Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича - доповідача,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони" від 4 червня 2008 року N 516 (Офіційний вісник Президента України, 2008 р., N 22, ст. 698).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 49 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є твердження суб'єкта права на конституційне подання про неконституційність Указу Президента України "Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони".

Заслухавши суддю-доповідача Головіна А.С. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 49 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Указ Президента України "Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони" (далі - Указ).

Указом, як зазначено у його преамбулі, з метою забезпечення впровадження єдиної державної політики у сферах національної безпеки і оборони, поліпшення координації у цих сферах та відповідно до пунктів 1, 17 частини першої статті 106 Конституції України, статей 2, 5, 13 Закону України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" Президент України постановив затвердити Перелік посад керівників військових формувань, правоохоронних органів, кандидатури для призначення на які погоджуються з Президентом України (далі - Перелік) (стаття 1).

Крім того, в статті 2 Указу визначено, що:

- матеріали щодо погодження кандидатур на посади першого заступника, заступника Міністра оборони України подаються Президентові України Міністром оборони України до внесення Кабінетові Міністрів України подань про призначення відповідних осіб на зазначені посади (абзац другий);

- Служба безпеки України, Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, в разі потреби подають до 1 травня Президентові України пропозиції щодо змін загальної структури, чисельності відповідно Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших військових формувань на наступний календарний рік ( абзац третій) ;

- плани і строки проведення навчань, тренувань із залученням об'єднань, з'єднань, військових частин Збройних Сил України, інших військових формувань (крім навчань, тренувань, що проводяться за участю підрозділів збройних сил інших держав) погоджуються з Президентом України ( абзац четвертий) .

Народні депутати України вважають, що Президент України, видавши Указ, вийшов за межі встановлених Конституцією України повноважень. При цьому вони наголошують на його втручанні у здійснення повноважень Кабінетом Міністрів України у сфері кадрової політики щодо підпорядкованих йому міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що, на їхню думку, суперечить вимогам статей 5, 6, 8, 19, 85, 92, 106, 113, 116, 120 Конституції України.

2. Конституційний Суд України, розглядаючи порушені у конституційному поданні питання, виходить з такого.

2.1. У Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (частини перша, друга, третя статті 17) .

Національна безпека як захищеність життєво-важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам (абзац другий статті 1 Закону України "Про основи національної безпеки України") , і оборона України як система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (абзац другий статті 1 Закону України "Про оборону України") є важливими сферами діяльності держави, ефективність якої потребує координації та узгодженості дій органів влади.

Верховна Рада України оголошує за поданням Президента України стан війни і укладення миру, схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; виключно законами України визначає основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку; встановлює порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України (пункт 9 частини першої статті 85, пункт 17 частини першої, пункт 2 частини другої статті 92 Конституції України) .

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України (пункти 1, 17, 18 частини першої статті 106 Конституції України) .

Кабінет Міністрів України здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю (пункт 7 статті 116 Конституції України) .

Таким чином, системний аналіз положень Конституції України дає підстави вважати, що Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України мають окремі конституційні повноваження у сферах національної безпеки і оборони держави, але лише Президент України наділений конституційними повноваженнями здійснювати керівництво у цих сферах. Це означає, що Президент України, здійснюючи таке керівництво, спрямовує діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки і оборони держави, зокрема Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, на реалізацію основ (засад), визначених у пункті 17 частини першої статті 92 Конституції України та Законі України "Про основи національної безпеки України".

2.2. У Переліку, затвердженому Указом, встановлено необхідність погодження з Президентом України кандидатур на посади першого заступника, заступника Міністра оборони України, а також керівників окремих структурних підрозділів у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, військових формуваннях, правоохоронних органах, тобто посадових осіб тих суб'єктів забезпечення національної безпеки і оборони держави, визначених у статті 17 Конституції України, що здійснюють діяльність у сферах, керівництво якими належить до повноважень Президента України відповідно до пункту 17 частини першої статті 106 Основного Закону України.

