Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуюча суддя Клочкова Н.В., судді Пащенко К.С., Скочок Т.О., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., за результатами судового розгляду в адміністративній справі за позовом

ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Пенсійний фонд України

про визнання протиправним та скасування Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649

за участю позивача, представника відповідача, представника третьої особи

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Кабінету Міністрів України (надалі - відповідач), адреса: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Пенсійний фонд України (надалі - третя особа), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 9, в якій позивач просив суд:

- визнати протиправним та нечинним нормативно-правовий акт - постанову Кабінету Міністрів України № 649 від 22 серпня 2018 року, якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що постановою Кабінету Міністрів України № 649 від 22 серпня 2018 року затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.

За доводами позивача вказана постанова в частині затвердження Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду є протиправною, не відповідає Конституції України та Законам України, як правовим актам вищої юридичної сили з тих підстав, що обов’язковість виконання судових рішень визначена чинним законодавством України, а порядок примусового виконання судових рішень встановлений Законом України "Про виконавче провадження".

Як вказує позивач у своїй позовній заяві, оскаржуваним Порядком визначено механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійного фонду України на цю мету та передбачено ведення реєстру судових рішень щодо погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду та перевірку обґрунтованості суми, що підлягає виплаті, що суперечить Конституції України та Законам України, які мають вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, оскільки оскаржуваний Порядок визначає іншу послідовність та порядок дій щодо виконання судових рішень боржником, ніж встановлено законодавством.

Викладені вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що спірна постанова Кабінету Міністрів України регулює питання з погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, проте, позивач не зазначив, в чому саме полягає порушення його прав у зв’язку з її прийняття та не довів, що він є учасником правовідносин, які регулює вказаний нормативно-правовий акт.

Також, у відзиві на позовну заяву зазначено, що вказана постанова Кабінету Міністрів України регулює правовідносини між управлінням Пенсійного фонду України та його територіальними підрозділами, зокрема, щодо змін бюджету для фінансування сум, що підлягають виплаті за рішенням суду, тому, за доводами представника відповідача, відповідачем видано оскаржувану постанову від 22 серпня 2018 року № 649 в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався й на те, що оскаржувана постанова покликана та спрямована на визначення механізму для належного виконання судових рішень щодо пенсійних виплат, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету і є частиною бюджетного законодавства.

У зв’язку з чим, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

У письмових поясненнях на позовну заяву представник третьої особи послався на те, що постанова № 649 від 22 серпня 2018 року прийнята Кабінетом Міністрів України в межах наданих повноважень, спрямована на погашення заборгованості з пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету.

Крім того, представник третьої особи зазначив, що загальна заборгованість органів Пенсійного фонду України за рішеннями судів, що постановлені після 01 січня 2013 року складає 2,7 млрд грн, а у бюджеті Пенсійного фонду України на 2019 рік, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2019 року № 14 (зі змінами), на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду передбачено коштів в сумі 100 млн грн.

При цьому, комісією з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з урахуванням пунктів 6-10 Порядку № 649 з грудня 2018 року опрацьовано судові рішення, що надійшли до боржників у 2013-2014 роках, на суму 56,7 млн грн стосовно 10028 стягувачів.

Тому, як стверджує представник третьої особи, прийняття відповідачем постанови № 649 є дієвим механізмом для погашення заборгованості за рішеннями суду, згідно якої Пенсійному фонду України виділені кошти на її погашення, тому, як вважає представник третьої особи, постанова прийнята з урахуванням балансу між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини та не позбавляє позивача права на отримання коштів, а лише визначає механізм їх виплати.

Також, представником третьої особи подано суду додаткові письмові пояснення, в яких останнім надано пояснення щодо порядку виплати нарахованих за рішенням суду коштів в межах суми стягнення за місяць, а також зазначено про порядок роботи Комісії з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.

У письмових поясненнях, які надійшли на адресу суду 10 вересня 2019 року, позивач надав додаткові обґрунтування заявлених позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Пенсійний фонд України та продовжено строк підготовчого провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті у складі колегії суддів під головуванням судді Клочкової Н.В.

В судовому засіданні 12 листопада 2019 року позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, представник відповідача та представник третьої особи позовні вимоги не визнали та просили у їх задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач є пенсіонером та перебуває на обліку у в органах Пенсійного фонду України, отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про прокуратуру" в редакції Закону 1991 року.

Запорізьким окружним адміністративним судом 26 грудня 2018 року позивачу видано виконавчий лист у справі № 808/1357/18 щодо стягнення з Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України міста Запоріжжя на користь ОСОБА_1 недоплаченої пенсії за період з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року у розмірі 104567,28 грн.

11 січня 2019 року та 31 березня 2019 року позивач звернувся до Управління Державної казначейської служби України у місті Запоріжжя Запорізької області з заявами щодо стягнення з Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України міста Запоріжжя недоплаченої пенсії, проте, листами від 14 січня 2019 року № 13-08.3/190-401 та від 03 квітня 2019 року № 01-08/222 позивачу повернуто виконавчий лист № 808/1357/18 без виконання. При цьому, пенсійний орган, відмовляючи у виконанні судового рішення щодо позивача послався саме на те, що оскільки судове рішення у справі набрало законної сили після набрання чинності (з 01 січня 2013 року) "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", є рішенням про стягнення коштів, то, відповідно, має виконуватись за Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 (Т.1, арк. 78,79-81,82-83).

