Розглянувши рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2004 року у справі "Мельниченко проти України" та наявні в Центральній виборчій комісії документи, Комісія встановила.

До Центральної виборчої комісії 22 січня 2002 року надійшла заява Соціалістичної партії України про реєстрацію кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, висунутих 12 січня 2002 року на IX з'їзді (другий етап) цієї партії та включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року, з відповідними документами, необхідними для реєстрації кандидатів у народні депутати України.

За результатами розгляду зазначеної заяви Соціалістичної партії України, доданих до неї та наявних у Центральній виборчій комісії документів, відповідно до частини другої статті 76 Конституції України, частини шостої статті 2, частин першої, другої статті 8, частини першої статті 41, частин сьомої, одинадцятої статті 45, пунктів 2, 6 частини першої, частини другої статті 47 Закону України "Про вибори народних депутатів України" (в редакції від 18 жовтня 2001 року, чинній на момент прийняття Центральною виборчою комісією рішення) Центральна виборча комісія, зокрема, постановою від 26 січня 2002 року N 94 відмовила в реєстрації кандидата в народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі Мельниченка М.І., включеного до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року під N 15, у документах якого, поданих до Центральної виборчої комісії, було виявлено суттєво недостовірні відомості щодо адреси місця проживання та зазначення часу проживання в Україні протягом останніх п'яти років.

Постанову Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року N 94 "Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року" в частині відмови в реєстрації кандидата в народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі Мельниченка М.І. було оскаржено Соціалістичною партією України 30 січня 2002 року до Верховного Суду України.

Розглянувши справу за зазначеною скаргою Соціалістичної партії України, Верховний Суд України встановив, що відомості про фактичне проживання Мельниченка М.І. протягом останніх п'яти років в Україні, вказані в документах, поданих Соціалістичною партією України до Центральної виборчої комісії для його реєстрації кандидатом у народні депутати України, спростовуються встановленими Центральною виборчою комісією і Судом обставинами, у зв'язку з чим є суттєво недостовірними, а тому пункт 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року N 94 відповідає вимогам частини другої статті 8, статей 41, 47 Закону України "Про вибори народних депутатів України" (в редакції від 18 жовтня 2001 року). З огляду на встановлене Верховний Суд України 8 лютого 2002 року ухвалив рішення, яким залишив без задоволення скаргу Соціалістичної партії України на пункт 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року N 94 про відмову в реєстрації кандидата в народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі Мельниченка М.І., керуючись при цьому відповідними нормами Конституції України та Закону України "Про вибори народних депутатів України" (в редакції від 18 жовтня 2001 року).

Після дня проведення чергових виборів народних депутатів України 31 березня 2002 року громадянин України Мельниченко М.І. 23 квітня 2002 року подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України про порушення його права на вільні вибори, гарантованого, зокрема, статтею 3 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Стаття 3 Протоколу N 1 до названої Конвенції, ратифікованого Україною згідно із Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу N 1 та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, закріплює право на вільні вибори, визначаючи при цьому, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечуватимуть вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу.

Крім того, громадянин Мельниченко М.І. в поданій до Європейського суду з прав людини заяві стверджував і про порушення статті 14 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка забороняє дискримінацію та передбачає, що здійснення прав і свобод викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.

Вирішуючи питання щодо стверджуваного заявником порушення статті 14 Конвенції про захист прав і основних свобод людини окремо та в поєднанні зі статтею 3 Протоколу N 1 до цієї Конвенції Європейський суд з прав людини у пункті 71 рішення від 19 жовтня 2004 року зазначив, що скарги за статтею 14 Конвенції про захист прав і основних свобод людини по суті збігаються зі скаргами за статтею 3 Протоколу N 1 до Конвенції. Враховуючи висновки з цього приводу, викладені в пунктах 60-67 вказаного рішення Європейського суду з прав людини, Суд визначив недоцільним розглядати окремо скаргу щодо порушення статті 14 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Отже, розглянувши справу "Мельниченко проти України", Європейський суд з прав людини 19 жовтня 2004 року прийняв рішення, яким шістьма голосами проти одного встановив порушення статті 3 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини та, застосовуючи статтю 41 цієї Конвенції, зобов'язав Україну протягом трьох місяців від дати набуття рішенням статусу остаточного виплатити заявникові в доларах США за курсом на день винесення цього рішення 5 000 (п'ять тисяч) євро як компенсацію моральної шкоди та будь-який податок, який може підлягати сплаті із зазначеної суми. Решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції Європейським судом з прав людини одноголосно відхилено.