Погодження кандидатур на посади першого заступника, заступника Міністра оборони України відповідно до абзацу другого статті 2 Указу відбувається до внесення Міністром оборони України відповідних подань Кабінетові Міністрів України і є процедурою узгодження дій Міністра оборони України з Президентом України щодо призначення цих осіб, якщо інше не передбачено законом. Ця процедура не підміняє рішення про призначення таких осіб на зазначені посади Кабінетом Міністрів України і не може розглядатися як обов'язкова складова такого рішення, а отже, не порушує його права, закріпленого в пункті 3 частини дев'ятої статті 22 Закону України "Про Кабінет Міністрів України". Дотримуючись принципу чіткого розмежування повноважень та взаємодії органів державної влади у забезпеченні національної безпеки (абзац шостий частини першої статті 5 Закону України "Про основи національної безпеки України") , Кабінет Міністрів України самостійно вирішує питання про призначення відповідних кандидатур на посади.

Погодження кандидатур на всі інші посади, крім першого заступника, заступника Міністра оборони України, стосується окремого аспекту здійснення керівництва Президентом України у сферах національної безпеки і оборони держави і не пов'язане з організацією і діяльністю органів виконавчої влади, зокрема Кабінету Міністрів України, як про це стверджує суб'єкт права на конституційне подання. Президент України, маючи конституційні повноваження щодо здійснення керівництва у зазначених сферах, може затверджувати Перелік посад, кандидатури для призначення на які погоджуються з ним.

З огляду на викладене стаття 1 та абзац другий статті 2 Указу є такими, що відповідають Конституції України (є конституційними).

2.3. Затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України згідно з пунктом 22 частини першої статті 85 Конституції України належить до повноважень Верховної Ради України.

Пропозиції щодо цього на затвердження Верховної Ради України відповідно до абзацу другого частини першої статті 13 Закону України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" вносить Президент України. А тому Президент України, як вважає Конституційний Суд України, має право встановлювати термін, до якого в разі потреби зазначені органи повинні надати йому відповідні пропозиції.

Отже, положення абзацу третього статті 2 Указу відповідає Конституції України (є конституційним).

2.4. Президент України, реалізовуючи конституційні повноваження щодо керівництва у сферах національної безпеки і оборони держави, повинен вживати заходів для підвищення бойової та мобілізаційної готовності, боєздатності Збройних Сил України, інших військових формувань і підготовки їх до оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, у тому числі через безпосередню участь і здійснення контролю за проведенням навчань і тренувань, про які йдеться в абзаці четвертому статті 2 Указу. Зважаючи на це, Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлене в Указі погодження з Президентом України як Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України планів і строків проведення навчань і тренувань перебуває у межах його повноважень, а отже, відповідає Конституції України.

Таким чином, Указ не суперечить вимогам статей 5, 6, 8, 19, 85, 92, 106, 113, 116, 120 Конституції України.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 67, 69, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), Указ Президента України "Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони" від 4 червня 2008 року N 516.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" висловлюю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони" (далі - Рішення).

1. Пунктом 1 резолютивної частини Рішення визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), Указ Президента України "Про деякі питання здійснення керівництва у сферах національної безпеки і оборони" від 4 червня 2008 року N 516 (далі - Указ). Вважаю цей висновок таким, що ґрунтується на хибному концептуальному підході, у зв'язку з чим має місце помилкова інтерпретація норм Конституції України.

Зазначений висновок зроблено на підставі аналізу положень частин першої, другої, третьої статті 17, пункту 9 частини першої статті 85, пункту 17 частини першої, пункту 2 частини другої статті 92, пунктів 1, 17, 18 частини першої статті 106, пункту 7 статті 116 Конституції України та законів України "Про основи національної безпеки України" (абзацу другого статті 1, абзацу шостого частини першої статті 5), "Про оборону України" (абзацу другого статті 1), "Про Кабінет Міністрів України" (пункту 3 частини дев'ятої статті 22), "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" (статті 13) без урахування тих положень Конституції України, на які посилалися народні депутати України.