Наведене свідчить, що позивач є суб’єктом правовідносин, у яких застосовується оскаржуваний Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649, а тому твердження представника відповідача в цій частині є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.

Не погоджуючись із затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду та вважаючи його таким, що суперечить Конституції України та Законам України, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 5 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність, установлену законом.

Частинами 2, 4, 7 статті 13 цього ж Закону передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Суд зауважує, що вказаним Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII визначено порядок та механізм виконання судових рішень, які набрали законної сили.

Більш того, гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання врегульовані Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI.

Так, у відповідності до частини 1 статті 2 цього Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Жовнер проти України", № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року зауважив, що "право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції , також захищає і виконання остаточних та обов’язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін".

Аналіз наведених норм діючого національного законодавства дозволяє суду дійти висновку, що законодавцем було чітко врегульоване порядок та механізм виконання судових рішень, які набрали законної сили, в тому числі, в яких боржником виступають пенсійні органи.

Проте, 22 серпня 2018 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, установлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов’язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до вищенаведеного порядку та внесено зміни до бюджету Пенсійного фонду України на 2018 рік, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 р. № 8 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 8, ст. 310).

Вважаючи положення постанови та порядку такими, що порушують права та законні інтереси, та вказуючи на їх прийняття всупереч нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року № 794-VII.

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення праві і свобод людини та громадянина, запобігання та протидії корупції, розв’язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов’язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

При цьому, Положення про Пенсійний фонд України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23 липня 2014 року, визначає, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України.

Одними із основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 1 параграфа 32 глави 2 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950, проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем’єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Частиною 3 статті 48 Бюджетного кодексу України визначено, що взяття бюджетних зобов’язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, є порушенням бюджетного законодавства.

З метою забезпечення створення механізму виконання рішень судів з питань нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, для погашення існуючої заборгованості з їх виконання, Пенсійним фондом України розроблено відповідний проект постанови Уряду.

Відповідно до статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Уряд на основі та на виконання Конституції та законі України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов’язкові для виконання акти: постанови та розпорядження.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду" затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (надалі - Порядок № 649), який, як в ньому зазначено, визнчає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету (пункт 1 Порядку № 649 ).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 649 :

"2. У цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

боржник - орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення;

стягувач - фізична особа, на користь якої винесено рішення;

рішення - рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", на виконання яких стягувачу нараховано пенсію або щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці (надбавки, підвищення, компенсацію втрати частини доходу, грошову допомогу), що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та залишаються невиплаченими, або рішення суду про стягнення коштів.

Інші терміни вживаються у значенні, наведеному в Законах України "Про виконавче провадження" та "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Так, у відповідності до частин 1,2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення.

Пунктом 13 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України надано визначення терміну "рішення суду", зокрема зазначено, що рішення суду - це рішення суду першої інстанції, в якому вирішуються позовні вимоги, а порядок та строки набрання законної сили рішенням суду зазначений у статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України .

Проте, процесуальні кодекси передбачають й інші види судових рішень - постанови, ухвали тощо.

Суд зазначає, що зазначає Закон України "Про виконавче провадження" та Кодекс адміністративного судочинства є актами вищої юридичної сили, ніж постанова Кабінету Міністрів України, законодавцем надано чітке визначення таких понять, як "боржник", "стягувач" та "рішення суду", а тому додаткового роз’яснення цих термінів або сфери їх застосування не потребується.

Більш того, суд вказує й на те, що боржником у розумінні чинного законодавства може бути не тільки орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення, стягувачем, в свою чергу, може також бути й юридична особа або держава, що, враховуючи те, що пунктом 2 Порядку № 649 не конкретизовано, в яких випадках підлягає застосуванню визначення стягувача та боржника в тій редакції, яка викладена у цьому пункті, суд приходить до висновку, що таке визначення стягувача, боржника та надання поняття "рішення" суттєво звужує коло осіб, які можуть бути сторонами виконавчого провадження та встановлює певні межі в частині розуміння терміну "рішення".

У зв’язку з чим суд вважає вказаний пункт Порядку № 649 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

У відповідності до пункту 3 Порядку № 649 боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України.

Так, статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

У разі відсутності необхідних документів та відомостей кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, про порядок виплати коштів з якого державний виконавець повідомляє в установленому порядку стягувача не пізніше наступного дня після перерахування коштів.

Кошти, що надійшли на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, перераховуються стягувачу протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей.

Перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

Державний виконавець протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення виносить постанову про заміну стягувача на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, з одночасним направленням повідомлення такому органу.

Державне підприємство або юридична особа, які визнані боржниками за рішеннями суду, зобов’язані протягом десяти днів з дня перерахування коштів відкрити рахунки в органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та проводити розрахунки виключно з цих рахунків. Положення цієї частини не поширюються на банки, сто відсотків або частка статутного капіталу яких належить державі.

Тобто, законодавцем визначено чіткий алгоритм дій як державного виконавця, так і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів з приводу виконання рішення суду, яке набрало законної сили, щодо стягнення коштів на користь особи, а встановлення Кабінетом Міністрів України порядку обліку таких рішень для їх виконання є протиправним та таким, що не відповідає актам вищої юридичної сили, що, в свою чергу, свідчить про протиправність пункту 3 Порядку № 649 .