канали, якими подається нагріте в калорифери повітря, не мали отворів, крім каналів, призначених для подавання повітря у приміщення;

9) монтаж, підключення, прокладання мереж, улаштування електричного захисту на лініях, які живлять побутові кондиціонери, мають проводитися відповідно до вимог інструкції виробника та ПУЕ;

10) лінії живлення до кожного побутового кондиціонера, групи кондиціонерів слід забезпечувати автономним пристроєм електричного захисту незалежно від наявності захисту на загальній лінії, яка живить групу кондиціонерів.

Переріз електропроводів, які живлять поодиноко встановлені побутові кондиціонери, має відповідати допустимому струмовому навантаженню, яке визначається паспортом на виріб;

11) зовнішній простір та стіни будинків навколо кондиціонерів мають бути розчищені від гілок дерев, витких рослин та інших предметів і конструкцій із горючих матеріалів у радіусі не менше ніж 1,5 метра;

12) у разі масового встановлення кондиціонерів у багатоповерхових будинках апарати мають бути зверху захищені негорючими козирками, водночас краї козирків мають виступати за зовнішні габарити кондиціонера не менше ніж на 0,15 м;

13) під час експлуатації побутових кондиціонерів забороняється:

використовувати як опорні конструкції горючі елементи конструкцій рам замість монтажних кріплень заводського виготовлення або інших металевих конструкцій у разі встановлення кондиціонера у віконному отворі;

вносити в конструкцію кондиціонерів зміни, не передбачені заводом-виробником;

замінювати наявні триполюсні штепсельні роз’єднувачі на двополюсні;

установлювати кондиціонери у внутрішніх протипожежних перегородках та стінах;

установлювати їх у приміщеннях категорії виробництва А і Б.

4. Вимоги до опалення:

1) до початку опалювального сезону теплові мережі, розташовані у приміщеннях, котельні, теплогенераторні й калориферні установки, печі та інші опалювальні прилади мають бути перевірені й відремонтовані. Несправні опалювальні пристрої застосовувати заборонено. Результати перевірок фіксуються у спеціальному журналі із зазначенням дати, особи, яка здійснювала перевірку, та проставленням її підпису;

2) особи, призначені на енергетичних підприємствах відповідальними за технічний стан опалювальних установок, зобов’язані організовувати постійний контроль за правильністю їх утримання та експлуатації, своєчасний і якісний ремонт;

3) опалення печей на енергетичних підприємствах має проводитися відповідною особою, яка пройшла спеціальне навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму.

Режим, час та тривалість топлення печей встановлюються розпорядженням керівника енергетичного підприємства з урахуванням місцевих умов;

4) топлення печей у будівлях та спорудах має припинятися не менш як за дві години до закінчення роботи;

5) повітронагрівальні й опалювальні прилади мають розміщуватися так, щоб до них був забезпечений вільний доступ для огляду й очищення.

Очищення димоходів та печей від сажі потрібно проводити до початку, а також протягом усього опалювального сезону, а саме:

опалювальних печей періодичної дії на твердому та рідкому паливі - не рідше ніж один раз на три місяці;

печей та осередків вогню безперервної дії - не рідше ніж один раз на два місяці;

кухонних плит та кип’ятильників - один раз на місяць.

На енергетичних підприємствах результати очищення димоходів та печей мають фіксуватися в журналі;

6) печі та інші опалювальні прилади повинні мати протипожежні переділки (відступи) від горючих конструкцій. Біля кожної печі перед топковим отвором до горючої підлоги має бути прибитий металевий лист розміром не менше ніж 0,5 x 0,7 м;

7) відстань від печей до товарів, стелажів, шаф та іншого обладнання має бути не менше ніж 0,7 м, від топкових отворів - не менше ніж 1,25 м;

8) на горищах усі димові труби і стіни, якими проходять димові канали, мають бути відштукатурені та побілені;

9) димові труби будівель із покрівлями з горючих матеріалів мають бути обладнані надійними іскрогасниками;

10) золу і шлак, які вигрібають із топки, слід заливати водою та виносити в спеціально відведені місця. Не дозволяється висипати їх поблизу будівель;

11) улаштування тимчасових печей у приміщеннях не дозволяється.

Як виняток, коли є потреба в установці тимчасових металевих та інших нетепломістких печей у приміщеннях гуртожитків, адміністративних, громадських та допоміжних будинків підприємств, на будівельних майданчиках, мають виконуватися вказівки заводів-виробників цих приладів, а також вимоги норм до відповідних систем постійного опалення. Крім того, слід дотримуватися таких вимог пожежної безпеки:

висота ніжок металевих печей без футерування має бути не менше ніж 0,2 м. Підлогу з горючих матеріалів під печами слід ізолювати одним рядом цеглин, покладених плиском на глиняному розчині, або негорючим теплоізолювальним матеріалом завтовшки не менше ніж 0,12 м з обшивкою зверху покрівельною сталлю;

металеві печі слід встановлювати на відстані не менше ніж 1 м від конструкцій із матеріалів груп горючості Г3, Г4 та не менше ніж 0,7 м - від конструкцій із матеріалів груп горючості Г1, Г2;

у разі встановлення металевих печей без ніжок, а також тимчасових цегельних печей на дерев’яній підлозі основа під піччю має бути зроблена з чотирьох рядів цегли, покладеної плиском на глиняному розчині, у такому разі два нижніх ряди кладки дозволяється робити з шанцями (порожнинами);

металеві труби, що прокладаються під стелею або паралельно до стін та перегородок із матеріалів груп горючості Г3, Г4, мають бути від них на відстані не менше ніж 0,7 м - без ізоляції на трубі; не менше ніж на 0,25 м - з ізоляцією, яка не допускає підвищення температури на її зовнішній поверхні на більше ніж 90 ° С;

металеві димові труби дозволяється прокладати через перекриття з горючих або важкогорючих матеріалів за умови влаштування переділки з негорючих матеріалів розміром не менше ніж 0,51 м. У разі виведення металевої димової труби через вікно (якщо відсутнє риштування) у нього слід вставляти лист покрівельного заліза, який замінює переділку розміром не менше ніж три діаметри димової труби. Кінець труби слід виводити за стіну будинку не менше ніж на 0,7 м та закінчувати спрямованим вгору патрубком заввишки не менше ніж 0,5 м. Патрубок, який виводиться з вікна верхнього поверху, має підійматися вище від карниза на 1 м. На патрубку слід встановлювати зонт для відведення атмосферних осадів;

12) під час експлуатації пічного опалення не дозволяється:

залишати печі, які топляться, без нагляду;

користуватися печами і осередками вогню, які мають тріщини;

розміщувати паливо й інші горючі речовини і матеріали безпосередньо перед топковим отвором;

зберігати незагашені вуглини та золу в металевому посуді, встановленому на дерев’яній підлозі або горючій підставці;

сушити й складати на печах одяг, дрова, інші горючі предмети та матеріали;

застосовувати для розпалювання печей ЛЗР та ГР; топити вугіллям, коксом і газом печі, не пристосовані для цього;

використовувати для топлення дрова, довжина яких перевищує розміри топильника, здійснювати топлення печей із відкритими дверцятами топильника;

використовувати вентиляційні та газові канали як димоходи;

прокладати димоходи (борови) опалювальних печей на горючих основах;

здійснювати топлення печей під час проведення в приміщеннях масових заходів;

закріплювати на димових трубах антени телевізорів, радіоприймачів тощо;

зберігати у приміщенні запас палива, який перевищує добову потребу;

використовувати для димових труб азбестоцементні і металеві труби, встановлювати глиноплитні та дерев’яні димоходи;

13) застосування пічного опалення у приміщеннях категорій за вибухонебезпекою та пожежною небезпекою А, Б, В не дозволяється;

14) у приміщеннях складів категорій А, Б, В за вибухопожежною та пожежною небезпекою, у коморах та в місцях, відведених для складання горючих матеріалів, у приміщеннях для наповнення і зберігання балонів зі стисненими та зрідженими газами опалювальні прилади слід огороджувати екранами з негорючих матеріалів, які встановлюються на відстані не менше ніж 0,1 м від приладів опалення;

15) опалювальні прилади систем водяного та парового опалення у приміщеннях категорій А, Б, В та із сильним виділенням пилу для забезпечення їх очищення повинні мати гладкі поверхні;

16) біля кожної форсунки котельної або теплогенерувальної установки, яка працює на рідкому паливі, має бути встановлений піддон із піском, а на паливопроводі - не менше ніж два вентилі (по одному біля топки та біля резервуара з паливом);

17) паливо має зберігатися у спеціально пристосованих для цього приміщеннях або на спеціально виділених майданчиках (у резервуарах);

18) у котельних приміщеннях допускається встановлення витратних баків закритого типу для рідкого палива:

у вбудованих котельнях - об’ємом не більше ніж 1 м-3 (для мазуту);

в окремо розміщених котельнях - об’ємом не більше ніж 5 м-3 (для мазуту) або 1 м-3 (для легкого нафтового палива).

19) у приміщенні котелень та інших теплових установок підприємств і населених пунктів забороняється:

допускати до роботи осіб, які не пройшли спеціальне навчання та протипожежний інструктаж, не отримали відповідних кваліфікаційних посвідчень, а також залишати без нагляду котли і нагрівники, що працюють;

експлуатувати установки в разі підтікання рідкого палива або витікання газу із системи паливоподачі;

розпалювати установки без їх попереднього продуву, подавати паливо, якщо форсунки або газові пальники загасли;

працювати в разі зіпсованих або вимкнених приладів контролю і регулювання, а також за їх відсутності;

сушити спецодяг, взуття, інші матеріали на котлах та паропроводах;

користуватися витратними баками, які не мають пристроїв для відведення палива в аварійний резервуар у безпечне місце, в разі пожежі.

5. Вимоги до теплових мереж:

1) у разі прокладання теплових мереж над землею застосування горючих теплоізоляційних матеріалів не допускається, за винятком трубопроводів, прокладених поза енергетичними підприємствами та населеними пунктами. У такому разі мають влаштовуватися вставки завдовжки 5 м із негорючих матеріалів на кожні 100 м довжини трубопроводу;

2) трубопроводи теплових мереж у місцях перетинання перекриттів, внутрішніх стін та перегородок слід прокладати в гільзах із негорючих матеріалів;

3) у місцях перетинання трубопроводами з теплоносієм металевих огороджувальних конструкцій із горючими полімерними утеплювачами в радіусі 0,1 м має передбачатися теплова ізоляція з негорючих матеріалів;

4) гарячі поверхні мереж, розташованих у приміщеннях, в яких вони можуть створити небезпеку спалахування газів, парів, аерозолів або пилу, слід ізолювати так, щоб температура на поверхні теплоізольованої конструкції була не менше ніж на 20 % нижча за температуру самоспалахування зазначених речовин;

5) теплоізоляція має виконуватися з матеріалів, що унеможливлюють виділення вибухопожежонебезпечних речовин у кількостях, що перевищують гранично допустимі концентрації;

6) не допускаються:

прокладання трубопроводів теплових мереж у каналах та тунелях разом із газопроводами зрідженого газу, киснепроводами, трубопроводами з легкозаймистими речовинами;

застосування теплоізоляції з горючих та важкогорючих матеріалів для захисту теплових мереж, розміщених у приміщеннях категорій А, Б, В, технічних підвальних поверхах та підвалах із виходами через загальні сходові майданчики;

експлуатація з пошкодженою і просоченою нафтопродуктами теплоізоляцією.

