З метою конкретизації вимог до визначення собівартості послуг, що надаються міським електричним транспортом (трамвай, тролейбус),

1. Затвердити і ввести в дію з 1 квітня 2008 року нормативний документ "Методичні рекомендації щодо визначення повної собівартості послуг міського електротранспорту", схвалений рішенням науково-технічної ради Мінжитлокомунгоспу від 31.01.2008 N 11.

2. Відділу міського електротранспорту (В.В.Вірченко) довести цей наказ до відома органів місцевого самоврядування, підприємств міського електротранспорту та розмістити інформацію про зазначений нормативний документи на веб-сайті Мінжитлокомунгоспу.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Р.М.Крамаренка.

Методичні рекомендації щодо визначення повної собівартості послуг міського електротранспорту (далі - Методичні рекомендації) розроблено відповідно до Законів України "Про транспорт", "Про міський електричний транспорт" та Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус).

Методичні рекомендації враховують сучасний стан галузевої нормативної бази і положення (стандарти) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", 8 "Нематеріальні активи", 9 "Запаси", 10 "Дебіторська заборгованість", 11 "Зобов'язання", 14 "Оренда", 16 "Витрати", що затверджені наказами Міністерства фінансів України.

Метою Методичних рекомендацій є надання методичної допомоги підприємствам міського електричного транспорту в запровадженні Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус) (далі - Порядок).

Цими Методичними рекомендаціями керуються під час планування, ведення обліку і калькулювання виробничої собівартості перевезення пасажирів.

Метою обліку собівартості перевезення пасажирів є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з наданням транспортних послуг, розрахунок фактичної собівартості, а також контроль за використанням матеріальних, трудових ресурсів і коштів.

Дані обліку витрат використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, визначення результатів діяльності підприємств міського електричного транспорту, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, що мають на меті розвиток і вдосконалення надання транспортних послуг, для планово-економічних та аналітичних розрахунків.

Це дозволить як підприємствам міського електричного транспорту, так і органам, уповноваженим встановлювати (регулювати) тарифи на послуги з перевезень пасажирів, удосконалити практику формування, розгляду та встановлення тарифів. Разом з цим Методичні рекомендації допоможуть органам, уповноваженим управляти комунальним майном, ефективніше застосовувати механізм формування тарифів для підвищення ефективності діяльності транспортних підприємств і забезпечити належну якість надання послуг.

Порядок, на основі якого розроблено Методичні рекомендації, дав можливість внести зміни в практику ціноутворення, заклавши нові підходи до розрахунку тарифів, визначення складу витрат, які формують повну планову собівартість послуг, їх класифікації та групування, планування прибутку.

Терміни, що використовуються в Методичних рекомендаціях, вживаються в такому значенні:

транспортні послуги - перевезення пасажирів та їх багажу міським електричним транспортом, а також надання інших послуг, пов'язаних з таким перевезенням;

одиниця калькулювання собівартості послуги міського електричного транспорту - одне пасажироперевезення трамваєм або тролейбусом;

транспортна робота - кількість виконаних вагоно(тролейбусо)-кілометрів за певний період;

проїзні квитки - абонементні талони, разові та тривалого користування квитки (картки) на проїзд у трамваї та/або тролейбусі;

економічно обґрунтовані планові витрати - витрати, планування яких здійснюється з дотриманням вимог стандартів, нормативів, норм технологічних регламентів;

операційна діяльність - основна діяльність підприємств, крім інвестиційної та фінансової діяльності;

планова виробнича собівартість послуг - нормативні економічно обґрунтовані витрати підприємства на виробництво транспортних послуг;

повна планова собівартість міського електричного транспорту - нормативні економічно обґрунтовані витрати з операційної діяльності підприємств та фінансові витрати;

рівень рентабельності - відношення прибутку до витрат на перевезення, що визначається у відсотках;

тарифи на послуги міського електричного транспорту - вартісна величина одиниці калькулювання собівартості транспортної послуги, розрахованої на основі економічно обґрунтованих планових витрат з урахуванням планового прибутку.

