З метою однакового і правильного застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею, Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" передбачено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Відповідно до статті 358 Цивільного кодексу України умови перевозки вантажів і відповідальність сторін за договором перевозки визначаються статутами (кодексами) окремих видів транспорту і правилами, що видаються у встановленому порядку. Отже, на даний час при вирішенні спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею, необхідно керуватись Статутом залізниць та Правилами перевозок вантажів (в подальшому - Правила).

1. Пред'явлення претензій та позовів, що виникають з перевозок вантажів залізницею.

1.1. Відповідно до статті 365 Цивільного кодексу України та статті 169 Статуту залізниць до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з перевозки, обов'язкове пред'явлення йому претензії. Як передбачено статтею 5 Арбітражного процесуального Кодексу України (далі - АПК), порядок доарбітражного врегулювання спорів визначається цим кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. Таким чином, оскільки щодо перевозок вантажів залізницею на території України діє Статут залізниць, то у питаннях порядку пред'явлення претензій, що випливають з перевозок вантажів залізницею, необхідно керуватись відповідними нормами цього Статуту.

1.2. Позови до залізниці, що випливають із Статуту, можуть бути пред'явлені тільки у випадках повної або часткової відмови задовольнити претензію або неодержання відповіді на претензію у передбачені статтею 175 Статуту строки.

Клопотання позивача або відповідача про залучення до участі в справі залізниці може бути задоволено лише за умови вжиття щодо неї заходів доарбітражного врегулювання спору. Якщо таке залучення здійснюється за ініціативою арбітражного суду, то додержання порядку доарбітражного врегулювання спору необов'язкове (стаття 24 АПК).

Залучення залізниці до участі в справі як відповідача може мати місце лише тоді, коли право на пред'явлення до неї претензії та позову належить позивачу.

1.3. В залежності від підстав стаття 169 Статуту регулює питання про те, кому (вантажовідправнику чи вантажоодержувачу) належить право на звернення до залізниці з претензією.

Поряд з цим стаття 172 Статуту допускає передачу такого права, у тому числі на пред'явлення позову, вантажоодержувачем вантажовідправнику і навпаки, а також вищестоящій або транспортно-експедиційній організації. Передача цих прав може здійснюватись лише за попередньою згодою іншої сторони і засвідчується переуступочним написом на відповідному транспортному документі (параграф 2 розділу 38 Правил).

Переуступка права може бути як у цілому на пред'явлення претензії та позову, так і окремо на кожну з цих дій. Якщо є переуступочний напис на пред'явлення претензії, то додаткового оформлення переуступки права на пред'явлення позову Статут не вимагає. Переуступка права на пред'явлення позову допускається і тоді, коли претензію до залізниці було пред'явлено вантажоодержувачем або вантажовідправником.

1.4. Строки пред'явлення претензій до залізниці та порядок їх обчислення передбачені статтею 174 Статуту. Оскільки Статут не встановлює строк звернення з претензією про повернення стягнутих залізницею у безспірному порядку штрафів, такі претензії можуть бути пред'явлені протягом шести місяців.

Якщо перевізник прийняв і по суті розглянув претензію, пред'явлену з порушення строку, встановленого статтею 174 Статуту, він не може посилатись на цю обставину як на підставу припинення провадження у справі за пред'явленим до нього позовом.

1.5. Обов'язковою умовою додержання претензійного порядку є також виконання заявником вимог статей 169 та 173 Статуту щодо документів, які слід додати до претензії.

Відповідно до параграфу 14 розділу 38 Правил, якщо до претензії такі документи не додані, залізниці надане право не пізніше десяти днів з дня одержання претензії повернути її заявнику. У цьому випадку заявник може додати до претензії необхідні документи і звернутися з належно оформленою претензією, але в межах строків, встановлених статтею 174 Статуту. Отже, обгрунтоване повернення перевізником претензії у зазначений строк не зупиняє перебігу строку, встановленого для пред'явлення претензії.

