розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Пенсійний фонд України, про визнання протиправною та нечинною постанови, за апеляційними скаргами Кабінету Міністрів України та Пенсійного фонду України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року, -

У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся у суд з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач, КМ України) про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649, якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних витрат за рішеннями суду (далі - Порядок).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Порядок суперечить Конституції України та законам України, які мають вищу юридичну силу. Зокрема, Порядок передбачає ведення реєстра судових рішень щодо погашення заборгованості з пенсійних виплати за рішенням суду, а також перевірку обґрунтованості сум, що підлягають виплаті. Водночас, Законом України "Про виконавче провадження" закріплено, що саме державна виконавча служба здійснює виконання рішень судів. Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" також визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органа, а в разі відсутності у цього державного органа відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. В порушення наведених положень, оскаржуваний Порядок передбачає створення Комісії з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, на яку покладає обов'язки перегляду судових рішень та на свій розсуд приймати рішення про наявність підстав для виплати суми заборгованості чи відсутності таких підстав. Тобто відповідач створив орган, якому доручив виконання рішень судів, що не передбачено вищезазначеними законами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, залучено Пенсійний фонд України (далі - третя особа, ПФУ).

Рішенням суду від 12 листопада 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне і необ'єктивне дослідження обставин справи, просять його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги КМ України зазначає, що оскаржуваним Порядком визначена процедура виконання судових рішень органом державної влади в добровільному порядку, що не перешкоджає стягувачу за виконавчим документом звернутися з метою його виконання у примусовому порядку. До того ж, місцевим судом у рішенні не здійснено аналіз підстав, повноважень та способа прийняття рішення про затвердження Порядка, а також не спростовано доводи відповідача та третьої особи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ПФУ зазначає, що сферою застосування Порядка є, зокрема, правовідносини між ПФУ та його територіальними органами (обмін документами, ведення обліку, виділення коштів), при виконанні рішень судів, якими на органи ПФУ покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Наголошує на тому, що на підставі Порядка Комісія перевіряє чи дійсно пенсійні виплати, що нараховані стягувачу, належать до тих, що фінансуються з державного бюджета, чи набрало рішення законної сили, чи враховано боржником (регіональним управлінням ПФУ) усі рішення судів у справі, зокрема, ухвали про роз'яснення рішення, встановлення способа та порядка виконання. Комісія перевіряє остаточний зміст зобов'язання, що виконується, та періоди, за які проведено нарахування боржником.

У запереченнях на апеляційні скарги позивач наголошує, що відповідачем під час прийняття Порядка перевищено повноваження, оскільки чинним законодавством чітко врегульовано порядок та механізм виконання судових рішень, які набрали законної сили, в тому числі, в яких боржником виступають пенсійні органи. До того ж, відповідно до пункта 8 Порядка Комісія може прийняти рішення про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в судовому рішенні, яке вступило в законну силу, що свідчить про легалізацію дій по невиконанню судових рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, проте рішення суду має бути змінено, з таких підстав.

Судом установлено, що позивач є пенсіонером та перебуває на обліку у в органах Пенсійного фонду України, отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Запорізьким окружним адміністративним судом 26 грудня 2018 року позивачу видано виконавчий лист у справі № 808/1357/18 щодо стягнення з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Запоріжжя недоплаченої пенсії за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року у розмірі 104567,28 грн.

11 січня 2019 року та 31 березня 2019 року позивач звернувся до Управління Державної казначейської служби України у місті Запоріжжя Запорізької області з заявами щодо стягнення з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Запоріжжя недоплаченої пенсії. Проте, листами від 14 січня 2019 року та від 03 квітня 2019 року позивачу повернуто виконавчий лист № 808/1357/18 без виконання. При цьому, орган казначейської служби послався саме на те, що судове рішення у справі набрало законної сили після набрання чинності (з 01 січня 2013 року) Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і є рішенням про стягнення коштів, а тому має виконуватись за Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649.

Зазначеною постановою Уряду, пунктами 1 та 2, затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду та установлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до такого Порядка. Пунктом 3 постанови внесено зміни до бюджету ПФУ на 2018 рік.

Уважаючи, що приймаючи згадану постанову, Кабінет Міністрів України перевищив свої повноваження, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що пункти 2, 3 та 4 Порядка суперечать положенням Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а пунктом 5 відповідач розширив повноваження третьої особи, що суперечить Основному Закону. Пунктами 6-9 передбачена можливість третьої особи по створенню органа, який на власний розсуд вирішуватиме виплачувати заборгованість на підставі рішення суду чи ні. При цьому, до повноважень голови правління ПФУ не входить створення нового органа, який здійснює владні управлінські функції, рішення якого впливатиме на права та обов'язки інших осіб, на користь яких підлягає сплаті заборгованість з пенсійних виплат за рішенням суду. Пункт 10 Порядка передбачає, що виділення коштів для виплати здійснюється ПФУ в межах наявних бюджетних призначень останнього на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику, що протирічить положенням вищезгаданих законів, які не ставлять у залежність виконання судових рішень від бюджетних призначень. Більш того, відсутність грошових коштів або відсутність фінансування органів державної влади, на переконання місцевого суду, не може бути підставою для обмеження прав особи, яка має право на виплату заборгованості з пенсійних виплат. Також, за висновком суду, законодавець делегував Уряду повноваження на забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту, проте не надавав Уряду повноважень щодо встановлення механізму виконання судових рішень, які набрали законної сили, оскільки такий механізм визначений Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а обов'язковість виконання судових рішень визначена Конституцією України та Законом України "Про судоустрій та статус суддів".

Наведене стало підставою для висновку, що центральний орган виконавчої влади в особі КМ України своїми діями порушив законні права, свободи та інтереси громадян України, фактично привласнивши собі функції судів України щодо визначення порядка виконання та контролю виконання судових рішень, які набрали законної сили, встановивши додаткові строки виконання, створивши комісію, що перевіряє обґрунтованість розрахунків виплати, присуджених сум на користь пенсіонерів, надавши голові правління ПФУ повноваження щодо утворення її персонального складу, що свідчить про те, що затверджуючи постановою від 22 серпня 2018 року № 649 Порядок, КМ України діяв з перевищенням меж своїх повноважень та з порушенням порядка і способа, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з положеннями частини 3 цієї правової норми у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року № 794-VII (далі - Закон України № 794-VII) діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону КМ України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. А за статтею 19 - забезпечує інтереси Українського народа шляхом виконання наведених нормативно-правових актів.

На підставі вимог пункта 2 частини 1 статті 20 Закону України № 794-VII , здійснюючи повноваження у сфері соціальної політики, КМ України має вживати заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечувати соціальний захист громадян.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.