На доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" доводимо до відома правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів у порядку, передбаченому розділом ХІІ-2 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають:

1) з питань захисту права власності:

- за змістом статті 392 Цивільного кодексу України (далі - Цивільного кодексу України) позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування зазначеної статті 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права (постанова від 23.12.2014 № 5011-74/9393-2012);

- орган, уповноважений здійснювати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, вчиняє відповідні дії тільки в межах чинного законодавства і не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядженням майном, стосовно якого заявлено позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право, а отже, не може бути стороною у справі (постанова від 23.12.2014 № 30/58);

2) з відносин страхування:

- за регресними зобов’язаннями винної особи до страховика перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання, а саме з дня виплати страхового відшкодування страховиком (постанова від 25.02.2015 № 910/177/14);

3) з корпоративних правовідносин:

- відповідно до вимог чинного законодавства загальні збори учасників визнаються правомочними, якщо в них беруть участь учасники, які мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів, що визначаються на підставі переліку учасників у день проведення загальних зборів, а не фактичної участі учасників у прийнятті загальними зборами рішень; прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення зборів та прийняття рішень є безумовною підставою для визнання недійсним рішення зборів (постанова від 09.12.2014 № 7/5005/6871/2012);

- відповідно до положень частинпершої, другої статті 16, частинпершої, другої статті 203 Цивільного кодексу України, статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та з урахуванням положень статуту господарського товариства акціонер (учасник) цього товариства має право оспорити договір, вчинений товариством, якщо обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (постанова від 21.01.2015 № 911/2089/14);

- господарське товариство не зобов'язане надавати учаснику товариства запитувану ним інформацію у вигляді ксерокопій документів; законодавством лише встановлено обов’язок товариства надавати його учаснику для ознайомлення визначену законом інформацію, з якої він має право робити виписки, фотографії, копії (постанова від 21.01.2015 № 911/1551/14);

- права учасника господарського товариства, пов'язані з правом участі в товаристві, не є особистими немайновими правами, тому позовні вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників господарського товариства не належали до вимог, на які відповідно до статті 83 Цивільного кодексу УРСР не поширювалася позовна давність. До таких позовів застосовуються правила про позовну давність (постанова від 04.02.2015 № 902/1699/13);

4) з договору поруки:

- надання банком позичальнику відстрочки погашення основного боргу строком на 6 місяців без продовження строку дії кредитного договору не збільшує обсягу відповідальності самого поручителя, а тому не є підставою для припинення поруки в розумінні частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (постанова від 23.12.2014 № 916/101/14);