При порушенні залізницею наданого їй десятиденного строку для повернення претензії, яку пред'явлено без необхідних документів, у зв'язку з чим заявник втратив можливість пред'явити належно оформлену претензію у встановлений строк, претензійний порядок вважається додержаним.

1.6. Якщо позивачем недодержані встановлений порядок і строки пред'явлення претензії або позивач звернувся з позовом до закінчення строку для дачі відповіді на претензію, позовна заява підлягяє поверненню на підставі п.7 статті 63 АПК України.

У разі виявлення цих обставин у засіданні арбітражного суду, коли можливість пред'явлення залізниці належно оформленої претензії втрачена, справу щодо перевізника слід припинити (п.3 статті 80 АПК). Якщо таку можливість позивач ще не втратив, арбітражний суд залишає позов без розгляду (п.3 статті 81 АПК.

Якщо залізниця відмовилась розглянути претензію по суті з посиланням на порушення вантажоодержувачем (вантажовідправником) претензійного порядку, а позивач оспорює правомірність цієї відмови і вважає, що цей порядок додержаний або що окремі порушення мали місце з вини перевізника, арбітражний суд приймає позовну заяву і розбіжності щодо цього питання вирішує у засіданні. Якщо арбітражний суд визнає претензійний порядок додержаним або що позивач був позбавлений можливості пред'явити належно оформлену претензію з вини залізниці, спір підлягає вирішенню по суті.

1.7. Відповідно до п.1 статті 62 АПК арбітр відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо вона не підлягає розгляду в арбітражних судах. Цю норму слід застосувати у тих випадках, коли залізниця визнала претензію, але не перерахувала заявнику визнану суму. У такому разі стягнення визнаної суми провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріальної контори (п.13 Переліку документів, по яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 12 жовтня 1976 року N 483).

1.7. Правила пред'явлення та розгляду претензій допускають пред'явлення однієї претензії про відшкодження за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу не більше як по п'яти відправках, які завантажені однорідним вантажем, на одній станції одним відправником на одну станцію призначення на адресу одного одержувача. Щодо претензій з інших підстав, наприклад, про стягнення штрафу за невиконання плану перевозок, кількість вимог в одній претензійній заяві не обмежується.

Статут залізниць не обмежує права об'єднання декількох претензій в одній позовній заяві. При вирішенні цього питання слід керуватись статтею 58 АПК, відповідно до якої в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення. Поряд з цим арбітр має право повернути позовну заяву, якщо в одній позовній заяві об'єднано кілька вимог і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору (стаття 63 АПК України).

В одній позовній заяві до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача) не можна об'єднувати вимоги, як і відповідно до чинного законодавства не підлягають задоволенню за рахунок залізниці, наприклад, відшкодування за пошкодження вантажу і штраф за поставку неякісної продукції, або які не зв'язані між собою поданими доказами.

1.8. Спори, що виникають з договору перевозки, у тому числі у прямому міжнародному залізничному сполученні, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, вирішуються арбітражним судом за місцезнаходженням органу транспорту, на якого Статутом і розділом 38 Правил покладений розгляд претензії.

Статею 177 Статуту передбачено, що рішення начальника залізниці по претензіях на суму до 100 карбованців є остаточним. З введенням у дію Арбітражного процесуального Кодексу України ця норма Статуту на території України не застосовується. Це стосується також статті 171 Статуту, згідно з якою не допускається пред'явлення вантажовідправником або вантажоодержувачем до залізниці вимог на суму до 10 крб. по кожній накладній.

1.9. Відповідно до статті 366 Цивільного кодексу України та статті 177 Статуту для позову до залізниці встановлений двомісячний строк позовної давності. Пробіг цього строку починається з дня одержання відповіді на претензію або з дня закінчення строку, встановленого для відповіді (стаття 175 Статуту.

Якщо претензія не була пред'явлена, але залізниця залучається до справи за ініціативою арбітражного суду, строк позовної давності обчислюється з дня, коли позивач повинен був одержати відповідь на претензію у разі її своєчасного пред'явлення.

