Головою Верховного Суду України - Романюком Я. М. на розгляд Пленуму Верховного Суду України внесено подання про прийняття рішення стосовно звернення до Конституційного Суду України (далі - КСУ) щодо конституційності пункту 5.3 статті 5 та пункту 6.5 статті 6 Закону України від 12 серпня 2014 року № 1636-VIII "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон № 1636-VIII) на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року про звернення до Верховного Суду України стосовно можливості звернення до КСУ з поданням щодо конституційності пункту 5.3 статті 5 та пункту 6.5 статті 6 Закону № 1636-VIII.

21 квітня 2015 року Київський апеляційний адміністративний суд розглянув матеріали апеляційної скарги у справі за адміністративним позовом М. І. А., З. С. А., М. А. Р., М. Р. Ю., С. Д. О., товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Лекс-Сервіс" (далі - Позивачі), третя особа - М. М. П., до Національного банку України (далі - Відповідач) про визнання протиправними дій, скасування постанови та стягнення моральної шкоди.

Відповідно до резолютивної частини вказаної ухвали Київський апеляційний адміністративний суд звернувся до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до КСУ подання про конституційність пункту 5.3 статті 5 та пункту 6.5 статті 6 Закону № 1636-VIII.

Пленум Верховного Суду України дійшов висновку щодо недоцільності звернення до КСУ з конституційним поданням для вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) пункту 5.3 статті 5 та пункту 6.5 статті 6 Закону № 1636-VIII, виходячи із нижченаведеного.

1. У листопаді 2014 року Позивачі звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Відповідача про: 1) визнання протиправними та такими, що становлять дискримінацію за ознакою місця проживання / реєстрації / місця знаходження, дії Відповідача щодо встановлення обмежень у реалізації фізичними та юридичними особами, які знаходяться (зареєстровані/постійно проживають) на території вільної економічної зони "Крим", права на здійснення банківських операцій та обміну валюти; 2) визнання протиправною та скасування постанови Національного банку України від 3 листопада 2014 року № 699 "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим" у такій частині: пункти 1, 6, 7 - у цілому та абзац 3 пункту 2; 3) стягнення з Відповідача на користь Позивачів моральної шкоди.

Окружний адміністративний суд м. Києва своєю постановою від 22 січня 2015 року в задоволені позовних вимог відмовив повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова Національного банку України була прийнята Відповідачем у межах його повноважень та на виконання вимог Закону № 1636-VIII, а вимоги Позивачів були необґрунтованими.

Не погоджуючись із цим рішенням, Позивачі та третя особа подали апеляційну скаргу, у якій просять суд скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2015 року та прийняти нову - про задоволення позовних вимог.

У ході розгляду апеляційної скарги та вивчення цієї справи колегією суддів Київського апеляційного адміністративного суду встановлено, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що відповідно до статей 7, 25, 30, 44, 45, 56 Закону України "Про Національний банк України" , статей 9, 12 Закону № 1636-VIII, розділів II та III Декрету Кабінету Міністрів від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та вимог постанови Правління Національного банку України від 6 травня 2014 року № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" Відповідачем прийнято постанову від 3 листопада 2014 року № 699 "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації та території вільної економічної зони "Крим" (далі - постанова № 699).

Пунктом 1 постанови № 699 установлено, що для цілей застосування нормативно-правових актів Національного банку України: особа, місцезнаходження якої (зареєстрована/постійно проживає) на території вільної економічної зони "Крим" прирівнюється до нерезидента (за інвестиційними операціями - до іноземного інвестора); договори, укладені суб'єктами Криму із суб'єктами з місцезнаходженням (зареєстровані /постійно проживають) на іншій території України, є документами, що використовуються замість зовнішньоекономічних договорів (контрактів) під час застосування нормативно-правових актів Національного банку України.

На думку колегії суддів Київського апеляційного адміністративного суду, положення пункту 1 постанови № 699 у редакції, яка оскаржується, повністю кореспондується з приписами пункту 5.3 статті 5 та пункту 6.5 статті 6 Закону № 1636-VIII, згідно з якими фізична особа, яка має податкову адресу (місце проживання), юридична особа (відокремлений підрозділ), яка має податкову адресу (місцезнаходження) на території вільної економічної зони "Крим", прирівнюється з метою оподаткування до нерезидента, а договори, укладені між суб'єктами господарювання із місцезнаходженням (місце проживання) на території вільної економічної зони "Крим" та іншими суб'єктами господарювання, є документами, що використовуються замість зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Водночас в ухвалі вказано, що Позивачі та третя особа обґрунтовують порушення їх прав тим, що Відповідач положеннями прийнятої ним постанови № 699 у частині визнання фізичної особи, яка має податкову адресу (місцезнаходження) на території вільної економічної зони "Крим", прирівнюються з метою оподаткування до нерезидента, містять ознаки дискримінації з огляду на закріплений Конституцією України принцип рівності.