6. Вимоги до каналізації:

1) скидання (зливання) стоків, які містять ЛЗР та ГР, речовин, що у взаємодії з водою виділяють вибухопожежонебезпечні гази, у каналізаційну мережу забороняється.

2) каналізація для відведення промислових стоків за всією своєю довжиною має бути закрита і виконана з негорючого матеріалу.

3) для запобігання розповсюдженню вогню під час пожежі промислові системи централізованого водовідведення (каналізації) мають бути обладнані гідравлічними затворами. Гідравлічні затвори слід встановлювати на випусках стоків з виробничих приміщень, від майданчиків з технологічними установками, апаратами, резервуарами, зливоналивними естакадами тощо, в яких застосовуються легкозаймисті, горючі та вибухонебезпечні речовини. Шар води, який утворює гідрозатвор, має бути не менше ніж 0,25 м.

4) для відведення парів і газів, густина яких менша за густину повітря, систему централізованого водовідведення (каналізацію), підземну трасу слід обладнати вентиляційними стояками. Витяжні вентиляційні стояки встановлюються одразу за гідрозатворами на випуску забруднених стоків, виводяться вище від покрівлі виробничої будівлі не менш як на 0,7 м і закінчуються обрізом труби.

5) каналізацію мережі та гідрозатвори потрібно періодично оглядати й очищувати. Кришки оглядових колодязів каналізації мають бути постійно закритими, а на складах ЛЗР та ГР мати забарвлення, яке вирізняється, та покажчики їх місцезнаходження.

Кришки каналізаційних колодязів на системах і спорудах стічних вод із наявністю ЛЗР, ГР і вибухонебезпечних речовин мають виготовлятися з негорючих матеріалів, що не утворюють іскор під час ударів.

6) забороняється:

експлуатувати виробничу каналізацію з несправними або неправильно виконаними гідрозатворами;

об’єднувати потоки різних стічних вод, які можуть в разі змішування утворювати й виділяти вибухонебезпечні суміші;

з’єднувати витяжну частину каналізаційних стояків із вентиляційними системами та димоходами;

використовувати для освітлення гідрозатворів і колодязів ліхтарі, факели та інші види відкритого вогню.

1. Вимоги до складів рідкого палива, мастил та інших нафтопродуктів:

1) територія складу нафтопродуктів має бути огороджена провітрюваною огорожею з негорючих матеріалів заввишки не нижче ніж 2 м, якщо склад розміщений поза територією енергетичного підприємства.

У разі розміщення складу на території енергетичного підприємства, що має огорожу, спеціальна огорожа не потрібна;

2) проїзні дороги на резервуарних складах повинні мати освітлення, з’єднуватися з дорогами загального користування, бути в справному стані, взимку очищуватися від снігу;

3) у виробничих приміщеннях і на території складів мають бути встановлені знаки безпеки;

4) тунелі, камери засувок і канали трубопроводів слід підтримувати в чистоті, регулярно очищувати від розлитих нафтопродуктів, води та інших матеріалів.

На кожний резервуар потрібно складати технологічну карту, в якій зазначаються номер резервуара, його тип, призначення, максимальний рівень наливання, мінімальний залишок, швидкість наповнення і випорожнення;

5) блискавкозахист, електричне освітлення складів нафтопродуктів, а також охоронне освітлення за периметром мають бути в справному стані;

6) на території складів із нафтопродуктами забороняється:

встановлювати тимчасові інвентарні будівлі і побутові вагончики, а також зберігати різні матеріали і обладнання, які не використовуються у технології переробки та зберігання нафтопродуктів;

використовувати відкритий вогонь під час оглядів та підігрівання труб, а також палити поруч із резервуарами, в насосних, в камерах засувок і допоміжних приміщеннях;

7) для резервуарів, де зберігаються сірчисті нафтопродукти, має бути розроблений графік планових робіт з очищення від відкладень пірофорного сірчистого заліза;

8) обвалування підземних резервуарів слід передбачати тільки в разі зберігання в цих резервуарах нафти і мазутів. Об’єм, що утворюється між внутрішніми схилами обвалування, слід визначати з умови утримання рідини в кількості, що дорівнює 10 % об’єму найбільшого підземного резервуара в групі;

9) для переходу через обвалування або огороджувальну стіну, а також для входу на обсипку резервуарів слід передбачати сходи-переходи в кількості чотирьох для групи резервуарів і не менше ніж двох для резервуарів, що стоять окремо, і одного входу на обсипку;

10) вузли засувок слід розташовувати із зовнішнього боку обвалування (огороджувальної стіни) груп або резервуарів, що стоять окремо. Корінний запірний пристрій слід розташовувати безпосередньо біля резервуарів;

11) уразі прокладання трубопроводів крізь обвалування в місці проходу труб має забезпечуватися герметичність;

12) обвалування (стінки), їх перехідні містки, сходи, огорожі мають постійно підтримуватися в справному стані. Майданчики всередині обвалувань мають бути рівні, утрамбовані та посипані піском. Випадково розлиті ЛЗР та ГР слід негайно прибирати, а місця розлиття - посипати піском;

13) наземні резервуари мають бути пофарбовані білою (сріблястою) фарбою для запобігання дії сонячного проміння;

14) у разі прокладення або заміни трубопроводів, які проходять через обвалування наземних резервуарів, прориті траншеї після закінчення робіт мають бути негайно засипані, обвалування відновлено;

15) у процесі експлуатації резервуарів слід здійснювати постійний контроль за справністю дихальних клапанів та вогнеперепинувачів.

За температури повітря вище нуля перевірка має проводитись не рідше ніж один раз на місяць, а нижче нуля - не рідше ніж два рази на місяць. Взимку дихальні клапани та сітки мають очищуватися від льоду.

Під час огляду резервуарів, відбирання проб або замірів рівня рідини слід застосовувати пристосування, які унеможливлюють іскроутворення в разі ударів;

16) люки, що слугують для вимірювання рівня та відбору проб із резервуарів, повинні мати герметичні кришки, отвори для вимірів - кільце з металу, яке унеможливлює іскроутворення;

17) підігрівати в’язкі та схильні до застигання нафтопродукти в резервуарах (у встановлених межах) дозволяється за умови рівня рідини над підігрівниками не менше ніж 0,5 м;

18) для резервуарів, де зберігаються сірчисті нафтопродукти, має бути розроблений графік планових робіт з очищення від відкладень пірофорного сірчистого заліза;

19) у разі виникнення тріщин у швах стінок або дна задіяний резервуар має бути негайно випорожнений;

20) ремонт резервуарів дозволяється проводити лише після повного звільнення резервуара від рідини, від’єднання від нього трубопроводів, відкриття усіх люків, ретельного очищення (пропарювання та промивання), відбирання з резервуарів проб повітря та аналізу на відсутність вибухонебезпечної концентрації;

21) перед ремонтом резервуарів їх слід, а також усі засувки на сусідніх резервуарах та трубопроводах накрити повстю, просоченою антипіренами (влітку повсть змочити водою). Електро- та газозварювальну апаратуру дозволяється розміщувати на відстані не ближче ніж 50 м від задіяних резервуарів.

Електро- та газозварювальні роботи мають проводитись з оформленням наряду-допуску, а місця їх виконання забезпечуються первинними засобами пожежогасіння.

2. Вимоги до зливних естакад і причалів:

1) майданчик, зайнятий зливно-наливною естакадою, повинен мати тверде водонепроникне покриття, огороджене за периметром бортиком заввишки 200 мм, ухил не менше ніж 2 % в бік лотків, які зі свого боку мають передбачатися з ухилом 0,5 % до збірних колодязів (приямків), що розташовані на відстані не більше ніж 50 м;

2) зливно-наливні естакади слід розміщувати на прямій горизонтальній дільниці горизонтальної колії;

3) протяжність залізничних зливно-наливних естакад визначається залежно від кількості одночасно оброблюваних цистерн, але має бути не більше ніж максимальна довжина одного маршрутного складу залізничних цистерн;

4) довжину тупикової залізничної колії із зливно-наливними пристроями або естакадою слід збільшувати на 30 м (для можливості роз’єднання залізничного складу в разі пожежі), рахуючи від крайньої цистерни розрахункового маршрутного складу до упорного бруса;

5) відстань від вісі залізничних колій (складу або енергетичного підприємства), на якій передбачається рух локомотивів, до вісі найближчої колії із зливно-наливною естакадою має бути не менше ніж 20 м, якщо температура спалаху рідин, що зливаються, 120 °C і нижче, і не менше ніж 10 м, якщо температура спалаху вище 120 °C.

Не допускається використовувати залізничну колію із зливно-наливною естакадою для наскрізного проїзду локомотивів;

6) зливно-наливні пристрої для рідин мають бути закритими, безшланговими у вигляді систем шарнірно-зчленованих труб і телескопічних пристроїв.

Для нафтопродуктів із температурою спалаху вище ніж 120 °C і мазутів допускаються відкриті зливні пристрої з використанням міжрейкових або бокових жолобів, закритих знімними плитами.

Проміжні резервуари для мазуту і мастил мають розміщуватись із зовнішнього боку залізничних колій зі зливно-наливною естакадою або під залізничними коліями;

7) зливно-наливні естакади повинні мати драбини з негорючих матеріалів, що розміщуються в торцях та мають ширину 0,7 м і ухил не більше ніж 45 градусів;

8) у відкритих зливних пристроях на зливних естакадах слід встановлювати гідравлічні затвори;

9) для місцевого освітлення під час зливно-наливних операцій можуть застосовуватися акумуляторні ліхтарі у вибухобезпечному виконанні;

10) зливні шланги мають бути споряджені наконечниками з матеріалів, які унеможливлюють іскроутворення від удару;

11) залізничні шляхи, естакади, трубопроводи, телескопічні труби, наконечники шлангів та зливних пістолетів мають бути заземлені. Опір заземлювальних пристроїв слід перевіряти не рідше ніж один раз на рік згідно з графіком, затвердженим керівником енергетичного підприємства;

12) на зливних естакадах рідкого палива (нафтопродуктів) лотки мають бути постійно закритими негорючими плитами, а в місцях зливу залізничних цистерн - відкидними кришками;

13) бетоновані майданчики естакад і їх бортові огородження (від розтікання нафтопродуктів) слід періодично ремонтувати для запобігання появі вибоїн і тріщин;

14) до початку зливних операцій слід перевіряти правильність відкриття усіх зливних пристроїв і засувок, щільність з’єднань усіх зливних шлангів або труб на причалах, а також берегових пристроїв заземлення нафтоналивних суден.