При вирішенні спору за позовом до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача) може виявитися, що строк позовної давності за позовом вантажовідправника (вантажоодержувача) менший загального строку на пред'явлення претензії та позову до залізниці. За цих обставин питання про поновлення строку позовної давності за позовом до вантажовідправника (вантажоодержувача) за наявності поважних причин підлягає вирішенню арбітражним судом на загальних підставах.

Для пред'явлення залізницею позовів до вантажовідправника (вантажоодержувача), що випливають з перевозки вантажів, установлений 6-ти місячний строк позовної давності (стаття 366 Цивільного Кодексу України та стаття 178 Статуту.

1.10. Арбітражний процесуальний Кодекс України та Статут не передбачають строку звернення залізниці з претензією до вантажовідправника або вантажоодержувача. Щодо строку розгляду претензії залізниці, то з цього питання слід керуватись статтею 7 АПК, тобто така претензія підлягає розгляду в місячний строк, який обчислюється з дня її одержання.

2. Відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу.

2.1. За договором перевозки вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу і несе відповідальність за схоронність вантажу з моменту прийняття його до перевозки і до видачі одержувачу, поки не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким залізниця не могла запобігти та усунення яких від неї не залежало (стаття 148 Статуту).

У статті 148 Статуту наведений невичерпний перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за несхоронність вантажу. Відповідно до статті 362 Цивільного кодексу України залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе і інші обставини, що свідчать про відсутність її вини.

У статті 149 Статуту наведений вичерпний перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу. Однак, виходячи з принципу вини за неналежне виконання зобов'язання, незважаючи на обставини, передбачені цією статтею Статуту, відповідальність може бути покладена на перевізника, якщо заявник претензії доведе вину залізниці.

2.2. Відповідно до статті 34 АПК обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо спорів, пов'язаних з перевозками вантажів залізницею, перелік таких доказів встановлений статтями 168 та 169 Статуту.

Обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправників та вантажоодержувачів при перевозках вантажів залізницею, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми (стаття 168 Статуту.

Зміст комерційного акту передбачений параграфом 9 Правил складання актів (розділ 37 Правил) та розділом 3 Інструкції по актово-претизійній роботі на залізниці, затвердженої 2 жовтня 1981 року.

В комерційному акті залізниця повинна докладно описати наявність вантажу за кількістю маси та числом місць, його стан, обставини, за якими виявлено несхоронність, а також пломби залізниці та відправника. В комерційному акті необхідно окремо відобразити відомості про пломби залізниці (найменування станції, залізниці, контрольні знаки) та пломби відправника (найменування станції, залізниці, найменування відправника, контрольні знаки). Якщо контрольні знаки на пломбах відправника відсутні, про це також слід вказати. У випадку неясних відтисків не можна обмежуватись лише одним словом "неясні", необхідно точно описати, у чому саме полягає неясність. Якщо пломби мають ознаки несправності, у комерційному акті повинно бути докладно зазначено, у якому стані опинились пломби та дротова закрутка.

На замовлення вантажовідправників виготовлення лещат для пломбування рухомого складу здійснює залізниця (параграф 22 розділу 5 Правил). Отже, якщо виникає необхідність перевірки правильності даних комерційного акту щодо знаків на пломбах, від вантажовідправника та відділку залізниці відправлення слід витребувати відомості про зміст знаків на пломбах, які наносять лещата.

У випадках недостачі окремих місць у вагонах з відчиненими люками залізниця повинна описати їх габарити та можливість вилучення вантажу через люки.

Наведений перелік не вичерпує усіх вимог, встановлених для констатації обставин, які залізниця повинна відобразити у комерційному акті.

Якщо у комерційному акті відсутній докладний опис обставин, за якими виникла несхоронність вантажу, зокрема, про стан пломб, технічного стану вагону (контейнера) тощо, залізниця має нести відповідальність, доки не доведе відсутність своєї вини.