2.1. Склад витрат

До повної планової собівартості послуг міського електричного транспорту включаються нормативні економічно обґрунтовані витрати з операційної діяльності підприємства та фінансові витрати, а саме:

витрати, пов'язані із використанням у процесі виробництва транспортних послуг електроенергії, матеріалів, запасних частин і комплектуючих виробів, палива, основних засобів, трудових ресурсів, а також інші витрати на їх виробництво та реалізацію;

витрати, пов'язані із фінансовою діяльністю підприємства, тобто витрати, що виникають у зв'язку із залученням позикового капіталу для здійснення виробничої діяльності. Зокрема, використанням фінансових ресурсів, які потрібні для забезпечення підприємства оборотними коштами та поліпшення (модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, реконструкції тощо) основних засобів або розширення підприємства, а також для сплати відсотків у випадку фінансової оренди (лізингу);

витрати, які передбачені колективним договором або є обов'язковими, в обсягах, встановлених чинним законодавством;

витрати, пов'язані із ризиками під час надання транспортних послуг, зокрема виробничі витрати, які не можна визначити як втрати з вини окремих працівників;

інші витрати операційної діяльності.

До повної планової собівартості не включаються витрати, які можуть призводити до збільшення тарифів на послуги міського електричного транспорту понад необхідний економічно обґрунтований рівень.

До них належать:

суми безнадійної дебіторської заборгованості;

витрати на утримання об'єктів соціальної інфраструктури (житлово-комунальне господарство, дитячі дошкільні заклади, будинки відпочинку, заклади охорони здоров'я, профілактики та допомоги працівникам);

суми, що відраховуються профспілковим організаціям для проведення культурно-масової та фізкультурної роботи;

суми неустойки (штраф, пеня), що сплачені за порушення договірних зобов'язань (несвоєчасну оплату рахунків, за порушення норм податкового законодавства, порушення принципів облікової політики підприємства);

суми нестачі, які виявлені під час інвентаризації та інших перевірок, та втрати від пошкодження цінностей, спричиненого безвідповідальністю окремих працівників;

оплата консалтингових та аудиторських послуг;

витрати на добровільне страхування майна підприємств та працівників;

втрати від списання не повністю замортизованих основних засобів;

витрати, пов'язані з купівлею-продажем іноземної валюти, та втрати від операційної курсової різниці;

суми спонсорської та благодійної допомоги неприбутковим, громадським організаціям або іншим установам при збитковій діяльності підприємства;

витрати і втрати, спричинені необґрунтованим відступом від технологічного процесу виробництва та надання транспортних послуг, порушень техніки безпеки окремими працівниками;

собівартість реалізованих виробничих запасів.

На етапі планування тарифів підприємства подають уповноваженим органам обґрунтування величини та переліку витрат, що включаються в розрахунок тарифу.

Обґрунтованість витрат встановлюється уповноваженими органами із застосуванням різних методичних підходів.

До них належать:

перевірка нормативної бази (переліку показників), на основі яких розробляються тарифи;

порівняння планових та фактичних витрат;

аналіз відхилень.

2.2. Класифікація витрат

З метою здійснення планування, обліку і калькулювання повної собівартості транспортних послуг для формування тарифів на послуги міського електричного транспорту виникає потреба у визначенні груп витрат, що класифікуються за різними ознаками.

За місцем виникнення витрати на виробництво послуг групуються за цехами, дільницями, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами підприємств міського електричного транспорту. Організаційна структура підприємств є основою для визначення центрів витрат.

Залежно від характеру і призначення процесів, які виконуються під час виробництва транспортних послуг, виробництво поділяється на основне і обслуговуюче (допоміжне). До основного виробництва послуг належать цехи і дільниці, що беруть безпосередню участь у виробництві послуг з перевезення пасажирів. Обслуговуючі структурні підрозділи - це цехи, дільниці, які обслуговують основне виробництво: виконують роботи щодо ремонту, технічного обслуговування рухомого складу та інших основних засобів; забезпечують інструментом, запасними частинами для ремонту, різними видами енергії, транспортними та іншими видами послуг (зокрема, це служби аварійно-відновна, головного механіка, ремонтно-будівельна, господарська, автогосподарство тощо).

За видами витрати класифікуються за економічними елементами і статтями калькуляції.