Разом з тим, з огляду на прийняте Європейським судом з прав людини рішення у справі "Мельниченко проти України" громадянин Головатий Сергій Петрович 5 травня 2005 року подав до Центральної виборчої комісії заяву в інтересах громадянина Мельниченка М.І. про забезпечення реалізації виборчого права шляхом скасування пункту 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року N 94 "Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України від Соціалістичної партії України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року", обґрунтовуючи викладені в цій заяві вимоги положеннями Рекомендації N R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року щодо перегляду справ і відновлення провадження справ на внутрідержавному рівні у зв'язку з рішеннями Європейського суду з прав людини в частині, що стосується вжиття інших, ніж передбачено в рішенні цього суду, заходів, якими забезпечувалося б відновлення попереднього правового становища потерпілої сторони (restitutio in integrum).

Зазначена Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи передбачає можливість компетентних органів держави - відповідача самостійно визначати, які заходи необхідно вжити для відновлення порушених прав заявника, враховуючи засоби, наявні у відповідній національній правовій системі.

Розглянувши вказану вище заяву громадянина Головатого С.П. в інтересах громадянина Мельниченка М.І., додані до неї та наявні в Центральній виборчій комісії документи, а також лист Міністерства юстиції України від 20 травня 2005 року N 10-13-8, що надійшов до Центральної виборчої комісії 24 травня 2005 року на відповідний запит Комісії від 11 травня 2005 року N 21-41-1824, Центральна виборча комісія постановою від 3 червня 2005 року N 91 "Про заяву Головатого С.П. щодо забезпечення реалізації виборчого права громадянина України Мельниченка М.І." залишила заяву Головатого С.П. без задоволення, керуючись при цьому відповідними нормами Конституції України та Закону України "Про вибори народних депутатів України" (в редакції від 18 жовтня 2001 року).

Приймаючи зазначену постанову, Центральна виборча комісія виходила з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, частини другої статті 3 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" Комісія зобов'язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною сьомою статті 12 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" рішення, прийняті Центральною виборчою комісією, можуть бути змінені лише нею самою з власної ініціативи або на підставі рішення суду.

При цьому, враховуючи обставини, викладені в постанові Центральної виборчої комісії від 3 червня 2005 року N 91 "Про заяву Головатого С.П. щодо забезпечення реалізації виборчого права громадянина України Мельниченка М.І.", та беручи до уваги те, що останнім внутрідержавним рішенням у справі, пов'язаній з реалізацією виборчого права Мельниченка М.І., - рішенням Верховного Суду України від 8 лютого 2002 року у справі за скаргою Соціалістичної партії України на пункт 2 постанови Центральної виборчої комісії від 26 січня 2002 року N 94 про відмову в реєстрації кандидата в народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі Мельниченка М.І. встановлено відповідність пункту 2 цієї постанови Центральної виборчої комісії вимогам Закону України "Про вибори народних депутатів України" (в редакції від 18 жовтня 2001 року), Центральна виборча комісія на той час не вбачала підстав для скасування з власної ініціативи зазначеного рішення.

Разом з тим, Верховний Суд України, розглянувши подану 8 червня 2005 року скаргу громадянина Головатого С.П., який діяв від імені громадянина Мельниченка М.І., на постанову Центральної виборчої комісії від 3 червня 2005 року N 91 "Про заяву Головатого С.П. щодо забезпечення реалізації виборчого права громадянина України Мельниченка М.І." рішенням від 14 липня 2005 року задовольнив частково цю скаргу та скасував зазначене рішення Центральної виборчої комісії, зобов'язавши Комісію розглянути заяву Мельниченка М.І. з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2004 року у справі "Мельниченко проти України" і зазначених у рішенні Верховного Суду України норм міжнародного та національного права. При цьому в мотивувальній частині зазначеного рішення Верховний Суд України не погодився з висновками Центральної виборчої комісії про те, що питання реєстрації кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчих списків політичних партій, виборчих блоків політичних партій, вирішується виключно в порядку, встановленому статтями 41, 45 Закону України "Про вибори народних депутатів України" (в редакції від 18 жовтня 2001 року), оскільки такі висновки не ґрунтуються на Конституції України, міжнародних договорах і законах України.