Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича - суддя-доповідач,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Яценка Станіслава Сергійовича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату" від 14 січня 1998 року N 18/98-ВР та тексту Закону України "Про Рахункову палату", опублікованого в газеті "Голос України" 23 січня 1998 року, а також щодо офіційного тлумачення положень частини другої (у конституційному поданні - третьої) статті 150 Конституції України та частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України у разі, якщо в цих рішеннях не визначено порядку їх виконання.

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Президента України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статей 39, 71, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спірних питань щодо відповідності Конституції України Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату" від 14 січня 1998 року та тексту Закону України "Про Рахункову палату", опублікованого в газеті "Голос України" 23 січня 1998 року, а також практична необхідність в офіційному тлумаченні положень частини другої статті 150 Конституції України та частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України у разі, якщо в цих рішеннях не визначено порядку їх виконання.

Заслухавши суддю-доповідача Мартиненка П.Ф. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Президент України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), Постанову Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату" від 14 січня 1998 року та текст Закону України "Про Рахункову палату", опублікованого в газеті "Голос України" 23 січня 1998 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 грудня 1997 року N 7-зп Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), у частині його окремих положень, які втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення, а обов'язки щодо забезпечення виконання Рішення Конституційного Суду України покладено на Верховну Раду України і Президента України.

У конституційному поданні констатується, що 14 січня 1998 року Верховна Рада України прийняла Постанову "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату" N 18/98-ВР. Відповідно до пункту 1 цієї Постанови Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" (Відомості Верховної Ради України, 1996, N 43, ст. 212), який набрав чинності 22 жовтня 1996 року, продовжує діяти з 23 грудня 1997 року як Закон України "Про Рахункову палату". Згідно з пунктом 2 цієї Постанови Голові Верховної Ради України було доручено забезпечити опублікування в 10-денний строк в офіційних виданнях Верховної Ради України тексту Закону України "Про Рахункову палату", попередньо вилучивши з нього положення, що втратили чинність з 23 грудня 1997 року, та уточнивши його редакцію.

Президент України вважає, що зміною назви Закону України та його окремих положень на підставі Постанови Верховної Ради України порушено конституційну процедуру прийняття законів (стаття 94 Конституції України) та Регламент Верховної Ради України, де, зокрема, визначено, що внесення будь-яких змін до законів здійснюється шляхом прийняття у встановленому порядку відповідних законів (стаття 6.8.1). Не було дотримано і тих положень Конституції України, які встановлюють повноваження Президента України щодо підписання та офіційного оприлюднення законів України (частина друга статті 94, пункт 29 частини першої статті 106), що унеможливило виконання Президентом України Рішення Конституційного Суду України. Крім того, зазначає Президент України, доручення Верховної Ради України Голові Верховної Ради України відповідно до пункту 2 цієї Постанови виходить за межі визначених для нього Конституцією України повноважень, оскільки на Голову Верховної Ради України покладено виконання дій, які згідно з Конституцією України віднесено до виключної компетенції парламенту і мають відбуватися за встановленою Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України процедурою внесення змін до законів України.

Тому, на думку суб'єкта права на конституційне подання, Верховна Рада України і її Голова діяли з перевищенням повноважень та у спосіб, не передбачений Конституцією та законами України, чим порушили вимоги частини другої статті 19 Конституції України.

Як стверджується у поясненні Голови Верховної Ради України, ні Конституція України, ні Закон України "Про Конституційний Суд України" не визначають, як має виконуватися рішення Конституційного Суду України у тих випадках, коли в самому рішенні не визначено порядку його виконання, а прямої вимоги прийняття будь-якого правового акта на виконання рішень Конституційного Суду України Основний Закон не передбачає.

Конституційну процедуру розгляду проекту постанови Верховної Ради України про чинність Закону України "Про Рахункову палату", ухвалення та набрання нею чинності було дотримано. Комітет Верховної Ради України з питань бюджету, діючи в межах конституційних повноважень, попередньо розглянув і запропонував прийняти єдиний проект постанови, спрямований на врегулювання питань, зазначених у Рішенні Конституційного Суду України. Цей проект внесено на розгляд парламенту належним суб'єктом законодавчої ініціативи.

2. Конституційний Суд України, вирішуючи цей спір, виходить з того, що відповідно до Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (частина друга статті 150). Отже, виконання Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 23 грудня 1997 року N 7-зп є обов'язковим.

Втрата чинності окремих положень Закону в цьому разі безпосередньо пов'язана з ухваленням Рішення Конституційного Суду України, а не з прийняттям правового акта на його підтвердження чи виконання. Таким чином, з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України - 23 грудня 1997 року - положення Закону України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996 року, що визнані неконституційними, втрачають чинність, а сам Закон є чинним, за винятком положень, визнаних неконституційними. Визнання неконституційними значної кількості положень Закону України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996 року призвело до порушення його логіки і структури, зумовило появу прогалин у ньому, що стало підставою для порушення питання про необхідність вжиття додаткових заходів щодо забезпечення виконання прийнятого Рішення.

У пункті 6 резолютивної частини зазначеного Рішення обов'язки щодо забезпечення його виконання покладено на Верховну Раду України і Президента України. Орган державної влади, на який відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" покладено обов'язок щодо виконання рішення, висновку Конституційного Суду України (частина друга статті 70), повинен здійснювати цей обов'язок на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів, у тому числі тих, якими вносяться зміни до чинних законів. Прийняття законів здійснюється згідно з процедурою, визначеною Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.