Економічний елемент витрат - це сукупність економічно однорідних витрат у вартісному вимірнику щодо їх видів, яка відображає, що витрачено на калькуляційну одиницю, тобто на перевезення одного пасажира трамваєм або тролейбусом. Витрати за елементами наведено у розділі 2.3.

Стаття калькуляції відображає, як формуються ці витрати для визначення собівартості послуги.

За способом перенесення вартості на транспортні послуги витрати поділяються на прямі і непрямі (накладні, побічні). Прямі - це витрати, котрі можуть бути безпосередньо віднесені на собівартість транспортних послуг економічно доцільним шляхом. Із врахуванням специфіки роботи підприємств міського електричного транспорту прямі витрати - це витрати цехів і служб основного виробництва (служб руху, енергогосподарства, колійного, тунельного та інших). До прямих матеріальних витрат належать витрати на електроенергію, що споживається на тягу рухомого складу. До складу прямих витрат на оплату праці включаються витрати на заробітну плату основного виробничого персоналу, тобто водіїв і кондукторів. Склад інших прямих витрат наведено у підпункті 3.3 цих рекомендацій.

Накладні витрати (непрямі) не можуть бути віднесені безпосередньо до об'єкта витрат (одного пасажироперевезення) економічно доцільним шляхом, а тому вони потребують розподілу відповідно до визначеної бази (чинника). До накладних витрат належать витрати, які виникають у підрозділах, що обслуговують виробництво, тобто у допоміжних службах (аварійно-відновна, головного механіка, ремонтно-будівельний підрозділ, господарський).

За ступенем впливу обсягів перевезень пасажирів на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.

Змінні витрати - це витрати, абсолютна величина яких змінюється (збільшується або зменшується) разом зі зміною транспортної роботи. Зокрема, так поводять себе прямі витрати.

Постійні витрати - це витрати, абсолютна величина яких не коливається у разі зміни активності діяльності підприємств міського електричного транспорту, тобто збільшення чи зменшення обсягів перевезень пасажирів не впливають на постійні витрати.

Залежно від способу включення витрат до собівартості розрізняють витрати на послуги і витрати періоду.

Витрати на послуги, надані міським електричним видом транспорту, - це витрати, пов'язані з виробництвом транспортних послуг, тобто виробнича собівартість послуг.

Витрати періоду - це витрати, які не включаються у виробничу собівартість і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони виникли. До таких витрат належать: адміністративні витрати, витрати на збут транспортних послуг, інші операційні та фінансові витрати.

Згідно з Положенням про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об'єктами державної, комунальної власності, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 19.12.2006 N 1213, підприємства міського електричного транспорту в наказі про облікову політику повинні зазначати перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу та перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості транспортних послуг.

Відповідно до Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус) для планування та калькулювання повної собівартості транспортних послуг витрати поділяються на витрати операційної діяльності та фінансові витрати.

До планових витрат операційної діяльності включаються:

планова виробнича собівартість послуг, що надаються міським електричним транспортом;

адміністративні витрати;

витрати на збут послуг міського електричного транспорту;

інші витрати з операційної діяльності.

Планова виробнича собівартість транспортних послуг містить:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

2.3. Групування витрат операційної діяльності за економічними елементами

Витрати операційної діяльності з перевезення пасажирів міським електричним транспортом групуються за такими економічними елементами:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати, пов'язані з виробництвом та збутом транспортних послуг.

Підприємство обирає та розробляє власну систему обліку і калькулювання витрат, яка є найбільш зручною для прийняття оперативних рішень та планування собівартості. При цьому визначається прийнятний для економічних прогнозів рівень деталізації інформації про витрати. Чим детальніший рівень аналізу та обліку витрат, тим точнішими можуть бути результати економічних прогнозів.

Робоча класифікація статей калькуляції витрат на послуги міського електричного транспорту розробляється відповідними структурними підрозділами підприємства, зокрема: планово-економічним, технічним та бухгалтерією відповідно до організаційної структури підприємства.

Для забезпечення єдиного підходу до методології планування та обліку витрат згідно зі статтями виробничої собівартості послуг, собівартості реалізованих транспортних послуг, операційної та інших видів собівартості, а також змінних і постійних витрат, методів їх обліку розробляється детальний перелік і склад статей калькулювання, який узгоджується і встановлюється в обліковій політиці підприємства.

