(за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)

Вищий арбітражний суд України в порядку інформації надсилає огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів, пов'язаних з вексельним обігом.

1. Векселедержатель має право на подання позову до усіх осіб, які видали, акцептували, індосували переказний вексель або поставили на ньому аваль, оскільки названі особи є солідарно зобов'язаними перед векселедержателем.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги підприємства до закритого акціонерного товариства (далі - товариство) щодо стягнення суми заборгованості за векселями. У задоволенні зустрічного позову товариства про визнання векселів недійсними відмовлено.

Прийняте рішення суд мотивував тим, що відповідно до пункту 47 Положення про переказний і простий вексель, затвердженого Постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.37 N 104/1341 (далі - Положення) 1, векселедержатель мав право на подання позову до усіх осіб, які видали, акцептували, індосували переказний вексель або поставили на ньому аваль, до кожної окремо і до всіх разом, не обов'язково додержуючись при цьому тієї послідовності, у якій вони зобов'язались, оскільки названі особи є солідарно зобов'язаними перед векселедержателем. Щодо зустрічного позову про визнання векселів недійсними, то така вимога відповідача не узгоджується із законодавством України, яке регулює вексельний обіг, зокрема з названим Положенням.

У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство просило визнати один з переданих векселів недійсним як такий, що не має вексельної сили.

За результатами перевірки матеріалів справи судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Згідно з пунктом 16 Положення особа, в якої знаходиться переказний вексель, вважається законним векселедержателем, якщо її право базується на безперервному ряді індосаментів.

Векселедержатель може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб (пункт 43 Положення).

Усі, хто видали, акцептували, індосували переказний вексель або поставили на ньому аваль, є солідарно зобов'язаними перед векселедержателем. Векселедержатель має право на звернення з позовом до усіх цих осіб, до кожної окремо і до всіх разом, не обов'язково додержуючись при цьому тієї послідовності, в якій вони зобов'язались (пункт 47 Положення).

З огляду на викладене та виходячи з того, що товариством не було доведено той факт, що підприємство не є законним векселедержателем, підстав для відмови підприємству у задоволенні позову не було.

Подання товариством зустрічного позову про визнання векселя недійсним як такого, що не має вексельної сили, є безпідставним, оскільки названий вексель містить усі реквізити, передбачені статтею 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни.

2. Бартерні (товарообмінні) операції з використанням векселів, у яких вексель виступає як товар, підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.

Рішенням арбітражного суду задоволено позовні вимоги відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) щодо визнання недійсним рішення контрольно-ревізійного управління про донарахування і стягнення з товариства суми податку на додану вартість за фінансово-господарською операцією з використанням векселів, та про застосування фінансових санкцій.

Постановою голови арбітражного суду назване рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що, оскільки під час здійснення фінансово-господарської операції поряд з використанням векселя як засобу платежу він використовувався як товар, а розрахунок у відповідній частині згідно з умовами договору здійснювався не у грошовій формі, на частину вартості векселів, не оплачену грошовими коштами, повинен нараховуватися податок на додану вартість.

У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство просило скасувати постанову суду з посиланням на недоведеність обставин, на які посилався відповідач, та невідповідність висновків, викладених у постанові, обставинам справи.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Відповідно до укладеного договору товариство зобов'язувалося передати, а закрите акціонерне товариство прийняти і оплатити 2 векселі.

Додатковою угодою до названого договору сторони визначили, що закрите акціонерне товариство має сплатити частину вартості векселів грошовими коштами, а в іншій частині - погасити заборгованість товариства перед третьою особою - компанією.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі векселів, а також оплата відповідної частини вартості векселів грошовими коштами.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Згідно з підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону (у редакції від 15.07.99) не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з: випуску (емісії), розміщення та продажу за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності; обміну одних цінних паперів на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів.

Виходячи зі змісту наведених норм, частина вартості векселів, оплачена грошовими коштами, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, тому відповідач обгрунтовано не нараховував на цю суму податок.

Разом з тим, оскільки оплата відповідної частини вартості векселів здійснювалася не у грошовій формі, а вексель виступав як товар, а не засіб платежу, відповідна операція є бартерною (товарообмінною), а тому з частини вартості згаданих векселів повинен сплачуватися податок на додану вартість.

Підпунктом 7.3.4 пункту 7.3 статті 7 Закону визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій вважається будь-яка з подій, що настала раніше:

або дата відвантаження платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За результатами розгляду матеріалів справи судова колегія дійшла висновку про те, що постанова суду відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, а, отже, відсутні підстави для її скасування.

З огляду на викладене судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила заяву товариства без задоволення, а постанову арбітражного суду - без зміни.

3. Операції, вексель у яких виступає як розрахунковий документ, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги шахти щодо визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про донарахування податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій, оскільки за результатами розгляду та перевірки матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність порушення податкового законодавства з боку позивача.

У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила скасувати постанову та рішення суду, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. На думку заявника, операції з використанням векселів були за своєю природою бартерними (товарообмінними), векселі в них виступали як товар, а тому вони повинні оподатковуватися податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке.

Рішення державної податкової інспекції про донарахування податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій прийнято на підставі акту перевірки, якою встановлено факт здійснення підприємством розрахунків з шахтою шляхом передачі векселів. Шахта не пред'явила векселі до оплати, а передала їх шляхом індосаменту третім особам як розрахунок за поставлені товари та надані послуги.

Пунктом 11.6 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" із змінами, внесеними згідно із Законом від 25.12.98 N 368-XIV, встановлено, що до 1 січня 2000 року діють положення цього Закону, які стосуються встановлення нульової ставки податку на додану вартість з продажу вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торфових брикетів.

Відповідно до пункту 1.19 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" бартер (товарний обмін) є господарською операцією, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг). Враховуючи те, що кошти на розрахунковий рахунок шахти у результаті операцій з використанням векселів не надійшли, відповідачем зроблено висновок про те, що названі операції є бартерними та підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до пункту 6 Інструкції N 7 Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02.08.96 N 204 (із подальшими змінами і доповненнями) вексель є розрахунковим документом, за яким здійснюються безготівкові розрахунки.

Матеріалами справи встановлено, що у названих операціях вексель виконував функцію розрахункового документа: позивач одержав від підприємства векселі в оплату за поставлене вугілля і в свою чергу передав їх в розрахунок за продукцію та надані послуги.

За таких обставин нарахування державною податковою інспекцією податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій є необгрунтованим.

З огляду на викладене судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила заяву державної податкової інспекції без задоволення, а рішення арбітражного суду - без зміни.