Також в ухвалі зазначено, що суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до статті 21 Конституції України всі люди є вільні та рівні у своїх гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Частинами першою та другою статті 24 Основного Закону України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

Крім того, на думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, Позивачі та третя особа, визначивши предметом оскарження пункт 1 постанови Відповідача № 699 , фактично висловили незгоду з положеннями пункту 5.3 статті 5 та пункту 6.5 статті 6 Закону № 1636-VIII, які з точки зору Позивачів та третьої особи обмежують їх права як громадян України виключно на підставі того, що місцем реєстрації (проживання) останніх є вільна економічна зона "Крим". Як наголошують апелянти, віднесення їх до нерезидентів обмежує здійснення господарської діяльності та унеможливлює виконання операцій з грошовими коштами в іноземній валюті.

Відповідно до статті 64 Основного Закону України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть установлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Водночас колегія суддів апеляційного суду вважає, що встановлені пунктом 5.3 статті 5 та пунктом 6.5 статті 6 Закону № 1636-VIII обмеження прав громадян України залежно від їх місця проживання не допускаються в силу імперативних норм прямої дії Конституції України.

Вивчивши надіслану Київським апеляційним адміністративним судом ухвалу від 21 квітня 2015 року у справі № 826/1758/14 та додані до неї матеріали, Пленум Верховного Суду України зазначає нижченаведене.

2. Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Закону № 1636-VIII фізична особа, яка має податкову адресу (місце проживання), юридична особа (відокремлений підрозділ), яка має податкову адресу (місцезнаходження) на території вільної економічної зони "Крим", прирівнюються з метою оподаткування до нерезидента. Фізична особа, яка має податкову адресу (місце проживання), юридична особа (відокремлений підрозділ), яка має податкову адресу (місцезнаходження) на іншій території України, прирівнюється з метою оподаткування до резидента.

Згідно з пунктом 6.5 статті 6 Закону № 1636-VIII для цілей застосування податкового та митного законодавства договори, укладені між суб'єктами господарювання з місцезнаходженням (місцем проживання) на території вільної економічної зони "Крим" та іншими суб'єктами господарювання, є документами, що використовуються замість зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Отже, Закон № 1636-VIII містить чіткі імперативні положення, що зазначені норми стосуються правового регулювання у сфері лише податкового та митного законодавства. Тобто статті Закону № 1636-VIII, що ставляться під сумнів на предмет їх конституційності, стосуються громадян у частині оподаткування їх доходів та сплати мита.

При цьому системний аналіз надісланих матеріалів свідчить про те, що в основу позову покладено вимоги громадян України стосовно обмеження їх у можливості здійснення банківських та валютних операцій унаслідок видання Відповідачем постанови № 699 , пунктом 1 якої передбачено, що "для цілей застосування нормативно-правових актів Національного банку України: особа, місцезнаходження якої (зареєстрована /постійно проживає) на території вільної економічної зони "Крим", прирівнюється до нерезидента (за інвестиційними операціями - до іноземного інвестора)". Отже, безпосередньо позов стосується питань валютних операцій та здійснення господарської діяльності особами, які є громадянами України та зареєстровані/проживають на території вільної економічної зони "Крим", а не питань сплати податків чи мита.

Обґрунтовуючи свої вимоги, громадяни України, зареєстровані на території вільної економічної зони "Крим", зазначили, що Національний банк України, видавши оскаржувану постанову № 699 та прирівнявши їх до нерезидентів, вийшов за межі повноважень, наданих йому Законом № 1636-VIII, а також порушив вимоги законів України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (стаття 2), "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (стаття 1).

Преамбулою до постанови № 699 передбачено, що, крім іншого, цю постанову видано відповідно до статей 9 та 12 Закону № 1636-VIII.

Зокрема, згідно зі статтями 9 та 12 Закону № 1636-VIII Національному банку України надано такі повноваження:

1) визначати особливості режиму платежів з території вільної економічної зони "Крим" на іншу територію України чи з іншої території України та територію вільної економічної зони "Крим" (пункт 9.1 статті 9);