Перед складанням переліку і складу статей калькулювання необхідно:

визначити види витрат з урахуванням організаційної структури підприємства та порядок їх групування за центрами витрат;

спроектувати схеми документообігу між структурними підрозділами та визначити форми внутрішнього обігу інформації;

визначити процеси, відповідно до яких буде формуватися калькуляція собівартості транспортних послуг;

спроектувати схеми документообігу для розрахунку виробничої собівартості кожного процесу;

визначити чинники та методи розподілу виробничих накладних витрат;

вибрати метод контролю витрат, порівнюючи нормативні витрати з фактичними;

розрахувати відхилення (за їх наявності) та забезпечити управління витратами.

До планової виробничої собівартості послуг, наданих міським електричним транспортом, включаються:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

3.1. Планування прямих матеріальних витрат

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість електроенергії та інших матеріалів, які економічно доцільним шляхом можуть бути безпосередньо віднесені до об'єкта витрат.

До складу вартості електроенергії включається електроенергія, яка використовується з технологічною метою для забезпечення роботи рухомого складу, а також витрати на перетворення змінного електричного струму і розподіл електроенергії для енергозабезпечення пасажироперевезень.

Розрахунки витрат виконуються на підставі договорів, укладених між енергопостачальними компаніями та підприємствами, технічно обґрунтованих норм використання електроенергії, вартості 1 кВт*год. електроенергії, встановлених планових лімітів на споживання електроенергії, норм втрат електроенергії в кабельних і контактних мережах.

У процесі технічного обґрунтування норм використання електроенергії слід брати до уваги витрати електроенергії в минулому періоді, передбачувані зміни експлуатаційної швидкості та організаційно-технічні заходи щодо економії електроенергії.

Витрати електроенергії на рух визначаються виходячи із питомої ваги її витрат на 1 вагоно- і 1 тролейбусо-кілометр. Потреба в електроенергії на рух розраховується множенням норм використання електроенергії на планову кількість тролейбусо- або вагоно-кілометрів.

Сума витрат на оплату електроенергії визначається множенням кількості електроенергії, яка потрібна на рух, на діючий тариф за 1 кВт*год.

Реактивна енергія розраховується згідно з нормативною базою та на підставі фактичних даних попередніх періодів.

Витрати на інші прямі матеріали (зокрема, автомобільні шини), що використовуються на технологічні потреби, визначаються на основі технічно обґрунтованих їх витрат і діючих цін із урахуванням транспортно-заготівельних витрат.

3.2. Планування прямих витрат на оплату праці

До прямих витрат на оплату праці належать витрати на оплату праці працівників, які безпосередньо зайняті у процесах перевезення пасажирів міським електричним транспортом. До складу цих витрат включаються витрати з основної та додаткової заробітної плати, заохочувальні та компенсаційні виплати основному виробничому персоналу. До складу основного виробничого персоналу входять водії, кондуктори, робота яких безпосередньо пов'язана з процесом перевезення пасажирів. Зазначені витрати визначаються виходячи з нормативної чисельності персоналу та відпрацьованого ним часу, установлених на підприємствах обґрунтованих тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок та посадових окладів робітників.

Основою для розрахунків є законодавчо-нормативна база з оплати праці.

3.3. Планування інших прямих витрат

До складу інших прямих витрат включаються витрати на утримання та експлуатацію основного виробничого обладнання (трамвайні вагони та/або тролейбуси, тягові підстанції та контактно-кабельна мережа, трамвайні колії, тунелі тощо). До інших прямих витрат також належать витрати, пов'язані з автоматизацією процесів управління рухом трамваїв і тролейбусів, утриманням служби автоматики і зв'язку, служби руху, утриманням та поточним ремонтом трамвайної колії та контактних і кабельних мереж.