Після зливних операцій потрібно прибрати розлиті нафтопродукти;

15) під час зливу рідких нафтопродуктів використовуються переносні лотки або кожухи для недопущення розбризкування;

16) для з’єднання або роз’єднання трубопроводів, а також відкриття зливних пристроїв у залізничних цистернах мають використовуватись інструменти, фланцеві та муфтові з’єднання, які не утворюють іскор;

17) забороняється рух тепловозів залізничними коліями зливних естакад. Залізничні цистерни під злив мають подаватись і виводитись плавно, без поштовхів і ривків;

18) застиглі нафтопродукти мають підігріватись тільки парою або в спеціальних тепляках.

Під час розігріву мазуту в залізничних цистернах відкритим паровим пристосуванням його слід вмикати в роботу тільки після повного занурення шланга в мазут.

Підігрів у цистернах і в інших ємностях (лотках) має бути на 15 °C нижче ніж температура спалаху цих нафтопродуктів, але не вище ніж +90 °C;

19) під час зливу нафтопродуктів та інших горючих рідин, які мають температуру спалаху нижче ніж 120 °C (за винятком мазуту), зливні пристрої мають бути закритого виконання (гнучкий шланг із наконечником або фланцеве з’єднання). Довжина шланга має бути такою, щоб можна було опускати його до дна залізничної цистерни. Наконечники (фланці) шлангів мають виготовлятися з іскробезпечних матеріалів.

Нижній злив ЛЗР (нафтопродуктів) допускається тільки через герметизовані зливні пристрої. Забороняється злив зазначеного палива у відкриті лотки.

20) у разі надходження на склад рідкого палива з температурою спалаху нижче ніж 45 °C зливати його забороняється;

21) забороняється злив мазуту, дизельного палива та інших нафтопродуктів на залізничних зливних естакадах під час грози;

22) під час зливних операцій забороняється:

виконувати електрогазозварювальні роботи та користуватися відкритим вогнем ближче ніж за 30 м;

застосовувати для освітлення переносні електролампи відкритого виконання, крім акумуляторних у вибухобезпечному виконанні.

23) технічний нагляд за системами протипожежного захисту і водопостачання та їх експлуатація мають проводитися згідно з вимогами відповідних нормативних актів у сфері пожежної безпеки.

3. Вимоги до приміщень для підготовки і перекачування нафтопродуктів:

1) у місцях розташування вузлів засувок слід передбачати в підлозі лоток для відведення стоків у закритий збірник або колодязь;

2) у місцях проходження труб через внутрішні стіни насосних станцій слід передбачати ущільнювальні пристрої з негорючих матеріалів;

3) на всмоктувальних і напірних мазутопроводах не ближче ніж за 10 м від стін мазутонасосних (поза мазутонасосними) має передбачатися встановлення ручних засувок;

4) на мазутопроводах має застосовуватися сталева арматура I класу герметичності за ГОСТ 9544-93;

5) на мазутопроводах мають застосовуватися фланцеві з’єднання типу шип-паз, які закриваються кожухами з негорючих матеріалів;

6) підлога кабельних споруд розподільних пристроїв, зблокованих з будівлею мазутонасосної, має бути над рівнем заглибленої частини підлоги мазутонасосної не менше ніж на 0,1 м;

7) вихідні люки з кабельних споруд та інші прорізи в підлозі приміщення мазутних насосів огороджуються бортиками заввишки не менше ніж 0,1 м;

8) прокладати кабелі через перекриття в мазутонасосній слід в трубах, до того ж кінці труб мають підніматися над рівнем підлоги не менше ніж на 0,1 м і мати ущільнення з негорючих матеріалів;

9) у будівлях головних корпусів на вводах мазутопроводів мають встановлюватись електрозасувки, керування якими здійснюється з блочного щита та з місця встановлення цих засувок;

10) прокладати мазутопроводи до котлів потрібно всередині котельного відділення, за винятком підвальних приміщень;

11) мазутопроводи у котельному відділенні мають бути покриті негорючою теплоізоляцією, а в разі прокладання з обігрівальним супутником виконується в спільній ізоляції з ним із запобіганням підвищенню температури під ізоляцією нижче ніж на 15 °C температури спалаху мазуту;

12) усі мазутопроводи в разі встановлення на них електрифікованої апаратури мають бути заземлені, а фланцеві з’єднання мають обладнуватися струмопровідною перемичкою;

13) у приміщеннях мазутонасосних має передбачатися встановлення автоматичних газоаналізаторів, зблокованих з аварійною вентиляцією і системою технологічної сигналізації з виводом сигналів на щит керування з постійним перебуванням персоналу;

14) усередині котельних відділень на вхідних засувках, напірних і зворотних лініях мазутопроводів мають бути вивішені таблички "Закрити в разі пожежі".

Забороняється захаращувати підходи до зазначених засувок деталями обладнання і матеріалами.

На мазутопроводах має застосовуватися тільки стальна арматура з ущільнювальними кільцями з матеріалу, що у разі тертя та ударів не дає іскроутворення;

15) розлитий мазут або мазут, що протік через порушення щільності сальників арматури, форсунок або трубопроводів, має бути присипаний піском і негайно прибраний. Місця, де був пролитий мазут, слід добре протерти;

16) на мазутопроводах має застосовуватися та експлуатуватися тільки негорюча теплоізоляція;

17) слід запобігати потраплянню мазуту на теплоізоляцію гарячих трубопроводів, а також на гарячі поверхні обладнання. У разі потрапляння в аварійних випадках мазуту на теплоізоляцію гарячих трубопроводів негайно мають бути вжиті заходи для видалення його з теплоізоляції.

У цих випадках ділянки теплоізоляції очищується гарячою водою або парою, а якщо це не допомагає (у разі глибокого проникнення в ізоляцію), ця ділянка теплоізоляції має бути повністю замінена;

18) періодично, але не менше ніж один раз на півроку має проводитися візуальний огляд стану теплової ізоляції трубопроводів та обладнання. Виявлені порушення мають бути відмічені в журналі дефектів і неполадок з обладнанням та усунуті;

19) забороняється проводити зварювальні та інші вогненебезпечні роботи на задіяному вибухо- і пожежонебезпечному обладнанні установок;

20) під час виконання вогневих робіт у приміщенні насосного відділення спалимі конструкції та обладнання в радіусі 5 м мають бути надійно захищені (металевим екраном, азбестом або змочені водою), а також слід ужити заходів щодо запобігання проти розлітанню іскор і потраплянню їх на інші спалимі конструкції, розміщені нижче майданчики і поверхи.

Якщо можливе потрапляння іскор на розміщені нижче майданчики і поверхи, на цих відмітках мають бути поставлені спостерігачі;

21) забороняється прокладання і експлуатація мазутопроводів нижче від нульової відмітки обслуговування головного корпусу електростанції;

22) усі трубопроводи повинні мати розпізнавальне фарбування і кольорові кільця залежно від властивостей речовини, яка транспортується, відповідно до чинних державних стандартів, а в приміщеннях і на обладнанні мають бути знаки безпеки. Мазутопроводи мають фарбуватися в коричневий розпізнавальний колір;

23) приміщення для підготовки і перекачування нафтопродуктів (мазутонасосні, мастилонасосні, приміщення для регенерації мастила тощо) мають завжди підтримуватись у чистоті.

Забороняється для очищення підлоги й обладнання користуватись легкозаймистими рідинами;

24) перед пуском устаткування треба перевіряти стан обладнання, герметичність засувок і трубопроводів, увімкнення автоматичних систем захисту і блокування;

25) протікання нафтопродуктів на засувках, фільтрах, фланцевих з’єднаннях або ущільненнях обладнання має негайно усуватись.

У разі виявлення значного витоку нафтопродуктів, що порушує нормальний режим роботи обладнання, слід вимкнути резервне обладнання або аварійно зупинити установку;

26) технічний стан стаціонарних автоматичних газоаналізаторів, пристроїв звукової і світлової сигналізації щодо наявності у виробничих приміщеннях небезпечної концентрації парів у повітрі належить регулярно перевіряти;

27) мастилоочисні установки (сепаратори), які встановлені стаціонарно, повинні мати справну дренажну систему, а приймальний бак брудного масла - мірне скло із захисним кожухом;

28) під час очищення мастила потрібно вести контроль за його тиском, температурою, вакуумом, безперервністю подавання мастила в мастилопідігрівачі;

29) обладнання мастилоочисних установок має встановлюватись на негорючих фундаментах (основах);

30) пости первинних засобів пожежогасіння потрібно розміщувати раціонально для можливості швидкого і безпечного використання;

31) у приміщеннях для підготовки і перекачування нафтопродуктів забороняється:

зберігати різні матеріали на обладнання;

залишати забруднені мастилом обтиральні матеріали;

сушити на нагрітих поверхнях обладнання і трубопроводах спецодяг;

улаштовувати тимчасові зварювальні пости в приміщеннях насосних та проводити вогневі роботи без попереднього контролю за станом повітряного середовища засобами експрес-аналізів із застосуванням газоаналізаторів;

захаращувати евакуаційні проходи і виходи з приміщення матеріалами та обладнанням.

4. Вимоги до зберігання ЛЗР та ГР у тарі:

1) зберігання ЛЗР та ГР у тарі слід здійснювати в будинках або на майданчиках під навісами (залежно від кліматичних умов). Навіси слід влаштовувати з негорючих матеріалів. Забороняється зберігання в тарі на відкритих майданчиках нафтопродуктів з температурою спалахування 45 °C і нижче. Види тари для зберігання та відпуску нафтопродуктів слід приймати за ДСТУ 4454:2005 "Нафта і нафтопродукти. Маркування, пакування, транспортування та зберігання";

2) зберігання рідин із температурою спалаху парів вище ніж 120 °C у кількості до 60 м-3 дозволяється в підземних сховищах для горючих матеріалів за умов улаштування підлоги з негорючих матеріалів та засипання її шаром утрамбованої землі завтовшки не менше ніж 0,2 м;

3) будівлі та споруди складів для зберігання ЛЗР та ГР (за винятком металевих резервуарів) мають бути не нижче ніж II ступеня вогнестійкості;

4) будівлі для зберігання ГР у тарі можуть бути заввишки не більше ніж три поверхи, а ЛЗР - одноповерховими;

5) загальна місткість однієї будівлі для зберігання нафтопродуктів у тарі не має перевищувати 1,2 тис. м-3 ЛЗР або 6 тис. м-3 ГР. Водночас в одному приміщенні (секції) дозволяється зберігати не більше 0,2 тис. м-3 ЛЗР або 1 тис. м-3 ГР. Припливно-витяжна вентиляція приміщень для зберігання ЛЗР та ГР має бути у справному стані;

6) дверні отвори у приміщеннях для зберігання ЛЗР та ГР у тарі повинні мати пороги з пандусами заввишки не менше ніж 0,15 м для запобігання розливанню рідини в разі аварії. Підлога в цих приміщеннях має бути з негорючих матеріалів і мати похил для стікання рідини до лотків та трапів;

7) у разі зберігання бочок із ЛЗР та ГР у будинках слід дотримуватися таких вимог:

вручну укладати бочки на підлогу не вище ніж у два яруси;

укладати бочки механізовано не вище ніж у п’ять ярусів - для ГР і три яруси - для ЛЗР;

укладати не більше ніж дві бочки за шириною штабеля або стелажа;

укладати бочки на кожному ярусі стелажа в один ряд зависотою незалежно від виду нафтопродуктів;

проходи для транспортування бочок мають бути не менше ніж 1,8 м завширшки, а проходи між стелажами або штабелями - не менше ніж 1 м;

8) у разі зберігання бочок на відкритих майданчиках слід:

у межах однієї огородженої (обвалованої) території розміщувати не більше ніж шість штабелів;

дотримуватися таких розмірів одного штабеля: його довжина не має перевищувати 25 м, ширина - 15 м;

передбачати відстань між штабелями на одному майданчику не менше ніж 5 м, між штабелями сусідніх майданчиків - не менше ніж 20 м, між штабелями та валом (стіною) - не менше ніж 5 м;

укладати бочки на майданчиках не більше ніж у два яруси заввишки і з проходами завширшки не менше ніж 1 м через кожні два ряди;

9) для розливання ЛЗР та ГР має бути передбачено ізольоване майданчик (приміщення), обладнаний (обладнане) відповідними пристосуваннями для виконання цих робіт.

