- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Роз"яснення
ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
Р О З'Я С Н Е Н Н Я
N 01-6/856 від 21.07.92 м.Київ |
Арбітражним судам України
Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом
( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого
Арбітражного Суду
N 02-5/445 від 18.11.97 )
З метою однакового і правильного застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом загального користування, Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.
1. Пред'явлення позовів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом
1.1. Відповідно до статті
365 Цивільного кодексу України і статті 159 Статуту автомобільного транспорту Української РСР (далі "Статут") до пред'явлення автотранспортному підприємству позову, що пов'язаний з втратами, недостачами, псуванням або пошкодженням вантажу, розрахунками за перевозку, стягненням штрафів, а також з інших підстав, які випливають з цього Статуту, обов'язкове пред'явлення до нього претензії.
Позови можуть бути пред'явлені до автотранспортного підприємства вантажовідправником чи вантажоодержувачем тільки у випадках повної або часткової відмови задовольнити їх претензію або неодержання у передбачені статтею 166 Статуту строки відповіді на претензію.
Клопотання позивача або відповідача про залучення до участі в справі іншого відповідача - автотранспортного підприємства підлягає задоволенню лише за умови вжиття щодо нього заходів доарбітражного врегулювання спору. Якщо таке залучення здійснюється за ініціативою арбітражного суду, то додержання порядку доарбітражного врегулювання спору необов'язкове (стаття 24 Арбітражного процесуального Кодексу України).
1.2. Питання про те, кому належить право на звернення з претензією та позовом, пов'язаними з перевезенням вантажів, вирішується в залежності від предмету спору. Так, відповідно до статті 160 Статуту у випадках втрати вантажу таке право надане вантажовідправнику або вантажоодержувачу, а при недостачі, псуванні чи пошкодженні вантажу - вантажоодержувачу.
Щодо претензії та позовів про стягнення штрафу за прострочку в доставці вантажу при міжміських перевезеннях (стаття 138 Статуту), то право на пред'явлення претензій та позовів також надане вантажоодержувачу.
1.3. Стаття 163 Статуту передбачає можливість передачі права на пред'явлення претензій та позовів, зокрема, вантажоодержувачем вантажовідправнику і навпаки, що засвідчується переуступочним написом на товарно-транспортному документі (параграф 5 розділу 10 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом (далі - Правила)).
Переуступка такого права може мати місце за попередньою згодою іншої сторони.
Оформлення переуступки права окремим листом чинним законодавством не передбачено. Однак, якщо автопідприємство, незважаючи на недодержання правил оформлення переуступки права, прийняло і розглянуло претензію по суті, воно не може потім посилатися на те, що позов пред'явлений неналежним позивачем.
1.4. Обов'язковою умовою додержання претензійного порядку є своєчасність пред'явлення претензії та додання до неї документів, необхідних для її розгляду (статті 164 і 165 Статуту).
Відповідно до статті 164 Статуту претензії автотранспортному підприємству можуть бути пред'явлені протягом шести місяців, а про сплату штрафів - протягом 45 днів. Оскільки Статутом не встановлений строк звернення з претензією про повернення стягнутих у безспірному порядку штрафів, слід виходити з того, що такі претензії пред'являються протягом шести місяців.
Якщо перевізник прийняв і по суті розглянув претензію, пред'явлену з порушенням встановленого строку, він пізніше не може посилатися на цю обставину, як на підставу припинення провадження у справі.
Згідно з параграфом 16 розділу 10 Правил до претензійної заяви повинні бути додані документи, що підтверджують претензію. Перелік таких документів наведений в параграфах 9-13 цього розділу Правил.
У випадку відсутності цих документів автотранспортне підприємство має право у десятиденний строк з дня одержання претензії повернути її заявникові з зазначенням причин повернення. За таких обставин заявник може додати до претензії необхідні документи та знову звернутися з претензією, але в межах строків, встановлених статтею 165 Статуту. Таким чином, якщо перевізник повернув неналежно оформлену претензію у десятиденний строк, то первісне звернення з претензією без необхідних документів не зупиняє перебігу строку, встановленого для пред'явлення претензії.
При порушенні автотранспортним підприємством наданого йому десятиденного строку для повернення претензії, яку пред'явлено без необхідних документів, вона вважається прийнятою до розгляду.