Зазначена стаття містить витрати основного виробництва на:

технічне обслуговування основного виробничого обладнання в обсягах, визначених відповідними системами технічного обслуговування і ремонту;

ремонт, який не пов'язаний з поліпшенням об'єктів підприємств (тобто з модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією тощо) основного виробничого обладнання, в обсягах, визначених законодавством та системами технічного обслуговування і ремонту цих об'єктів;

оплату праці та відповідні нарахування на неї виробничому персоналу, що виконує технічне обслуговування і ремонт основного виробничого обладнання міського електричного транспорту. Нарахування на заробітну плату визначаються чинним законодавством. Норми відрахувань можуть змінюватися відповідно до законодавства;

внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування працівників, безпосередньо зайнятих здійсненням перевезень пасажирів;

амортизацію основних засобів та нематеріальних активів виробничого призначення. Розрахунок амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів підприємств здійснюється згідно із законодавством. Сума амортизаційних відрахувань для розрахунку тарифу визначається з урахуванням руху основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів виробничого призначення у планованому періоді. Розрахунок амортизації виконується і на основні засоби, зокрема тролейбуси, трамваї, кабельні мережі, перетворювальні тягові підстанції, придбані за рахунок коштів цільового фінансування капітальних інвестицій із урахуванням методологічних особливостей, визначених законодавством;

оплату робіт, пов'язаних з державним технічним оглядом міського електротранспорту;

оплату запасних частин, купованих комплектуючих виробів, паливно-мастильних та інших матеріалів, що використовуються безпосередньо для забезпечення технологічного процесу перевезень пасажирів і на технологічні операції, пов'язані з підготовкою трамваїв та/або тролейбусів до експлуатації, і є необхідною складовою для надання транспортних послуг;

оплату води для миття та прибирання трамваїв та/або тролейбусів;

оплату ремонтних робіт і послуг, виконаних сторонніми підприємствами та організаціями;

оплату інструментів та екіпірування, виданих для поновлення їх запасів на трамваях та/або тролейбусах. Вартість цих витрат визначається на основі норм використання таких ресурсів та цін на них.

Розрахунок інших прямих витрат здійснюється на підставі нормативних даних щодо технічного обслуговування і ремонту рухомого складу, роботи служби автоматики і зв'язку, служби руху, утримання і ремонту трамвайної колії, контактних і кабельних мереж. При цьому враховується періодичність, пробіг транспортних засобів, а також звітні дані щодо обсягу проведених непланових ремонтів. Плани технічного обслуговування і ремонтів складаються окремо по кожному виду технічного обслуговування і ремонту.

Витрати на технічне обслуговування і ремонт рухомого складу залежать від виробничої потужності та матеріально-технічної бази підприємств міського електричного транспорту, технічного стану рухомого складу, забезпечення підприємства трудовими ресурсами необхідної кваліфікації, своєчасного і належного забезпечення запасними частинами і матеріалами, загального пробігу рухомого складу.

Таким чином, витрати на всі види технічного обслуговування і ремонт згідно системи технічного обслуговування і ремонту включають заробітну плату робітників, що зайняті на оглядах і ремонтах, у тому числі лінійних слюсарів, робітників, які виконують роботи з миття і прибирання рухомого складу (основну і додаткову) з нарахуваннями; витрати на ремонтні матеріали, запасні частини, мастило та інші експлуатаційні матеріали.

Нормативи питомої ваги матеріалів, запасних частин і заробітної плати на один огляд або один ремонт, диференційовані за типами рухомого складу, повинні встановлюватися підприємством методом розрахунку на основі діючих технологічних процесів.

3.4. Планування загальновиробничих витрат

До складу загальновиробничих витрат входять витрати, пов'язані з управлінням та функціонуванням цехів, дільниць і відділень, що забезпечують виробничий процес як обслуговуючі структурні підрозділи. Кількість і види таких обслуговуючих підрозділів визначаються організаційною структурою підприємства. До їх складу можуть входити, зокрема, заготівельний, ремонтно-механічний, інструментальний, з ремонту електричного обладнання, агрегатів, кузовів та інші цехи, відділення та дільниці.

Загальновиробничі витрати складаються з таких елементів: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва транспортних послуг.