Відпускати ЛЗР і ГР споживачам дозволяється за допомогою сифона або насоса лише у спеціальну тару з кришками (пробками), які щільно закриваються. Відпуск ЛЗР та ГР у скляні та полімерні ємності забороняється;

10) порожні металеві бочки, забруднені нафтопродуктами, слід зберігати окремо на спеціально відведених майданчиках, із щільно закритими пробками (люками), укладеними не більше ніж у чотири яруси, і відповідно до вимог, установлених для зберігання нафтопродуктів у тарі на відкритих майданчиках;

11) бочки мають укладатися пробками догори;

12) телефонний зв’язок нафтобази з найближчим підрозділом ОРСЦЗ має постійно бути налагодженим, із щоденним контролем справності до початку роботи бази;

13) не дозволяється:

зменшення висоти обвалування;

укладання бочок без прокладок між ярусами;

приймання на зберігання пошкоджених бочок, бочок без пробок або закритих пробками, що не відповідають тарі;

застосування інструменту для відгвинчування пробок з металу, що дає іскри.

5. Вимоги до автозаправних станцій:

1) АЗС мають відповідати вимогам чинного законодавства;

2) відповідальність за пожежну безпеку АЗС несуть їхні керівники та керівники енергетичного підприємства у разі підпорядкування їм АЗС. До роботи на АЗС допускаються лише особи, які пройшли навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму і мають про це відповідне посвідчення;

3) територія АЗС має бути спланована так, щоб унеможливити потрапляння розлитих нафтопродуктів (у тому числі у разі аварії) за її межі, і утримуватися з урахуванням вимог, викладених у пункті 1 розділу IX цих Правил;

4) розташування транспортних засобів в очікуванні заправки має забезпечувати можливість їх швидкої аварійної евакуації з території АЗС. Автомобілі, що чекають черги на заправку, має розміщуватися не ближче ніж за 3 м до автомобіля, що заправляється;

5) забороняється палити, проводити ремонтні та інші роботи, пов’язані із застосуванням відкритого вогню як у будинку АЗС, так і на відстані менше ніж 30 м від її території;

6) на АЗС мають бути вивішені на видних місцях плакати, які містять обов’язки водія під час заправляння автотранспорту, а також інструкції про заходи пожежної безпеки;

7) місця заправки та зливання нафтопродуктів мають бути освітлені в нічний час;

8) АЗС мають бути оснащені телефонним та гучномовним зв’язком;

9) кришки зливних та замірних труб, люків оглядових та зливних колодязів мають утримуватися закритими.

Вимірювання рівня нафтопродуктів у резервуарах має здійснюватися спеціально призначеними для цієї мети стандартними вимірювальними приладами (пристроями);

10) зливати нафтопродукти в підземні резервуари потрібно закритим способом (трубопроводом або через шланг);

Перед зливанням нафтопродукту з автоцистерн у резервуар слід заміряти рівень нафтопродукту в цьому резервуарі. Процес зливання має контролюватися працівником АЗС та водієм автоцистерни.

Наконечники зливних шлангів мають бути виготовлені з матеріалу, що унеможливлює іскроутворення у разі ударів об корпус резервуара, і заземлені;

11) автоцистерни під час зливання повинні бути приєднані до заземлювального пристрою. Гнучкий заземлювальний провідник має бути постійно приєднаним до корпусу автоцистерни і мати на кінці пристосування для приєднання до заземлювального пристрою. Кожна цистерна автопотяга повинна бути заземлена окремо до повного зливання з неї нафтопродуктів.

Для захисту від прямих ударів блискавки і заземлення високих потенціалів усі металоконструкції та електропровідні неметалеві частини технологічного обладнання мають бути приєднані до заземлювального пристрою;

12) кожне технічне обслуговування, ремонт, перевірка роздавальних колонок фіксуються в журналі обліку ремонту устаткування;

13) очищення резервуарів здійснюється не рідше ніж один раз на два роки відповідно до вимог норм;

14) за герметичністю фланцевих, різьбових та інших типів з’єднань у колонках, роздавальних рукавах, трубопроводах та арматурі має бути встановлений постійний нагляд; витікання, що виникло, слід негайно усунути;

15) кришки оглядових і приймальних колодязів, а також колодязів очисних споруд має виготовлятися з негорючих матеріалів або матеріалів групи горючості Г1 та унеможливлювати іскроутворення під час ударів. Їх дозволяється відкривати лише для проведення технологічних операцій, профілактичних заходів, вимірів і добору проб;

16) для відкривання і закривання пробок металевої тари та проведення інших робіт у вибухонебезпечних зонах на АЗС має бути набір інструментів з металу, що не дає іскор;

17) під час заправлення на АЗС слід дотримуватися таких вимог:

мотоцикли й моторолери подаються до паливороздавальних колонок з вимкненими двигунами, пуск та вимкнення яких мають здійснюватися на відстані не менше ніж за 15 м від колонок, автомобілі - своїм ходом із подальшим вимкненням двигунів до початку процесу заправляння;

нафтопродукти відпускаються безпосередньо в бензобаки.

Дозволяється відпускати власникам індивідуального транспорту нафтопродукти в спеціально призначені для цього металеві каністри. Забороняється відпускати паливо в скляну тару та тару з полімерних матеріалів.

Випадково розлиті на землю нафтопродукти слід засипати піском, а просочений пісок і замащені мастилом обтиральні матеріали збираються в металеві ящики з кришками, які щільно закриваються і після закінчення робочого дня вивозяться з території АЗС.

Відстань між автомобілем, який заправляється, та автомобілем, що стоїть за ним, має бути не менше ніж 3 м, а відстань між усіма іншими автомобілями, які стоять у черзі,- не менше ніж 1 м; має забезпечуватися можливість маневрування та виїзду з території АЗС.

18) на АЗС забороняються:

заправляння транспортних засобів з увімкненими двигунами;

проїзд автотранспорту над підземними резервуарами;

робота в одязі та взутті, облитих бензином;

заправляння транспортних засобів (крім легкових автомобілів), у яких перебувають пасажири;

заправляння автомобілів, завантажених небезпечним вантажем (вибуховими речовинами, стисненими та зрідженими горючими газами, ЛЗР і ГР, отруйними та радіоактивними речовинами);

в’їзд на територію АЗС і заправляння тракторів, не обладнаних іскрогасниками;

відпускання палива роздавальними колонками, які під’єднані до заповнюваних резервуарів (під час зливання нафтопродуктів);

приєднання заземлювальних провідників до пофарбованих та забруднених частин автоцистерни;

використання як заземлювачів трубопроводів з ЛЗР, ГР та горючими газами, а також інших трубопроводів;

експлуатація вибухозахищеного електрообладнання зі знятими деталями оболонки, у тому числі кріпильними, передбаченими його конструкцією;

19) під час експлуатації ПАЗС слід дотримуватися таких вимог пожежної безпеки:

на кожній ПАЗС мають бути нанесені фарбою написи "Пересувна АЗС", "Вогненебезпечно" та знак класифікації вантажу. Кожна ПАЗС має бути укомплектована первинними засобами пожежогасіння (не менше ніж двома вогнегасниками, протипожежним покривалом, ящиком із піском, лопатою);

кожна ПАЗС повинна мати інструкцію щодо заходів пожежної безпеки для водія-заправника;

до початку відпускання нафтопродуктів водій-заправник зобов’язаний:

забезпечити надійне гальмування автомобіля й причепа на майданчику;

надійно заземлити ПАЗС (вертикальний заземлювач під час установлення забивають у землю на глибину 0,5-0,6 м);

підготувати до застосування первинні засоби пожежогасіння;

надійно зафіксувати дверцята шафи паливороздавальних агрегатів під час відкривання, протерти підлогу шафи;

перевірити герметичність трубопроводів та паливороздавальних агрегатів, за потреби негайно усунути несправності, що виникли.

6. Вимоги до газового господарства:

1) у приміщеннях газового господарства ГРП, ГРУ мають бути вивішені схеми та інструкція з експлуатації обладнання.

Зовні приміщень на видних місцях мають бути встановлені знаки безпеки (попереджувальний напис - "Вогненебезпечно. Газ") за чинними державними стандартами та табличка з телефоном відповідального за пожежну безпеку та газове господарство - на воротах ГРП;

2) приміщення з контрольно-вимірювальними приладами і пристосуваннями управління має бути відокремлено від ГРП і ГРУ газонепроникною стіною, в якій немає наскрізних отворів та щілин. Проходження комунікацій через стіну дозволяється тільки із застосуванням спеціальних улаштувань (сальників);

3) газонебезпечні роботи мають проводитись відповідно до вимог законодавства про охорону праці. Персоналу проводять інструктаж, у тому числі щодо заходів пожежної безпеки, після якого члени бригади можуть допускатися до роботи;

4) до початку вогненебезпечних робіт (зварювання тощо) мають бути виконані організаційні та технічні заходи для унеможливлення накопичення залишків газу і надходження його до місця роботи, проведений аналіз повітря на відсутність вибухонебезпечних концентрацій (особливо в непровітрюваних зонах), а також одержано дозвіл особи, відповідальної за виконання вогневих робіт;

5) підготовку технологічного обладнання до ремонту, демонтаж і монтаж після ремонту в задіяному ГРП та ГРУ дозволяється виконувати протягом світлового дня.

В аварійній ситуації допускається виконувати ці роботи в нічний час за умови забезпечення додаткових заходів безпеки: підсилення освітлення, встановлення додаткового нагляду, а також безперервного контролю загазованості;

6) забороняється проводити монтаж або ремонт обладнання і газопроводів у приміщенні, якщо вентиляція не працює;

У разі виходу з ладу системи вентиляції ГРП та ГРУ потрібно вжити заходів для унеможливлення утворення вибухонебезпечної концентрації газу в приміщенні;

7) тиск у газових апаратах або газопроводах для виконання ремонтних робіт має знижуватися після їх вимкнення тільки через продувні свічі або регулятори тиску.