Відповідно до статті 43 АПК ніякі докази не мають для арбітражного суду заздалегідь встановленої сили. Отже, комерційні акти є тільки одним із доказів, який арбітражний суд оцінює у сукупності зі всіма іншими доказами у справі. Зокрема, комерційний акт може бути позбавлений сили доказу, особливо у випадках вивантаження засобами залізниці на місцях загального користування, якщо цей акт не відповідає фактичним обставинам. Наприклад, комерційний акт констатує, що недостачу, псування або пошкодження вантажу виявлено нібито під час вивантаження 10 січня, а з товарно-транспортних накладних на централізований вивіз вантажу вбачається, що він був вивезений зі станції 8 січня.

Якщо станція залізниці необгрунтовано відмовилась скласти комерційний акт або акт загальної форми, вантажоодержувач має право оскаржити таку відмову у порядку, передбаченому параграфом 16 Правил складання актів, і здійснити приймання вантажу відповідно до Інструкцій про порядок приймання продукції (товарів) за якістю та кількістю. У разі додержання порядку оскарження відмови у складанні зазначених актів вантажоодержувач має право звернутися до залізниці з претензією, до якої необхідно додати докази оскарження дій станції залізниці та акти приймання вантажу.

2.3. Підставою для покладення на залізницю відповідальності за втрату вантажу за позовом вантажоодержувача є квитанція, яка свідчить про те, що вантаж був прийнятий залізницею. Якщо вантажоодержувач не має можливості пред'явити таку квитанцію, він повинен додати до претензії та позовної заяви документ про сплату вартості вантажу і довідку залізниці про його відвантаження з відміткою станції призначення про неприбуття вантажу. У разі ухилення залізниці від видачі зазначеної довідки або від накладення відмітки про неприбуття вантажу підставами для вирішення спору щодо відповідальності залізниці за втрату вантажу можуть бути, зокрема, докази, які стверджують надіслання залізниці запиту про необхідність видачі довідки або оскарження до відділку залізниці відмови станції призначення від накладення відмітки про неприбуття вантажу.

Відповідно до пунктів "б" та "в" статті 174 Статуту вантаж вважається втраченим після 30 діб, а якщо вантаж відвантажений у прямому змішаному сполученні - після 4 місяців з дня закінчення строку його доставки.

Якщо після спливу зазначених строків вантажоодержувач (вантажовідправник) звернувся до залізниці з претензією, пов'язаною з втратою вантажу, факт доставки перевізником частки вантажу не породжує для заявника обов'язку пред'явити нову претензію про недостачу вантажу.

У випадках відвантаження матеріальних цінностей маршрутом або групою вагонів за однією накладною неприбуття на станцію призначення одного чи кількох вагонів слід розглядати як недостачу, а не втрату вантажу. Це має істотне значення не тільки для вирішення питання щодо порядку та строку пред'явлення до залізниці претензії, але й для визначення доказів, на підставі яких відповідальність за недостачу може бути покладено на перевізника. Таким доказом є комерційний акт.

2.4. Якщо вантаж надійшов на станцію призначення у критому вагоні за справними пломбами відправника, але з відчиненими люками, то цю обставину слід розглядати як одну з ознак несправності вагона і тому відповідно до статті 148 Статуту залізниця має нести відповідальність за незбереження вантажу, доки не доведе, що недостача виникла з вини відправника. Зокрема, такими доказами можуть бути факт несправності запорів, що включає можливість зачинення люку, відсутність ознак відкриття люку з зовнішньої сторони вагона або що за своїми габаритами вантаж не міг бути вилучений через люки тощо. Все це повинно знайти своє відображення у комерційному акті та в акті технічного огляду вагона.

Якщо з матеріалів справи вбачається, що відправник не зачинив люк, а перевізник прийняв вагон до перевозки, хоча мав можливість встановити цю обставину, і у процесі перевозки ванжаж було вкрадено через люк, арбітражний суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на відправника, так й на залізницю.