Витрати на управління цехами, відділеннями і дільницями визначаються виходячи з чисельності персоналу за штатним розписом, тарифно-кваліфікаційного складу апарату управління та встановлених на підприємствах тарифних ставок (окладів) (основна і додаткова заробітна плата, гарантійні та компенсаційні виплати, внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оплата службових відряджень, витрати на підготовку та перепідготовку кадрів);

витрати на утримання, експлуатацію, поточний ремонт обладнання, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення та обов'язкове страхування відповідно до законодавства (водіїв та транспортних засобів);

амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення, розрахована відповідно до законодавства;

витрати на виготовлення абонементних талонів та проїзних квитків;

витрати на придбання матеріалів, купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів допоміжного призначення, що витрачаються в обслуговуючих підрозділах;

оплата послуг сторонніх підприємств і організацій, пов'язаних з управлінням та функціонуванням цехів і дільниць, що забезпечують виробничий процес;

витрати на утримання і поточний ремонт виробничих будівель, споруд і приміщень (опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення);

витрати на обслуговування виробничого процесу (оплату праці згідно з законодавством, в тому числі за невідпрацьований, але оплачений час на виробництві, нарахування на заробітну плату, внески на обов'язкове страхування загальновиробничого персоналу відповідно до законодавства, витрати на відрядження виробничого персоналу, забезпечення пожежної безпеки та утримання охорони);

витрати на охорону праці, техніку безпеки, виробничу санітарію та утилізацію відпрацьованих мастильних та інших матеріалів визначаються на рівні не вище установлених нормативів;

витрати на медичний огляд водіїв підприємства плануються згідно з Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21.05.2007 N 246, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.2007 за N 846/14113;

податки і збори (обов'язкові платежі), що включаються до собівартості транспортних послуг.

До складу планової собівартості транспортних послуг включаються змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом транспортних послуг, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягів перевезень пасажирів. Як правило, це витрати на електроенергію, мастильні та інші експлуатаційні матеріали.

До постійних загальновиробничих витрат входять витрати на обслуговування і управління виробництвом транспортних послуг, що залишаються незмінними (або майже незмінними) у разі зміни обсягів транспортної роботи.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до собівартості наданих транспортних послуг у періоді їх виникнення.

Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

Згідно з Положенням про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об'єктами державної, комунальної власності, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 19.12.2006 N 1213, в наказі про облікову політику підприємства міського електричного транспорту необхідно зазначати перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу.

Для розподілу загальновиробничих витрат між підрозділами, як правило, для кожної статті або групи статей визначається відповідна база розподілу. Такою базою можуть бути: години праці основних виробничих працівників, машино-години, транспортна робота, пряма заробітна плата, прямі матеріальні витрати, основні (базисні) витрати, балансова вартість обладнання, площа, яку займає підрозділ, кількість працівників. Залежно від бази розраховується ставка розподілу накладних виробничих витрат.

Ставка розподілу - це відношення суми накладних виробничих витрат до загальної бази їх розподілу (кількість, вартість, години тощо). Ставка розподілу накладних виробничих витрат може бути єдиною для всіх підрозділів підприємства або встановлюватися окремо для кожного виробничого підрозділу.

У випадку надання взаємних послуг обслуговуючими підрозділами один одному, а не тільки підрозділам, які зайняті наданням послуг з перевезення пасажирів, можуть бути застосовані різні методи розподілу загальновиробничих витрат:

- прямого розподілу;

- послідовного розподілу;

- розподілу взаємних послуг.

Метод прямого розподілу - метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого їхні витрати списують безпосередньо на витрати виробничих підрозділів. При такому підході взаємні послуги обслуговуючих підрозділів не беруться до уваги.

Метод послідовного розподілу - метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляються послідовно щодо виробничих підрозділів та інших обслуговуючих підрозділів.

Метод розподілу взаємних послуг - метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно з урахуванням взаємних послуг. Після цього витрати обслуговуючих підрозділів розподіляють між виробничими підрозділами так само, як і за методом прямого розподілу.

До адміністративних витрат належать загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємствами, зокрема:

витрати на утримання апарату управління та іншого персоналу, який зайнятий обслуговуванням адміністративної інфраструктури.

Ці витрати визначаються виходячи з нормативної чисельності та встановлених на підприємствах тарифних ставок (окладів); включають основну і додаткову заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати, внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оплату службових відряджень, витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;