Забороняється для цієї мети роз’єднувати фланцеві з’єднання на запірній арматурі;

8) заглушки, встановлені на газопроводах, повинні бути розраховані на максимально можливий тиск газу в разі аварії і ремонтних робіт. Заглушки повинні мати хвостові виступи за фланці;

9) відігрівання газопроводів та арматури проводять парою або гарячою водою.

Забороняється застосування для цієї мети джерела тепла з відкритим вогнем;

10) роботи з ремонту електрообладнання ГРП та ГРУ і заміни перегорілих електроламп повинні проводять за знятого струму. У разі недостатнього природного освітлення допускається застосування переносних світильників у вибухобезпечному виконанні або додаткове встановлення їх зовні за заскленим віконним блоком.

11) у разі різких змін тиску газу негайно слід уживати заходів щодо виявлення й усунення причин, а також переведення котельних установок на спалювання резервних видів палива;

12) у разі витоку газу з газопроводу аварійну ділянку (зону) потрібно негайно огородити, вивісити відповідні попереджувальні й заборонні знаки безпеки, а також вжити заходів щодо термінового вимкнення пошкодженого газопроводу або обладнання;

13) забороняється застосування відкритого вогню для пошуку місць витоку газу;

14) у разі використання землерийних машин останній шар ґрунту над пошкодженим газопроводом завтовшки 200-З00 мм необхідно прибирати вручну лопатами з дотриманням заходів безпеки;

15) забороняється використовувати діючі газопроводи для влаштування підвіски (опори) пристосувань і настилів будівельних риштувань;

16) у разі вимушеного перетинання зварювальним електрокабелем діючих газопроводів слід виконувати додаткове його ізолювання або встановлювати повітряну підвіску;

17) під час роботи в приміщеннях ГРП та ГРУ і в загазованому середовищі застосовують інструменти з матеріалу, який не дає іскроутворення. Використання інструментів із чорного металу допускається за умови покриття робочої частини густим мастилом.

Персонал повинен бути у взутті, яке унеможливлює іскроутворення, і в одязі з матеріалу, який не накопичує статичних зарядів;

18) у разі встановлення газових плит біля стін (перегородок) із горючих матеріалів стіни (перегородки) слід ізолювати негорючими матеріалами: штукатуркою, покрівельною сталлю, негорючим теплоізоляційним матеріалом не менше ніж 3 мм завтовшки тощо. Ізоляція має виступати за габарити плити не менше ніж на 0,1 м з кожного боку і не менше ніж на 0,8 м зверху.

Відстань від плити до ізольованих негорючими матеріалами стін (перегородок) має бути не менше ніж 0,07 м.

Відстань між плитою та неізольованою стіною (перегородкою) з горючих матеріалів має бути не менше ніж 1 м;

19) установлення газових проточних водонагрівачів потрібно передбачати на стінах (перегородках) із негорючих матеріалів. Допускається встановлювати проточні водонагрівачів на обштукатурених, а також на облицьованих негорючими або важкогорючими матеріалами горючих стінах (перегородках) на відстані не менше ніж 0,03 м від них. Ізоляція повинна виступати за габарити корпусу водонагрівачів не менше ніж на 0,1 м;

20) установлення газових опалювальних котлів, опалювальних апаратів та ємних газових водонагрівачів слід виконувати біля стін із негорючих матеріалів або біля стін, захищених негорючими або важкогорючими матеріалами, на відстані не менше ніж 0,1 м.

21) меблі та інші вироби (предмети) з горючих матеріалів слід установлювати не ближче ніж за 0,2 м від газових приладів;

22) у разі появи в приміщенні запаху газу слід негайно припинити його подавання, викликати аварійну газову службу та провітрити приміщення. До усунення несправності у приміщенні забороняється запалювати сірники, палити, застосовувати відкритий вогонь, вмикати та вимикати електроприлади;

23) газонебезпечні роботи повинні проводитись відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.76-15.

7. Вимоги до складів твердого палива:

1) для зберігання вугілля різних марок на одному складі мають передбачатися окремі ділянки складу. Спільне зберігання дозволяється у разі, якщо передбачено спалювання суміші вугілля за його безпечного суміщення;

2) для гальмування процесу самозаймання вугілля в штабелях можуть застосовуватись інгібітори. Інгібітори вводяться у вугілля шляхом його оприскування у вузлах пересипання з конвеєра на конвеєр під час подання його з розвантажувальної споруди на склад або спеціальними розприскувачами на складах;

3) дренажне обладнання, освітлення, телефонний і радіопошуковий зв’язок, пожежна сигналізація і пожежний водопровід складу вугілля мають бути у справному стані, періодично оглядатись і перевірятись за графіком, затвердженим головним інженером електростанції;

4) автодороги на під’їздах до складу, а також розміщені за периметром складу або штабелів мають бути завжди готові для вільного проїзду пожежних та інших автомашин, бульдозерів, кранів та інших механізмів (очищені від вугілля, снігу, сторонніх предметів, а в нічний час достатньо освітлені).

У такому самому стані слід підтримувати автодороги до гідрантів і засувок системи протипожежного водопостачання;

5) уразі виявлення ознак самозаймання вугілля та його озолення в штабелях складів мають вживатися невідкладні заходи для їх ліквідації;

6) на складах вугілля (крім складів для антрацитів) мають передбачатись спеціальні майданчики для гасіння самозаймистого вугілля та остигання після його видалення із штабеля розміром не менше ніж 5 % загальної площі штабелів;

7) за паливом, що зберігається на складі та може самозагорятись, має бути встановлено систематичне спостереження з метою своєчасного виявлення самозагоряння. Основним методом експлуатаційного контролю за станом штабелів є його зовнішній (візуальний) огляд, який виконується за встановленим графіком черговою зміною або особою, призначеною начальником цеху;

8) склади вугілля мають бути обладнані освітленням для безпечного проведення вантажно-розвантажувальних робіт у нічний час;

9) вугілля, яке лежить на складах для тривалого зберігання, повинно укладається у штабелі після розвантаження його з вагонів у найкоротший термін.

Забороняється зберігання вивантаженого вугілля у безформних купах та навалом більше ніж дві доби (окислення вугілля може викликати його саморозігрівання);

10) вугілля з помітним відхиленням від норм за якістю (дуже зволожене і засмічене породою та трісками) укладається в штабелі для короткочасного зберігання;

11) у разі укладання в один штабель вугілля різних груп за здатністю до окислення і самозаймання обсяги профілактики та експлуатаційного нагляду визначаються за найменш стійким вугіллям незалежно від його кількісного вмісту в суміші.

Перед укладанням свіжого вугілля майданчик (основу) під штабель або його частину слід ретельно очистити від залишків старого вугілля, сміття, сторонніх предметів, після чого його планують, ущільнюють і перевіряють геодезичні відмітки;

12) забороняється змішувати вугілля нового надходження із вугіллям, що укладене у попередніх сезонах.

Під час укладання свіжого вугілля на неповністю звільнені склади треба невикористане вугілля підібрати, перемістити до невикористаної частини штабеля і надати йому правильної форми, а всю поверхню наново утвореної ділянки штабеля додатково ущільнити.

Вугілля, що закладене давніше, треба подавати на спалювання передусім;

13) за вугіллям, яке зберігається на складі, має бути встановлений систематичний нагляд для своєчасного виявлення осередків самонагрівання і самозаймання, а також дефектів, що виникають на штабелі (тріщини, зсуви тощо);

14) під час візуальних оглядів слід звертати особливу увагу на такі зовнішні ознаки зміни температури вугілля в штабелях (перші чотири ознаки стосуються весни, літа, осені):

поява за ніч на поверхні штабеля, що близько до осередку самонагрівання, вологих плям, які зникають зі сходом сонця;

швидке утворення сухих плям у штабелі після дощу або рясної роси;

поява пари і специфічного запаху продуктів розкладу вугілля;

утворення сольових нальотів на поверхнях штабелів, які зникають після опадів;

утворення проталин у сніговому покриві та фарбування снігу;

поява плям на поверхні безсніжної частини штабеля.

Контроль за появою осередків самонагрівання вугілля в штабелях може проводитись також інструментальними методами (наприклад, за допомогою тепловізорів);

15) температура вугілля в штабелі контролюється за допомогою приладів тільки у тих випадках, коли на окремих ділянках штабеля самонагрівання не припинилось і потрібно уточнити розміри осередків самонагрівання. Для цього використовуються термометри або інші термовимірювальні прилади;

16) температура в штабелях не має перевищувати 45 °C. У разі виявлення температури понад 45 °C нагляд за температурним режимом потрібно проводити щодня (до стабілізації температури на рівні нижче ніж 45 °C);

17) під час візуальних оглядів штабеля особливу увагу слід звертати на стан укосів у нижній частині, де скупчуються великі шматки вугілля, тому оскільки в цих місцях кисень проникає в глибину штабеля, сприяючи самонагріванню і самозайманню вугілля. Осередки самонагрівання і самозаймання утворюються переважно в межах від 1 м до 1,5 м глибини штабеля і на укосах;

18) у разі виявлення ознак самонагрівання вугілля слід негайно провести додаткове ущільнення поверхні штабеля на ділянці, що перевищує розміри осередку самонагрівання у 2-3 рази.

Якщо зазначені заходи будуть недостатніми, осередки палива, що самозагорілося, мають бути вилучені зі штабеля з поступовим гасінням на спеціальному майданчику з подальшим подаванням у тракт паливоподання котельні.

Після додаткового ущільнення за ділянкою з ознаками самонагрівання слід встановити щоденне візуальне спостереження;

19) вугілля слід видаляти із штабеля з подальшим гасінням на спеціальному майданчику і подаванням в тракт паливоподання на спалювання, якщо додаткове його ущільнення не дає позитивного ефекту та із штабеля й далі виділяються газоподібні продукти розкладу з характерним запахом загоряння вугілля та його озолення в осередках самозаймання;

20) забороняється заливати водою осередок самозаймання вугілля безпосередньо в штабелі;

21) під час видалення вугілля з осередків самозаймання штабеля слід оконтурити майданчик, у межах якого виявлені ознаки самозаймання, вибрати вугілля із зони горіння за допомогою грейферного крана або екскаватора, охоплюючи й ту частину штабеля, яка зазнала самонагрівання і частково висохла. Залишене на цій ділянці штабеля вугілля слід перемішати з масою ненагрітого вугілля, що лежить поряд. Рекомендується додавати дрібне вугілля, взяте краном з іншого місця штабеля для засипки виробки. Потім провести ретельне ущільнення вугілля в штабелі на ділянці ліквідованого осередку самозаймання.

