У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого Арбітражного Суду України на деякі питання, що виникли в практиці застосування окремих норм чинного законодавства.

1.

При розгляді заяви про визнання недійсним договору, укладеного сторонами, виникло питання щодо обов'язку сторони, за чиєю ініціативою порушено справу, додержуватись доарбітражного порядку врегулювання спору.

Вищий Арбітражний Суд України відповів, що згідно зі статтею 5 Арбітражного процесуального Кодексу України (далі - АПК) вимоги відносно доарбітражного врегулювання спору не поширюються лише на спори про визнання недійсними актів ненормативного характеру та на позови прокурорів. Щодо спорів про визнання недійсними договорів чинне законодавство такого винятку не вміщує.

2. У вирішенні питання про чинність господарського договору, проект якого не був завізований тією чи іншою посадовою особою підприємства, установи чи організації, що його уклала, арбітражному суду слід виходити з такого. Візування проекту господарського договору є внутрішньою (всередині підприємства, установи чи організації) погодження цього проекту в порядку підготовки його до підписання. Тому за відсутності візи посадової особи (головного чи старшого бухгалтера, юрисконсульта тощо) господарський договір, укладений підприємством, установою чи організацією через свої органи, які діяли в межах прав, наданих їм законом або статутом (стаття 29 Цивільного кодексу України), не може бути визнаний недійсним.

3. На запитання, чи може бути розірваний достроково договір оренди, якщо орендарем своєчасно не вноситься орендна плата і якщо її розмір встановлено без урахування рівня інфляційних процесів, дано таку відповідь.

Договір майнового найму (оренди) може бути розірваний достроково з підстав, зазначених у статті 269 Цивільного кодексу України, пункт 3 якої передбачає невнесення орендної плати як одну з таких підстав. Що ж до дострокового розірвання договору з мотиву встановлення розміру орендної плати без урахування інфляції, то законодавство такої підстави не передбачає.

4. В практиці вирішення спорів, пов'язаних з виконанням зобов'язань за договором схову, виникло питання щодо переходу до охоронця права власності на предмет договору у разі втрати останнього і наступного його відшукання та сплати у зв'язку з втратою вартості втраченого предмета другій стороні, на що Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

Чинним законодавством не передбачено, що у охоронця за договором схову виникає право власності на втрачене ним майно у разі відшкодування другій стороні його вартості. Тому якщо після сплати вартості втраченого майна воно буде відшукано і повернено охоронцеві, власник має право вимагати від охоронця повернення свого майна.

5. Пунктом 9-м Примірного договору охорони об'єктів, затвердженого наказом Міністра внутрішніх справ України від 22.07.92 N 496, передбачений обов'язок володільця об'єкту надавати співробітникам охорони житлову площу, в т.ч. місця в гуртожитках, та забезпечувати цих співробітників і членів їх сімей поліклініками, лікарнями тощо на загальних з робітниками і службовцями охоронюваного об'єкту підставах. У зв'язку із запереченнями проти цих вимог володільців об'єктів виникло питання щодо правомірності таких вимог, на яке Вищий Арбітражний Суд України відповів.

Із зазначеного питання слід керуватись пунктом 20 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року N 615, відповідно до якого власник може надавати працівникам Служби охорони, які безпосередньо несуть службу по охороні об'єкта, житло чи місця в гуртожитках за рахунок власних коштів або коштів Служби охорони. Отже законодавством України не встановлений обов'язок власника об'єкта надавати працівникам Служби охорони житло або інші послуги, перелічені в зазначеному Положенні.

6. При вирішенні спорів за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності виникло питання, чи можуть суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності держав-учасниць СНД при укладанні контракту (договору) зазначити в "Арбітражному застереженні" чи "Арбітражній угоді", що майбутні спори між ними вирішуватиме виключно Вищий Арбітражний Суд України, на що було дано таку відповідь.

Відповідно до статті 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, сторони в "Арбітражному застереженні" чи "Арбітражній угоді" вправі визначити лише орган, який вирішуватиме їх майбутні спори. Решта пов'язаних з підвідомчістю таких спорів арбітражним судам України питань вирішується відповідно до вимог АПК, в т.ч. і щодо предметної, територіальної та виключної підвідомчості спорів.

7. У зв'язку з інфляцією виникають питання щодо права постачальника вимагати від покупця (одержувача) оплати продукції за більш високими, ніж обумовлено договором цінами і правомірності відмови постачальника поставляти продукцію у разі незгоди покупця з оплатою її за цінами вище договірних.

На ці питання дано таку відповідь.

Якщо розрахунки за продукцію здійснюються за договірними цінами, постачальник не має права вимагати оплати продукції за іншою (підвищеною) ціною, доки у встановленому порядку не будуть внесені відповідні зміни до умов договору щодо ціни.

Зі свого боку кредитор за договором згідно зі статтею 208 Цивільного кодексу України має право вимагати від боржника (постачальника) передачі продукції в натурі.

8. На запитання, які виникають в практиці застосування Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" і Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 N 57-93 "Про приватизацію цілісних майнових комплексів підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду", Вищий Арбітражний Суд України дав такі відповіді.