Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича - доповідача,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про скасування наказу СБУ" від 22 квітня 2009 року N 443-р (Офіційний вісник України, 2009 р., N 32, ст. 1083).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Президента України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є твердження суб'єкта права на конституційне подання про неконституційність Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про скасування наказу СБУ" від 22 квітня 2009 року N 443-р.

Заслухавши суддю-доповідача Стецюка П.Б. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Президент України Указом "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2009 року N 443-р" від 6 травня 2009 року N 296 відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України зупинив дію Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про скасування наказу СБУ" від 22 квітня 2009 року N 443-р (далі - Розпорядження) та звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати його таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Обґрунтовуючи свою позицію, глава держави наголошує, що згідно з Конституцією України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює повноваження, визначені Конституцією та законами України, видає постанови і розпорядження в межах своєї компетенції (частина перша статті 113, пункт 10 статті 116, частина перша статті 117) , а відповідно до частини восьмої статті 22 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" уряд може скасовувати акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади повністю чи в окремій частині.

На думку суб'єкта права на конституційне подання, Кабінет Міністрів України, видавши Розпорядження, яким скасував наказ Служби безпеки України від 26 липня 2008 року N 589, вийшов за межі своїх повноважень, оскільки Служба безпеки України є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України та не належить до центральних органів виконавчої влади. На підтвердження своєї позиції автор клопотання посилається на окремі положення законів України "Про основи національної безпеки України", "Про Службу безпеки України", а також на рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2001 року N 9-рп/2001 у справі щодо стажу наукової роботи та від 11 листопада 2008 року N 25-рп/2008 у справі про земельні аукціони.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного подання висловили Кабінет Міністрів України, Секретаріат Президента України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Служба безпеки України.

3. Конституційний Суд України, вирішуючи поставлені в конституційному поданні питання, виходить з такого.

3.1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов'язком (статті 1, 3 Конституції України) .

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, а забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом; Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян (частини перша, друга, третя, четверта статті 17 Конституції України) .

Національна безпека - це захищеність важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам, якими є життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток (абзаци другий, третій статті 1 Закону України "Про основи національної безпеки України") .

3.2. Виходячи із системного аналізу положень Основного Закону України Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України наділені відповідними конституційними повноваженнями у сфері національної безпеки (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 лютого 2009 року N 5-рп/2009 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони") .

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України визначає права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи національної безпеки (стаття 75, пункти 1, 17 частини першої статті 92 Конституції України) .

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво України, вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави, формує персональний склад Ради національної безпеки і оборони України та очолює її (стаття 102, пункти 1, 14, 17 частини першої статті 106, частини третя, четверта статті 107 Конституції України) . Здійснюючи керівництво у сфері національної безпеки, Президент України спрямовує діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки і оборони держави, зокрема Служби безпеки України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, на реалізацію основ (засад), визначених у пункті 17 частини першої статті 92 Конституції України та Законі України "Про основи національної безпеки України" (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України) .