Видалення вугілля, яке горить, та його гасіння вимагають максимальної обережності (розвантаження грейферів або ковшів проводиться на мінімальній висоті, не дозволяється виймати вугілля, яке горить, у разі сильного вітру тощо), оскільки частинки вугілля можуть бути причиною масового розповсюдження осередків поверхневого горіння на штабелі та виникнення пожеж за межами складів;

22) видалене з осередку самозаймання вугілля подавати в тракт паливоподання забороняється. Видалене вугілля слід розмістити на окремому майданчику складу та поливати розпиленою водою до повного гасіння. Охолоджене вугілля разом із свіжим подати на спалювання;

23) у разі збереження деякого особливо активного вугілля можливе його поверхневе загоряння і поширення вогнища поверхнею штабеля.

Поверхневі осередки горіння потрібно ліквідувати за допомогою бульдозера шляхом перемішування вугілля з осередку займання зі свіжим вугіллям із подальшим ретельним його ущільненням.

Допускається гасіння поверхневих осередків горіння розпиленою водою. Після погашення осередків горіння поверхневий шар вугілля слід перемішати зі свіжим вугіллям (грейферним краном, бульдозером, екскаватором) та ущільнити.

За ліквідованим осередком горіння потрібно встановити контроль протягом тижня із записом в оперативному журналі відповідного підрозділу.

Якщо заходи для ліквідації поверхневих загорянь не дають позитивних результатів, верхній шар вугілля має бути видалений зі штабеля, а це місце засипане свіжим вугіллям і ретельно ущільнене;

24) у дощову погоду можливе гасіння поверхневих осередків горіння змішуванням вугілля з осередку з вологим вугіллям із цього самого штабеля, але з обов’язковим ущільненням;

25) вимивини, зсуви та інші дефекти, які виникають у штабелі самозаймистого вугілля через деякий час, а також через часті дощі, потрібно ліквідувати в найкоротший термін шляхом подання свіжого вугілля, а штабель слід додатково ущільнити.

Після тривалих дощів рекомендується проводити додаткове ущільнення всього штабеля. У зимовий період сніг із поверхні штабеля можна не видаляти, але з настанням весняних відлиг його рекомендується видаляти для запобігання руйнуванню поверхні штабеля і зволоженню вугілля;

26) дані всіх оглядів стану штабелів на складах вугілля, вимірювання температури та інше заносяться в Журнал огляду вугілля, що зберігається на складі, із записом про вжиті заходи у разі виявлення осередків самонагрівання, вимивин, зсувів тощо;

27) на кожній електростанції, що спалює вугілля, для вугільного складу має бути розроблена інструкція про заходи пожежної безпеки на вугільному складі;

28) інструкція про заходи пожежної безпеки на вугільному складі узгоджується з пожежною охороною і затверджується керівництвом електростанції;

29) на складі вугілля має бути обладнана самостійна мережа протипожежного водопостачання або вона може входити до складу мережі протипожежного водопостачання електростанції;

30) пожежні гідранти на території складів вугілля слід розміщувати навколо штабелів не менше ніж через 150 м, а також навпроти розривів між штабелями і біля майданчика гасіння.

Мережу протипожежного водопроводу повинно бути поділено засувками на окремі ділянки, на кожній з яких повинно бути не більше ніж п’ять гідрантів.

На вугільних складах до майданчиків для охолодження вугілля, вибраного з місця самозаймання, слід встановлювати гідранти з подаванням води в кількості не менше ніж 10 л/с;

31) для гасіння пожежі, що виникла на складі вугілля, потірбно мати запас змочувача (поверхнево-активної речовини) для додавання до води з метою підвищення вогнегасних властивостей води, зменшення її витрат і скорочення тривалості гасіння пожежі;

32) на відстані менше ніж 50 м від краю штабеля вугілля III і IV груп забороняється розведення відкритого вогню.

При в’їзді на територію складу слід розмістити плакат з написом "Заборонено паління та розпалювання відкритого вогню";

33) на складах твердого палива забороняється здійснювати розвантаження, зберігання і спалювання палива з незнайомими або невивченими характеристиками щодо вибухопожежонебезпеки.

Майданчик для зберігання твердого палива має бути очищений від рослинного сміття і горючих матеріалів, вирівняний і щільно втрамбований.

Забороняється складання вугілля на землі, яка має органічні речовини і колчедани;

34) під закладеними штабелями твердого палива не рекомендується розміщувати водостічні канали, дренажні пристрої, окремі труби і кабелі, а також теплофікаційні, кабельні та інші тунелі. За потреби будівництва тунелів вони мають бути прохідними і мати перекриття із шаром ущільненого ґрунту над ним завтовшки не менше ніж 1 м;

35) габаритні розміри штабелів вугілля визначаються розмірами відведеного для них майданчика, а також можливостями вантажно-розвантажувальних механізмів;

36) для виконання регламентних робіт зі штабелями, а також проїзду механізмів і пожежних машин відстань від підошви штабелів до загорожі та фундаменту підкранових колій має бути не менше ніж 3 м, а до зовнішнього краю головки підкранової рейки або бровки автошляху - не менше ніж 2 м;

37) для уточнення розмірів осередку самозагоряння палива і для контролю за температурою осередку в штабелі повинні застосовуються спеціальні термовизначальники і термощупи;

38) під час візуальних оглядів штабеля з паливом, що самозагорілося, особливу увагу слід звернути на стан укосів у нижній частині, де накопичуються великі шматки, бо в цих місцях проникає кисень, що призводить до самонагрівання і самозагоряння;

39) у разі обладнання на складі палива незалежної мережі протипожежного водопостачання і насосної станції вони мають експлуатуватись аналогічно до систем пожежогасіння цього енергетичного підприємства;

40) перед закладенням палива, яке тільки надійшло, основу старого штабеля потрібно очистити від залишків палива особливо ретельно, якщо в ньому були осередки палива, що самозагорілися під час зберігання.

8. Вимоги до установок паливоподання твердого палива:

1) на внутрішніх поверхнях огороджувальних конструкцій галерей трактів паливоподання через кожні 20 м мають бути встановлені вказівники найближчого виходу, напрям руху і відстань до нього. Над дверима евакуаційних виходів встановлюються світлові покажчики "Евакуаційний вихід", виконані у вибухозахищеній арматурі;

2) у транспортерах паливоподання слід застосовувати тільки негорючу транспортерну стрічку, яка має бути сертифікована в Україні за цим показником;

3) постійні зварювальні пости в приміщеннях паливоподання не дозволяються;

4) персонал, який забезпечує експлуатацію, наладку і ремонт паливоподання твердого палива, зобов’язаний знати властивості палива, яке надходить на електростанцію, і його вибухо- та пожежонебезпеку;

5) щоб уникнути самозаймання палива внаслідок його злежування в бункерах сирого вугілля, слід згідно з затвердженим графіком проводити їх спорожнення до мінімально допустимого рівня;

6) вибір електрообладнання для паливоподання, пилоприготувальних і котельних установок має проводитися відповідно до ПУЕ;

7) для кожної установки (групи однотипних установок) складається експлуатаційна інструкція, яка має охоплювати вимоги цих Правил із конкретизацією відповідно до місцевих умов. Інструкція зі схемами установки має бути на робочому місці чергового, який обслуговує установку;

8) під час експлуатації центральних сушильних і пилоприготувальних установок слід керуватися вказівками спеціальних інструкцій, які мають розроблятися на основі цих Правил з урахуванням конкретних місцевих умов, марки палива і системи його сушіння та розмелювання;

9) вузли пересипання палива та інше технологічне обладнання з джерелами пиління повинні мати надійне ущільнення.

За станом ущільнень встановлюється періодичний контроль. Помічені неполадки слід ліквідувати в найкоротший термін;

10) для забезпечення санітарних норм і вимог вибухонебезпеки тракту паливоподання на вузлах пересипання палива, у приміщеннях дробильного корпусу та пилоприготування передбачаються установки придушення пилу із застосуванням пристроїв димопридушення стаціонарного типу;

11) під час завантаження конвеєрних стрічок і їх роботи не має бути просипання палива. Просипане паливо слід прибирати;

12) у приміщенні тракту паливоподання слід дотримуватися чистоти, регулярно проводити прибирання з видаленням пилу з усіх місць його нагромадження.

Прибирання слід виконувати згідно із затвердженим графіком залежно від типу твердого палива, його здатності до окиснення й запилення приміщень.

Пил слід прибирати гідрозмиванням або механізованим способом. За потреби в окремих місцях його можна прибирати вручну. Ці роботи дозволяється виконувати тільки після зволоження пилу розпиленою водою;

13) дренчерні водяні завіси слід перевіряти з пуском води за затвердженим графіком, але не менше ніж один раз на квартал. Результати огляду й пуску дренчерних завіс записуються в оперативний журнал паливно-транспортного цеху.

Місцеве ручне управління дренчерними завісами має бути справним і розташовуватись у доступних у разі пожежі місцях (на сходах, у тамбурах тощо);

14) у виробничих приміщеннях тракту паливоподання забороняється:

палити за межами спеціально відведених місць;

застосовувати для опалення електричні нагрівальні прилади;

застосовувати відкриті лампи розжарювання;

подавати паливо, що самозагорілося (тліюче), на конвеєри і складати його в бункери;

нагромаджувати паливо під нижніми нитками конвеєрних стрічок;

зупиняти конвеєри, навантажені паливом, крім аварійних випадків;

у разі аварійної зупинки конвеєрні стрічки мають бути розвантажені від палива в найкоротший термін;

зберігати в галереях конвеєрів демонтоване обладнання, транспортерну стрічку та інші горючі матеріали;

15) у разі виявлення осередків вогнищ, тління або горіння в бункері сирого палива слід вжити таких організаційних і технічних заходів:

негайно довести до відома начальника зміни, цеху або електростанції;

організувати гасіння вогнища (тління) розпиленою водою;

завантажити бункер до найбільшої відмітки свіжим паливом, якщо це можливо;

швидко розпочати спрацювання палива з бункера;

зробити відповідний запис в оперативному журналі цеху, а в разі пошкодження обладнання або його зупинки провести розслідування;

16) опалювальні системи, встановлені вздовж тракту паливоподання, повинні мати гладкі поверхні й бути легкодоступні для очищення;

17) електрообладнання, встановлене на тракті паливоподання, має бути пилозахисним і відповідати вимогам гідроприбирання пилу;

18) у приміщенні пилоприготування котельні, а також у приміщеннях паливоподання ТЕС підвіконня мають бути пофарбованими з кутом нахилу не менше ніж 60 °C до горизонту. Дозволяється покривати підвіконня кахляними або скляними плитками;

19) стіни всередині всіх виробничих приміщень мають бути гладкими і пофарбовані водостійкою фарбою в тони, контрастні до кольорів паливного пилу. Стіни можуть також облицьовуватися кахляними (скляними) плитками.

Наявні виступи слід виконувати з укосами під кутом не менше ніж 60 °C до горизонту і забарвлюватися водостійкою фарбою або облицьовуватися плитками;

20) приміщення паливоподання, пилоприготування і котельної повинні мати справні вентиляцію та освітлення, а також працездатні пиловідокремлювальні і пилоприбивні пристрої (піногенератори, водяні та парові форсунки).

У вузлах пересипання палива для зменшення пиління висота перепаду має бути мінімально можливою за умовами компонування будівель та обладнання.