1.5. У тих випадках, коли автотранспортне підприємство відмовилося розглянути претензію по суті з посиланням на порушення вантажоодержувачем (вантажовідправником) претензійного порядку, а позивач оспорює правомірність цієї відмови і вважає, що такий порядок додержаний або окремі порушення мали місце з вини перевізника, арбітражний суд повинен прийняти позовну заяву і розбіжності щодо цього питання вирішити у засіданні.
Якщо арбітражний суд визнав претензійний порядок додержаним або вину перевізника, що позбавило позивача можливості пред'явити належно оформлену претензію, позов підлягає вирішенню по суті.
1.6. Претензії, що випливають з перевезення вантажів, пред'являються автотранспортному підприємству, що видав вантаж, а в разі повної його втрати - автотранспортному підприємству, яке прийняло вантаж до перевезення (стаття 161 Статуту).
Перевезення вантажів у міжміському сполученні з завантаженням у вантажовідправника і вивантаженням у вантажоодержувача (система наскрізного руху) здійснюється через обласні транспортно-експедиційні підприємства, які виписують товарно-транспортні документи (пункти 7 та 8 Положення про організацію і виконання міжміських та міжреспубліканських перевозок вантажів автомобільним транспортом в УРСР, затверджене наказом Міністерства автомобільного транспорту України від 14.07.86 р. N 159).
Отже, автотранспортним підприємством, що прийняло вантаж до перевезення, вважається обласне транспортно-експедиційне підприємство, до якого у випадку повної втрати вантажу слід пред'являти претензію.
Якщо приймання вантажу до перевезення здійснило автотранспортне підприємство без оформлення через обласне транспортно-експедиційне підприємство, претензії і позови про втрату вантажу належить пред'являти до цього автотранспортного підприємства - володільця автомобіля.
1.7.
Арбітражний процесуальний Кодекс України не встановлює строку звернення з претензією до порушника майнових прав і законних інтересів підприємств і організацій. Щодо претензій автотранспортних підприємств до вантажовідправників (вантажоодержувачів), то з цього питання слід керуватись статтею 165 Статуту згідно з якою претензії автотранспортних підприємств, що випливають із Статуту, пред'являються вантажовідправникам або вантажоодержувачам протягом двох місяців. Порядок обчислення цього строку встановлений пунктами "а" та "б" останнього абзацу статті 165 Статуту.
Такий же, тобто двомісячний, строк наданий вантажовідправнику та вантажоодержувачу для розгляду претензії автотранспортного підприємства (стаття 166 Статуту).
1.8. Статут не допускає пред'явлення вимог вантажоодержувачів (вантажовідправників) і автотранспортних підприємств на суму до 10 карбованців по кожному товарно-транспортному документу, за винятком вимог щодо втрати і недостачі вантажу. Тільки при постійних їх взаємовідносинах Статут допускає можливість об'єднання вимог на суму менше 10 крб. по результатах вивірення розрахунків за місяць (стаття 162 Статуту).
З введенням в дію Арбітражного процесуального Кодексу України наведене обмеження права на пред'явлення претензій і позовів не застосовується.
Не можна також керуватися останнім абзацем статті 167 Статуту, відповідно до якого спори з підприємствами і організаціями автомобільного транспорту на суму до 100 карбованців вирішуються вищестоящими відносно відповідача органами, рішення яких є остаточним.
2. Строки позовної давності і початок їх перебігу
2.1. Відповідно до статті
366 Цивільного кодексу України та статті 167 Статуту для позовів вантажовідправників і вантажоодержувачів до автотранспортного підприємства, що випливають зі Статуту, встановлений двомісячний строк позовної давності.
Перебіг цього строку починається з дня одержання відповіді на претензію або з дня закінчення строку, встановленого для відповіді, тобто трьох місяців при перевезеннях в автомобільному сполученні, шести місяців у прямому змішаному сполученні і 45 днів по претензіях про сплату штрафів (стаття 365 Цивільного кодексу України та стаття 166 Статуту).
2.2. Для позовів автотранспортних підприємств до вантажовідправника (вантажоодержувача), що випливають із Статуту, статтею 366 Цивільного кодексу України та статтею 168 Статуту встановлений шестимісячний строк позовної давності. Цей строк обчислюється з дня настання події, що стала підставою пред'явлення позову.
