- Правова система ipLex360
- Законодавство
- Постанова
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.04.2012 |
№ 2а-2202/12/2670 |
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі: головуючого судді Качура І.А., суддів: Келеберди В.І., Шарпакової В.В., при секретарі Крупічко Ю.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання частково нечинними та скасування нормативно-правових актів Уряду, прийнятих протягом 2007 - 2011 років, якими передбачено здійснення виплат одноразової грошової допомоги до 5-го травня, визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 (надалі - Позивач) до Кабінету Міністрів України (надалі - Відповідач) про визнання частково нечинними та скасування нормативно-правових актів Уряду, прийнятих протягом 2007 - 2011 років, якими передбачено здійснення виплат одноразової грошової допомоги до 5-го травня, визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його необґрунтованості та безпідставності, звертав увагу суду на те, що оскаржувані постанови прийняті у спосіб, на підставі та у межах повноважень, наданих чинним законодавством, є правомірними, не завдають шкоди охоронюваним законом правам та інтересам, а відтак у задоволенні позову просив відмовити.
Відповідно до частини шостої ст.
128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.
41,
122, ч. 6 ст.
128 КАС України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Заслухавши пояснення Позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Проте дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій (пункт 4 мотивувальної частини
Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян).
Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; держава прагне до збалансованості бюджету України (частини перша, третя статті
95 Основного Закону України ).
Суд розглядає принцип збалансованості бюджету як один з визначальних поряд з принципами справедливості та пропорційності (розмірності) у діяльності органів державної влади, зокрема в процесі підготовки, прийняття та виконання державного бюджету на поточний рік. У пункті 11 частини першої статті
40 Бюджетного кодексу України встановлено, що предметом регулювання закону про Державний бюджет України є додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.
Крім того, невід'ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним з таких органів і є Кабінет Міністрів України, який згідно з пунктом 2 частини першої статті
20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення.
Отже, Верховна Рада України визначила Кабінет Міністрів України державним органом, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, тобто надала право Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України, що узгоджується з функціями Уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті
116 Конституції України.
Окрім того, Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті
17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
При цьому твердження Позивача про відсутність повноважень у Відповідача для прийняття оскаржуваної постанови спростовується нормами чинного законодавства та матеріалами справи.
Так, Відповідно до ст.
6,
19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина третя статті
2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає критерії, яким повинні відповідати рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень. За цими критеріями суд перевіряє їх законність (легітимність).
Згідно з цими критеріями адміністративний суд при розгляді справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень повинен перевірити, зокрема, чи вчинені оскаржувані дії на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті
113 та статтею
116 Конституції України та статті
1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, забезпечує виконання
Конституції і законів України, актів Президента України, здійснює внутрішню політику держави, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової політики, політики у сфері соціального захисту, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Положеннями статті
2 та
20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення проведення політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Частиною 2, 3 статті
50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України, акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Так, у
постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 р. № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" та в
роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів правовідносин, на регулювання яких видано спірний акт.
Таким чином, оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України відповідає чинному законодавству та прийнята в межах повноважень, наданих Уряду.
................Перейти до повного тексту