Гранична температура на поверхні опалювальних приладів не має перевищувати у разі використання:

вугілля - 130 °C;

торфу та сланцю - 110 °C.

Застосування електрообігрівачів для опалення цих приміщень забороняється;

21) уся пилоприготувальна установка, а також паропроводи, гарячі пилогазоповітропроводи і мазутопроводи, які проходять через приміщення пилоприготування, мають бути покриті тепловою ізоляцією з негорючого матеріалу. На елементах пилосистеми, схильних до посиленого зносу, дозволяється встановлення знімного ізоляційного покриття;

22) прокладання трубопроводів для кисню, ацетилену та інших горючих газів і легкозаймистих рідин, тимчасових транзитних трубопроводів опалення, технологічної пари та електрокабелів у приміщеннях тракту паливоподання забороняється;

23) устаткування пилоприготування в приміщеннях паливоподання має бути розташоване так, щоб забезпечити вільні та зручні проходи і доступ до всіх його елементів;

24) східці та майданчики (призначені для обслуговування технологічного обладнання всередині приміщення), щоб уникнути скупчення на них пилу, мають бути з просічновитяжної сталі або гратчастими. У місцях обслуговування обладнання майданчики над вихлопними отворами ВЗК пилосистем, топки і газоходів, а також під мазутними форсунками мають бути суцільними;

25) мінімальна температура пилогазоповітряної суміші (для систем пилоприготування з промбункером - за млином (сепаратором), для систем із прямим вдуванням - за сепаратором) під час подання палива в млин, що пускається, і під час нормальної роботи системи має забезпечувати відсутність конденсації вологи і налипання пилу на елементах обладнання. Значення цієї мінімальної температури слід зазначити в інструкції;

26) персонал, який забезпечує експлуатацію, наладку й ремонт паливоподання твердого палива, зобов’язаний знати характеристику палива, яке надходить на електростанцію, і його вибухо- та пожежонебезпеку;

27) під час проведення різальних робіт слід вилучити або звести до мінімуму утворення інтенсивного джерела пилу, оскільки пил (розмір частинок менше ніж 0,2 мм) від вугілля, який зависає в повітрі, утворює вибухонебезпечну суміш;

28) концентрація паливного пилу в повітрі виробничих приміщень і галерей конвеєрів не має перевищувати допустимих значень, установлених санітарними нормами (до 10 мг/м-3). Постійний контроль запиленості приміщень має проводитись за графіком залежно від властивостей палива;

29) для забезпечення санітарних норм і вимог вибухонебезпеки тракту паливоподання на вузлах пересипання палива мають нормально працювати аспіраційні установки або установки подавлення пилу із застосуванням тонко розпиленої води, повітряно-механічної піни або водопарової суміші;

30) під час подавання палива мають, щоб працювати всі засоби знепилення, які розміщуються на тракті паливоподання, а також пристрої - уловлювачі металу й трісок.

Пристрої пуску та зупинки установок знепилення або пилоподавлення мають бути зблоковані з установками пуску й зупинки конвеєрів паливоподання;

31) на тракті паливоподання слід регулярно проводити контроль і своєчасно виконувати поточний ремонт устаткування для зменшення нагромадження пилу.

Щоб уникнути завихрення пилу палива, слід регулярно проводити ремонт засклення і дверних прорізів;

32) на кабельних трасах, що проходять трактом паливоподання, слід залишати просвіти між кабелями для зменшення нагромадження пилу.

Перетинання кабельних проходів на перекриттях та стінах слід ущільнювати негорючими матеріалами;

33) у приміщеннях, галереях конвеєрів і бункерах сирого вугілля застосовуються світильники пилозахисного виконання. Очищення світильників і заміна лампочок проводяться за умови вимкнутої напруги і тільки електромонтером.

На трактах паливоподання допускається застосування люмінесцентних світильників закритого виконання;

34) під час завантаження конвеєрних стрічок і їх роботи не має бути просипання палива. Просипане паливо слід прибирати протягом робочої зміни;

35) щоб уникнути злежування палива, що самозагоряється в бункерах сирого вугілля, періодично за графіком проводиться їх опорожнення до мінімально допустимого рівня;

36) у разі переходу електростанції на довготривале спалювання газу або мазуту і перед капітальним ремонтом відповідного обладнання слід проводити повне опорожнення бункерів сирого вугілля;

37) змащувальні матеріали у кількості добової потреби зберігаються в закритій тарі й закритих маслянках поблизу робочих місць у спеціальних металевих ящиках;

38) у галереях тракту паливоподання перехідні мости через конвеєри мають бути в справному стані.

1. Вимоги до установок для підготовки й спалювання твердого палива в пилоподібному стані:

1) у разі сушіння димовими газами об’ємний вміст кисню в пилогазоповітряній суміші в кінці установки (для систем із прямим вдуванням - за млином або сепаратором, для систем із промбункером за млиновим вентилятором) має бути не більше ніж 16 % (без урахування вмісту водяної пари.)

Зазначений вміст кисню слід забезпечити у всіх режимах роботи системи: пуск, зупинка, нормальна робота, перебої в поданні палива.

Для антрацитів температура за умовами вибухобезпеки не обмежується і визначається лише умовами надійної роботи механічної частини млинів та інших елементів системи пилоприготування;

2) під час розмолу сумішей твердих палив температура пилогазоповітряної суміші за млином (сепаратором) має вибиратися за найбільш вибухонебезпечним паливом;

3) температура пилогазоповітряної суміші на виході з парових трубчастих і газових барабанних сушарок, за винятком попередньо підключених до млинів труб-сушарок, не має перевищувати 110 °C для всіх видів палив, крім антрациту;

4) для кожного пилоприготувального устаткування має бути складена експлуатаційна інструкція, яка обов’язково охоплює й розділ із вимогами вибухо- і пожежної безпеки. Експлуатаційні інструкції на основне й допоміжне обладнання затверджує головний інженер станції.

5) персонал зобов’язаний суворо контролювати забезпечення встановленого паливного режиму котельних установок, що забезпечує безпеку роботи;

6) забороняється прокладання тимчасових кабельних трас навпроти горловини запобіжних пристроїв пилоприготувального устаткування на відстані ближче ніж 10 м.

Існуючі кабельні траси, які проходять на зазначеній відстані, мають бути захищені металевими кожухами (коробами) завдовжки не менше ніж 5 м або перед запобіжними клапанами необхідно встановити відбійні щити.

Відбійні щити (або відводи) у запобіжних пристроях встановлюються в усіх випадках для безпеки персоналу й нормальної роботи обладнання в разі можливого викиду пилогазової суміші;

7) пуск у роботу заново змонтованого чи після капітального ремонту пилоприготувального устаткування необхідно проводити тільки після підписання приймального акта й під керівництвом відповідальної особи, яка має навички пуску й експлуатації цього устаткування.

Перед початком експлуатації проводять повузлові випробовування, пробний пуск основного й допоміжного обладнання або їх комплексне випробовування на холостому ходу;

8) до пробного пуску обладнання або комплексного випробовування слід перевірити засоби управління, захисту, блокування і зв’язку, а також запобіжні пристрої та підготувати до роботи засоби гасіння пожежі;

9) до пуску устаткування мають бути проведені роботи з ізолювання негорючими теплоізоляційними матеріалами всіх гарячих поверхонь трубопроводів та елементів обладнання.

Температура на поверхні ізоляції не має перевищувати значень, встановлених ПТЕ.

Теплова ізоляція на гарячих трубопроводах повинна обов’язково мати додаткове металеве або інше негорюче покриття у місцях, які розташовані ближче ніж 3 м за від кабельних ліній і трубопроводів із нафтопродуктами та горючими газами;

10) забороняється пуск пилоприготувального устаткування після монтажу, капітального ремонту або довготривалої зупинки (більше ніж 3 діб) без огляду і прибирання обладнання, перевірки закриття усіх люків, а також у разі несправних систем технологічних захистів, блокувань і засобів пожежогасіння;

11) запуск у роботу пилоприготувального устаткування слід здійснювати тільки після повного закінчення усіх ремонтних, ізоляційних і налагоджувальних робіт, усунення виявлених недоліків, особливо щодо вибухо- і пожежної безпеки, а також після зняття будівельних пристосувань, які застосовувались під час будівельно-монтажних і ремонтних робіт;

12) температура сушильного агента в усіх режимах роботи пилоприготувального устаткування з урахуванням характеристики твердого палива й технологічної схеми має бути зазначена в інструкціях з експлуатації;

13) під час роботи пилоприготувального устаткування цілісність запобіжних пристроїв періодично перевіряється черговим персоналом шляхом зовнішнього огляду за графіком, але не менше ніж один раз на квартал.

Усі запобіжні клапани слід обстежувати після вибухів (хлопків) у системі пилоприготувального устаткування.

Про всі помічені несправності (порушення щільності) необхідно довести до відома старшому зміни та зробити запис в оперативному журналі;

14) для запобіжних пристроїв пилоприготувального устаткування всередині приміщень необхідно застосовувати діафрагми з азбесту або металу (м’яка жерсть, алюміній), які розраховуються, виготовляються і встановлюються відповідно до технічних вимог. Поза приміщенням діафрагми встановлюються тільки з металу;

15) прибирання приміщень та обладнання проводять регулярно, оскільки велику небезпеку становить розпушення пилу, що осів. Дозволяється зволожувати пил дрібнорозпиленою водою;

16) для забезпечення нормальної роботи пилоприготувального устаткування необхідно:

не допускати потрапляння в приміщення і обладнання тліючого або горючого палива й інших джерел горіння;

негайно усунути місця скупчення пилу на обладнанні;

не допускати утворення в приміщенні, на будівельних конструкціях та обладнанні осідання паливного пилу й тліючих (горючих) середовищ;

здійснювати технічні заходи для зведення до мінімуму можливих місць осідання пилу в патрубках млинів, сепараторах, циклонах, у пилопроводах, бункерах пилу, патрубках запобіжних клапанів, млинових вентиляторах і пилових шнеках;

знижувати запиленість приміщень до рівня нижчого, ніж допустимий санітарними нормами (10 мг/м-3);

здійснювати технічні заходи щодо зниження на пилоприготувальному устаткуванні й обладнанні об’ємної концентрації кисню (менше ніж 16 %) шляхом подання в системи інертних або димових газів;

вести постійний контроль за пилоприготувальним устаткуванням і дотримуватися технологічного режиму його роботи, особливо в час пусків і зупинок пилосистем, а також у перебоях подавання палива, які можуть призвести до вищедопустимих температур пилоповітряної суміші.

Під час пусків і зупинок (вихолощення) млинів рекомендується подавати інертні гази для зменшення вибухонебезпеки;

17) система виявлення пожежі в бункерах із підвищенням температури пилу або інших критеріїв повинна підтримуватися в справному стані й видавати на щит управління сигнал "Пожежа в бункері".

У разі появи сигналу "Пожежа в бункері" необхідно вживати таких заходів:

негайно доповісти про ситуацію старшому зміни;

якщо котел працює, заповнити аварійний бункер пилом палива до найбільшої відмітки;

якщо температура в бункері продовжує підвищуватися, діяти відповідно до інструкції з експлуатації установок для приготування і спалювання твердого палива в пилоподібному стані.