Для позовів про стягнення штрафу за непред'явлення вантажу, у передбаченому договором (разовим замовленням) обсязі перебігу строку позовної давності починається з дня закінчення строку, встановленого для звірення записів в обліковому документі по виконанню договору або разового замовлення (параграф 23 додатку 2 до розділу 1 Правил).
2.3. Арбітражний суд має право поновити строк позовної давності, якщо визнає поважною причину його пропуску (ч.2 статті 80 Цивільного кодексу України).
3. Межі відповідальності автотранспортних підприємств, вантажовідправників та вантажоодержувачів
3.1. Відповідно до статті 127 Статуту автотранспортні підприємства (у тому числі транспортно-експедиційні), вантажовідправники та вантажоодержувачі несуть матеріальну відповідальність за порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезень вантажів, на підставі Статуту.
Будь-які угоди між ними, що мають на меті змінити відповідальність або звільнити від відповідальності, покладеної на них Статутом або Правилами, не мають сили.
Таким чином, автотранспортні підприємства вантажовідправників і вантажоодержувачі в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що випливають із Статуту, несуть матеріальну відповідальність в межах, передбачених відповідними його статтями (стаття 153 Статуту).
3.2. За загальними нормами цивільного законодавства особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність лише при наявності вини, крім випадків, передбачених законом (стаття
209 Цивільного кодексу України).
Щодо підстав покладання відповідальності на автотранспортне підприємство, вантажовідправника та вантажоодержувача, то поряд із застосуванням принципу вини, Статут передбачає випадки, коли встановлену ним відповідальність зазначені особи несуть незалежно від їх вини.
Так, дослідження наявності або відсутності вини необхідне при вирішенні питання про покладання на автотранспортне підприємство відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу (статті 133 та 134 Статуту). Тільки за наявністю вини автотранспортного підприємства на нього може бути покладена відповідальність за прострочку в доставці вантажу (стаття 138 Статуту).
Як приклад, застосування майнової відповідальності автотранспортного підприємства і вантажовідправника без вини можна навести стягнення з них штрафу за невиконання зобов'язання щодо обсягів належного до перевезення вантажу, оскільки стаття 132 Статуту передбачає вичерпний перелік обставин, за якими вони звільняються від відповідальності за вказане порушення.
3.3. Відповідальність за прийнятий до перевозки вантаж несе автотранспортне підприємство (стаття
362 Цивільного кодексу України та стаття 133 Статуту). Розмір цієї відповідальності встановлений статтею 136 Статуту.
Поряд з цим слід мати на увазі таке. Відповідно до підпункту "і" пункту 7 Типового договору на централізований завоз (вивіз) вантажів на станції залізниць, у порти (на пристані) і аеропорти (додадок 1 до розділу 47 Правил) перевізник зобов'язаний у випадках недостачі або пошкодження вантажу витребувати від станції (порту, пристані) комерційні та інші акти, а в разі відмови від складання акту оскаржити таку відмову у встановленому порядку та здійснити прийомку у відповідності з чинними інструкціями.
Якщо перевізник не виконав цього обов'язку, він несе перед замовником майнову відповідальність у розмірі фактичної шкоди (пункт 15 Типового договору), тобто тих сум, які б замовник мав право стягнути з попереднього перевізника або з вантажовідправника.
4. Відповідальність автотранспортного підприємства за втрату, недостачу і пошкодження вантажу
4.1. Відповідно до статей 140 і 165 Статуту вантаж вважається втраченим по закінченні 30 діб з дня закінчення строку його доставки при міжміських перевезеннях і 10 діб з дня прийняття вантажу при міських і приміських перевезеннях. Строки доставки вантажу і порядок їх обчислення встановлені параграфом 12 розділу 45 та параграфу 16 розділу 46 Правил.
Таким чином, якщо вантаж не доставлений в зазначені строки вантажоодержувач (вантажовідправник) має право пред'явити до автотранспортного підприємства, який прийняв вантаж до перевозки, претензію про відшкодування дійсної його вартості (пункт "а" статті 136 Статуту).
................Перейти до повного тексту