Вирок суду, який є найважливішим актом правосуддя, повинен бути законним та обгрунтованим, складеним юридично грамотно, з коротким, чітким і зрозумілим формулюванням висновків, щоб при його виконанні не виникало питань і сумнівів, що потребують уточнення.

Вивчення судової практики свідчить, що при постановленні вироків внаслідок виявленої неуважності та поспішності суди нерідко допускають порушення вимог статей 321-339 КПК України і постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року N 5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку".

Наявність помилок та неточностей, допущених при формулюванні висновків у вироку, наведенні даних про особу підсудних, викладенні резолютивної частини вироку, викликає необхідність усувати сумніви, що виникають у процесі виконання вироку, в порядку, передбаченому статтями 409, 411 КПК України.

Проте не всі суди правильно визначають коло питань, які можуть бути вирішені у такому порядку, і в зв'язку з цим допускають порушення закону.

В окремих випадках при усуненні неясностей у вироках і сумнівів, що виникли при їх виконанні, суди, по суті, змінюють вирок в частині основного та додаткового покарання, виду виправно-трудової колонії, цивільного позову та інших питань.

Інколи порушуються вимоги закону при розгляді заяв і клопотань про надання відстрочки виконання вироку. У судовому засіданні не завжди досліджуються обставини, які мають істотне значення для прийняття правильного рішення. Не по всіх справах ведуться протоколи судових засідань.

Допускаються випадки несвоєчасного звернення вироків до виконання.

Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів на необхідність суворого додержання вимог кримінально-процесуального законодавства та постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р. N 5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" з тим, щоб усі питання, передбачені статтями 333-335 КПК України, були правильно вирішені й чітко сформульовані у вироку і не виникало сумнівів та утруднень при його виконанні.

2. Зобов'язати суди забезпечити неухильне виконання вимог статей 401, 404 КПК України про необхідність виконання виправдувального вироку, вироку, що звільняє підсудного від покарання, та вироку, який не підлягає касаційному оскарженню, негайно після його проголошення, а іншого обвинувального - не пізніше трьох діб з дня набрання ним законної сили або повернення справи з касаційної інстанції.

Особи, яких засуджено умовно або до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, повинні звільнятись з-під варти негайно після оголошення вироку.

Не може бути звернений до виконання або виконуватися вирок у частині засудження за діяння, караність якого після винесення вироку була усунута нововиданим кримінальним законом.

3. Судам слід мати на увазі, що в порядку, передбаченому ст.411 КПК України, суд може вирішувати лише ті питання, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого. У такому порядку вирішуються питання про відстрочку виконання вироку, про розстрочку або відстрочку штрафу (ст.405 КПК України), а також питання, зазначені у статтях 405-1, 406, 407, 407-1, 408, 408-1, 408-2, 408-3, 409-1, 410, 411-1, 413, 414, 414-1 КПК України.

4. У порядку, передбаченому ст.411 КПК України, суди вправі вирішувати такі питання, які виникають при виконанні вироків внаслідок їх недоліків:

- про застосування акта амністії, якщо його застосування є обов'язковим і суд при постановленні вироку не обговорював цього питання;

- про звільнення з-під варти особи, засудженої умовно чи до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або із застосуванням до неї ст.46-1 КК України, якщо підсудний був під вартою і суд не вирішив питання про зміну запобіжного заходу;

- про скасування запобіжного заходу, якщо при виправданні підсудного чи засудженні його зі звільненням від покарання суд у вироку не вказав про його скасування;

- про зарахування попереднього ув'язнення в строк відбуття покарання, якщо таке зарахування не проведено судом або допущено неточність при його обчисленні;

- про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправдувального вироку чи відмові у позові або незастосуванні конфіскації вироком ці заходи не скасовані;

- про застосування відстрочки виконання вироку не тільки щодо основного, але й щодо додаткового покарання, якщо рішення суду про застосування ст.46-1 КК України неконкретизоване;

- про виключення з акта опису майна, на яке за законом не допускається звернення стягнення, якщо у вироку не вирішено питання про це майно;

- про долю речових доказів, якщо її не вирішено вироком суду;

- про визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань;

- про оплату праці захисника;

- про долю неповнолітніх дітей засудженого, які залишилися без догляду, і передачу їх для піклування установам, родичам або іншим особам, якщо у вироку нема такого рішення;

- про уточнення посади чи виду діяльності, якщо при призначенні покарання (основного або додаткового) у вигляді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю допущено неточні, неконкретні формулювання;

- про призначення громадського вихователя неповнолітньому в разі його умовного засудження або застосування до нього міри покарання, не пов'язаної з позбавленням волі, або відстрочки виконання вироку відповідно до ст.46-1 КК України;

- про усунення неточностей, допущених у вироку при написанні прізвища, імені, по батькові чи інших біографічних даних засудженого, а також описок та арифметичних помилок, коли вони очевидні і виправлення їх не стосується суті вироку і не тягне погіршення становища засудженого.

5. Питання про визначення виду виправно-трудової колонії особам, засудженим до позбавлення волі, розглядаються в порядку, передбаченому ст.411 КПК України, у випадках:

а) коли суд не визначив виду колонії (при цьому суд може визначити вид колонії з більш м'яким режимом, але не має права визначити його з більш суворим режимом);

б) коли вирок щодо виду виправно-трудової колонії скасований у касаційному порядку або в порядку нагляду в зв'язку з неправильним визначенням виду колонії судом і справа в цій частині повернута на новий розгляд.

6. У порядку ст.411 КПК України суди можуть також вирішувати питання, що виникли після винесення вироку в процесі його виконання, зокрема:

- про невиконання вироку в частині конфіскації майна, якщо актом амністії або помилування засуджений повністю звільнений від покарання і якщо до дня видання акта амністії або помилування вирок у частині конфіскації не був виконаний;

- при звільненні у порядку помилування одного із солідарних боржників від відшкодування шкоди суд вправі обговорити питання про розмір стягнення з солідарних боржників, що залишилися;

- за поданням судового виконавця або прокурора вирішити питання про звернення конфіскації на додатково виявлене майно засудженого, яке придбане до винесення вироку і підлягає за законом конфіскації, а також на майно, яке було придбане хоча б і після винесення вироку, але на гроші чи за рахунок майна, які підлягають конфіскації за вироком, у випадках, коли не закінчився строк давності виконання вироку;

- про передачу осіб, які засуджені умовно чи до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, або із застосуванням відстрочки виконання вироку відповідно до ст.46-1 КК України, на перевиховання та виправлення громадській організації чи трудовому колективу, якщо клопотання про це надійшло до суду після винесення вироку.