Про вжиті заходи внести відповідні записи до оперативного журналу;

18) перед зупинкою котла на тривалий період пил у бункері має спрацюватись;

19) забороняється відкривати люки і лази на пилоприготувальному обладнанні, що працює;

20) відкриття люків і лазів на зупиненому пилоприготувальному устаткуванні слід виконувати обережно з метою запобігання розпушуванню пилу і утворенню вибухонебезпечної ситуації, а також викидам можливих тліючих вогнищ палива;

21) зварювальні та інші вибухонебезпечні роботи в приміщенні, а також на самому обладнанні пилоприготувального устаткування слід виконувати з дотриманням вимог пожежної безпеки, викладених у розділі XIV цих Правил;

22) забороняється застосовувати для гасіння загорянь і пожеж усередині й зовні пилоприготувального обладнання водяні й пінні засоби гасіння з компактними струменями, які можуть викликати додаткове розпушування пилу.

Пожежні крани слід укомплектовувати пожежними стволами, що дають розпилену воду.

2. Вимоги до котельних установок:

1) улаштування котельних установок має відповідати технічним вимогам із вибухобезпеки;

2) перед пуском котла після монтажу, ремонту або довгострокової зупинки (більше ніж 3 доби) слід перевірити (випробувати) і підготовити до роботи усі допоміжні механізми, засоби захисту, управління, вимірювання, блокування, зв’язку і систем пожежогасіння повітропідігрівників із пуском води через контрольний дренаж.

Пуск обладнання і розпалювання котла необхідно проводити під керівництвом посадової особи, яка має досвід його пуску та експлуатації;

3) забороняється розпочинати операції з розпалювання котла в таких випадках:

технологічне обладнання має дефекти, що не дозволяють забезпечити нормальний режим, а також можуть викликати пожежу;

не працюють контрольно-вимірювальні прилади (у тому числі й реєструвальні), які визначають основні параметри роботи котла;

є неполадки в ланцюгах управління, а також технологічних захистах і блокуваннях, які діють на зупинення котла;

не закінчені ізоляційні роботи й не зняті будівельні риштування;

не забезпечений нормальний режим у мережі протипожежного водопостачання і не готові засоби пожежогасіння;

4) перед розпалюванням (після згасання факела й після зупинки котла) топка й газоходи, зокрема й рециркуляційні, мають бути провентильовані згідно з вимогами ПТЕ й експлуатаційної інструкції;

5) під час вентиляції запірні й регулювальні апарати необхідно встановити в такому положенні, яке забезпечить запобігання утворенню невентильованих (застійних) зон у топці, газоходах, повітропроводах і пальниках, а також запобігатиме потраплянню вибухонебезпечної суміші в систему котла;

6) газопровід до котла необхідно продути через спеціальні свічки.

Час продувки газом відрізків газопроводів визначається місцевими експлуатаційними інструкціями, у такому разі вміст кисню в газі не має перевищувати 1 %.

Забороняється запалювати газ, який випускається через продувальні свічки.

Забороняється під час пускових операцій і продувки газопроводів проведення у цій зоні зварювальних та інших вогневих робіт;

7) для запобігання потраплянню попадання конденсату природного газу в котли слід вживати організаційних та технічних заходів. Пристрої для збирання та випуску конденсату з газопроводів мають відповідати вимогам вибухо- та пожежонебезпеки;

8) персонал зобов’язаний суворо контролювати забезпечення встановленого паливного режиму котельних установок, що гарантує безпеку роботи;

9) у разі одержання сигналу про загоряння відкладень у газоході (повітропідігрівачі) котла слід:

повідомити старшого зміни про виникнення загоряння у газоході або повітропідігрівачі;

зупинити котел;

відкрити засувку подавання води в стаціонарну установку пожежогасіння повітропідігрівача або подати насичену пару в газохід котла (за наявності скляних повітропідігрівачів).

Якщо температура за повітропідігрівачем продовжуватиме підвищуватися, слід діяти відповідно до оперативного плану пожежогасіння;

10) у разі виникнення пожежі в котельному відділенні котел негайно має бути зупинений, якщо вогонь або продукти згорання загрожують життю обслуговувального персоналу або є безпосередня загроза пошкодження обладнання, ланцюгів управління і захистів котла.

Котел також має бути зупинений в аварійних випадках, передбачених вимогами ПТЕ;

11) у разі пожежі в приміщенні котел необхідно вимкнути, відключити ділянки газопроводу й мазутопроводу, які перебувають у зоні безпосередньої дії вогню або високих температур.

За потреби слід вжити заходів щодо спорожнення газо- і мазутопроводів від горючих матеріалів;

12) усередині котельних відділень на вхідних засувках, напірних і зворотних лініях мазутопроводів і газопроводів необхідно вивісити таблички "Закрити в разі пожежі".

Забороняється захаращувати підходи до зазначених засувок деталями обладнання й іншими матеріалами.

На мазутопроводах і газопроводах має застосовуватись тільки стальна арматура з ущільнювальними кільцями з матеріалу, що у разі тертя й ударів не дає іскроутворення;

13) мазут, що розлився або протік через порушення щільності сальників арматури, форсунок або трубопроводів, присипають піском і негайно прибирають. Місця, де був пролитий мазут, слід добре протерти;

14) на мазутопроводах і паропроводах має застосовуватись і експлуатуватися тільки негорюча теплоізоляція;

15) слід унеможливити потрапляння мастила й мазуту на теплоізоляцію гарячих трубопроводів, а також на гарячі поверхні обладнання. У разі потрапляння в аварійних випадках мастила або мазуту на теплоізоляцію гарячих трубопроводів слід негайно вжити заходів щодо усунення горючих рідин із теплоізоляції.

У цих випадках ділянки теплоізоляції потрібно очистити гарячою водою або парою, а якщо це не допомагає (у разі глибокого проникнення в ізоляцію), що ділянку теплоізоляції слід повністю замінені;

16) періодично, але не менше ніж один раз на півроку слід проводити візуальний огляд стану теплової ізоляції трубопроводів, обладнання і бункерів. Виявлені порушення необхідно відмічати в журналі дефектів і неполадок з обладнанням;

17) забороняється проводити зварювальні й інші вогненебезпечні роботи на працюючому вибухо- і пожежонебезпечному обладнанні котельних установок;

18) у разі виконання вогневих робіт у приміщенні насосного відділення спалимі конструкції і обладнання в радіусі 5 м мають бути надійно захищені (металевим екраном, азбестом або змочені водою), а також мають бути вжиті заходи проти розлітання іскор і потрапляння їх на інші спалимі конструкції, розташовані нижче площадки і поверхів.

За можливості потрапляння іскор на розташовані нижче площадки й поверхи на цих відмітках слід поставити спостерігачів;

19) з метою підвищення надійності мазутопроводи в будівлях необхідно виготовляти з посилених стальних безшовних труб підвищеного класу з мінімальною кількістю фланцевих з’єднань на тиск відповідно Ру = 1,6 МПа (16 кгс/см-2); 4 МПа (40 кгс/см-2); 6,4 МПа (64 кгс/см-2) і 8 МПа (80 кгс/см-2) за температури до 200 °C. У разі вимушеного застосування фланцевих з’єднань використовуються фланці типу "шип-паз" або інші, а поверхня фланцевих з’єднань і арматура діаметром Ду = 50 мм і більше має закриватися кожухами для унеможливлення фонтанування.

Мазутопроводи мають експлуатуватися і випробовуватися за спеціальними вимогами;

20) забороняється прокладання й експлуатація мазуто- і газопроводів нижче від нульової відмітки обслуговування головного корпусу електростанції;

21) усі трубопроводи в котельному відділенні повинні мати розпізнавальне фарбування і кольорові кільця залежно від властивостей речовини, яка транспортується, відповідно до чинних державних стандартів, а в приміщеннях і на обладнанні мають бути знаки безпеки. Усі газопроводи слід фарбувати в жовтий, а мазутопроводи - в коричневий розпізнавальний колір;

22) резервний комплект мазутних форсунок, попередньо перевірений на стенді, має зберігатися на спеціальному стелажі поряд із відповідним котлом;

23) замінені форсунки постійно очищувати в спеціально відведеному і обладнаному місці, яке має первинні засоби пожежогасіння. Розлитий мазут слід негайно прибирати.

1. Вимоги до матеріальних складів і баз загального призначення:

1) умови та можливість сумісного зберігання небезпечних та особливо небезпечних речовин і матеріалів мають визначатися згідно з ГОСТ 12.1.004-91 "Пожарная безопасность. Общие требования". Класи, підкласи та категорії таких речовин визначаються згідно з ДСТУ 4500-3:2008 "Вантажі небезпечні. Класифікація" і зазначаються в нормативних і супровідних документах на речовини і матеріали;

2) до всіх будівель і споруд матеріальних складів і баз загального призначення на території енергетичного підприємства має бути забезпечений вільний доступ.

На відкритих майданчиках ширина між штабелями для зберігання різних речовин, матеріалів та обладнання має бути не менше ніж 5 м, а також мають бути передбачені проїзди для пожежних машин;

3) з території, що прилягає до складу, слід регулярно прибирати сміття, тару, опале листя та інші горючі відходи;

4) зберігання вантажів, тари та вантажних механізмів на рампах складів не дозволяється. Матеріали, розвантажені на рампу, до кінця роботи складу мають бути прибрані;

5) у разі застосування безстелажного способу зберігання матеріали мають укладатися у штабелі. Навпроти дверних отворів слід залишати проходи, які дорівнюють ширині дверей, але не менше ніж 1 м. Якщо склад понад 10 м завширшки, посеред нього влаштовується поздовжній прохід не менше 2 м завширшки. Ширина проходів між штабелями має бути не менше ніж 1 м.

Ширину проходів та місця штабельного зберігання потрібно позначити обмежувальними лініями, нанесеними на підлозі, які добре видно.

Відстань між стінами та штабелями має бути не менше ніж 0,8 м;

6) дозволяється розміщувати у складських приміщеннях робочі місця комірників (обліковців, відбракувальників, товарознавців) з огородженням їх заскленими перегородками з негорючих матеріалів заввишки 1,8 м, які не повинні перешкоджати евакуації людей та матеріальних цінностей;

7) у складських приміщеннях, розташованих у будинках будь-якого ступеня вогнестійкості, допускається виконувати стелажі з горючих матеріалів заввишки не більше ніж 3 м із забезпеченням проходів між стінами і стелажами завширшки не менше ніж 1 м. За відсутності приладів опалення стелажі можуть встановлюватись упритул до стін. Конструкції стелажів (у тому числі полиці) заввишки більше ніж 3 м мають виконуватися з негорючих матеріалів;

8) забороняється застосування електронагрівальних приладів у пожежонебезпечних зонах складських приміщень;

9) використання опалювальних електронагрівальних приладів допускається лише у приміщеннях для обслуговувального персоналу складів (конторських, побутових), відділених від складських приміщень протипожежними перегородками та перекриттями.