2.5. Відповідно до параграфу 19 розділу 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця. У вагонному листі повинна бути зроблена відмітка "вантаж завантажений та закріплений правильно". Однак, Статутом не передбачена відповідальність перевізника за пошкодження вантажу, що перевозиться на відкритому рухомому складі, тільки тому, що при завантаженні засобами відправника станція зробила зазначену відмітку. У разі пошкодження вантажу внаслідок неправильного розміщення та закріплення відповідальність у першу чергу слід покладати на відправника, доки він не доведе вину залізниці.

Поряд з цим, враховуючи, що перевізник фактично не проконтролював правильність розміщення та закріплення вантажу, прийняв до перевозки платформи або полувагони, які завантажені з порушенням вимог Технічних умов, арбітражний суд має право вирішити питання про покладення відповідальності за заподіяну шкоду як на відправника, так і на перевізника в залежності від ступеню вини. При вирішенні спорів, пов'язаних з пошкодженням залізобетонних, азбестоцементних виробів та конструкцій слід мати на увазі, що відповідно до параграфу 4 глави 4 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів відповідальність за міцність усіх строповочних вузлів та дерев'яних прокладок, які застосовуються для закріплення вантажу, несе вантажовідправник. Тому, якщо буде встановлено, що пошкодження цих виробів є наслідком неміцності строповочних вузлів, випадання (переміщення) прокладок, відповідальність повинен нести відправник, коли не доведе вину залізниці.

2.6. Відповідно до статті 46 Статуту залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні вагони і контейнери, придатні для перевезення певного вантажу.

Оскільки несхоронність вантажу може бути наслідком технічної несправності вагону або контейнеру чи їх непридатності для перевозки певного вантажу, тобто у комерційному відношенні, при вирішенні спорів слід розмежовувати ці поняття. Вагон (контейнер) може бути цілком справним, але за своїм станом не забезпечить збереження якості вантажу. Наприклад, має стійкий сторонній запах, що вплине на завантажені продовольчі товари. У такому разі мова йде про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні. Згідно з зазначеною статтею Статуту придатність рухомого складу для перевозки певного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження. Отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію.

У випадках, коли під завантаження поданий несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник зобов'язаний відмовитись від їх використання. Якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника. Виключення з цього правила можуть бути тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність має прихований характер або виникла у процесі перевозки вантажу. Прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником при звичайному огляді вагона або контейнера. У такому разі відповідальність за несхоронність вантажу покладається на залізницю. Якщо несхоронність вантажу виникла внаслідок того, що вагон чи контейнер поряд з прихованими несправностями або з несправностями, які виникли під час транспортування, мали ще і такі, які могли бути виявлені до завантаження, арбітражний суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на залізницю, так і на відправника. Для правильного вирішення питань щодо відповідальності за несхоронність вантажу внаслідок технічної несправності рухомого складу арбітражний суд повинен провести досконале дослідження не тільки комерційного акту, але й акту про технічний стан вагона або контейнера (додаток 3 до Правил складання актів) і дати їм відповідну оцінку.

2.7. Відповідно до статті 57 Статуту залізниця зобов'язана доставити вантаж за призначенням у встановлений строк (розділ 14 Правил).

Щодо вантажу, який швидко псується, Правила передбачають ще й таке поняття, як строк його транспортабельності (розділ 31 Правил). Якщо цей строк менший ніж строк доставки, залізниця повинна відмовити у прийнятті вантажу до перевозки (параграф 5 розділу 31 Правил). У разі порушення цієї вимоги Правил у випадках псування вантажу внаслідок недодержання строку доставки відповідальність слід покладати на перевізника. Залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо доведе, що псування вантажу не пов'язане з прострочкою його доставки.

Псування вантажу може бути наслідком обставин, які залежать від відправника, наприклад, неправильного завантаження вагона, відвантаження перезрілої плодоовочевої продукції тощо, і поряд з цим прострочки доставки, що в певній мірі сприяло збільшенню кількості зіпсованої продукції. За цих обставин арбітражному суду необхідно обговорити питання про покладення відповідальності як на відправника, так і на перевізника в залежності від ступеню їх вини.